неділя, 8 листопада 2020 р.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МОНОПОЛІЙ ЯК ЕЛЕМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ

Перехід від адміністративно-командної системи управління економікою Украіни до ринкового господарства, а згодом і до постіндустріального суспільства, зумовив кризу української економіки.  В результаті багато системоутворюючих і життєзабезпечуючих галузей вітчизняної економіки виявилися на грані виживання.  Основною причиною цього став перехід до ринкових відносин, різке зниження ролі держави в регулюванні економічних процесів, а також ослаблення внутрішньоукраїнських економічних зв'язків. Крім того, вплив здійснив і світовий ринок, пред'являючи попит тільки на певні види сировинних ресурсів. Складна міжнародна обстановка на тлі процесу глобалізації ставить проблеми забезпечення економічної безпеки в ряд найбільш актуальних і складних проблем сучасності.

 Економічна безпека держави є складною і багатоплановою конструкцією.  Сутність економічної безпеки формулюється як стан економіки та інститутів влади, при якому забезпечуються гарантований захист національних інтересів, соціальна спрямованість політики, достатній оборонний потенціал навіть за несприятливих умов розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів.  Будучи частиною системи національної безпеки, вона одночасно становить основу для формування і функціонування всіх вхідних в її структуру елементів: військової, технологічної, продовольчої та екологічної безпеки.  Досвід показує, що тільки надійна, ефективна система забезпечення економічної безпеки може служити гарантом суверенітету і незалежності країни, її стабільного та сталого соціально-економічного розвитку.  Слід зазначити, що на сьогоднішній день, велика роль в забезпеченні економічної безпеки країни відводиться монополістичним утворенням.

 Величезна соціальна значимість галузей природних монополій, насамперед, залізничного і морського транспорту в системі життєзабезпечення регіонів країни, особливо віддалених, перетворює їх діяльність в фактор національної безпеки країни.

 Суб'єкти природної монополії в українській економіці є ключовими компонентами підтримки і розвитку економічної системи в цілому.  Природа природних монополій така, що вони породжують власну інфраструктуру і фінансову систему, які представляють собою основу життєздатності країни.  Крім того, в силу високої суспільної значимості продукції, природні монополії, з породженими ними інфраструктурою і фінансовою системою, представляють собою основу соціальної стабільності суспільства.

 Роль підприємств природних монополій в українській економіці велика - суб'єкти природних монополій є відносно стабільним джерелом робочих місць і доходів для населення країни.  Багато з них мають і значну за масштабами соціальну інфраструктуру.  Великі корпорації - суб'єкти природних монополій є ключовими джерелами доходів для бюджетів багатьох українських регіонів і країни в цілому.  Крім того, природні монополії мають структуростворюючий характер для економіки країни.  Використовуючи переваги свого монопольного становища на ринку, вони можуть виробляти стратегічну лінію поведінки на середньо- і довгострокову перспективу.  Укладення довгострокових угод між монополістичними виробниками і інтеграція монополій по виробничому ланцюжку можуть створити основу для зростання внутрішнього ринку і підвищити інвестиційну привабливість української економіки.  Практика глобальних альянсів, яка поки більше характерна для західних компаній може стати стратегічним напрямком розвитку природних монополій, що внесе елемент стійкості і в тенденції регіонального і державного розвитку в цілому.

 Слід зазначити, що сьогодні природні монополії багато в чому забезпечують реалізацію стратегічних інтересів держави, забезпечують вимоги національної безпеки України, конкурентоспроможності на світових ринках, а також є життєзабезпечуючими галузями економіки.
  Раціональне регулювання діяльності природних монополій - це ключове питання, так як саме вони великою мірою визначають всю структуру виробничих і споживчих цін і впливають, таким чином, і на економічні, і на фінансові процеси, і динаміку доходів населення.

 При цьому, для сучасного етапу української економіки характерна одна специфічна особливість, відповідно до якої монополізм не завжди проявляється у вигляді чисто економічних монополій, а існує у вигляді негласних, неформальних альянсів корумпованої влади та тіньового бізнесу, переплетення політичної корупції як різновиду приватизації та монополізації приватними  особами державно-управлінської функції і політико-правової влади, з одного боку, і монополізованої економічної влади - з іншого.  Концентрація політичної, економічної, адміністративної та законодавчої влади в руках вузьких соціальних груп не тільки вкоренилася в системі неформальних зв'язків, а й закріплюється інституційно.

 Таким чином, проблема забезпечення економічної безпеки країни в контексті регулювання монополістичних відносин набуває першочергового значення, стаючи ядром всієї економічної політики держави.

 Основу життєдіяльності будь-якого суспільства утворює сукупність економічних відносин у всьому їх різноманітті, тому що визначає в системі безпеки є економічна безпека, її рівень, характер, тенденції розвитку.  Від рівня економічної безпеки багато в чому залежать не тільки соціальна і військова, а й національно-державна безпека.  У той же час сама економічна безпека значною мірою залежна від соціальної і політичної стабільності в суспільстві, рівня правової та інформаційної забезпеченості.

 На основі дослідження головних структурних елементів економічної безпеки можна виділити наступні особливості економічної діяльності:

 - наявність загальної структурної нерівноваги і відсутність конкурентного середовища;

 - цінові перекоси і диспропорції, що посилилися в ході лібералізації цін, коли вільні ціни поки ще не стали цінами рівноваги і не працюють на поліпшення виробничої структури;

 - виклики, що йдуть від глобалізації світової економіки і грають колосальну роль.

 Сутність економічної безпеки формулюється як стан економіки та інститутів влади, при якому забезпечуються гарантований захист національних інтересів, соціальна спрямованість політики, достатній оборонний потенціал навіть за несприятливих умов розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів.

 В результаті основною стратегічною метою забезпечення економічної безпеки є такий розвиток економіки, при якому створюються певні умови для життя і розвитку особистості, соціально-економічної і військово-політичної стабільності суспільства і збереження цілісності держави, успішного протистояння впливу внутрішніх та зовнішніх загроз.

 При цьому, необхідно відзначити і те, що специфічною рисою України є нерівномірність економічного розвитку регіонів.  Потрібно враховувати і менш фундаментальні, але не менш важливі особливості, породжені економічною політикою.

 Нерівномірність розвитку регіонів України і наявність практично в кожному з них локальних монополій вимагає окремої політики управління регіональними природними монополіями з метою забезпечення економічної безпеки країни.  При цьому необхідно щоб території з однаковими економічними, соціальними і природними умовами мали рівні можливості економічного розвитку, зокрема, однакові правила надання їм пільг і переваг.

 Узагальнюючи вищесказане, слід зазначити, що на сьогоднішній день держава зацікавлена ​​в подоланні високого рівня монополізації економіки України.  Однак, перш ніж проводити активну антимонопольну політику необхідно зібрати і обробити інформацію про ринки, рівні розвитку конкуренції на них, а також окремих суб'єктах природної монополії.

 Зокрема, монополізм і конкуренцію слід розглядати з позиції конкурентоспроможності національної економіки і національних виробників.  Великі і найбільші суб'єкти природних монополій, які активно працюють на світових ринках, не можуть оцінюватися за тими критеріями, які діють на окремих галузевих і продуктових ринках.

 Сучасні тенденції у зовнішній торгівлі країни багато в чому успадковані від СРСР.  На момент реформ експорт промислової сировини в загальній структурі експорту перевищував 60%, в тому числі на сировину припадало понад 50%, експорт машин і устаткування, транспортних засобів становив мене 14%.  Зараз існує залежність економіки країни від зовнішніх ринків і складається там кон'юнктури.
 З метою забезпечення економічної безпеки національного господарства, необхідне здійснення державного регулювання економічних процесів, здатних гарантувати нормальне функціонування ринкової економіки.  При цьому слід зазначити, що в країні за роки реформ не сформувався ефективний механізм взаємодії і розмежування функцій між ринком і державою.  Проведені вУкраїні реформи, надавши громадянам незмірно зрослі можливості і свободи, майже за всіма компонентами погіршили життєвий рівень більшості українців.  Падіння рівня життя в останні роки стало чи не головною перешкодою до здійснення необхідних реформ та подолання кризи.

 Захист економічної безпеки країни повинен стати найважливішою функцією держави.  Сьогодні з упевненістю можна стверджувати, що подолання кризи та забезпечення сталого економічного зростання неможливі без створення системи державного регулювання відтворювальних процесів як на макрорівні (національне відтворення), так і на мікрорівні (індивідуальне відтворення на підприємствах).

 В даний час природні монополії з'єднують своїми мережами всю країну і навіть виходять за її межі як у випадку з газопроводами, лініями електропередач.  Крім того, суб'єкти природних монополій сприяють організації та підтримці єдиного економічного простору України.

 Процес монополізації країни являє собою природне явище економічного життя, і не можна зайняти по відношенню до нього цілком негативну або позитивну позицію.

 У свою чергу, необхідність державного регулювання підприємств - суб'єктів природних монополій обумовлена ​​низкою принципів:

 - режим конкуренції має більш високий потенціал підвищення ефективності і, відповідно, більш кращий з точки зору інтересів розвитку економіки і суспільства, ніж режим монополії;

 - монополія (в тому числі і природна) містить в собі потенційну можливість зловживань нею проти інтересів суспільства.

 Так як, виробництво або реалізація певної групи товарів і послуг за природними, технологічними і економічних причин іноді має більш високу сукупну ефективність в умовах природної монополії, держава повинна здійснювати державний контроль їх діяльності.

 Однак, слід зазначити, що в певних випадках встановлення умов абсолютної монополії є виправданим і економічно доцільним, наприклад, в сферах природних монополій (залізничні магістралі) або державної монополії (виробництво і продаж зброї, необроблених дорогоцінних металів і каменів і т. Д.).  Однак абсолютна монополізація ринку повинна бути винятком, а не правилом.  В іншому випадку неможливо говорити про наявність ринкової економіки, яка заснована на конкурентній боротьбі між підприємцями.

 На сьогоднішній день в перелік галузей, для яких характерний стан природних монополій входять:

 - передача електроенергії;

 - залізничні дороги і залізничні перевезення;

 - послуги транспортних терміналів;

 - послуги портів (морських, річкових);

 - послуги аеропортів і управління повітряним рухом;

 - централізоване водопостачання;

 - централізоване теплопостачання;

 - та ін.

 Встановлено, що виробництва (галузі), традиційно розглядаються як природні монополії, є неоднорідними і включають ряд підгалузей, виробництв, що не володіють ознаками природних монополій - це сфера інфраструктурних монополій.  Наприклад, виробництво, як в електроенергетиці, так і в газовій промисловості на відміну від транспортування і розподілу ресурсів об'єктивно не є природною монополією.  У допоміжних видах діяльності всередині галузей - природних монополій (ремонт, будівництво, машинобудування і т. д.) теж можливо ефективне використання конкурентних механізмів.

 Важливою особливістю природних монополій є те, що вони, як правило, є об'єктами інфраструктурного призначення.  Основною рисою інфраструктурного виробництва є його специфічна роль у відтворювальному економічному циклі в якості елемента, що забезпечує процес обігу товарних потоків.

 Інфраструктура об'єднує підприємства загального користування, які створюють необхідні умови для функціонування економіки в цілому.  Так як більшість видів продукції найчастіше споживається не в тому місці, де проводиться, виникає необхідність переміщення продукції від одного економічного агента до іншого - в організації системи поставок.  Для забезпечення поставок необхідно створювати спеціальні об'єкти, що з'єднують якомога більше число населених пунктів - дороги, канали, електропроводи, телефонні лінії і т. д. Сьогодні в світі створено кілька таких мереж, які і називають інфраструктурою.

 Належність природної монополії до об'єктів інфраструктурного призначення дозволяє виявити ще одну відмінну рису -характер продукції природної монополії.  Якщо порівнювати її продукцію з більшістю видів товарів і послуг, то можна побачити, що еластичність попиту на продукцію природної монополії значно нижча через високу соціальну значущість продукції і відсутності близьких замінників.  За своїм характером продукція природної монополії близька до суспільного блага, але не є таким.

 Крім того, роль підприємств природних монополій в українській економіці велика - суб'єкти природних монополій є відносно стабільним джерелом робочих місць і доходів для населення країни.  Багато з них мають і значну за масштабами соціальну інфраструктуру.  Великі корпорації - суб'єкти природних монополій є бюджетоутворюючими для багатьох українських регіонів і країни в цілому.  Природні монополії мають структуростворюючий характер для економіки країни.

 Величезна соціальна значимість галузей природних монополій, насамперед, залізничного і морського транспорту в системі життєзабезпечення регіонів країни, особливо віддалених, перетворює їх діяльність в фактор національної та економічної безпеки країни.

 При цьому, з позиції процесів глобалізації слід розрізняти внутрішню і зовнішню загрозу економічній безпеці країни.  Під внутрішніми загрозами розуміють нездатність країни до самозбереження і саморозвитку, неефективність системи державного регулювання економіки.  Під зовнішніми - геополітичні та зовнішньоекономічні фактори, які підривають національний суверенітет.  Тривале збереження внутрішніх загроз економічній безпеці робить більш вразливою країну перед зовнішніми загрозами.  На сучасному етапі розвитку України об'єктивно присутні як зовнішні, так і внутрішні загрози економічній безпеці держави.

 У процесі регулювання монополістичних утворень на державу повинні покладатись такі функції:

 - координація інтересів суспільства і господарюючих суб'єктів, що володіють монополією;

 - захист споживачів від можливих зловживань монопольним становищем та обмеження їх інтересів;

 - розвиток конкуренції, обмеження сфери дії монополій і їх усунення в тих галузях і виробництвах, де доцільно створювати, зберігати і підтримувати конкурентне середовище.

 Слід зазначити, що функції держави-це основні напрямки його діяльності, що здійснюються в певних сферах суспільних відносин, що реалізують узгоджені інтереси громадян і суспільства на основі законодавчо закріплених нормативів свободи, рівності і справедливості.

 Таким чином, держава можна розглядати в якості суб'єкта економіки, який має свої інтереси і функції.

 При цьому, держава повинна виступати виразником суспільних інтересів, в обов'язки якого входить забезпечення нормального функціонування підприємств на ринку.  Одна з найбільш важливих функцій держави - виразника суспільних інтересів - полягає в забезпеченні відповідних умов нормальної життєдіяльності як громадян і їх колективів, так і суспільно корисних господарських організацій.

 Слід зазначити, що в перехідний період в Україні держава зайняло не досить активну позицію щодо регулювання поведінки суб'єктів економіки, в тому числі і підприємств природних монополій.  У той час як роль держави в трансформаційний період величезна.  Ринок, пущений на самоплив, не підходить ні для одного суспільства, а тим більше для суспільства з перехідною економікою.  Держава повинна бути зацікавлена ​​в тому, щоб ступінь сваволі у відносинах між директорами і власниками підприємств, з одного боку, і членами трудового колективу і діловими партнерами, з іншого, не перевищувала якусь допустиму межу, за якою тягнеться благодатний грунт для розв'язання соціально-економічного протистояння  «всіх проти всіх».

 В сучасних умовах господарювання перед державою стоїть складне завдання забезпечення узгодження різноманітних економічних інтересів суб'єктів економіки.  При цьому, важливо забезпечити таку політику держави, при якій економічні інтереси окремих суб'єктів економіки не перешкоджали б реалізації загальнонаціональних економічних інтересів.

 Проблема взаємодії держави і ринкового механізму проявляється в регулюванні монополій.

 Так як споживачем послуг природних монополій крім населення і організацій є держава, то існує кілька причин впливу держави на функціонування суб'єктів природних монополій.

 Першою причиною державного втручання є необхідність встановлення цін на продукцію природних монополій на рівні, доступному для споживачів.

 Другою причиною є життєва необхідність послуг галузей інфраструктури.

 Третя причина обумовлена ​​наявністю позитивних та негативних зовнішніх ефектів, що виникають в процесі функціонування підприємства галузей інфраструктури.  До позитивних ефектів належить поліпшення здоров'я населення, підвищення конкурентоспроможності продукції та появи додаткового часу внаслідок інноваційного процесу.  Наочним прикладом негативного ефекту є забруднення навколишнього середовища і надексплуатаціі ресурсів в результаті діяльності суб'єктів природної монополії.

 У зв'язку з тим, що суб'єкти природних монополій є системоутворюючими в життєдіяльності країни, і від їх розвитку залежить функціонування підприємств інших галузей, також існує причина пов'язана з необхідністю забезпечення ефективності надання послуг.

 Таким чином, основною метою державного втручання у відносини монополістів і споживачів є захист інтересів останніх від наслідків монополізації ринку.

 В даний час в нашій країні простежується тенденція посилення регулюючої функції держави в даній сфері.  Це породило ряд економічних і правових проблем.
 Необхідно державне регулювання в інтересах суспільства.  Виходячи з принципових положень економічної теорії, що базується на необхідності забезпечити споживачів якісною продукцією в достатньому обсязі і за доступними цінами, закони про природні монополії повинні передбачати вичерпний перелік методів впливу: цінове регулювання;  визначення споживачів, які підлягають обов'язковому обслуговуванню і (або) встановлення мінімального рівня їх забезпечення.

 Ці методи (кожен окремо або обидва одночасно) застосовуються не автоматично, а в залежності від конкретної ситуації на товарному ринку і на підставі рішень державних органів регулювання.

 Практика свідчить про пріоритет цінового регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, спрямованого на припинення або стримування зростання цін (тарифів) на їх продукцію (послуги) на внутрішньому ринку.

 В даний час регулювання ціноутворення на продукцію монополістичних утворень є основним напрямком діяльності держави в даній області, в силу того, що найочевидніший і простий спосіб отримання монопольного надприбутку - встановлення монопольно високих цін.

 Слід зазначити, що цінове регулювання є основною частиною державного регулювання природних монополій, але не дивлячись на це контроль над цінами та цінове регулювання має певні недоліки, в тому числі:

 - регламентування цін притаманна відсутність гнучкості, важко оперативно коригувати ціни з урахуванням змін на ринку (ціни на сировину, технології, споживчий попит);

 - організація і діяльність органу, що регулює ціни, пов'язана зі значними витратами живої і матеріалізованої праці;

 - введення будь-якого штучного механізму ціноутворення неминуче супроводжується помилками і прорахунками при визначенні використовуваних при цьому нормативів, «цінової бази» і т. д., Незалежно від того, який метод розрахунку цін використовується;  причому, чим деталізованіше регулювання, чим більше встановлюються в його рамках конкретні параметри, тим більша ймовірність і величина прорахунків;

 - регулювання цін змушує фірму збільшувати витрати: чим вище витрати, тим більше ціни, а, отже, і доходи;

 - контроль над цінами повинен спиратися на величину економічного прибутку, яку важко визначити, тому на практиці використовують звітний бухгалтерський прибуток;

 - контроль над цінами має тенденцію систематично обмежувати зростаючі ринки і штучно підтримувати тих хто слабшає;

 - контроль над цінами часто використовується в поєднанні з контролем над входом в ринок, що запобігає розвитку конкуренції.

 Державне регулювання цін на продукцію природних монополій може бути замінено регулюванням прибутковості господарюючого суб'єкта.  Встановлення максимальної межі норми прибутковості в порівнянні з нерегульованою природною монополією призводить до зниження ціни і зростання обсягу продажів.

 Завдяки зростанню обсягу продажів і зниження ціни на продукцію природних монополій регулювання норми прибутковості призводить до зростання суспільного добробуту та економічної безпеки країни.

 Таким чином, регулювання ціни і норми прибутковості є найбільш поширеними способами зниження втрат суспільства від монопольної влади.

 Крім регулювання ціноутворення, органи державного регулювання монополістичних утворень мають здійснювати контроль за:

 - злиттями й поглинаннями;

 - інвестиціями природних монополій в виробництво товарів, які становлять більше 10% вартості власного капіталу монополістичного освіти за останнім затвердженого балансу;

 - продажем, здачею в оренду або іншою угодою, в результаті якої господарюючий суб'єкт набуває право власності або володіння та (або) користування частиною основних засобів підприємства - суб'єкта природної монополії, призначених для виробництва (реалізації) товарів.

 Одним із засобів антимонопольного регулювання, що застосовуються з метою припинення вищевказаних правопорушень, є розгляд антимонопольними органами справ і видача рішень та розпоряджень про обов'язкове припинення порушення антимонопольного законодавства.  Так, від 50 до 70% розглянутих антимонопольними органами порушень з питань зловживань господарюючими суб'єктами домінуючим становищем відносяться до сфери природних монополій.  У свою чергу, майже половина цих порушень має місце в сферах діяльності регіональних природних монополій ..

 У свою чергу зловживання монополістичних утворень ведуть до загострення соціально-економічних проблем суспільства в цілому.  Найчастіше монополістична поведінка природних монополій є бар'єром для розвитку конкуренції на інших товарних ринках, стримуючим фактором для економічного зростання підприємств, залежних від їх діяльності.

 Можна зробити висновок про те, що в нинішніх умовах немає універсального методу державного регулювання монополістичних утворень, кожен має свої переваги і недоліки.  Вибір того чи іншого методу залежить від цілого ряду чинників, головними з яких є: рівень соціально-економічного розвитку країни і ті цілі, які ставить перед собою суспільство, регулюючи природну монополію.

 Таким чином, з метою забезпечення економічної безпеки необхідно розглядати питання про формування нових методів державного регулювання монополістичних утворень і механізмів реалізації пріоритетів державного розвитку.  Для цього передається частина владних повноважень від центру регіонам.  Можливо, таким рішенням може стати реалізація національних проектів розвитку, які охоплюють найбільш проблемні і життєво важливі сфери.

 Крім того, з метою підвищення рівня економічної безпеки України в цілому можливе створення спеціального органу з регулювання та нагляду за процесами реструктуризації природних монополій в різних секторах економіки.  Забезпечення економічної безпеки можливо лише в рамках цілеспрямованої державної політики зосередження інтелектуальних і фінансових ресурсів країни на головному зараз напрямку соціально-економічного розвитку.

Підготував Олександр Майстренко

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Коментарі