Замахом на злочин визнаються умисні дії (бездіяльність) особи, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з не залежних від цієї особи обставин.
Під час замаху на злочин відбувається безпосереднє посягання суб'єкта на об'єкти, суспільні відносини, що охороняються законом, які ставляться під безпосередню загрозу заподіяння бажаної для винного шкоди. Саме безпосередня спрямованість діяльності особи на вчинення злочину і відрізняє замах від приготування. Небезпека настання намічених суб'єктом шкідливих наслідків або повне завершення планованого ним протиправного діяння в таких випадках стають реальними. Однак злочин не доводиться до кінця, залишається незавершеним з незалежних від цієї особи обставин.
Замах на злочин - це початок його безпосереднього здійснення, самостійний етап його виконання. Іншими словами, це незавершене або таке, що не потягло за собою настання бажаних для винного наслідків,дію або бездіяльність з безпосереднього здійснення навмисного злочину. Під час замаху мова йде про дії (бездіяльність), якими безпосередньо виконується склад конкретного злочину, але його виконання не доводиться до кінця (бракує всіх ознак здійснення об'єктивної сторони складу: злочинного результату, зазначеного у відповідній статті Особливої частини КК, або повного завершення всіх дій ( бездіяльності), що утворюють об'єктивну сторону складу злочину). Останнє характерно для так званих формальних складів, об'єктивні ознаки яких не передбачають настання конкретних злочинних наслідків.
Від приготування до злочину замах відрізняється тим, що тут дії (бездіяльність) винного не обмежуються створенням умов для вчинення злочину, а вже безпосередньо спрямовані на його здійснення. Від закінченого злочину замах відрізняється своєю незавершеністю або відсутністю настання бажаного для винного злочинного результату.
Об'єктивну сторону замаху, його специфіку характеризують три ознаки:
а) дія (бездіяльність) безпосередньо спрямоване на вчинення злочину;
б) злочин не завершено, тобто не доведено до кінця;
в) злочин не завершено через незалежні від винного обставини.
Під замахом як діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину, слід розуміти здійснення дій (бездіяльності), що входять в об'єктивну сторону складу злочину. Самі ці дії або бездіяльність проявляються саме у виконанні злочину. Вони вже прямо спрямовані на об'єкт, що охороняється кримінальним законом (відносини власності, безпеку життя або здоров'я, статеву свободу та ін.), Ставлять його в безпосередню небезпеку заподіяння істотної шкоди. Будучи доведені до кінця, вони заподіяли б об'єкту таку шкоду.
Наприклад, той, хто вчинив замах на життя стріляє з пістолета, але промахується, завдає удар ножем, але ніж ламається, скидає потерпілого на повному ходу з поїзда, але той залишається неушкодженим. В даних випадках винний вчинив дії, прямо спрямовані на позбавлення потерпілого життя, останнє піддавалася безпосередній загрозі, однак смерть не настала внаслідок промаху, несправності знаряддя, щасливого для потерпілого збігу обставин, що не залежать від намірів винного.
Недоведення злочину до кінця, незавершеність злочинного посягання - інший істотний об'єктивний ознака замаху. Саме незавершеність злочинного діяння відрізняє замах від закінченого злочину і є однією з підстав для визнання замаху самостійною стадією розвитку кримінальної діяльності.
Незавершеність злочинного діяння при замаху слід розуміти як відсутність усіх необхідних ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбачених конкретною нормою Особливої частини КК.
Це може бути невиконання всіх задуманих винним для здійснення злочину дій. Наприклад, суб'єкт не встигає зробити всі необхідні для досягнення злочинного результату дії (заносить руку для удару ножем, але її перехоплює потерпілий).
Незавершеність злочинного діяння при замаху може також характеризуватися ненастанням зазначеного в законі злочинного результату, коли винний виконав всі ті дії, які він мав намір для цього зробити (наприклад, з метою заподіяння смерті завдав кілька поранень в життєво важливі органи потерпілого, але того вдалося врятувати шляхом надання своєчасної медичної допомоги). В даному випадку суб'єктивну завершеність дій винного слід відрізняти від фактичної незавершеності злочинного діяння (відсутній передбачений кримінальним законом злочинний результат).
Досить часто під час замаху суспільно небезпечні наслідки настають, але не ті, до досягнення яких прагнув винний, а інші.
Наприклад, під час замаху на вбивство заподіюється тяжка шкода здоров'ю потерпілого. Це не перетворює скоєне в закінчений злочин, оскільки для визнання кримінального діяння закінченим потрібно настання не будь-яких суспільно небезпечних наслідків, а лише тих, які прямо вказані в законі. Таким чином, дії (бездіяльність) того, хто здійсює замах, можуть заподіяти певні шкідливі наслідки, але вони ніколи не можуть бути тими, настання яких домагався винний. Третьою ознакою, що характеризує замах з об'єктивної сторони, є те, що недоведення злочину до кінця відбувається з незалежних від винного обставин. Кримінальне діяння в даному випадку не доводиться до кінця не в силу добровільної відмови, а з об'єктивних, не залежних від винного причин. Тому замах і тягне за собою кримінальну відповідальність. Причтни, в силу яких злочин не доводиться до кінця, носять об'єктивний характер і не залежать від волі винного. До числа їх можна віднести, наприклад, втручання сторонніх осіб, дія сил природи, різних механізмів, нерішучість, недосвідченість і непідготовленість тих, хто здійснив замах, допущену ними помилку в фактичних обставинах справи (в об'єкті, засобах, способах дії) та ін. Оскільки крім причин можуть діяти також умови та інші детермінанти, в силу яких злочин не доводиться до кінця, точніше слід говорити не про причини, а про обставини, що перешкодили завершенню злочину. Відповідно до законодавчих визначень замаху на злочин, останній характеризується не тільки відсутністю бажаного для винного злочинного результату, що характерно для кримінальних діянь з так званим матеріальним складом, а й тим, що злочин не доводиться до кінця. Таким чином, законодавець підкреслює можливість замаху стосовно до злочинів не тільки з матеріальним, а й з формальним складом. З суб'єктивної сторони замах може бути скоєно лише зумисне і лише з прямим умислом. Зміст умислу при замаху на злочин з так званим матеріальним складом включає усвідомлення винним суспільної небезпеки дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбачення можливості настання в результаті цього конкретних суспільно небезпечних наслідків і бажання їх настання; при замаху на злочин з так званим формальним складом - усвідомлення винним суспільної небезпеки дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, і бажання їх здійснити. Іноді буває, що злочинець передбачає суспільно небезпечні наслідки своїх дій (можливість заподіяння шкоди здоров'ю і навіть життю потерпілих) і свідомо допускає їх наступ, тобто діє з непрямим умислом. Замах же на вбивство можливий лише з прямим умислом (при наявності бажання заподіяти смерть). Тому подібні діяння повинні розцінюватися як умисне заподіяння середньої тяжкості шкоди здоров'ю особі. Замах на злочин прийнято ділити за ступенем закінчення на два основних види: закінчений і незакінчений. В основу такого поділу покладено суб'єктивний критерій, який базується на уявленні самого суб'єкта про ступінь завершеності своїх дії (бездіяльності). Закінченим слід вважати такий замах, при якому винний повністю виконав все те, що він вважав за необхідне для завершення злочину, проте злочинний результат не настає або злочин не завершується через незалежні від неї обставини. Наприклад, винний зробив постріл з метою позбавлення потерпілого життя; наніс побої з метою заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю; залишив в кабінеті посадовця гроші або цінності в якості хабара і т.д. При цьому винний переконаний в тому, що все залежне від нього для закінчення злочину ним виконано і злочинний результат повинен наступити без будь-яких додаткових дій з його боку. Однак намічений злочинний результат не настає або кримінальне діяння не завершується з об'єктивних причин, не залежних від суб'єкта: винний промахується або потерпілого рятує своєчасно надана медична допомога; замість тяжкої шкоди здоров'ю заподіюється легка шкода; посадова особа відмовляється прийняти хабар.
Маючи пропозицію великої суми грошей за те, щоб вони вбили В., К. і С. на зупинці громадського транспорту в темний час доби напали на В. С. почав завдавати сильних ударів ногами в ліву частину тулуба В. В. впав, після чого злочинці обшукали потерпілого і забрали всі речі з кишень потерпілого потім продовжили наносити йому удари. Злочинці знову продовжили побиття жертви. Вважаючи, що В. після ударів помре, злочинці кинули його на зупинці. Але В. через кілька годин прийшов до свідомості і зміг дістатися додому. Життя В. була врятоване. Дії К. і С. вичерпують задуманий ними план скоєння злочину. Ненастання наміченого ними злочинного результату - смерті потерпілого - обумовлено випадковими обставинами, що не залежать від волі винних. У наявності сукупність злочинів: закінчений замах на вбивство і розбій.
Незакінченим вважається такий замах, при якому винний з незалежних від неї обставин ще не виконав повністю необхідних, з його точки зору, дій (бездіяльності) і, таким чином, не завершив злочину.
Закінчений замах зазвичай (при інших рівних умовах) більш небезпечний, ніж незакінчений. За своїми ознаками він ближче до закінченого злочину. Однак між ними необхідно проводити чітку грань.
На відміну від закінченого злочину при закінченому замаху не настає злочинний результат, до досягнення якого прагнув винний, або не відбуваються повністю все суспільно небезпечні дії, об'єктивно необхідні для завершення злочину.
Розподіл замахів на закінчений та незакінчений має істотне практичне значення. Важливу роль він відіграє при визначенні ступеня суспільної небезпеки скоєного, призначення покарання і при вирішенні питання про добровільну відмову від вчинення злочину.
Відшкодування шкоди, завданої злочином.
Виділяють: шкоду, яку завдають замахом на злочин: злочинні наслідки, - а також типи шкоди, завданої злочинним діянням і злочинною бездіяльністю, і види шкоди в залежності від характеру порушеного блага. До останніх він відносить: фізичну шкоду, психічну шкоду, синдром жертви злочину, моральну, майнову. Наведена класифікація зазвичай використовується для того, щоб виділити шкоду як основну, додаткову і кваліфікуючу ознаку складу злочину або як обтяжуюча обставина, а також для того, щоб дати уявлення про ситуації, в яких особа може бути визнана потерпілим. Злочинна шкода - це не стільки факт змін, скільки факт значення цих змін для людини.
На підставі статей КПК розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначається судом при розгляді кримінальної справи або в порядку цивільного судочинства. Відповідно, майнова шкода - це шкода, заподіяна безпосередньо майну потерпілого: втрата, пошкодження, знищення.
Відповідальність за заподіяну шкоду може наставати в формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку і т. д.
Серед цих форм цивільно-правової відповідальності особливе місце займає відшкодування збитків. Обумовлено це тим, що найбільш істотним і розповсюдженим наслідком порушення прав є збитки.
Збитки - грошова оцінка заподіяної шкоди.
Реальні збитки (збиток) - це витрати, які особа, чиє право порушене, зробило або повинне буде зробити для відновлення свого порушеного права, втрати або пошкодження його майна. Цивільне законодавство виходить з принципу повного відшкодування збитків. Відповідно до статей ЦК особа, право якої порушено, має право повного відшкодування заподіяних йому збитків. В порядку кримінального судочинства, як правило, відшкодовується тільки реальний збиток, заподіяний злочином, тобто прямі збитки. Сума матеріальних збитків складається з: а) наявних втрат; б) реальних в майбутньому втрат. В кримінальному процесі беззастережно визнавалася можливість вимагати відшкодування майнової (матеріальної) шкоди як єдино оцінимого і єдино винагороджуваного грошовим або іншим речовим чином. Потерпілому повинні також відновити матеріальне становище потерпілого за допомогою повернення речей та інших матеріальних цінностей, втрачених в результаті злочинного посягання. З іншого боку, основою визначення аналізованого поняття, слід вважати не тільки повернення потерпілому викраденого у нього майна (речових доказів у кримінальній справі), але і відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди у його натуральному, природному, а також у вартісному, у вигляді певної суми грошей, виразі. Слід мати на увазі, що заподіяну шкоду може бути заглажено будь-яким прийнятним для потерпілого чином, включаючи грошову компенсацію матеріальної та моральної шкоди.
Підготував Олександр Майстренко
Наприклад, під час замаху на вбивство заподіюється тяжка шкода здоров'ю потерпілого. Це не перетворює скоєне в закінчений злочин, оскільки для визнання кримінального діяння закінченим потрібно настання не будь-яких суспільно небезпечних наслідків, а лише тих, які прямо вказані в законі. Таким чином, дії (бездіяльність) того, хто здійсює замах, можуть заподіяти певні шкідливі наслідки, але вони ніколи не можуть бути тими, настання яких домагався винний. Третьою ознакою, що характеризує замах з об'єктивної сторони, є те, що недоведення злочину до кінця відбувається з незалежних від винного обставин. Кримінальне діяння в даному випадку не доводиться до кінця не в силу добровільної відмови, а з об'єктивних, не залежних від винного причин. Тому замах і тягне за собою кримінальну відповідальність. Причтни, в силу яких злочин не доводиться до кінця, носять об'єктивний характер і не залежать від волі винного. До числа їх можна віднести, наприклад, втручання сторонніх осіб, дія сил природи, різних механізмів, нерішучість, недосвідченість і непідготовленість тих, хто здійснив замах, допущену ними помилку в фактичних обставинах справи (в об'єкті, засобах, способах дії) та ін. Оскільки крім причин можуть діяти також умови та інші детермінанти, в силу яких злочин не доводиться до кінця, точніше слід говорити не про причини, а про обставини, що перешкодили завершенню злочину. Відповідно до законодавчих визначень замаху на злочин, останній характеризується не тільки відсутністю бажаного для винного злочинного результату, що характерно для кримінальних діянь з так званим матеріальним складом, а й тим, що злочин не доводиться до кінця. Таким чином, законодавець підкреслює можливість замаху стосовно до злочинів не тільки з матеріальним, а й з формальним складом. З суб'єктивної сторони замах може бути скоєно лише зумисне і лише з прямим умислом. Зміст умислу при замаху на злочин з так званим матеріальним складом включає усвідомлення винним суспільної небезпеки дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбачення можливості настання в результаті цього конкретних суспільно небезпечних наслідків і бажання їх настання; при замаху на злочин з так званим формальним складом - усвідомлення винним суспільної небезпеки дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, і бажання їх здійснити. Іноді буває, що злочинець передбачає суспільно небезпечні наслідки своїх дій (можливість заподіяння шкоди здоров'ю і навіть життю потерпілих) і свідомо допускає їх наступ, тобто діє з непрямим умислом. Замах же на вбивство можливий лише з прямим умислом (при наявності бажання заподіяти смерть). Тому подібні діяння повинні розцінюватися як умисне заподіяння середньої тяжкості шкоди здоров'ю особі. Замах на злочин прийнято ділити за ступенем закінчення на два основних види: закінчений і незакінчений. В основу такого поділу покладено суб'єктивний критерій, який базується на уявленні самого суб'єкта про ступінь завершеності своїх дії (бездіяльності). Закінченим слід вважати такий замах, при якому винний повністю виконав все те, що він вважав за необхідне для завершення злочину, проте злочинний результат не настає або злочин не завершується через незалежні від неї обставини. Наприклад, винний зробив постріл з метою позбавлення потерпілого життя; наніс побої з метою заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю; залишив в кабінеті посадовця гроші або цінності в якості хабара і т.д. При цьому винний переконаний в тому, що все залежне від нього для закінчення злочину ним виконано і злочинний результат повинен наступити без будь-яких додаткових дій з його боку. Однак намічений злочинний результат не настає або кримінальне діяння не завершується з об'єктивних причин, не залежних від суб'єкта: винний промахується або потерпілого рятує своєчасно надана медична допомога; замість тяжкої шкоди здоров'ю заподіюється легка шкода; посадова особа відмовляється прийняти хабар.
Маючи пропозицію великої суми грошей за те, щоб вони вбили В., К. і С. на зупинці громадського транспорту в темний час доби напали на В. С. почав завдавати сильних ударів ногами в ліву частину тулуба В. В. впав, після чого злочинці обшукали потерпілого і забрали всі речі з кишень потерпілого потім продовжили наносити йому удари. Злочинці знову продовжили побиття жертви. Вважаючи, що В. після ударів помре, злочинці кинули його на зупинці. Але В. через кілька годин прийшов до свідомості і зміг дістатися додому. Життя В. була врятоване. Дії К. і С. вичерпують задуманий ними план скоєння злочину. Ненастання наміченого ними злочинного результату - смерті потерпілого - обумовлено випадковими обставинами, що не залежать від волі винних. У наявності сукупність злочинів: закінчений замах на вбивство і розбій.
Незакінченим вважається такий замах, при якому винний з незалежних від неї обставин ще не виконав повністю необхідних, з його точки зору, дій (бездіяльності) і, таким чином, не завершив злочину.
Закінчений замах зазвичай (при інших рівних умовах) більш небезпечний, ніж незакінчений. За своїми ознаками він ближче до закінченого злочину. Однак між ними необхідно проводити чітку грань.
На відміну від закінченого злочину при закінченому замаху не настає злочинний результат, до досягнення якого прагнув винний, або не відбуваються повністю все суспільно небезпечні дії, об'єктивно необхідні для завершення злочину.
Розподіл замахів на закінчений та незакінчений має істотне практичне значення. Важливу роль він відіграє при визначенні ступеня суспільної небезпеки скоєного, призначення покарання і при вирішенні питання про добровільну відмову від вчинення злочину.
Відшкодування шкоди, завданої злочином.
Виділяють: шкоду, яку завдають замахом на злочин: злочинні наслідки, - а також типи шкоди, завданої злочинним діянням і злочинною бездіяльністю, і види шкоди в залежності від характеру порушеного блага. До останніх він відносить: фізичну шкоду, психічну шкоду, синдром жертви злочину, моральну, майнову. Наведена класифікація зазвичай використовується для того, щоб виділити шкоду як основну, додаткову і кваліфікуючу ознаку складу злочину або як обтяжуюча обставина, а також для того, щоб дати уявлення про ситуації, в яких особа може бути визнана потерпілим. Злочинна шкода - це не стільки факт змін, скільки факт значення цих змін для людини.
На підставі статей КПК розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначається судом при розгляді кримінальної справи або в порядку цивільного судочинства. Відповідно, майнова шкода - це шкода, заподіяна безпосередньо майну потерпілого: втрата, пошкодження, знищення.
Відповідальність за заподіяну шкоду може наставати в формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку і т. д.
Серед цих форм цивільно-правової відповідальності особливе місце займає відшкодування збитків. Обумовлено це тим, що найбільш істотним і розповсюдженим наслідком порушення прав є збитки.
Збитки - грошова оцінка заподіяної шкоди.
Реальні збитки (збиток) - це витрати, які особа, чиє право порушене, зробило або повинне буде зробити для відновлення свого порушеного права, втрати або пошкодження його майна. Цивільне законодавство виходить з принципу повного відшкодування збитків. Відповідно до статей ЦК особа, право якої порушено, має право повного відшкодування заподіяних йому збитків. В порядку кримінального судочинства, як правило, відшкодовується тільки реальний збиток, заподіяний злочином, тобто прямі збитки. Сума матеріальних збитків складається з: а) наявних втрат; б) реальних в майбутньому втрат. В кримінальному процесі беззастережно визнавалася можливість вимагати відшкодування майнової (матеріальної) шкоди як єдино оцінимого і єдино винагороджуваного грошовим або іншим речовим чином. Потерпілому повинні також відновити матеріальне становище потерпілого за допомогою повернення речей та інших матеріальних цінностей, втрачених в результаті злочинного посягання. З іншого боку, основою визначення аналізованого поняття, слід вважати не тільки повернення потерпілому викраденого у нього майна (речових доказів у кримінальній справі), але і відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди у його натуральному, природному, а також у вартісному, у вигляді певної суми грошей, виразі. Слід мати на увазі, що заподіяну шкоду може бути заглажено будь-яким прийнятним для потерпілого чином, включаючи грошову компенсацію матеріальної та моральної шкоди.
Підготував Олександр Майстренко
Немає коментарів:
Дописати коментар
Коментарі