пʼятниця, 19 лютого 2016 р.

Ядерна енергетика в Франції

Як формувалась система безпеки Французької Республіки, а саме ядерний потенціал однієї з провідних європейських держав. Становлення механізму ядерної безпеки і нарощування ядерного потенціалу Франції від 1944 р. до сьогодення.

Біполярне протистояння протилежних блоків часів "холодної війни" диктувало своєрідну поведінку їх учасників. Чому Франція почала розвивати власний ядерний потенціал, а не задовольнялася американською ядерною парасолькою? Більшість дослідників причини такої поведінки країни вбачають у побоюванні та небажанні генерала Шарля де Голля бути втягнутим у можливий ядерний конфлікт СРСР - США. Це рішення може бути також пов'язане з боротьбою за лідерство у Європі з Великою Британією. Опосередковано це підтверджують і негативні оцінки французьким керівництвом політики цієї країни, що була оснащена ядерними американськими боєголовками і, отже, залежна від ядерної стратегії США. Ще однією, чи не найважливішою причиною, було намагання зробити Францію першою з перших не тільки в Європі, а й у світі.
Ядерність Франції - окрема і цікава сторінка у становленні та розвитку цієї держави, яка самостійно створила свій міцний ядерний потенціал і пишається цим досягненням. Водночас, ця країна здійснювала неадекватну вимогам світової безпеки ядерну політику, не приєднавшись свого часу до міжнародних конвенцій про відмову випробування ядерної зброї у повітрі, на землі та під землею.
Початок ядерності Франції було покладено у 1944 р. за часів Четвертої Республіки головою тимчасового уряду генералом Шарлем де Голлем, який затвердив законопроект про створення Комісаріату Атомної Енергетики (КАЕ). До 1950-х років КАЕ під керівництвом знаного Ж. Кюрі здійснював мирні наукові розробки, однак вже у липні 1952 р., за "Законом Гайяра", Франція прийняла перший п'ятирічний план розвитку атомної промисловості, на реалізацію якого було надано спочатку 40, а пізніше - 100 млрд. франків.
Керівництво П'ятої Республіки на чолі з де Голлем, поза суто ідеологічних та стратегічних міркувань про безпеку і захист суверенітету Франції, розглядало ядерну зброю інструментом реалізації національних зовнішньополітичних цілей. Головними з них вважалися: вивільнення країни з-під опіки Вашингтона, здобуття самостійної позиції в НАТО, підвищення престижу Франції у Західній Європі. Французьку ядерну доктрину розробляли провідні військові теоретики, такі як генерали П. Галлуа, Л. Пуарьє та адмірал А. Сангінетті. Концептуальні положення національної безпекової доктрини під назвою "Стримування слабким сильного" полягали в переконанні, що слабка у військовому порівнянні держава, яка володіє ядерним потенціалом, може шляхом погрози його застосування стримати сильного агресора від розв'язання війни або конфлікту. Ця концепція, як бачимо, актуальна й сьогодні. Доктрина "Стримування слабким сильного" (фр. Dissuasion de faible au fort - авт.) розроблена полковником П. Галлуа - Pierre Marie Gallois (29 June 1911 - 24 August 2010), який у 1950-ті роки очолював Міністерство оборони Франції. Паралельно брав участь у розробленні зброї масового знищення в об'єднаних європейських структурах (Supreme Headquarters Allied Powers Europe). Він причетний до розроблення вищеназваних стратегічних концепцій, зокрема - "особистого стримування" (French: dissuasion personnelle) і "стримування слабким сильного" (French: dissuasion de faible au fort). Генерал французької армії Л. Пуар'є (Lucien Poirier, born in 1918) - теоретик ядерного стримування і застосування водневої зброї за концепцією "слабкий із сильною стратегією" (statégie du faible au fort).
Отже, зі створенням КАЕ (1944 р.) дослідження здійснювалися у двох напрямах: військовому і цивільному. Реалізація військової програми призвела до створення власної ядерної бомби і "сил залякування", повністю незалежних від США. Це стало основою самостійного зовнішньополітичного курсу країни. Цивільна програма була спрямована на розв'язання енергетичної проблеми, актуальність якої додатково виявили нафтові кризи 1970-х і 1980-х років. Світові економічні потрясіння засвідчили нестійкість становища французької економіки та її надмірну залежність від зовнішніх джерел енергії.
Держава визнала ядерний напрям у паливно-енергетичному господарстві основним, вважаючи його вирішальним засобом для забезпечення енергетичної незалежності країни на найближчу перспективу. Державні плани (Месемера в 1974 р. і Жиро в 1980 р.) суттєво збільшили асигнування, що дало змогу значно розширити фронт дослідницьких і будівельних робіт. Ці зусилля забезпечили Франції провідне місце у світі у сфері ядерної енергетики.
У зовнішній площині французька доктрина мала яскраво виражену антирадянську спрямованість, а у внутрішньому вимірі - абсолютний пріоритет національних ядерних сил у військовому будівництві, що врешті-решт привело до незалежності Франції від впливу НАТО. Військово-політичне керівництво цієї країни визначило для своїх стратегічних ядерних сил основну мету - стримування війни. Як можливу форму застосування ядерних сил було обрано тактику завдавання всіма наявними носіями масованого ядерного удару - концепція "все або нічого", та по об'єктах промислового потенціалу противника - концепція "удару по містах". До кінця 1956 р. у Франції було сформовано всі необхідні структури для реалізації атомного військово-політичного проекту, прийнято відповідну державну програму на 1957-1961 рр., що передбачала безперебійне фінансування всіх теоретичних і практичних розробок.
Просуванню атомного проекту Франції багато в чому сприяла прийнята в 1958 р. нова конституція, що істотно розширила права Президента Французької Республіки. Ядерний потенціал став дітищем генерала де Голля - палкого прихильника ядерної незалежності Франції. 3 листопада 1959 р. у Центрі вищих військових досліджень де Голль заявив, що основна мета ядерної програми Франції полягає у створенні національних ударних сил на основі ядерної зброї, яка могла бути задіяна у будь-якій точці земної кулі. 13 лютого 1960 р. потужний вибух (60-70 кт) на полігоні Регган гучно сповістив про входження Французької Республіки до "атомного клубу". У квітні й грудні того ж року були проведені в атмосфері ще два випробування ядерних бомб. Однак, четвертий ядерний вибух відбувся 25 квітня 1961 р. з неповним циклом ділення, оскільки французька влада остерігалася ядерного тероризму з боку алжирських заколотників на чолі з генералом Шале.
Отже, політикою ядерності розв'язували завдання посилення впливу Франції на міжнародній арені у статусі великої світової держави. Найбільш вдало цим настановам сприяла концепція "пуризму" (походить від лат. Purus - "чистий, порожній, незайманий". У політиці термін близький до поняття "політика невтручання", що становила собою систему концептуальних поглядів та практичних рекомендацій, які наприкінці 1950-х років сповідували ідею ядерного націоналізму (модель стримування через очищення). Винятковою рисою пуристів було прагнення відшукати таку формулу, яка передбачала б стримування слабшим сильнішого. Політика ядерного націоналізму призвела до виходу Франції з військової структури НАТО. Країна відкинула американську стратегію "гнучкого реагування", яка з 1962 р. стала офіційною доктриною Альянсу. Також Париж відмовився підписувати "Пакт Нассау", схвалений у грудні 1962 р. Президентом США Дж. Кеннеді і Прем'єр-міністром Великої Британії Г. Макмілланом. Суть цього документа полягала в дотриманні паритету Великої Британії та Франції в ядерній політиці НАТО та у поступовому інтегруванні військових потенціалів цих країн до ядерних сил Сполучених Штатів під командуванням Альянсу.
Де Голль також вважав стратегічною помилкою політику протистояння НАТО і Варшавського договору. Саме він запропонував створити єдину Європу від Атлантики до Уралу. Фактично позиція генерала дала поштовх процесові розрядки в Європі і світі, пошуку компромісу між двома антагоністичними таборами, обміну візитами на вищому рівні, підписанню перших міждержавних радянсько-французьких договорів про дружбу тощо. Така політика відповідно сприяла і спричинила утворення безпекової європейської організації з безпеки і співробітництва в Європі НБСЄ/ОБСЄ.
Важливим наслідком ядерності Франції став її вихід з-під американської залежності. Ще наприкінці 1950-х рр. Вашингтону було заборонено мати на військових французьких базах ядерну зброю: у 1958 р. урядові США відмовили у наданні можливості розгорнути балістичні ракети середньої дальності на французькій території. З-під командування НАТО було виведено французький флот: спочатку в Середземному морі, а влітку 1963 р. - в Атлантиці. Тому вже на початку 1963 р. американсько-французькі суперечності в ядерній сфері набули вкрай гострого характеру. 31 березня 1966 р. з'явився меморандум уряду Франції про вихід із військової організації НАТО.
Прийняті рішення було обґрунтовано теоретичними розробками ортодоксальних пуристів: доктрина Айєре та таємні директиви грудня 1967-го - листопада 1968-го рр. Центральною політичною концепцією доктрини Айєре стала відмова від орієнтації Збройних сил Франції на окремого супротивника. Цей план дістав назву "оборона по всіх азимутах". Шлях до реалізації цієї доктрини представник Генерального штабу республіки Ш. Айєре вбачав у здійсненні військової стратегії глобального стримування на основі власної термоядерної стратегічної зброї зі світовим радіусом дії. Доктрина була сприйнята світовою громадськістю як офіційне проголошення нового зовнішньополітичного курсу Франції на засадах військового збройного нейтралітету.
Для Альянсу в умовах непрогнозованої в'єтнамської кампанії США рішення Парижа стало важким і несподіваним ударом. Усі керівні органи НАТО потрібно було терміново перебазувати до Брюсселя. Саме відтоді і зародилася в Європі сумнозвісна "брюссельська бюрократія", масштаби якої допоможуть уявити наведені дані. До 1 квітня 1967 р. США евакуювали з Франції 29 баз та 33 тис. військовослужбовців. Французи з того часу брали участь лише в політичній діяльності НАТО.
У період президентства В. Ж. д'Естена основні принципи де-голлівської ядерної стратегії збереглися, однак намітилися й перші кроки в еволюції зовнішньополітичного курсу країни, спрямовані на зближення зі США та НАТО. Тепер уже керівництво Франції вважало, що ядерна зброя не може бути застосована як відповідь на будь-яку форму агресії, але тільки в разі атомного нападу. За оцінками офіційних осіб до 1978 р. був досягнутий запланований рівень кількісного розвитку зброї ядерного стримування відповідно до принципу "достатності". У результаті двадцятирічних зусиль всіх французьких урядів стратегічні ядерні сили Франції до 1983 р. мали 33 стратегічні бомбардувальники, 18 БРСД S-3 та 5 ПЛАРБ із вісімдесятьма балістичними ракетами М20. В арсеналах Франції був 131 ядерний заряд сумарною потужністю 103,9 Мт. Нагадаємо, що ударні атомні авіаносці є тільки у США та Франції. Ця вражаюча військова міць стала основою суверенітету і безпеки останньої, всіма видами озброєння готової відстоювати свою територіальну цілісність.
Нова ядерна доктрина Франції - національна доктрина стратегічного ядерного стримування означає, що французькі боєголовки більше не спрямовані тільки на країни, що мають ядерну зброю. Тепер удару стратегічних сил може бути піддана будь-яка країна (ядерна або неядерна), яка загрожує національній безпеці чи стратегічним інтересам Франції. Зміни у французькій доктрині, що передбачають використання сил ядерного і термоядерного стримування, розроблялися з середини 1990-х рр. за президентства Франсуа Міттерана. Однак активне переосмислення завдань ядерного озброєння спостерігаємо з переобранням на президентську посаду Жака Ширака у 2002 році. Виступаючи перед експертами Міністерства оборони, Ж. Ширак говорив про небезпеку, яка загрожує Франції, і фактично попередив деякі країни, які намагаються створити свій власний ядерний потенціал, що "якщо ці держави приховують щодо нас ворожі наміри, то їх лідери повинні розуміти, що можуть піддатися страшному лихові". Це була перша погроза з боку французів на адресу вороже налаштованих країн. Тепер французи залишили за собою право не лише на удар проти країни, звідки йде терористична загроза. Париж готовий і до превентивних бомбардувань (причому точкових) місць виробництва зброї масового знищення і баз терористів. Для цього Франція вже має арсенал так званих мініатюрних атомних бомб. Крім того, доктрина ядерного стримування була орієнтована й проти Китаю. Військові аналітики уважно відстежують загрози, які можуть становити для Франції та її інтересів бурхливий розвиток цієї держави.
У 2008 р. президент Н. Саркозі, виступаючи перед дипломатичним корпусом, визначив п'ять зовнішньополітичних пріоритетів - складових безпеки свого президентства, а саме: зближення Франції з США та НАТО, нова політика на Близькому Сході на основі тісних відносин з Ізраїлем, зближення з Великою Британією, збалансовані відносини з Німеччиною, комерціалізація відносин з країнами Африки, а також захист прав людини, що є основним стрижнем зовнішньої політики Франції.  Хоча президент Н. Саркозі свого часу запропонував Франції відмовитися від третини повітряного ядерного арсеналу, однак ця пропозиція не знайшла підтримки серед електорату. Франція й досі продовжує вдосконалювати свою ядерну міць. Так, ядерний винищувач Міраж 2000-N (Mirage 2000-N) було замінено на більш потужний лайнер нового покоління Rafale тощо. Починаючи з 2007 р. на заміну існуючим і вже застарілим Міраж-2000 поступово надходять нові багатоцільові винищувачі-бомбардувальники "Рафаль" (Rafale) наземного (одна ескадрилья - 20 одиниць із 2006 р.) та морського (дві ескадрильї упродовж 2015-2017 рр.) базування.  Можливо також, що при розробленні зарядів TNO і TNA буде використано досвід створення у 1990 р. боєзаряду TN90 для ракети середньої дальності "Адес" (Hades). Остання була близька за своїм конструктивним рішенням до американських ракет середньої дальності "Першинг-2". Заряд TN90 має регульовану потужність із максимальним значенням 80 кт. Цей найдосконаліший заряд, розроблений Францією, може зрівнятися за показниками з кращими боєзарядами США. Зокрема, використовувані в ньому потужні вибухові речовини мають знижену чутливість, що збільшує тривалість зберігання, стійкість до радіаційного впливу та ударних навантажень, пожежо- і вибухобезпечність.
Нині ядерне господарство Франції складається з трьох основних секторів. Перший містить підприємства, які займаються розвідуванням і видобуванням радіоактивних мінералів. Провідну роль тут відіграє філіал КАЕ - "Загальна компанія ядерної сировини" (так звана Кожема). У Франції є великі запаси руд, які містять уран, що ставить її на перше місце серед членів ЄС. Основні поклади розміщуються на північному заході, у центрі та на півдні країни. Виробництво концентрату урану відбувається на найбільшому заводі Європи недалеко від Ліможа, а металевого урану - на підприємстві в районі Нарбони.
Національний видобуток урану не задовольняє всіх потреб країни. Додаткову сировину Франція купує в Канаді, Австралії, а також отримує з підприємств "Кожема", розташованих у Нігері та Габоні.
Другий сектор займається виробництвом збагаченого урану і переробкою радіоактивних матеріалів. Тут домінує товариство "Еродіф" - філіал "Кожема", який має контрольний пакет акцій, але в якому, зокрема, беруть участь італійські та іспанські компанії. "Еродіф" є власником відомого заводу в Пьєрелат, розташованому поруч із французьким центром АЕС Трикастеном на березі Рони.
Переробка використаного палива відбувається на заводі Аг у Нормандії. Саме там зі 100 кг використаного палива отримують 96 кг урану і 1 кг плутонію, а також 3 кг відходів, які потребують тривалого зберігання і подальшого захоронення. Завод Аг - одне з найбільших підприємств такого типу у світі, яке виконує замовлення за довгостроковими контрактами інших країн, зокрема, Японії, Німеччини та Бельгії.
Третім сектором є безпосередньо атомні електростанції. Спочатку АЕС використовували французьку технологію, щоб позбутися залежності від США в забезпеченні збагаченим ураном. Сьогодні ці перші АЕС (Шинон та ін.) уже не функціонують. Сучасні АЕС Франції використовують американську технологію, яка після 1970 р. здобула міжнародне визнання. Французька група "Фраматом", що працює за ліцензією американського концерну "Вестінгауз", перетворилася на одне з найбільших підприємств світу в цій галузі.

Основою французької енергетики стали атомні електростанції. За період із 1970 р. по 1995 р. виробництво електроенергії на АЕС зросло у понад 25 разів (приблизно з 3 до 84 млн т умовного палива). Наприкінці ХХ ст. АЕС забезпечували понад 80% виробництва електроенергії ЕДФ (близько 400 млрд квт-год). За цими показниками атомних електростанцій Франція стала першою країною у світі. Поступаючись США за абсолютними показниками виробництва електроенергії на АЕС, Франція значно випереджає за питомою вагою виробництва електроенергії на атомних електростанціях. Частка АЕС в електроенергетиці Німеччини й Іспанії приблизно у 2,5 раза менша, ніж у Франції. АЕС Великої Британії виробляють близько 20% загального обсягу електроенергії, а в Італії - менше ніж 5%. Загалом на сьогодні у Європейському Союзі налічується 143 АЕС, що розташовані в 14 країнах.
Розвиток ядерної енергетики мав значні позитивні наслідки для Франції, зокрема, з політичної точки зору. Це підсилило енергетичну незалежність країни, яка забезпечує нині понад 80% внутрішніх потреб у електроенергії, порівняно з 20% у 1970 р. У сфері економіки ядерна енергетика зменшує витрати на енергозабезпечення порівняно з тепловими електростанціями. Французькі АЕС мають високу ефективність і перевищують показники АЕС Великої Британії, США та Японії.

Однак, попри різноманітні виклики, пов'язані з ядерністю, які країна намагається долати також у рамках Європейського Союзу, Франція продовжує розбудовувати свій ядерний потенціал задля протистояння майбутнім ризикам і здійснення незалежної зовнішньої політики. Водночас, країна бере активну участь у формуванні енергетичної концепції виживання людства в регіональному і світовому масштабах через активну позицію в МАГАТЕ, НАТО, ООН та інших безпекових структурах.

О.  Майстренко




Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі