неділя, 12 червня 2016 р.

Про наслідки різкого масового підвищення зарплат населення країни як поштовху до зростання її економіки

- Підвищення рівня життя українців і в першу чергу оплати праці працюючих є найважливішим стратегічним завданням.
-  Бідність населення тягне такі негативні наслідки, як вузький споживчий ринок, корупція, некомфортність, низька якість життя людей.
-  Необхідно встановити для кожного підприємства підвищений часткової норматив зарплати в оптовій ціні його готового продукту

Останнім часом в економіці України спостерігається деякий підйом. Однак досягнутий він за рахунок розвитку експортно-орієнтованих, головним чином сировинних галузей. Основна ж маса вітчизняних підприємств як і раніше перебуває в стані застою. І ця тенденція на найближчі роки збережеться, якщо не вжити екстрених неординарні заходи.

Управління макроекономікою в умовах застою можна обмежувати звичайним набором важелів: облікова ставка - податки - митні інструменти - видатки бюджету. Щоб вони запрацювали, потрібен додатковий зовнішній імпульс. Думається, що таким імпульсом могла б стати швидка ліквідація низької купівельної спроможності населення. Остання обумовлена ​​злидарським рівнем оплати праці, що має місце скрізь крім експортних галузей та фінансово-кредитної сфери.

Застій економіки здебільшого пов'язаний з нестачею інвестицій. Зрозуміло, що власники капіталів не хочуть ні ризикувати ними через нечіткі закони, ні сплачувати надмірні і незрозумілі податки. Але, припустимо, сталося чудо, і названі проблеми вирішені: є і чіткі закони, і невисокі, всім зрозумілі податки. У країну нарешті хлинули інвестиції, і почався бурхливий економічний ріст. Однак через низький платоспроможний попит за цим неминуче піде спад: спочатку у виробництві товарів і послуг для населення, потім у всіх галузях промисловості (крім експортних). Але цього не буде: інвестори, особливо іноземні, звикли прораховувати такі речі, як збут майбутньої продукції, і тому, ймовірно, утримаються від капіталовкладень.

Бідність сама по собі тягне за собою цілий шлейф негативних наслідків. Перше і головне - вузький споживчий ринок. У такій ситуації марно істотно збільшувати будь-яке виробництво крім експортного, бо це призведе до кризи перевиробництва. Другий негатив - корупція, яка випливає з бідності і всевладдя чиновників. При її надмірному розвитку економіка не може нормально функціонувати і впадає в застій. Однак бідні не тільки чиновники, а й основні годувальники суспільства - працівники реального сектора. При зарплаті 2-6 тис. грн думки більшості з них зайняті питанням, де заробити гроші? Звідси огріхи в роботі, зниження якості вироблених товарів і послуг. Жебрацька зарплата і низька якість товарів означають низьку якість життя людей. Крім того, бідність веде не тільки до збереження, а й появи нових соціальних пільг, занижених внутрішніх цін і тарифів. При нормальній оплаті праці в них не було б ніякої необхідності, так як середня зарплата включала б повну вартість житла, харчування й всіх соціальних благ.

З вищесказаного можна зробити висновок: підвищення рівня життя населення України і в першу чергу оплати праці працюючих є важливим стратегічним завданням.

Але економічна теорія стверджує, що будь-які масові виплати ведуть до інфляції в чистому вигляді. Якщо на ринку товарна маса (сума цін всіх товарів і послуг) протистоїть грошовій і вони знаходяться в рівновазі, то будь-яке збільшення останньої неминуче викликає зростання цін, який йде до тих пір, поки рівновага не відновиться.

Як же значно підняти оплату праці працівників реального сектора (починати треба саме з них, а не з бюджетників) таким чином, щоб в результаті отримати зростання виробництва, а не цін? Зробити це всупереч класичним теоріям можна за допомогою держрегулювання економічних процесів і тимчасового порушення законів вільного ринку.

На думку про можливість безінфляційного підвищення оплати праці наводить надзвичайно низька частка заробітної плати в структурі оптових цін вітчизняної промислової продукції - 4-6%. У розвинених країнах вона давно досягла 50%. Таким чином ми спостерігаємо жахливе недоотримання заробітної плати на одиницю продукції. При такій мізерній нормі будь-яке її збільшення не може серйозно порушити товарно-грошовий баланс на ринку.

У СРСР цей показник теж був невеликий - 12-13%. Але низька зарплата була почасти компенсована різними соціальними пільгами - низькою платою за житло, дешевим громадським транспортом, безкоштовною освітою і т.п. Звичайно, компенсація була неповною: при відставанні в зарплаті від Заходу в 10 разів рівень життя радянських людей був нижче приблизно в 3-4 рази.

За роки реформ в Україні частка зарплати в обсягах виробництва впала ще нижче, і, думається, настав час повернути даний процес назад через примусове збільшення частки заробітної плати в структурі оптових цін готової продукції. А точніше - через одночасне директивне введення підвищених пайових нормативів заробітної плати у складі оптових цін на більшості підприємств реального сектора, підкріплене додатковою емісією Національного Банку України. Саме це, в поєднанні з ще одним заходом (про нього нижче) могло б забезпечити різкий підйом оплати праці в реальному секторі економіки при малій витратній інфляції.

Чому названі нормативи треба вводити директивно і одночасно? Тому що добровільно і поодинці наші підприємці ніколи не підвищать зарплату, навіть отримавши на це цільові гроші від Національного Банку України. Оскільки звикли платити людям мало, а гроші постараються вкрасти. Крім того, збільшивши зарплату працівникам поодинці, підприємець знижує конкурентоспроможність своєї продукції на тлі конкурентів.

Для чого потрібна додаткова емісія Національного Банку України? Тому що внутрішніх резервів на підвищення зарплати у підприємств, як правило, немає: всі їхні обігові кошти до копійки розписані в собівартості продукції. Зайві гроші можуть прийти тільки ззовні. Без зовнішньої допомоги, на мій погляд, могли б обійтися тільки сировинні та інші експортно-орієнтовані галузі з традиційно високою зарплатою.

Чому витратна інфляція буде незначною

Для наочності уявімо собі економіку країни як єдине підприємство. Обсяг виробництва і його складові частини висловимо в умовних одиницях. Для зручності розрахунків частку зарплати в готовій продукції приймемо нема за 5%, як в реальності, а 10%.


Залежність зросту виробництва від зросту зарабітної плати
ПоказникиДо підви-
щення
 долі ЗП
в ГП
Після підви-
щення
 долі ЗП
в ГП
При-
ріст, %
Готова продукція (ГП)10012020
Прибуток3030
Матеріальні витрати6060
Заробітна плата (ЗП):
а) в абсолютному виразі1030200
б) доля в ГП, %1025

Обсяг виробництва готової продукції (ГП) являє собою суму трьох показників - матеріальних витрат, заробітної плати і прибутку. Залишаючи незмінними матеріальні витрати і прибуток, збільшимо зарплату в 3 рази, або на 200%. Обсяг готової продукції (сума цін товарів) при цьому збільшується всього на 20%, тобто приріст зарплати в 10 разів випереджає витратну інфляцію. Частка зарплати в готової продукції (або в ціні одиниці продукції, що одне і те ж) виростає з 10 до 25% (останню цифру можна прийняти за згаданий вище примусовий норматив). Товарно-грошова рівновага на ринку при такому рівні розгляду не порушується.

Як відомо, зарплата витрачається в основному на купівлю предметів споживання, тобто товарів галузей групи Б. Тому включимо в розгляд цю найбільш загальну структуру виробленої продукції. Для цього розіб'ємо 100 умовних одиниць готової продукції на групи А і Б і подивимося, що станеться з ними і з товарно-грошовою рівновагою на ринку після загального підвищення зарплати в 3 рази (або норми зарплати з 10 до 25%). Причому для простоти і наочності виключимо вплив на ринок з товарною боку - імпорту, з грошовою - зарплати бюджетників, вважаючи, що вони один одного врівноважують.


Порушення товарно-грошової рівноваги в групі Б
ПоказникиГрупа АГрупа Б
до
підви-
щення
норми
ЗП
після
підви-
щення
норми
ЗП
до
підви-
щення
норми
ЗП
після
підви-
щення
норми
ЗП
Готова продукція (ГП)901081012
Прибуток272733
Матеріальні витраати545466
Заробітна плата (ЗП):
а) в абсолютному виразі92713
б) доля в ГП, %10251025
З таблиці видно, що при одномоментному підвищенні зарплати всередині галузевих груп А і Б відбулося те ж саме, що і в першому прикладі: при збільшенні зарплати в 3 рази, або на 200%, обсяги готової продукції, тобто ціни, зросли всього на 20%. А загальне рівновага порушилася: якщо до проведення даної акції сума зарплат в групах А і Б дорівнювала готової продукції групи Б (9 + 1?), То після неї виник різкий стрибок інфляції попиту на товари групи Б (27 + 30 од. зарплати проти 12 од. товарів).

Відновлення товарно-грошового балансу на ринку може бути досягнуто двояко: або за рахунок зростання цін і отримання надприбутків в групі Б, або, якщо цей процес вдасться якось стримати, шляхом збільшення виробництва та імпорту споживчих товарів. Звичайно, краще збільшити виробництво без імпорту, але це навряд чи досяжно в повному обсязі (тим більше що імпортувати завжди легше й швидше, ніж виробляти). Оптимальне поєднання того й іншого можливо, якщо держава правильно використовує митні та податкові важелі для обмеження імпорту і заохочення виробництва.

Розглянемо ще один фактор, який не можна ігнорувати, оскільки він впливає на зв'язок між підвищенням зарплати і зростанням цін, - виробничу кооперацію між підприємствами. У двох попередніх прикладах матеріальні витрати залишалися незмінними. Але насправді так бути не може. В умовах багатоступінчастої кооперації підвищення зарплат у виробництві проміжних продуктів неминуче збільшить матеріальні витрати при виготовленні кінцевого продукту. Питання, чи набагато? Можливо, оскільки в ціну комплектуючих і матеріалів також входить заробітна плата, одночасне її підвищення у всіх галузях реального сектора призведе до лавиноподібного зростання цін по всіх технологічних ланцюжках. Чи так це насправді?

Як не обширна кооперація, для конкретних видів продукції вона, як правило, має не більше трьох-п'яти ступенів. Наприклад, при виробництві автомобіля: видобуток природних ресурсів, отримання з них основних матеріалів, виготовлення деталей, складання вузлів і агрегатів та збирання кінцевого продукту - п'ять щаблів. При виготовленні одягу: сільгоспсировина, прядіння ниток, ткацтво, пошиття кінцевого продукту - чотири щаблі. Усередині ступені число матеріалів або комплектуючих може бути будь-яким: хоч 10, хоч 10 тис. Головне, що разом вони складають матеріальні витрати (МЗ) даної щаблі, виражені певною сумою і в той же час являють собою готову продукцію (ГП) попереднього ступеня кооперації. І так по всьому технологічному ланцюжку, аж до видобутку природних ресурсів. Розглянемо це на прикладі, в якому врахуємо зростання матеріальних витрат (МВ) в результаті підвищення зарплат на всіх п'яти ступенях кооперації (табл. 3).
Таблица 3
Вплив підвищення зарплати на ріст цін при врахуванні ступенів кооперації
Показники
Ступени кооперации
1
2
3
4
5
до
після
до
після
до
після
до
після
до
після
Кінцевий продукт
ГП, всього
100
120
120
132
132
139,2
139,2
143,4
143,4
146
приріст
(+20)
(+12)
(+7,2)
(+4,2)
(+2,6)
Прибуток
30
30
30
30
30
30
30
30
30
30
МВ
60
60
60
72
72
79,2
79,2
83,4
83,4
86
ЗП, всього
10
30
30
30
30
30
30
30
30
30
приріст
(+20)
Проміжний продукт
2-а ступінь
3-я ступінь
4-а ступінь
5-а ступінь
ГП, всего
60
72
36
43,2
21,6
25,8
13
15,6
приріст
(+12)
(+7,2)
(+4,2)
(+2,6)
Прибуток
18
18
10,8
10,8
6,5
6,5
3,9
3,9
МВ
36
36
21,6
21,6
13
13
7,8
7,8
ЗП, всього
6
18
3,6
10,8
2,1
6,3
1,3
3,9
приріст
(+12)
(+7,2)
(+4,2)
(+2,6)

Отже, матеріальні витрати 1-го ступеня являють собою готову продукцію 2-го ступеня. Складаємо всі елементи 2-го ступеня після 3-кратного підвищення зарплати (з 6 до 18 одиниць) і отримуємо готову продукцію в розмірі 72 одиниць. Таким чином, при 2-ступінчастій кооперації матеріальні витрати 1-ї ступені, а отже і її готова продукція, збільшуються додатково на 12 одиниць, в результаті остання складе 132 одиниці. У цьому випадку 3-кратне підвищення зарплати дає зростання цін вже не на 20, а на 32%, тобто витратна інфляція виходить дещо вище в порівнянні з ростом заробітної плати на 200%.

Зі збільшенням числа ступенів кооперації, як видно з таблиці, зростання цін сповільнюється: на третьому щаблі - обсяг готової продукції збільшиться до 139,2 одиниць (+7,2), на 4-й - до 143,4 (+4 , 2), на 5-й - до 146 одиниць (+2,6). При необмеженому збільшенні числа ітерацій, тобто ступенів виробничої кооперації, приріст витратної інфляції прагне до 0, а сама вона - до деякої межі. Для нашого прикладу - п'ятиступінчастої кооперації та підвищення зарплати в 3 рази (на 200%) - витратна інфляція складе 46% (тобто за приростом буде в 4 рази нижче, ніж підвищення зарплати). Якщо врахувати, що реальна частка зарплати в цінах промислової продукції в Україні не 10%, як ми прийняли для зручності розрахунків, а 5%, то це співвідношення можна помножити на 2 (у 8 разів). Зрозуміло, що ні про яке «лавиноподібне» зростання цін через виробничу кооперацію не може бути й мови.

Як же боротися з інфляцією попиту?

Отже, можна зробити висновок, що при значному одночасному підвищенні зарплати в реальному секторі основну проблему представляє не витратна інфляція, а інфляція попиту на споживчі товари, тобто їх тимчасовий різкий дефіцит на ринку. Проблема в тому, щоб погасити дану інфляцію і ліквідувати товарний дефіцит за допомогою зростання виробництва, а не цін. 
Почати треба з встановлення для кожного підприємства підвищеного пайового нормативу зарплати в оптовій ціні його готового продукту і перерахування на його рахунок додатково емітованих Національним Банком України на ці цілі грошей. Для визначення таких нормативів і контролю за їх дотриманням зовсім не потрібно, як стверджують чиновники, якихось складних розрахунків і розширення держапарату. У цих цілях досить в 3 рази збільшити фактично сформовані норми зарплат на кожному підприємстві. А для контролю можна використовувати щоквартальну звітність підприємств до податкових органів: поділити один рядок балансу на інший (фонд заробітної плати на обсяг готової продукції) може будь-який інспектор з неповною середньою освітою. Також можна ввести в баланс новий рядок - норму заробітної плати як частку від ділення відповідних рядків.

У наведених прикладах норматив зарплати дорівнює 25%. Але враховуючи що реальна частка оплати праці в промисловості у нас не 10, а 5%, фактичний його розмір міг би бути 15-20%. Звичайно, це не американський і не європейський рівень, але для нас вже великий прогрес і перехід до нової якості життя.

Масове підвищення зарплат обов'язково викличе повсюдний дефіцит товарів масового споживання, за яким у звичайних умовах послідував би стрибок цін - інфляція попиту. Щоб цього не сталося, державі слід встановити тимчасовий контроль за цінами. Але не прямий (це неможливо і марно), а опосередкований: через директивне завдання кожному підприємству ще одного нормативу - питомої ваги прибутку. Він міг би рівнятися нормі прибутку, що фактично склалася (20-30%). Контроль за нею повинен бути аналогічний тому, який пропонувався при дотриманні пайового нормативу заробітної плати - по бухгалтерській звітності, що здається в податкові органи. До останніх на час дії зазначених нормативів (зарплати і прибутку) необхідно підключити відповідні силові структури (у вигляді разової кампанії, що у нас давно стало традицією). До порушників слід застосовувати репресії - від великих штрафів до кримінальної відповідальності та закриття підприємств.

Обидва нормативи повинні діяти весь період до вирівнювання попиту та пропозиції на всьому ринковому просторі України при новому, високому рівні заробітної плати. Якщо податкові органи і силові структури будуть активно стояти на сторожі цих двох економічних нормативів, то матиме місце товарний дефіцит без зростання цін (точніше, при невеликому зростанні - в межах витратною інфляції).

У цій ситуації почнуть проявляти активність і виробники та імпортери. Причому якщо держава, використовуючи податкові та митні важелі, буде заохочувати виробників і пригальмовувати імпортерів, в країні почнеться бурхливе зростання в усіх галузях господарства. Модернізація та розширення підприємств групи Б неминуче потягне за собою і розвиток галузей групи А, інших сфер економіки.

Багато хто і сьогодні може обійтися без великомасштабних інвестицій: більшість господарюючих структур має резервні незавантажені потужності ще з перебудовних часів, а підприємства групи А - паралельні потужності з випуску ТНП з епохи «розвинутого соціалізму». У них залишиться тільки проблема додаткових оборотних коштів. Будь-який банк охоче їх дасть, оскільки це «швидкі гроші», як у торгівлі. Для повного відновлення товарно-грошового рівноваги на ринку, за найоптимістичнішим розрахунком, буде потрібно 1,5-2 роки.

При повному зникненні дефіциту на всі товари і послуги в країні держава скасує пропоновані в даній статті директивні часткові нормативи. І економіка продовжить функціонувати на принципах вільного ринку, але вже в набагато кращих умовах - з в 3 рази більш високим платоспроможним попитом населення. Природно, зростання виробництва в реальному секторі збільшить податкові надходження до бюджету, а отже, і зарплату бюджетників, пенсії та інші соціальні виплати.

На жаль, для багатьох чиновників і вчених-економістів має силу аксіоми наступний постулат: спочатку зростає продуктивність праці і тільки потім - його оплата. Він здається спірним. Зрозуміло, навіть при сьогоднішній 5% -ній нормі можна домогтися деякого зростання зарплати, якщо модернізувати виробництво і збільшити вироблення на одного працівника. Але при жебрацької нормі і підвищення буде мізерним, отже, не вийде ні ємного споживчого ринку, ні нової якості життя, ні розвиненої економіки.

Підготували:
В. Величенко
О. Майстренко

Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі