Указом Президента України від 15 січня 1992 року №40 було створено Управління охорони вищих посадових осіб, Указом Президента України від 8 червня 1992 року № 334 Управління перейменовано в Управління державної охорони України. Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» було прийнято Верховною Радою України в 1998 році. До прийняття Закону України, діяльність підрозділів Управління здійснювалася на основі Положення про Управління державної охорони України, яке було затверджено Указом Президента України від 17 серпня 1992 року № 417.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб», від 4 березня 1998 року № 160/98-ВР, державна охорона органів державної влади України та посадових осіб (далі - державна охорона) − це система організаційно-правових, режимних, оперативно-розшукових, інженерно-технічних та інших заходів, які здійснюються спеціально уповноваженими державними органами з метою забезпечення нормального функціонування органів державної влади України, безпеки посадових осіб та об'єктів, визначених цим Законом.
Згідно зі ст.ст. 10, 11 зазначеного Закону України, державна охорона здійснюється Управлінням державної охорони України, яке є державним правоохоронним органом спеціального призначення, підпорядкованим Президентові України та підконтрольним Верховній Раді України. Загальна структура і чисельність Управління державної охорони України затверджуються Верховною Радою України за поданням Президента України.
Зародження перших інституцій, які б відповідали за забезпечення безпеки посадових осіб та охорону органів державної влади, відбулося ще в стародавні часи. Так, для здійснення охорони монархів і полководців в Стародавній Греції існувала «священна дружина», в Стародавній Персії – корпус «безсмертних», в Македонії – «царські любимці», в Стародавньому Римі – преторіанські когорти.
Не стала виключенням і Україна. Паралельно з процесами державотворення в Україні формувалися і підрозділи, які здійснювали охоронні функції.
Історичні відомості свідчать про те, що в період Української гетьманської держави (Гетьманщини) завдання з особистої охорони Гетьманів, Гетьманської резиденції, Генеральної старшини, Генеральної артилерії, військової канцелярії, Генерального суду виконували спеціально створені наймані піхотні підрозділи (сердюцькі полки). За свою службу вони отримували від Гетьмана грошову платню з Гетьманської скарбниці, були на його повному забезпеченні та особисто підпорядковувалися Гетьману.
Пізніше окрема рота Гетьманської охорони, яка була виділена з сердюцьких полків, почала називатись жолдацькою.
У період гетьманства І. Скоропадського (1708 – 1722 р.р.) поблизу с. Стара на Сеймі для проживання гетьманської охорони було засновано поселення - Жолдаки.
Згідно з Царським Указом від 14 (25) липня 1726 р. сердюцькі полки були ліквідовані.
Після ліквідації Гетьманату, як державного утворення, перестало існувати і саме поняття української охоронної діяльності.
Відродження відбулося лише після лютневої революції 1917 р. в Росії.
Найбільш показовою за тих часів була система охорони керівника Української Держави Гетьмана П.Скоропадського (29.04.1918 р. – 14.12.1918 р.).
Захистом особи П.Скоропадського та членів його родини займалися спеціальні підрозділи, які входили до структури Штабу Гетьмана. Піклування про особисту безпеку глави держави покладалося на гетьманського коменданта, під загальним керівництвом Начальника Штабу Гетьмана.
Гетьманському коменданту підпорядковувалися: Гетьманський конвой та Особиста охоронна команда.
Конвой займався охороною Гетьмана та його родини і прирівнювався за статусом до кавалерійського полку. До нього входили дві кінні й кінно-кулеметна сотні, які мали на озброєнні, крім звичайної кавалерійської холодної та вогнепальної зброї, 6 кулеметів типу «Максим» і 12 – типу «Льюїс». Командир конвою мав права командира окремої бригади.
Особиста охоронна команда прирівнювалася до піхотного полку і комплектувалася з «відбірних і надійних осіб». На неї покладалась охорона гетьманської резиденції та самого Гетьмана під час його подорожей. Співробітники команди несли службу на постах усередині гетьманського палацу, здійснювали нагляд за навколишньою територією та будинками. Крім того, особиста охорона вела спостереження за персоналом, що обслуговував Гетьмана, підтримувала контакти з центральними й місцевими правоохоронними органами у справах своєї компетенції. До охоронної команди за штатом входило 7 офіцерів, 2 старших вартових, 62 вартових і 46 «доглядачів», канцелярські працівники.
До системи охорони Гетьмана входив і Загін окремого призначення, який підпорядковувався безпосередньо Начальнику Штабу Гетьмана і структурно складався з двох взводів. Основними завданнями Загону були: забезпечення особистої охорони Гетьмана і підтримання порядку в місцях його тимчасового перебування.
За часів Директорії УНР (1919-1920 р.р.) особистою охороною забезпечувався і Голова Директорії - С. Петлюра.
Після утворення СРСР вся діяльність по забезпеченню безпеки посадових осіб та охорони об‘єктів в усіх союзних республіках, у тому числі – і в Україні, здійснювалася під керівництвом Центрального апарату, який знаходився в Москві.
У листопаді 1946 р. було створено відділ охорони Міністерства державної безпеки УРСР, а вже з 3 липня 1975 – створено 9 Службу КДБ при Раді Міністрів УРСР завданням якої було: охорона членів Політбюро, забезпечення охорони і безпеки маршрутів пересування осіб, які охоронялися, охорона адмінбудинків, згодом в оперативному обслуговуванні Служби знаходилися режимні зони, спецтраси, палаци культури, спецкомплекси в театрах та інших видовищних закладах, мисливські господарства. 9 Служба функціонувала до вересня 1991 року, коли КДБ УРСР було ліквідовано і створено 9 Управління охорони Служби Національної безпеки України, яке проіснувало до 1992 року.
З набуттям Україною незалежності у молодій державі постало питання реформування і вдосконалення системи органів безпеки.
Згідно з Указом Президента України від 15 січня 1992 року № 40 було створено Управління охорони вищих посадових осіб.
Указом Президента України від 8 червня 1992 року № 334 Управління перейменовано в Управління державної охорони України.
До прийняття Закону України, підрозділи Управління діяли на основі Положення про Управління державної охорони України, яке було затверджено Указом Президента України від 17 серпня 1992 року № 417. Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» Верховна Рада України ухвалила в 1998 році.
Що стосується діяльності УДО зараз, то останні суттєві новини такі:
В 2020 році новий глава УДО полковник Сергій Рудь під час карантину повідомляв, що Управління держохорони не давало жодних вказівок щодо облаштування "VIP-палат" в лікарнях.
Управління державної охорони не давало жодних вказівок щодо облаштування палат для осіб, які охороняються, в лікарнях Києва.
"Ніяких VIP-палат немає. Я не знаю, звідки це взялося, хто це робить. По-перше, жодного звернення від нас про це не було. По-друге, зараз я відвезу офіційний лист у КМДА з цього приводу, і ми його оприлюднимо. У ньому ми припиняємо дію того наказу, який видала КМДА, не погоджуючи з нами", - сказав Рудь в інтерв'ю ЗМІ.
"Ми робимо все необхідне, щоб такого не сталося (інфікування -ред.) з нашими охоронюваними особами. Для цього вживаються всі превентивні заходи, включно з особливостями доступу до органів державної влади. Краще запобігти, ніж потім повертатися до цього питання", - підкреслював Рудь.
з офіційного сайту УДО і ЗМІ
Немає коментарів:
Дописати коментар
Коментарі