неділя, 7 червня 2015 р.

Інвестиції для розвитку некримських курортів України

Причорномор'я - регіон, який розташовується на півдні України і частково припадає на Причорноморську низовину (Одеська область, Миколаївська область, Херсонська область). Українське Причорномор'я славиться природно-рекреаційними ресурсами: узбережжя Чорного моря з широкими дрібно-піщаними пляжами, мінеральні води, лікувальні грязі, об'єкти природно-заповідного фонду (Чорноморський біосферний заповідник, Асканія-Нова та ін), пам'ятки природи та садово-паркового мистецтва державного значення.

Всі ці фактори посприяли створенню першокласних кліматичних курортів, найбільш відомими з яких є Кароліна Бугаз-Куяльник, Затока, Коблево, Очаків, Генічеськ, Скадовськ та багато інших. Культурним центром Причорномор'я є Одеса. Це місто має значну кількість культурних пам'яток, пам'ятників видатним діячам культури і мистецтва.

 З висоти пташиного польоту погляду відкриваються аж ніяк не порожні пляжі Рибаковки, Лугового, Очакова. І це тільки в Миколаївській області. У Херсонській є Лазурне, Скадовськ, в Одеській - Сергіївка, Приморське, Іллічівськ. А є ще узбережжя Азовського моря з пляжами на певній відстані від зони ведення бойових дій. Весь літній період на базах відпочинку Коблево, Рибаківки, Лугового роботою можуть забезпечуватись більше двох тисяч чоловік. Більшість з них - це студенти, учні, безробітні з Миколаєва, а також представники деяких інших категорій, яким вкрай необхідно хоча б тимчасове, на літній період, робоче місце. У цю цифру входять тільки робітники, які обслуговують їдальні та корпуси пансіонатів. А адже в зоні відпочинку розміщуються сотні приватних ресторанів, барів, магазинів, кіосків, шашличних. Діє ціла індустрія фотозйомок, водних станцій, атракціонів, кінотеатрів. А якщо врахувати продукти, постійно пропоновані заповзятливими селянами, то виявиться, що майже дика, без всяких державних вливань галузь вже робить істотний сприятливий вплив на економіку регіону. В ході знайомства з Коблевської зоною виявляється, що у певних кіл є бажання вкладати інвестиції в курорти. Україна має багато сотень кілометрів морського узбережжя. Це - величезне і ще далеко не використане багатство, яке особливо необхідно пустити в справу. І тут від держави потрібна увага, сприяння в організації справи. Бо якщо навіть на примітивному рівні некримських курорти вже дають великий (до речі, не підрахований) дохід, то що буде, якщо в українських і зарубіжних компаній з'явиться реальна можливість вкласти гроші в індустрію відпочинку?

Напрямки розвитку рекреаційно-туристичного комплексу Українського Причорномор'я

Через кризовий стан бюджетів усіх рівнів розраховувати на суттєві державні, регіональні чи місцеві інвестиційні програми в даний час не доводиться, тому всі фінансові ресурси слід шукати, як правило, в більш благополучних країнах.
Лікувальний та оздоровчий напрямок туристичного комплексу Українського Причорномор'я є провідним в даний час і залишиться таким в середньостроковій перспективі. Курорти тут почали зароджуватися ще в 1820-30-і роки завдяки відкриттю лікувальних властивостей мінеральних грязей чорноморських лиманів і солоних озер. Головні з цих курортів отримали європейську популярність - це Куяльницький курорт поблизу Одеси і ряд інших курортів і місцевостей з родовищами мінеральних лікувальних грязей. Характерні історичні особливості розвитку таких курортів. Так курорт на Куяльницькому лимані поблизу Одеси був створений в 1833 р зусиллями військового лікаря Е. С. Андріївського для лікування поранених в ході чергової російсько-турецької війни. Працями іншого відомого медика - Н. І. Пирогова ("Початки військово-польової хірургії") властивості лиманних грязей вітчизняного узбережжя Чорного моря стали широко відомі в європейських медичних колах. Це дало можливість Т. Більрот та іншим представникам провідною в другій половині ХIX століття австрійської хірургічної школи рекомендувати молоді курорти Причорномор'я не тільки для лікування гнійних ран і воєнних травм, але й інших травматичних ушкоджень кісток, суглобів, м'яких тканин. До кінця ХIX століття Куяльницький курорт, знайшовши статус європейського міського грязьового курорту, став активно облаштовуватися.

Другим перспективним шляхом розвитку туристичного комплексу Причорномор'я виступає розвиток пізнавального туризму. Найдавніші пам'ятки античних цивілізацій збереглися в Українському Причорномор'ї у вигляді археологічних заповідних територій та об'єктів. Це фрагменти античних поселень. Середньовічні пам'ятники представлені фортифікаційними і культовими будівлями: Аккерманська фортеця в Білгороді-Дністровському, закладена молдавським господарем Олександром чол Бун на початку XIV століття.

Безсумнівним фактором розвитку пізнавального туризму в регіоні є наявність значних музейних зібрань. Одним з перших серед вітчизняних музеїв був створений в 1825 р Одеський музей старожитностей, який сьогодні являє собою найбільший археологічний музей України з унікальними історико-культурними пам'ятками острова Березань, Пантікапея, Ольвії, Тіраса, Херсонеса та ін. Безсумнівну естетичну та культурну цінність представляють зборів Одеського художнього та музею Західного та східного мистецтва. Навіть у молодих містах, наприклад в 35-річному Іллічівську можна знайти цікаві для туристичних відвідувань музейні зібрання: тут більше 20 років діє єдиний в Причорномор'ї музей порцеляни, створений на базі приватної колекції.

Окремим елементом пізнавально-туристичних ресурсів регіону є природоохоронні об'єкти: заповідники, національні та регіональні ландшафтні парки. Відвідування Дунайського біосферного та ін. заповідників увійшло в практику багатьох екологічних турів по причорномор'ю. Однак низька транспортна доступність більшості безсумнівно аттрактивних природних об'єктів не дозволяє розвивати тут природно-пізнавальний туризм. Слід зазначити, що й інтерес до цих територій через їх малої популярності з боку і вітчизняних і зарубіжних туристичних фірм, не проявляється.

Третім напрямком розвитку туристичного комплексу Причорномор'я слід вважати етнічний туризм. Він може отримати тут розвиток внаслідок поліетнічності даних територій та особливостей їх заселення і господарського освоєння в останні століття. Для представників різних етносів, які в різні часи заселяли і освоювали території сучасних Одеської, Миколаївської та Херсонської областей окремі місцевості володіють особливою ностальгічною атрактивностью, яка відсуває на задній план скромний сервіс місцевого готельного господарства та недоліки транспортної доступності. Серед цих етнічних груп німці та євреї, болгари і греки, італійці та французи, караїми і кримські татари та ін. Артефакти цих етносів уже не представлених в сучасному населенні регіону - це не тільки експозиції та фонди місцевих краєзнавчих музеїв, а й спадщина матеріальної і нематеріальної культури у вигляді антропогенних форм ландшафту, будівель і споруд, планувальних особливостей населених пунктів, звичаїв та обрядів, лінгвістичних особливостей місцевих говірок, фольклору і т.д. В останні роки спостерігається помітне зростання відвідувань туристами із США, Німеччини, Австрії, Швейцарії, Швеції, Естонії, Туреччини, Греції, Італії місць, пов'язаних з їх сімейним минулим і генетичною пам'яттю. Тут необхідний сучасний управлінський підхід до реставрації та реконструкції подібних об'єктів, що не тільки приверне нових туристів, а й створить додаткові робочі місця в депресивних адміністративних районах із сезонним характером зайнятості населення.
Ігор Друженко
Іван Рибальченко


Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі