ПОЛІТИЧНА АКТИВНІСТЬ

Політична активність - форма включення суб'єкта в політику, сукупність його дій для досягнення колективних цілей.
Вона може проявлятися як політична поведінка (участь) і політична діяльність.
Суб'єктами політичної активності можуть виступати спільноти та організації, а також особистості, які проявляють її від імені та (або) в ім'я спільності.
Політична поведінка (участь) - це активність суб'єктів у рамках запропонованих ним профамм реалізації їх колективних інтересів.
Існує два види участі:
участь з низькою залученістю. Воно проявляється у виконанні розпоряджень владних органів;
участь з високою залученістю, яке передбачає активність у складі громадських рухів, політичних партій, груп інтересів та ін; це може бути відвідування мітингів, участь у політичних демонстраціях, виборчих кампаніях, колективних зверненнях і т. д.
У рамках другого виду розрізняють підвиди: автономна і мобілізована політична участь. Автономна участь - це добровільна виконавча активність громадян у складі громадських об'єднань. Мобілізована участь - це примусова активність у складі будь-яких спільнот. Мотивами такої участі можуть бути страх, адміністративний примус, економічна вигода, традиції і т. п. Мобілізована участь завжди спрямована на підтримку владного органу, що проводить акцію, її метою є демонстрація відданості учасників даному органу влади і схвалення політики, що проводиться даним суб'єктом (будь то державна чи недержавна організація). У будь-якому суспільстві присутні елементи обох названих підвидів.
Політична діяльність - це творча активність суб'єктів, метою яких є формулювання і реалізація колективних інтересів певної спільноти. Виразниками таких особливих інтересів виступають групи, що володіють необхідними матеріальними та інтелектуальними ресурсами, - еліти. Соціальні еліти мають на меті свій варіант побудови політичних відносин і активно прагнуть до досягнення цієї мети. Політичний діяч - особа, яка представляє певну політичну силу і проявляє активність у відповідності з програмою реалізації колективних інтересів цієї політичної сили. Одна із такіх громадських сил, як правило, стоїть при владі і здійснює свою програму. Решта суспільних груп співпрацюють з нею, коли мають цілі,які повністю або частково збігаються  або знаходяться в легальній або нелегальній опозиції. У рамках цих різних політичних сил ініціативні творчі лідери займаються політичною діяльністю, а решта громадяни здійснюють політичну участь.
Співпраця забезпечує стійкість існуючої системи політичних відносин. Вимоги, якщо вони є, повинні виражатись в законних формах. Опозиційність означає протестну політичну активність людей, викликану незадоволеністю (фрустрацією) їх своїм становищем. Вона спрямована проти сформованої системи політичних відносин і виражається у вимогах, які часом супроводжуються несанкціонованими діями: мітингами, демонстраціями, страйками, закликами до відмови коритися розпорядженням влади, пікетами, рекламними акціями, виступами в ЗМІ, по телебаченні, виставковими акціями і т. п. Протестна активність з використанням нелегітимного насильства оцінюється як політичний злочин. Це можуть бути бунти, повстання, терористичні акції і т.п. Протестну поведінку пояснює концепція депривації. Депривація - стан невдоволення, викликаний розбіжністю між оцінкою суб'єктом реального і очікуваного стану суспільства.
Політичну активність особистості як форму реалізації політичних інтересів розглядають в якості критерію розвитку політичних відносин. Громадянина в демократичному суспільстві відрізняють прояв інтересу до політики, залученість в політичні процеси, наявність певних знань в політиці. Тобто атрибутом політично активного індивіда стає громадянськість. Це висока і свідома залученість особистості в політику, прихильність інтересам спільноти, готовність йти на жертви заради даних інтересів. Така якість у давньогрецькому полісі вважалося головною чеснотою і оцінювався як вища форма патріотизму. В умовах імперій і монархій громадянськість ототожнювалася з поняттям «лояльність». Лояльність - це повага до органів влади і вірність чинним законам. У сучасних політичних системах громадянське суспільство не співпадає з державою. Тому зміст поняття «громадянськість» змінилося і вже не є тотожним поняттю «лояльність». Прояв громадянськості пов'язують з боротьбою за права і свободи особистості. Громадянська позиція протиставляється конформізму, який означає непротивлення пануючим у суспільстві відносинам навіть у разі незгоди з ними.
У будь-якому суспільстві в більшій чи меншій мірі має місце політична пасивність. Вона може виражатися в ухиленні від будь-яких суспільних і державних справ. Крайньою формою політичної пасивності виступає абсентеїзм - прояв байдужого ставлення людей до політичного життя суспільства. У такому випадку людина не цікавиться політикою навіть на рівні малої групи. Зростання абсентеїзму може свідчити про кризу системи політичних відносин. Політична апатія є результатом нездатності або неможливості індивіда впливати на перебіг політичних подій, політичний процес....

О. Сирота