понеділок, 18 січня 2021 р.

Особа злочинця

Особистість злочинця завжди була однією з центральних проблем всієї науки кримінології.  Разом з тим те, що розглядається поняття "особистість злочинця" - це абстрактне операційне поняття, яке включає в себе головні риси і властивості, притаманні тим, хто скоїв кримінально каране діяння.  Різні юридичні науки вивчають особистість в специфічних для кожної науки цілях і визначають різні правові стануюи людини: так, кримінальне право оперує поняттям "суб'єкт злочину";  кримінальний процес - "підозрюваний", "обвинувачений", "підсудний";  кримінально-виконавче право - "засуджений" і т.д.  Всі ці поняття закріплені в праві, особи, якими вони позначаються, мають чітко визначений правовий статус, юридичні права і обов'язки.  Кримінологія розглядає особистість як системну категорію людини, чия соціальна і правова специфіка пов'язана з фактом вчинення злочину

Під особистістю злочинця розуміється сукупність її соціально значущих властивостей, що впливають в поєднанні з зовнішніми умовами (ситуацією) на злочинну поведінку.  І тим не менше виділення злочинців з усієї маси людей виробляється перш за все на основі юридичного критерію, а саме факту вчинення особою злочину.  Можна з деякими застереженнями погодитися з тим, що "визначення особистості злочинця як особи, яка вчинила злочин, має формальний відтінок".

Однак грунтуватися тільки на юридичному критерії буде в корені невірно, введення соціальних критеріїв дає підставу розглядати будь-який злочин як неузгодженість поведінки особистості з суспільством.  Саме таке розуміння особистості служить базою для обгрунтування необхідності і можливості попереджувального впливу на особистість, яка зв'язується з завданнями нейтралізації, ослаблення, а по можливості навіть ліквідації негативних якостей за рахунок опори на позитивні і розвиток останніх.

Зрозуміло, особи, які вчинили злочини, характеризуються великою кількістю властивих їм ознак.  Тому виникає важливе як в науковому, так і в практичному відношенні завдання: виділити типові ознаки особистості злочинця, крім здатності хоча б одноразово порушити кримінально-правовий закон.

Для цієї мети кримінологєю розроблена категорія, що отримала назву структури особистості злочинця.  Ця категорія узагальнює групи ознак особистості, певним чином систематизовані групи.

Соціально-демографічні ознаки: стать, вік, соціальне, сімейне і посадове становище, професійна приналежність, рівень матеріальної забезпеченості, наявність або відсутність постійного місця проживання та ін.

Соціально-демографічні ознаки особистості

По суті, це анкетні дані, що характеризують будь-яку людину, все населення в цілому.  Але взяті в статистичному вираженні стосовно осіб, які вчинили злочин, вони свідчать про наявність певних "зрушень",  і в цій, здавалося б, кримінологічно нейтральній характеристиці.

Моральні властивості і психологічні особливості.  Цей елемент структури особистості злочинця охоплює суб'єктивний світ злочинців.  Не випадково ця група ознак нерідко підрозділяється на підвиди, зокрема виділяється потребностно-мотиваційна сфера (потреби і потяги, інтереси, мотиви), ціннісно-нормативні характеристики свідомості (погляди, переконання, ціннісні орієнтації). Психологічні особливості аналізуються стосовно інтелектуальної, емоційної і вольової сфер і т.д.

Велика кількість конкретних морально-психологічних ознак, що характеризують злочинців, робить вельми актуальним завдання їх інтегрованої оцінки.  Вивчення осіб, які вчиняють злочини, дозволяє виявити ряд типових для них деградації, стосовно і до цього елементу структури особистості

Так, для переважної більшості корисливих злочинців мотивацією виявляться завищені або перекручені матеріальні потреби.

У насильницьких злочинців виявлена ​​потреба в спілкуванні, самоствердженні, що проявляється в неповажному ставленні до інших людей, егоцентризмі і агресивності.

Мотиваційна сфера є стрижнем морально психологічної структури особистості злочинця, інтегруючою її потреби, інтереси, провідні відносини і активність.  Поряд з корисливою і агресивно-насильницькою мотивацією, які становлять суб'єктивну основу більшості злочинів, в кримінологічій літературі виділяються такі види кримінальної мотивації, як індивідуалістична, легковажно-безвідповідальна.

Дуже характерним для осіб, які вчиняють злочини, є недисциплінованість, свавілля, негативне ставлення до праці, виконання загальногромадянських обов'язків, нехтування правилами людського співжиття.

Значною своєрідністю відрізняється ставлення злочинців до закону, його вимог.  У більшості з них воно є суто виборчим: визнаючи одні норми, вони відкидають інші як не відповідають їх особистим чи груповим інтересам.  Широко поширена серед злочинців думка, що кримінально-правовою забороною, з якою вони в принципі як би згодні, можна знехтувати в даній конкретній ситуації.

Серед типових рис злочинців відзначаються також емоційна нестійкість, імпульсивність поведінки, недостатність внутрішнього гальмування, неадекватне реагування на зовнішні подразники, конфліктність.  У багатьох злочинців констатується слабовілля, підвищена сугестивність, схильність до негативних впливів збоку.

У міру розростання організованої злочинності все більше проявляються особистісні характеристики, пов'язані з кримінально-корпоративними цінностями і нормами, зокрема з ієрархічними відносинами усередині злочинних співтовариств.

Соціально-значущі фізіологічні ознаки.  До них відносяться: стан здоров'я, захворювання (в тому числі спадкові), особливості фізичної конституції.  Більш широке значення для характеристики особистості злочинця ознаки цієї групи мають фактори, що ускладнюють процес соціалізації особистості, такі як вроджені фізичні дефекти, важкі хронічні захворювання, які обмежують можливості індивіда в плані освіти, професійної підготовки та працевлаштування, дозвілля, інших нормотипічних проявів життєвої активності.  Негативний, в тому числі потенційно криміногенний, вплив біологічних (біофізичних, біопсихологічних) факторів на поведінку особистості має бути нейтралізовано заходами, спрямованими на соціалізацію особистості, вихованням, створенням дружнього доступного середовища проживання.

В цілому рівень освіти потенційних злочинців трохи нижче, ніж у правопослушних осіб;  найбільш характерна неосвіченість для осіб, які скоюють насильницькі і корисливо-насильницькі злочини. 

Статистично значущих відмінностей по частоті вчинення злочинів між робітниками, селянами, службовцями, учнями не спостерігається, проте велика частка осіб, які не мають постійного джерела доходу.

Приблизно у половини злочинців на момент вчинення злочину не складалася в сімейних відносинах;  вкрай рідко складаються в зареєстрованому шлюбі у злісних злочинців з великим числом судимостей.  Відзначається, що в загальному випадку вплив сім'ї на поведінку є скоріше позитивним, проте сила цього ефекту залежить від того, наскільки повноцінними є сімейні відносини, чи немає в них будь-яких негативних деформацій

Якщо основні виконувані соціальні ролі не вимагають формування якостей, пов'язаних з відповідальністю за скоєння вчинків, конфліктують між собою, не відповідають соціальної орієнтації людини, виникає особистісна деформація, яка може сприяти вчиненню злочинів.

При характеристиці соціальних ролей, властивих злочинцям, вказується на їх мала престижність, відсутність міцних зв'язків з трудовими і навчальними колективами і, навпаки, наявність тісних з неформальними групами, що мають негативну соціальну спрямованість, відсутність будь-яких довгострокових життєвих планів, соціальні домагання, що перевищують можливості  конкретної людини.

Для злочинців не характерно членство в громадських організаціях, вони вкрай рідко беруть участь в діяльності громадських, в тому числі державних інститутів Дефектним є і правосвідомість злочинців, що проявляється в зневажливому ставленні до можливості покарання, як тимчасовому (наприклад, в результаті вживання спиртних напоїв  або під впливом інших зовнішніх факторів), так і стійкому, іноді в незнанні правових заборон.

Злочинці взагалі менше схильні до впливу на них з боку суспільства: при спробі переконати їх правові і моральні норми вони часто не можуть зрозуміти, чого від них хочуть;  з огляду на це оцінка ситуації, яка визначає їх поведінку, робиться не на основі соціальних вимог, а на основі якихось особистих уявлень.  В інших випадках злочинці можуть, ще не втративши розуміння суті суспільних приписів, не хотіти їх виконувати через відчуженість від суспільства, слабкість трудових, сімейних і дружніх зв'язків.

Психологія злочинців також має відмінності від законослухняних громадян.  У злочинців підвищена імпульсивність, вони менш схильні до обдумування своїх вчинків.  Дана риса поєднується з агресивністю, низьким порогом реакції і ранимою в міжособистісних стосунках.  Найбільшою мірою ці ознаки притаманні грабіжникам, вбивцям, гвалтівникам, в меншій - злодіям, посадовим злочинцям.

Для злочинців характерний дисбаланс між самооцінкою і вимог, що пред'являються до інших осіб: самооцінка у злочинців завищена, вони схильні до самовиправдання, до перекладання провини на інших осіб;  лише менше 1/10 частини осіб, які вчинили тяжкі насильницькі і корисливо насильницькі злочини щиро каялися у скоєному.

Ціннісні орієнтації, моральні особливості, властиві злочинцям, досить специфічні і відрізняються від таких у груп осіб, які поводяться стійко правослухняно.  

Злочинцям притаманні не тільки соціально-негативні якості.  Досить часто зустрічаються серед злочинців особи з такими позитивними якостями, як підприємливість, ініціатива, індивідуальність, лідерські здібності.


В. Орел, С. Малий

Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі