Організація забезпечення заробітної плати

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР (далі – Закон № 108) заробітна плата – це винагорода, обчислена зазвичай у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Серед питань організації заробітної плати – важливих і водночас украй проблемних для вітчизняних підприємств, установ і організацій (далі – підприємство) – вирізнимо такі: – низький рівень заробітної плати, що вказує на низьку відтворювальну її функцію; – низька частка заробітної плати, принаймні офіційної, у валовому внутрішньому продукті і собівартості продукції; – тінізація заробітної плати; – порушення підприємствами законодавства у сфері оплати праці, основних положень генеральної та галузевих (регіональних) угод, колективних договорів; – незадовільна галузева, регіональна та професійна (кваліфікаційна) диференціація заробітної плати; – непов'язування у багатьох випадках розмірів заробітної плати найманих працівників з рівнем їхньої кваліфікації, результатами праці тощо. Що входить до складу заробітної плати Виплати працівникам на підприємстві можуть бути різні, але не всі вони підпадають під поняття заробітної плати. Для того, щоб розібратися, які виплати входять до складу зарплати, слід керуватися такими нормативними документами, як: Закон «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108 (далі – Закон № 108); Інструкція зі статистики заробітної плати, наказ Держкомстату від 13.01.2004 № 5 (далі – Інструкція № 5). Дані нормативні документи виділяють 3 складові частини заробітної плати (ст. 2 Закону № 108): основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці, тобто плата за фактично відпрацьований час або вироблену продукцію, послуги, виконання посадових обов’язків. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок (при відрядній формі оплати праці, тобто в залежності від виробітку). У більшості підприємств – це лише сам оклад та оплата днів відрядження на основі середнього заробітку; додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і особливі умови праці. У більшості підприємств – це здебільшого різні місячні, квартальні премії, відпускні та індексація; інші заохочувальні та компенсаційні виплати – це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені норми. У більшості такі виплати або відсутні, або ж це річні премії, премії до ювілеїв й матеріальна й допомога на оздоровлення.   Типовими ситуаціями, коли необхідно знати складові цих трьох частин зарплати, є заповнення: статистичної звітності, а саме розділу «Склад фонду оплати праці штатних працівників» форми 1-ПВ (квартальна), вона ж – Звіт з праці ; при заповненні розрахунково-платіжної відомості працівника за формою П-6 та розрахунково-платіжної відомості (зведеної) за формою П-7, теж від Держстату, наказ від 05.12.2008 № 489; при визначенні бази нарахування ЄСВ – на платежі, які не входять до фонду оплати праці, ЄСВ не нараховується. Перелік виплат, на які не нараховується ЄСВ, постанова Кабміну від 22.12.2010 № 1170 (далі – Перелік № 1170). Складові зарплати Наповнення Основна зарплата тарифна ставка, посадовий оклад; комісійні від реалізації продукції; гонорар, авторська винагорода штатним працівникам; оплата праці за час перебування у відрядженні (не плутати з добовими й компенсацією проїду житла — вони в зарплату не входять); оплата за профнавчання інших працівників; вартість продукції, виданої працівникам при натуральній формі оплати праці; інші види нарахувань. Додаткова зарплата премії, відсоткові або комісійні винагороди; оплата роботи в надурочний час, святкові та неробочі дні оплата днів відпочинку; індексація заробітної плати; відпустка за поточний та наступний місяць, компенсація минулих відпусток; додаткові відпустки; суміщення професій, розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт, виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника; робота у важких і шкідливих та особливо важких і особливо шкідливих умовах праці; інтенсивність праці; робота в нічний час; висока професійна майстерність; класність водіям транспортних засобів; знання та використання в роботі іноземної мови; доплата за науковий ступінь, вчене звання; доплата до розміру мінімальної  зарплати; інші надбавки та доплати, передбачені чинним законодавством. Інші компенсаційні виплати та платежі винагороди та заохочення, що мають одноразовий характер, наприклад річна премія чи премія за виконання певного важливого завдання; матеріальна допомога, що має систематичний характер, наприклад матеріальна допомога на оздоровлення при виході у відпустку у медпрацівників, педагогічних працівників, науково-педагогічних працівників і держслужбовців; виплати соціального характеру, наприклад  оплата добровільного страхування працівників (особистого, майнового), дотації на  харчування працівників у буфетах/їдальнях, вартість путівок; інші заохочувальні та компенсаційні виплати.   Що не входить до складу заробітної плати Від заробітної плати слід відрізняти інші доходи працівників. Іншими виплатами, що не входять до нарахування на фонд оплати праці, є (п. 3 Інструкції № 5): допомоги та інші виплати, що здійснюються за рахунок коштів фондів державного соціального страхування, наприклад, лікарняні за рахунок ФСС, допомога по вагітності та пологам з ФСС (декретні), допомога на поховання; оплата перших 5 днів тимчасової непрацездатності, тобто лікарняні за рахунок коштів підприємства; дивіденди, відсотки, виплати за паями; компенсація витрат на відрядження (добові, оплата проїзду, готелю тощо); матеріальна допомога разового характеру, яка виплачується працівникам за їх проханням (заявою) через тимчасово скрутне матеріальне становище, сімейні обставини, хворобу чи інші потреби (так звана матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань); вихідна допомога при припиненні трудового договору; внески підприємств на медичне та пенсійне страхування працівників, наприклад ЄСВ; інші види нарахувань.   Практичне значення розмежування виплат на зарплату й «не зарплату» – в першу чергу, питання нарахування ЄСВ. По більшості з цих виплат ЄСВ не нараховується, так як вони не є зарплатою. Виняток – лікарняні та декретні, по ним ЄСВ нараховується: щодо лікарнях, то за ПКУ вони для цілей оподаткування прирівняні до зарплати та у додатку 4ДФ Податкового розрахунку (колишня форма 1ДФ) зазначаються під тією ж ознакою доходу, що й зарплата  – “101”. щодо декретних (допомоги по вагітності та пологам), то нарахування ЄСВ вимагає п. 1 ст. 7 Закону “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 № 2464. Терміни виплати заробітної плати Виплачувати зарплату необхідно з 1-го по 7 число наступного місяця. Конкретні дати необхідно встановити у колективному договорі або нормативному акті роботодавця, погодженому з профкомом (за його відсутності — з представником трудового колективу). Увага: виплату проводять напередодні якщо день виплати зарплати (у т. ч. авансу) припадає на вихідний, святковий або неробочий день. Організація заробітної плати в Україні відбувається поєднанням державного та договірного регулювання й механізму визначення індивідуальної заробітної плати на підприємстві. Основними елементами механізму визначення індивідуальної заробітної плати на підприємстві є тарифні умови оплати праці, нормування праці та системи заробітної плати. Сфера державного і договірного регулювання заробітної плати регламентується українським законодавством: КЗпП України, Законом № 108, Законом України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.93 р. № 3356-XII (далі – Закон 3356) тощо. Державне регулювання заробітної плати Відповідно до статті 8 Закону № 108 сфера державного регулювання поширюється на: – установлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій; – визначення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності; – працівників підприємств, що фінансуються чи дотуються з бюджету; – регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України; – оподаткування доходів працівників. У сфері оплати праці державі також належить чільне місце в організації перспективних наукових досліджень, науково-методичному забезпеченні розроблення тарифних умов оплати праці, розробленні Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (далі – ДКХП), організації розроблення норм і нормативів з праці тощо. Основним напрямом державного регулювання заробітної плати є визначення та гарантування її мінімального рівня. Відповідно до статті 95 КЗпП мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче за який не може оплачуватися виконана працівником місячна, погодинна норма праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. >>> Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України на подання Кабінету Міністрів України зазвичай раз на рік під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, напрацьованих на переговорах представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Розмір мінімальної заробітної плати має переглядатися залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ст. 10 Закону № 108). Перелік державних норм і гарантій щодо оплати праці та порядок їх застосування визначено статтею 12 Закону № 108. До державних норм і гарантій належать норми оплати праці: – за роботу в надурочний час; – у святкові, неробочі та вихідні дні; – у нічний час; – за час простою, який мав місце не з вини працівника; – у разі вироблення продукції, що виявилася браком не з вини працівника. Держава гарантує доплати працівникам, яким не виповнилося 18 років, за скорочену тривалість їхньої щоденної роботи, оплату щорічних відпусток, за час виконання державних обов'язків і підвищення кваліфікації, обстеження в медичному закладі, за переведення за станом здоров'я чи у зв'язку з вагітністю на легшу нижчеоплачувану роботу, за тимчасове переведення на іншу роботу у зв'язку з виробничою потребою, за усілякі форми виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей, для донорів, у разі переїзду на роботу до іншої місцевості, за службові відрядження, роботи у польових умовах тощо. Організація заробітної плати працівників підприємств, що фінансуються з бюджету, відбувається на підставі актів Кабінету Міністрів України, з-поміж яких виокремимо такі: – постанова Кабінету Міністрів України «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери»1 від 30.08.2002 р. № 1298; Зазначеною постановою регламентується оплата праці працівників бюджетної сфери, зокрема освіти, науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, культури, спорту.)  – постанова Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 р. № 268; – постанова Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці посадових осіб та працівників митної служби» від 31.05.2006 р. № 767; – постанова Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці працівників Національної служби посередництва і примирення та її відділень» від 18.10.2006 р. № 1428; – постанова Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці працівників державних нотаріальних контор та державних нотаріальних архівів» від 11.09.2007 р. № 1123 тощо. Договірне регулювання заробітної плати Правові засади напрацювання, укладення та виконання колективних договорів і угод подано в Законі № 3356. Відповідно до статті 2 Закону № 3356 колективний договір укладається на підприємствах будь-якої форми власності та господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи Нарахування мінімальної заробітної плати 2021 Мінімальна зарплата – це гарантований державою рівень оплати за просту некваліфіковану працю. Також в розрахунках нижче використовується показник прожиткового мінімуму, який у нашій державі, на жаль, є суто умовною величиною без справжнього економічного наповнення. Мінімальна зарплата 2021 січень-листопад - грудень 6000 грн 6500 грн Зверніть увагу, що: оклад працівника має бути не меншим за прожитковий мінімум працездатної особи на 1 січня (абз. 6 ст. 6 Закону № 108); якщо при виконанні місячної норми нарахована заробітна плата “не дотягує” до мінімальної, то необхідно здійснити доплату на суму різниці; малий розмір зарплати може спричинити застосування податкової соціально пільги (ПСП); прожитковий мінімум на 1 січня використовується для визначення ПСП. Як розрахувати заробітну плату 2021 Загалом порядок нарахування заробітної плати (як за першу половину місяця, так і за другу половину місяця) здійснюється на основі табелю обліку робочого часу працівника, затвердженого на підприємстві штатного розпису з установленими посадовими окладами та норм колективного договору. Розрахунок зарплати та пов’язаних з нею утримань здійснюють у відомості нарахування заробітної плати, форма якої довільна. Також можуть бути використані допоміжні таблиці, наприклад: розрахунок оплати відпрацьованих днів за окладом; розрахунок оплати днів відрядження на основі середньої; розрахунок відпускних тощо. Увага: табель обліку робочого часу обов’язковий і треба бухгалтеру для отримання інформації про кількість відпрацьованих днів (годин), днів відпустки, лікарняного відрядженні тощо; штатний розпис треба для обґрунтування використаних у розрахунку зарплати окладів; відомість нарахування заробітної плати – це документ, який посвідчує саме нарахування зарплати та здійснені з неї утримання податків, аліментів та інших вирахувань. 

Підготував В.Орел