четвер, 21 червня 2018 р.

Зовнішньоекономічне співробітництво України: стан, перспективи розвитку, загрози та ризики

Зовнішня торгівля є одним з найважливіших джерел наповнення державного бюджету України. Розвиток торговельно-економічного співробітництва України відзначився низкою проблем, ключові серед яких пов'язані із диверсифікацією геополітичних та регіональних пріоритетів української держави. На розвиток зовнішньої торгівлі також вирішальний вплив мала низка інших негативних факторів:

    несприятлива кон’юнктура на ключових для України світових ринках;
    нерівномірний розвиток різних країн;
    перерозподіл фінансових потоків й активів;
    коливання світових валют та сировинних цін;
    нестабільність курсу національної валюти;
    загострення проблем у торговельно-економічних та політичних відносинах із Росією;
    нераціональна структура вітчизняного експорту, в якому домінують сировина та продукція з низьким рівнем переробки;
    низька конкурентоспроможність українських товарів та послуг;
    нарощування фінансових зобов’язань через несвоєчасні розрахунки українських підприємств з іноземними партнерами.

Глобалізація світових товарних ринків та економік, зростаюче значення зовнішньоекономічних та торговельних відносин, розвиток міжнародної кооперації зумовлюють дедалі тіснішу інтеграцію та взаємозалежність зовнішньої торгівлі та внутрішньої економіки. Однак критична залежність України від кон’юнктури зовнішніх ринків є одним із головних стримуючих факторів, що впливає на темпи економічного розвитку держави. Тому будь-які масштабні кризові явища у міжнародній економіці обмежують можливості для нарощування та географічної диверсифікації вітчизняного експорту, що негативно позначаються на економіці України.

На сьогоднішній день у світовій економіці більш стрімкі темпи зростання демонструють країни «Великої сімки», на відміну від держав групи БРІКС та інших «нових» ринків, де спостерігається обмеження споживчого попиту, в т. ч. на традиційні товарні групи українського промислового експорту (металопродукція, товари машинобудівної та хімічної промисловості).

Окрім як впливу глобальних тенденцій розвитку світових економік, соціально-економічні зміни на регіональних ринках також залежатимуть й від політичних та безпекових ризиків, пов’язаних із:

    погіршенням відносин країн Заходу із Росією (у т. ч. запровадження взаємних економічних санкцій) через окупацію Криму, розгойдування сепаратистських рухів на півдні та сході України;
    ускладненням загальної безпекової ситуації у Чорноморському басейні. Це може спровокувати утворення нових викликів для економічної безпеки, у першу чергу для країн Східної Європи та Балтії, Південного Кавказу, Туреччини, а також держав Митного союзу;
    проведенням чергового виборчого циклу в країнах Євросоюзу (у т. ч. в країнах, що мають статус пріоритетних та провідних економічних партнерів для України, насамперед Угорщині та Словаччині), окремих країнах G-20 (зокрема, Бразилії, Індії, Індонезії, ПАР і Туреччині), а також в Іраку, Алжирі, Єгипті, Колумбії;
    підвищенням упродовж ц. р. ризику подальшого зростання нестабільності ситуації (через соціальні вибухи) в Аргентині, Болівії, Венесуелі, Бахрейні, Ємені, Нігерії, Греції, Боснії і Герцеговині;
    збереженням загрози ескалації військових конфліктів у регіоні Близького Сходу та Північної Африки (Сирія, Ліван), в Африці (ЦАР, ДР Конго, Малі, Судан/Південний Судан) із перспективою розширення існуючих зон нестабільності.

2. Аналіз світових регіональних ринків в контексті інтересів України

2.1. Пострадянський простір

Позиції та вплив Російській Федерації на пострадянському просторі посилюються, незважаючи на зростання негативних тенденцій у російській економіці, а також на поступове погіршення показників інноваційно-технологічного розвитку більшості країн регіону. Це зумовлено використанням офіційною Москвою широкого спектра економічних й політичних важелів, у т. ч. у рамках відповідних регіональних організацій та об’єднань. Разом із тим, між кранами-учасницями Митного союзу/Єдиного економічного простору (МС/ЄЕП) триває негативна динаміка падіння обсягів взаємної торгівлі. Таке падіння відбувається під впливом як загальносвітових тенденцій, так і внаслідок розвитку економічної співпраці держав регіону з третіми країнами. Крім того, у центральноазіатському регіоні посилюється вплив зовнішніх факторів, зокрема, економічної експансії Китаю, поступового налагодження відносин США та ЄС з Іраном, зростання регіональних амбіцій Туреччини, погіршення загального стану безпеки та виникнення додаткових загроз стабільності у країнах Центральної Азії.

2.1.1. Російська Федерація та країни МС/ЄЕП

Поточний характер українсько-російських відносин вказує на готовність офіційної Москви застосовувати повний інструментарій із блокування двостороннього торговельно-економічного співробітництва (за рахунок розв’язування повномасштабної торговельної війни), заморожування на невизначений термін співпраці у фінансово-кредитній та інвестиційній сферах, а також проектів у галузі промислової кооперації й інфраструктури.

Очікується, що отримання Україною зовнішньої фінансової допомоги та кредитних коштів від МВФ, ЄС та США з метою стабілізації економічної ситуації в державі обумовлюватиме прискорення впровадження офіційною Москвою активних заходів, спрямованих на витіснення експортної продукції України з зовнішніх ринків (з метою блокування надходження додаткової валюти).

Для цього російська сторона найвірогідніше мобілізуватиме наявний політико-економічний ресурс, можливості партнерів по Митному союзу та потенціал зорієнтованих на російську владу олігархічних груп. Використовуватиметься російська військова присутність в окремих іноземних державах, а також військово-технічне співробітництво з країнами, збройні сили яких оснащені зразками російського озброєння. При цьому пострадянський регіон буде ключовим об’єктом докладання відповідних зусиль.

Додатковими ризиками для зовнішньоекономічного співробітництва України з партнерами Росії по Митному союзу можуть бути:

посилення впливу російських бізнес-структур в Білорусі, де спостерігається зростання їх налаштованості на здійснення рейдерських захоплень білоруських підприємств після підписання договору про ЄАЕС (демонструючи неготовність платити за активи, розташовані в країнах-членах майбутнього союзу);
    поступове перетворення Казахстану на пріоритетного у рамках Митного союзу партнера з інвестування для країн Центральної Азії. Це зумовлене неоднозначним ставленням азійських країн до дій Росії на фоні запровадження керівництвом Казахстану заходів з метою покращення інвестиційного та ділового клімату. Це, у свою чергу, може зумовити подальше зниження інтересу офіційної Астани до внутрішнього ринку України (як споживчого для казахстанської продукції) та співробітництва з Києвом (використання української продукції для забезпечення прискореного індустріального розвитку країни).

Через посилення впливу Москви на країни пострадянського простору для України існують ризики:

    істотного скорочення експортних поставок до Казахстану, Білорусі, Вірменії, Киргизії, Таджикистану, а також неможливості компенсації збитків, пов’язаних із скороченням експорту до пострадянських країн, у т. ч. в Росію, лише за рахунок введення ЄС в дію положень Угоди про вільну торгівлю «Україна-ЄС» у частині імпортних мит на український експорт;
  
Треба враховувати, що існуючі на сьогодні можливості російської влади наразі дозволяють їй застосовувати інструменти часткової компенсації російським постачальникам аналогічної українській номенклатурі товарів на традиційні для України експортні ринки (Північна Африка, Близький та Середній Схід, Південна Азія, а також окремі країни Південно-Східної Азії та Латинської Америки) за заниженими цінами (як особливої форми підтримки експортерів) із одночасною реалізацією політики із дискредитації українських товаровиробників на зовнішніх ринках.

З огляду на це, основними ризиками для України, що походять від Російської Федерації та мають вплив на відносини з іншими країнами, є:

висока ємність російського ринку як споживача продукції країн, що розвиваються, зокрема, Китаю (у 2013 році — $53,2 млрд), Туреччини ($7,3 млрд), Бразилії ($3,5 млрд), Індії ($3,1 млрд), В’єтнаму ($2,6 млрд), Таїланду ($2,1 млрд), Аргентини ($1,1 млрд), Мексики ($1,1 млрд). При цьому, окрім Індії та Туреччини, усі зазначені країни у рамках торгівлі з РФ мають вагоме позитивне сальдо балансу. З огляду на це, російська сторона може ініціювати з ними діалог стосовно доцільності усунення поточних дисбалансів (у т. ч. за рахунок запропонував замістити український експорт до цих країн російським);
    вагомий вплив російських експортерів на ринках Монголії (у 2013 році — $1,6 млрд), Алжиру ($1,6 млрд) та ОАЕ ($2,1 млрд).

Не виключено, що особливий акцент може бути зроблено на витісненні української продукції з ринків Сирії, Нігерії, Пакистану, Єгипту, Ірану та Куби, де для російських компаній існує найбільш вагома конкуренція з боку вітчизняних товаровиробників.

До зони першочергової уваги російської сторони також можуть увійти такі традиційні партнери України як Ірак, Саудівська Аравія, Ліван, Йорданія, Бангладеш, Туніс, Індонезія, Малайзія, Лівія.

Російська сторона (у т. ч. через енергетичні важелі тиску та інспірування військового втручання) продовжуватиме реалізацію заходів із дестабілізації обстановки у східних та південно-східних областях України з метою зриву або ускладнення проведення посівної кампанії, перешкоджання роботі вітчизняних гірничо-металургійних та вугледобувних підприємств (продукція чорної металургії, зернові та енергетичне вугілля одними з найбільш важливих позицій вітчизняного експорту) та функціонуванню логістичних схем постачання українських товарів через чорноморські та азовські порти до Північної Африки, Близького і Середнього Сходу, Південної та Південно-Східної Азії.

Інші пострадянські країни

Основні ризики для зовнішньоекономічного співробітництва України з країнами пострадянського простору, що наразі не є країнами-членами МС/ЄЕП:

    спрямування Молдовою зусиль на розвиток національного судноплавства на р. Дунай за підтримки румунської сторони. Це значно посилить позиції Молдови у Придунайському регіоні, що створюватиме конкуренцію не лише порту Рені, але й портам Великої Одеси. Окрім того, проведення в гирлі Дунаю додаткових днопоглиблювальних робіт матиме негативні екологічні наслідки як в контексті впливу на режим течії р. Дунай, так і забруднення річки внаслідок скиду ґрунту;
    у відносинах з Вірменією стримуючим чинником є наміри вступу цієї країни до Митного союзу, висока ймовірність монополізації її ринку з боку РФ, недостатній транзитний потенціал (закритість кордонів з Туреччиною та Азербайджаном), заборгованість вірменської сторони перед вітчизняними підприємствами, що призведе до скорочення обсягів товарообігу з Україною;
    вузькоспеціалізоване наповнення зовнішньоекономічної політики Туркменістану щодо підтримки експортерів (складається переважно із правових інструментів забезпечення безпеки й захисту експорту енергоресурсів), а також високий ступінь її централізованості та консерватизму (будь-які значимі зовнішньоекономічні контракти мають бути схвалені особисто президентом країни) може спричинити призупинення розвитку співпраці з Україною;

Західна Європа

Значні відмінності у темпах розвитку держав Західної Європи обумовлюють складну макроекономічну ситуацію в регіоні. Це пов’язано із нерівномірним впливом кризи на стан національних фінансових систем, ринків праці й нерухомості, а також різними рівнями ефективності заходів урядів (фіскальних і монетарних) щодо подолання кризових явищ. Останнім часом ситуація має тенденцію до стабілізації, що підкріплюється активними діями лідерів провідних держав Західної Європи у напрямку посилення податкової дисципліни та формування Банківського союзу. Вживаються заходи (як у двосторонньому форматі, так і в рамках Євросоюзу) для розширення географії європейського експорту. Натомість залишаються неврегульованими проблеми, які становлять ризик подальшому розвитку економіки, ключовими серед них є — скорочення обсягів банківського кредитування; нерівномірність розмірів кредитних ставок за країнами регіону; нестабільність внутрішньополітичної ситуації в ряді держав, спричинена високим рівнем безробіття, погіршенням соціальних стандартів, активізацією радикально налаштованих політичних сил напередодні виборів до Європарламенту (кінець травня ц. р.)

Основні ризики для зовнішньоекономічного співробітництва України з країнами Західної Європи:

загострення українсько-російського конфлікту спровокує відтік з України інвестицій, у першу чергу із сектора фінансової та страхової діяльності, де переважно зосереджено акціонерний капітал із Італії, Австрії та Франції. Водночас такі країни як ФРН можуть здійснювати тиск на українську сторону задля посилення гарантій захисту інтересів власних інвесторів, що працюють на вітчизняному ринку;
    зорієнтованість країн-лідерів ЄС (насамперед, Великобританії, Франції, Німеччини), безпосередньо задіяних у врегулюванні української кризи, на отримання індивідуальних вигод від ситуації, що склалась, та політико-економічних бонусів на перспективу, у т. ч. тих, що можуть безпосередньо впливати на економічний суверенітет України;
    координація дій між Великобританією, Францією, Італією та Іспанією у процесі обміну інформацією з метою протидії використанню європейськими компаніями офшорних юрисдикцій для ухилення від сплати податків та посилення регулювання традиційних фінансових інститутів, що утворюватиме небезпеку перетікання частини ризикованих угод, у т. ч. за участю українського бізнесу, у «тіньовий» банківський сектор;
    включення Францією (у рамках реалізації політики державного сприяння просуванню товарів і послуг на зовнішні ринки) України до переліку 47-ми країн, внутрішні ринки яких доцільно використовувати з метою нарощування експортних поставок. Це має сприяти ліквідації негативного сальдо у зовнішній торгівлі країни через значний від’ємний баланс, насамперед, у відносинах із КНР та ФРН;
    виділення стратегічною метою у рамках розвитку національної економіки Великобританії питання підтримки власного малого та середнього бізнесу. Це зумовлює впровадження на державному рівні комплексу заходів, спрямованих на підвищення ефективності реалізації їх експортного потенціалу. Тому не виключене зростання інтенсивності дій у напрямку опанування внутрішнього ринку України, що призводитиме до збільшення диспропорції у зовнішньої торгівлі з Великобританією;
    розвиток політичних відносин ФРН з країнами та регіональними об’єднаннями, котрі динамічно розвиваються, як правило, використовується офіційним Берліном як спосіб гарантування стабільності економічної ситуації в державі з урахуванням експортно-орієнтованої структури німецької економіки. При цьому Німеччина впроваджує політику, яка передбачає застосування платформи спільної протидії ключовим глобальним/регіональним викликам та загрозам з метою забезпечення зростання обсягів постачання німецької товарної продукції і послуг;
    статус Італії як одного із найбільших зовнішньоторговельних партнерів Росії може зумовити зростання впливу російської влади на позиції італійської бізнес-еліти у питанні розвитку українсько-італійського співробітництва.

Центрально-Східна Європа

Для країн регіону у рамках впровадження заходів із підтримки соціально-економічної стабільності найбільш актуальними залишаються такі питання як боротьба з безробіттям, скорочення розриву в економічному розвитку з країнами Західної Європи, пошук нових джерел зовнішнього фінансування. Крім того, перед більшістю країн ЦСЄ стоїть завдання реконструкції й вдосконалення залізничної, автотранспортної, портової та енергетичної інфраструктури. Водночас особливої уваги керівництво держав приділяє питанню розробки моделі співробітництва ЄС з РФ та КНР й зміцнення структурної стійкості Євросоюзу. Значну роль у відновленні економіки регіону відіграють заходи країн щодо диверсифікації зовнішньоторговельних відносин і залучення прямих іноземних інвестицій.

Основні ризики для зовнішньоекономічного співробітництва України з країнами Центрально-Східної Європи:

    формування у зовнішньоекономічній діяльності Польщі стійкої тенденції випередження темпів зростання експорту над імпортом, а також суттєві зміни його товарної структури. Наразі країна спеціалізується на експорті машин та пристроїв, а також електричного, електротехнічного та транспортного обладнання, що обумовлюватиме подальше зниження залежності РП від сировинного імпорту з України. Водночас очікується, що такі зміни призводитимуть до посилення позицій польських товаровиробників на ринках країн, що розвиваються (у ц. р. очікується зростання експортних поставок на 21 %), створюючи у такий спосіб додаткову конкуренцію для українських компаній. При цьому експансія Польщі на ринки країн ЦСЄ (прогнозується зростання експортних поставок у ц. р. на 19 %) може зумовити часткове витіснення вітчизняних виробників з цього регіонального ринку;
    дотримання офіційною Варшавою практики ігнорування проблем діяльності українських інвесторів у Польщі (у першу чергу пов’язаних із ситуацією навколо АТ «Суднобудівна верф «Гданськ»). При цьому актуалізується питання врегулювання проблемних аспектів діяльності польських інвесторів в Україні (насамперед це стосується повернення ПДВ);
    враховуючи експортну орієнтованість економіки Чехії, Україна має для офіційної Праги пріоритетне значення у контексті відкриття українського внутрішнього ринку для європейських товарів;
    залежність Словаччини від постачання російських енергоносіїв, питання цінової політики у відносинах з російським «Газпромом», а також взаємодії в сфері атомної енергетики утворюють ризик використання РФ цих можливостей з метою впливу на глибину українсько-словацької торговельно-економічної співпраці. Для цього Москва також може використати прагнення Братислави здійснити у рамках СНД диверсифікацію експорту продукції автомобілебудівної галузі, яка формує 30 % ВВП країни;
    висока залежність стабільності економічної ситуації в Угорщині від фінансування із структурних фондів ЄС може зумовити часткове заморожування реалізації вагомих для України інфраструктурних проектів у транскордонні. Це пов’язано із імовірним ускладненням відносин у ц. р. між офіційними Будапештом та Брюсселем.

Балтія та Скандинавія

Латвія та Литва продемонстрували одні з найвищих темпів приросту ВВП серед держав ЄС. При цьому позитивну динаміку темпів економічного розвитку урядам балтійських країн, незважаючи на рестриктивну податкову політику та високу міграцію, вдається зберегти завдяки масштабним євродотаціям (зовнішній чинник) та зростаючому попиту у зв’язку із поліпшенням купівельної спроможності громадян (внутрішній чинник). Соціальними викликами залишаються структурне безробіття і значна нерівність у доходах. Погіршення їх експортних позицій пов’язано з уповільненням економічного зростання в державах Євросоюзу та РФ — основних торговельних партнерів Латвії, Литви та Естонії.

Основні ризики для зовнішньоекономічного співробітництва України з країнами Балтії та Скандинавії:

    низька ємність внутрішнього ринку прибалтійських країн не дозволяє його розглядати як вагомий у контексті вироблення Україною стратегій компенсації можливих втрат на інших зовнішніх ринках;
    обмежені можливості для збільшення обсягів постачання української продукції на ринки країн Скандинавії навіть в умовах лібералізації торговельних відносин «Україна-ЄС». Проте внутрішній ринок України використовуватиметься відповідними державами як цільовий для нарощування власного експорту. При цьому структура та система управління економіками скандинавських країн практично не надаватиме українській стороні можливості отримання економічних дивідендів від зближення з ЄС.

Балканський регіон

Розвиток соціально-економічної ситуації на Балканах характеризується фактичним перебуванням у кризовому стані економік більшості країн регіону (Греція, Республіка Кіпр, Сербія, Болгарія) та їх значною залежністю від зовнішніх джерел фінансування. На даному етапі необхідність вжиття національними урядами заходів жорсткої економії для зменшення рівнів бюджетного дефіциту та державного боргу практично виключає можливість застосування заходів економічного стимулювання, що посилює соціальну напруженість у суспільстві. Реалізація керівництвом держав регіону планів приватизації об’єктів державної власності, актуалізованих у зв’язку з необхідністю погашення кредитних заборгованостей (або отримання нових траншів позик) та підтримання життєдіяльності національних економік, пов’язано з пошуком стратегічних інвесторів, переважна більшість з яких (європейські) в умовах нестабільної світової кон’юнктури займає вичікувальну позицію.

Основні ризики для зовнішньоекономічного співробітництва України з країнами Балканського регіону:

    Греція у відносинах з Україною має намір зосередитися на активізації, передусім, економічної взаємодії, що обумовлено об’єктивним прагненням грецької сторони якнайшвидше подолати наслідки глибокої фінансово-економічної кризи. Для цього передбачається збільшити обсяги грецького експорту до України із зосередженням пріоритетної уваги на сільськогосподарській продукції та диверсифікації номенклатури товарів. Таким чином, на нинішньому етапі плани української та грецької сторін є повністю ідентичними, що ускладнюватиме вироблення компромісних рішень із впровадження відповідних національних пріоритетів;
    економіка Сербії демонструє найбільшу у рамках регіону відкритість для російського капіталу. Офіційний Белград проводить курс на зміцнення стратегічного партнерства з РФ, намагаючись залучити російські інвестиції в економіку (передусім енергетичний сектор), а також інтенсифікувати відносини з Москвою в оборонній і військово-технічній сферах;
    інвестиції Румунії в економіку України здійснюються, як правило, у вигляді надходжень капіталу до статутного фонду спільних підприємств, що відкриваються румунськими компаніями. Проте на нинішньому етапі Бухарест не висловлює прямої зацікавленості щодо цього, насамперед, через відсутність реальних можливостей брати участь у масштабних проектах на території України. Доцільно також враховувати, що серед основних причин інертності румунських компаній відзначається їх низька капіталізація, відсутність ефективного менеджменту та більш вагома прибутковість діяльності на внутрішньому ринку Румунії. Крім того, через поточну економічну ситуацію в країні очікується, що представники румунських бізнесових кіл спрямовуватимуть зусилля на відновлення своїх позицій саме на внутрішньому ринку (за виключенням енергетичних компаній, котрі основні зусилля спрямовуватимуть на пошук нових джерел енергоресурсів і диверсифікацію маршрутів постачання вуглеводнів);
    планами румунської влади передбачається розробка стратегії реіндустріалізації країни, основними напрямками якої наразі визначені — масштабна приватизація за виключенням стратегічних сфер, збереження державної підтримки ключових галузей економіки, стимулювання переробної промисловості, створення нових промислових парків і сприяння розвитку діючих бізнес-інкубаторів, а також активізація економічної дипломатії за кордоном. З огляду на це, а також враховуючи поточну структуру румунської промисловості (основу якої складають металургійна галузь, хімічна промисловість, автомобілебудування та авіабудування, ІТ-сектор та ОПК), потреби Бухареста в імпорті української сировинної продукції можуть динамічно знижуватись;
    керівництво Болгарії планує посилити економічний напрям зовнішньої політики. Нові пріоритети включають активізацію роботи дипломатичних представництв, пошук нових ринків для болгарських виробників та сприяння залученню іноземних інвестицій. За таких умов, враховуючи значне негативне сальдо у торгівлі з Україною, болгарська сторона вживатиме заходів у напрямку забезпечення паритетності у торговельно-економічних відносинах, не виключено, що й за рахунок скорочення імпорту.

Середній Схід

Основні ризики для зовнішньоекономічного співробітництва України з країнами Середнього Сходу формуються під впливом таких факторів:

    з метою протидії економічним викликам уряд Туреччини впроваджуватиме заходи, спрямовані на проведення жорсткої податково-бюджетної і грошово-кредитної політики, а також зниження залежності від імпорту, у т. ч. за рахунок розвитку імпортозаміщуючих виробництв. З огляду на це, не виключається, що турецька сторона понизить рівень зацікавленості в інвестиційному співробітництві із Україною, де турецькі компанії вже реалізували 128 масштабних проектів на загальну суму понад $3 млрд;
    на сьогодні турецька сторона вважає питання укладання угоди про зону вільної торгівлі з Україною єдиним важливим пунктом порядку денного двосторонніх торговельно-економічних відносин. З огляду на це, не виключено, що реалізація українсько-турецьких домовленостей за найбільш перспективними для офіційного Києва напрямами взаємодії корегуватиметься офіційною Анкарою залежно від прогресу у діалозі стосовно ЗВТ. При цьому доцільно враховувати, що, незважаючи на позитивні для України підсумки торговельно-економічного співробітництва з Туреччиною у 2013 році, політика офіційної Анкари із опанування внутрішнього ринку України є більш ефективною, ніж українська. Запровадження нових торговельних бар’єрів засвідчило послідовне дотримання стратегії відстоювання національних інтересів у сфері зовнішньої торгівлі;
    Туреччина прагне зберегти тісні відносини з Росією, яка розглядається важливим джерелом постачання енергоресурсів та альтернативним Україні джерелом імпорту чавуну, сталі, сплавів на основі заліза, деревини, зернових культур;
    орієнтація українського експорту до Ірану на переважне постачання сільськогосподарської продукції та продуктів харчування на фоні збереження надзвичайної складності здійснення банківських розрахунків між двома країнами, зумовлює уразливість такої структури експорту до дій Тегерана у напрямку проведення товарних взаємозаліків із Індією, Пакистаном та КНР за постачання аналогічних груп товарів;
    з огляду на позитивні очікування щодо врегулювання іранського ядерного питання, провідні країни-члени ЄС вже активізували контакти з офіційним Тегераном. Ініціаторами виступають потужні європейські фінансово-промислові групи, які, використовуючи власні лобістські можливості, впливають на національні уряди для отримання їх підтримки у рамках реалізації концепції «повернення» на іранський ринок в умовах високого рівня конкуренції з боку азіатських компаній, насамперед китайських. У разі збереження українською стороною пасивності на цьому напрямку, утворюватиметься ризик подальшої втрати сегментів іранського ринку. Разом з тим, обмежуючим фактором у цьому питанні, ймовірно, виступатиме позиція США, що послідовно перешкоджають розвитку співробітництва Ірану з третіми державами, у т. ч. Україною, вбачаючи у цьому пряме або опосередковане сприяння Тегерану в реалізації його ядерної програми;
    висока залежність тенденцій розвитку соціально-економічної ситуації в Іраку від безпекової обстановки у вузлових центрах із видобутку, транспортування й постачання нафти на зовнішній ринок, а також зниження інвестиційної привабливості іракських проектів для іноземних інвесторів (насамперед у т. зв. «арабських» провінціях країни) створює для економіки значні ризики. Насамперед такі ризики формуються у питанні спроможності урядових структур виконувати взяті на себе фінансові зобов’язання та підтримувати стабільність соціальних процесів в умовах можливого входження Іраку у фазу зростаючої нестабільності у період після проведення парламентських виборів. Все вимагатиме від української сторони вироблення нових схем виходу та роботи на іракському ринку. Водночас негативний досвід співпраці з Іраком у сфері ВТС, зважаючи на надану США підтримку залученню України до його виконання, може суттєво ускладнити перспективи отримання додаткових оборонних замовлень, які здійснюються за фінансової підтримки Вашингтона для потреб збройних сил Іраку.

Близький Схід

Переважна більшість країн регіону демонструє зростання в «не-нафтовому» секторі, що забезпечується залученням державних коштів та поступовим зростанням обсягів приватного кредитування. Водночас, у зв’язку зі збереженням нестабільності в регіоні, країни-аутсайдери відчувають поглиблення кризових явищ в економіці, що призводить до зниження рівня конкурентоспроможності, зайнятості, заробітних плат, зростання споживчих цін. Нестабільна безпекова ситуація знижує туристичні потоки та іноземні інвестиції.

Основні ризики для зовнішньоекономічного співробітництва України з країнами Близького Сходу:

    значна залежність обсягів майбутніх постачань до Саудівської Аравії українських чорних металів і виробів з них від позиції керівництва країни стосовно запровадження заходів із захисту інтересів національних виробників (насамперед саудівської корпорації SABIC) на внутрішньому ринку країни;
    використання саудівською стороною під час імпорту продуктів харчування схеми, відповідно до якої частина суми (6-10 %) зовнішньоекономічного контракту повертається на особисті рахунки принців, які забезпечують прийняття відповідних рішень та фінансування угод. Водночас в державі існує заборона на виїзд за межі країні (без дозволу спадкоємного принца) принців молодого покоління (з метою викорінення «ненормативної» поведінки членів королівської родини за кордоном), що ускладнює встановлення та розвиток контактів з ними;
    зорієнтованість саудівської «Міжнародної аграрної та продовольчої інвестиційної компанії «Агроінвест» (основною метою якої є інвестування у птахівництво і спорудження систем зрошування, а також створення аграрних фірм за кордоном для вирощування сільськогосподарських культур) на розвиток співробітництва із Бразилією, В’єтнамом, Індонезією, Філіппінами, Пакистаном та Туреччиною. Водночас у рамках реалізації інфраструктурних проектів саудівська сторона, як правило, надає перевагу компаніям з КНР, Індії та Туреччини;
    не виключено, що розвиток українсько-еміратських відносин може розглядатись Об'єднаними Арабськими Еміратами крізь призму російських інтересів. Крім того, доцільно враховувати, що у рамках співпраці у сфері машинобудування еміратська сторона орієнтується на співробітництво з компаніями США, ФРН, Швеції, Великобританії, а в медичній галузі — Індії, КНР та США. При будівництві крупних промислових об’єктів та житлових масивів перевага надається взаємодії зі спеціалізованими компаніями Малайзії, Індонезії, Індії та Туреччини. Також в країні спостерігається поступове скорочення імпорту металургійної продукції в рамках реалізації стратегії федерального уряду ОАЕ, спрямованої на розвиток національного виробництва;
    незначний рівень взаємодії з Катаром у сфері інвестиційного співробітництва створює ризики подальшого зниження актуальності для катарської сторони цього питання. Враховуючи вкрай високий рівень централізації системи прийняття рішень в Катарі, для української сторони необхідним є встановлення та розвиток контактів високого та найвищого рівня з новим еміром держави Тамімом бін Халіфа Аль-Тані, оскільки отримання від катарської сторони будь-яких ємних замовлень на виготовлення чи придбання української продукції авіабудування та ОПК неможливе без схвалення з його боку відповідних контрактів;
    навіть за умов створення ЗВТ між Україною та Ізраїлем експорт окремих видів продукції з України може бути ускладнений, оскільки Ізраїль широко використовує методи нетарифного регулювання торгівлі, зокрема, практику заборони імпорту товарів, пояснюючи це міркуваннями захисту здоров’я, моралі та безпеки нації. Ввезення значної кількості товарів на митну територію цієї країни вимагає отримання ліцензії, що має на меті гарантувати безпеку, а також обмежити імпорт в рамках тарифних квот;
    ізраїльські бізнесмени демонструють зацікавленість і готовність співпрацювати з Україною лише за умов державних гарантій за їх капіталовкладеннями, що складно за існуючої економічної ситуації в Україні. Крім того, більшість ізраїльських компаній у схемах трансферу інвестиційних ресурсів в українську економіку використовує офшорні комерційні структури, що фактично робить неможливим виконання належних процедур їх реєстрації в Україні;
    споживча ємність внутрішніх ринків країн регіону, насамперед Лівану та Йорданії, для української продукції може скорочуватися далі з урахуванням очікуваного зростання залежності економік відповідних держав від зовнішнього фінансування, а також поступової втрати ними статусу провідних ре-експортерів іноземних товарів та послуг у рамках близькосхідного регіону.

Східна Азія

Поступовий перехід Китаю від експортно-орієнтовної концепції зростання до стратегії використання внутрішніх чинників розвитку уповільнює динаміку економічного розвитку регіону та створює ризики для експортно-орієнтованих економік Східної Азії. Країни регіону впроваджують спеціальні програми попередження та протидії потенціальним фінансовим ризикам валютної нестабільності шляхом формування політичних буферів для швидкої реакції на зміну ситуації у сфері глобальної ліквідності активів. Відповідно до зазначених умов прогнозується тимчасовий застій регіональної торгівлі з одночасним пожвавленням переговорів щодо подолання тарифних бар’єрів та забезпечення доступу до нових ринків збуту.

Головні чинники, що впливатимуть на розвиток зовнішньоекономічного співробітництва України з країнами Східної Азії:

    основним локомотивом зростання обсягів українського експорту на ринок Китаює прагнення офіційного Пекіну продемонструвати конкретні кроки у напрямку усунення вагомих дисбалансів у взаємній торгівлі, у першу чергу шляхом збільшення імпорту української продукції при штучному стримуванні зростання постачання китайських товарів на внутрішній ринок України. Це дозволило задекларувати ефективність встановленого у двосторонній торгівлі режиму найбільшого сприяння щодо стягнення мита на експортні й імпортні товари двох країн, податків та інших внутрішніх зборів. Водночас можливість дотримання китайською стороною аналогічних підходів й надалі є сумнівною;
    порівняно низька цінова конкурентоспроможність української продукції (обладнання та устаткування) та її технологічне відставання від аналогічної продукції основних світових виробників і надалі обмежуватиме зростання обсягів українського експорту до КНР. Важливо також враховувати, що Пекін розглядає інноваційно-технологічний прогрес як один із найвагоміших пріоритетів розвитку китайського суспільства;
    згідно із позицією китайського керівництва, неодмінною умовою для започаткування нових масштабних проектів з Україною у різних галузях економіки є неухильна, якісна і своєчасна реалізація у повному обсязі підписаних контактів і угод щодо пілотних проектів у сільськогосподарській, енергетичній та інфраструктурній сферах, а також чітке дотримання усіма сторонами-учасницями своїх зобов’язань за угодами і контрактами. Не виключено, що зростання фактора кредитного ризику для фінансово-банківської системи КНР може спровокувати зміну у підходах офіційного Пекіна до кредитування проектів, які реалізовуються чи плануються до реалізації в Україні;
    масштабні інвестиції Китаю для розвитку власної гірничо-металургійної галузі створюють загрозу для українських металургів. Найбільш вразливими до китайської експансії на світовий металургійний ринок є українські виробники феронікелю, які наразі через китайський демпінг змушені знижувати обсяги виробництва або заповнювати склади, що негативно вплине на їх фінансовий стан;
    у сфері ведення міжнародного бізнесу у КНР активно та широко використовують практику використання підставних одноразових компаній (фірми під різними приводами надають про себе недостовірну інформацію, або взагалі її не надають) з метою здобуття відомостей стосовно цін, продукції, потреб та, особливо, клієнтської бази. Від шахрайської діяльності подібних китайських фірм неодноразово потерпали іноземні та вітчизняні компанії гірничо-металургійної галузі;
    вагомий вплив США на зовнішньоекономічну діяльність Японії у поєднанні зі стратегічним форматом українсько-китайських стосунків (на фоні кризи китайсько-японських відносин через спірні острови Сенкаку), а також введення Україною спеціального податку на імпорт нових автомобілів є основними факторами, що визначатимуть характер українсько-японського торговельно-економічного співробітництва;
    увага керівництва Південної Кореї сконцентрована на заходи із розвитку «креативної» економіки, а також розвиток відносин з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Це зумовлюватиме низький інтерес офіційного Сеула до масштабного інвестування в проекти на території України, що підтверджує сприйняття вітчизняного ринку виключно як споживчого для корейської продукції.

Варто зазначити, що збільшення інноваційно-технологічних розривів між Україною та Японією й Південною Кореєю обмежує можливості Києва забезпечувати паритетність у зовнішньоторговельних відносинах з ними.

Південна Азія

Особливостями розвитку Південної Азії є значний демографічний потенціал, низький рівень життя та значна роль держави, що реалізується через широкі регуляторні повноваження і контроль над окремими галузями та підприємствами. Головними чинниками економічного зростання країн регіону є розвиток інфраструктурних галузей (електроенергетика, транспорт, важка промисловість) та експортних виробництв (легка промисловість, фармацевтика, сільське господарство, сфера інформаційних технологій) за рахунок масштабного залучення іноземних інвестицій. Водночас девальвація національних валют, а також погіршення для них умов із залучення зовнішніх запозичень та прямих іноземних інвестицій зумовлюватимуть уповільнені темпи економічного зростання регіону. Додатковими каталізаторами утворення негативних явищ в економіках можуть стати затягування переговорів щодо вироблення прийнятної формули мирного співіснування між Індією та Пакистаном (із періодичним загостренням відносин), обережне ставлення менш впливових країн до будь-яких ініціатив Індії (котрі розглядаються як спроба посилення виключно власних позицій), а також внутрішньополітична нестабільність ситуації в Бангладеш.

Основні ризики для зовнішньоекономічного співробітництва України з країнами Південної Азії формуються під впливом таких факторів:

    пріоритетним напрямом зовнішньої політики Індії в економічній сфері - це збільшення обсягів експорту товарів до $500 млрд. З огляду на це, ігнорування українською стороною проблемних аспектів, пов’язаних із імпортом індійських товарів, знижуватиме мотивацію Нью-Делі забезпечувати динамічний розвиток торговельно-економічної взаємодії з Україною. Доцільно враховувати, що індійська сторона постійно акцентує увагу на наявності низки проблемних питань співробітництва у галузі фармацевтики (сертифікація та видача свідоцтв; аналіз партій імпортованої продукції; аналіз робочих стандартів), що значно погіршує імідж України як надійного ділового партнера та створює несприятливі умови для розвитку подальшого співробітництва, в тому числі за напрямком залучення прямих іноземних інвестицій;
    можливості українських підприємств щодо участі у тендерах на території Індії, а також при виконанні ними контрактних зобов’язань, значно обмежуються фінансовими труднощами, пов’язаними з вимогами індійської сторони щодо надання додаткових фінансових гарантій з боку українських державних підприємств та компаній при здійсненні передконтрактної та контрактної роботи з індійськими державними установами. Неврегульованістьцього питання може ускладнити або унеможливити взаєморозрахунки між українськими та індійськими партнерами. При цьому питання визнання банківських гарантій з українського боку фактично ігнорується індійською стороною;
    негативно вплинути на подальший розвиток співпраці із Індією може подальше невизнання індійським урядом ринкового статусу української економіки (незважаючи на те, що такий статус вже тривалий час підтверджений та визнається рядом країн-членів СОТ, США та країнами ЄС). Це створює загрозу поширення практики застосування антидемпінгових розслідувань стосовно вітчизняних товарів;
    збереження негативних тенденцій в економіці Пакистану може безпосередньо зумовити скорочення експортних поставок до цієї країни. В країні відбувається переорієнтація ринків будівництва та обслуговування енергетичних об'єктів на постачальників товарів і послуг зі складу кредитно-фінансових донорів Пакистану. З огляду на це, офіційний Ісламабад зосереджуватиме увагу на розвитку політичного діалогу на високому, вищому та найвищому рівнях з країнами-кредиторами, а також тими державами, що надають йому ринкові преференції. Водночас у разі недосягнення запланованих показників державного бюджету, ймовірним вважається згортання окремих проектів, що вже реалізовуються або заплановані до реалізації. Під загрозою є перспективні для українських компаній проекти (будівництво та модернізація електроенергетичних об'єктів, реалізація проектів щодо газифікації вугілля, ТЕС, численні проекти з поліпшення мережі ліній електропередач та розподільних пристроїв);
    першочерговим пріоритетом зовнішньоекономічної політики Бангладеш є впровадження стратегії диверсифікації експорту товарів національних виробників. Тому рівень зацікавленості офіційної Дакки у проведенні подальших закупівель української продукції може залежати від готовності Києва нарощувати імпортні постачання з Бангладеш, насамперед товарів текстильної промисловості.

Південно-Східна Азія

Збереження темпів зростання економік країн регіону Південно-Східної Азії на початку 2014 року частково нівелюється ризиками погіршення перспектив світової торгівлі. Поєднання можливості глобального перевиробництва із низькими торговельними бар’єрами у рамках АСЕАН сприяє посиленню міжнародної конкуренції в регіоні, що спричиняє тиск на цінову політику та зниження рівня прибутку в окремих галузях промисловості. Поступова стабілізація динаміки розвитку розвинених країн сприятиме покращенню ситуації у державах регіону із високотехнологічними експортно-орієнтованими галузями економіки, зокрема в Сінгапурі та Малайзії. Водночас згортання політики «кількісного пом’якшення» США може призвести до значних негативних наслідків. Серед них — підвищення довгострокових кредитних ставок, нестабільність на фондових ринках і різке зниження обсягів надходження капіталу у такі країни як Індонезія та Філіппіни. Незважаючи на це, регіон залишатиметься достатньо привабливим для прямих іноземних інвестицій завдяки політичній стабільності, низьким витратам на оплату праці, збереженню значного платоспроможного попиту та впровадженню масштабних інфраструктурних проектів.

Основні ризики для зовнішньоекономічного співробітництва України з країнами Південно-Східної Азії:

    Україна має запроваджувати збалансований підхід до реалізації своєї торговельно-економічної політики в регіоні АСЕАН з метою запобігання утворенню ліній потенційної напруженості в українсько-китайських відносинах. Необхідно брати до уваги пропозицію офіційного Пекіна для Малайзії та В’єтнаму ємного пакета економічних пропозицій (перспективи можливого зростання до 2017 році обсягів двосторонньої торгівлі з КНР — до $100 млрд для Ханоя та $160 млрд для Куала-Лумпура). Крім того, КНР прагне поглибити формат взаємодії із Брунеєм, Таїландом і Сінгапуром (відповідно в енергетичній, торговельно-економічній та фінансовій сферах);
    співробітництво з Сінгапуром у науково-технічній сфері не має системного характеру через відсутність необхідної договірно-правової бази. Така співпраця ґрунтується, переважно, на епізодичних контактах між представниками вітчизняних підприємств високотехнологічної сфери, науковцями та їх сінгапурськими колегами, що не виключає ускладнення характеру двосторонніх відносин;
    пріоритетна спрямованість сінгапурського бізнесу на інвестування проектів в Криму (розглядався як первинний майданчик для приходу в Україну потужних компаній з Сінгапуру), з урахуванням анексії півострова можна вважати втраченою;
    вагомим стримуючим фактором розвитку співробітництва з Індонезією є застосування чиновниками цієї країни практики штучного блокування переговорного процесу з іноземними постачальниками товарної продукції через «бюрократичні формальності». З огляду на це, встановлення необхідних контактів потребує довготривалого переговорного процесу та безпосередньої зацікавленості представників ділових кіл Індонезії у веденні бізнесу з українською стороною. Крім того, як правило, існує практика посередництва для налагодження та встановлення реальних ділових контактів. У сфері постачання до Індонезії трубного прокату найбільшу конкуренцію для вітчизняних підприємств складатимуть компанії Китаю та Росії;
    першочерговим пріоритетом Малайзії у контексті експансії на зовнішні ринки є посилення економічних зв’язків з усіма країнами Південно-Східної Азії (розвиток стратегічних відносин з Індонезією, Сінгапуром, Таїландом, Філіппінами та Брунеєм) й Океанії. З огляду на це, малайзійська сторона має й надалі посилювати торговельні, інвестиційні й туристичні зв’язки зі стратегічно впливовими країнами регіону, а також з М’янмою, В’єтнамом, Австралією й Новою Зеландією. Водночас з метою створення плацдарму для експансії на ринок країн Центрально-Східної Європи, Малайзія розглядає поряд із Україною й кілька альтернативних варіантів, у т. ч. Македонію та Туреччину;
    вагомим ризиком для розвитку відносин із Таїландом є уразливість структури економіки цієї країни внаслідок її орієнтування на іноземні інвестиції, експорт та дешеву робочу силу, а також високу залежність від імпорту енергоносіїв на фоні постійного зростання попиту. При цьому Росія розглядається як ключовий ринок збуту таїландського рису і каучуку, що може зумовити пов’язання з російським чинником питання співробітництва з Україною;
    у рамках розвитку співробітництва з В’єтнамом доцільно враховувати, що російська сторона під час проведення двосторонніх заходів регулярно доводить до партнерів інформацію, спрямовану на дискредитацію конкурентів на в’єтнамському ринку, у т. ч. України. Як правило, основний наголос робиться на критиці української продукції ОПК, суднобудування, авіабудування та енергетичного машинобудування. Крім того, на в’єтнамську сторону чинився тиск з метою унеможливлення підписання угоди про ЗВТ між В’єтнамом і Україною. Поряд із тим, у рамках російсько-в’єтнамських контактів були узгоджені рішення про завершення переговорного процесу щодо укладення угоди про вільну торгівлю між В’єтнамом і країнами Митного союзу.

Північна Африка

Через високий рівень терористичної активності в регіоні зберігається складна безпекова ситуація, в першу чергу у Лівії. З урахуванням посилення впливу кризових явищ це призводить до нестабільності соціально-економічної обстановки внаслідок зростання споживчих цін, скорочення робочих місць, ускладнень із наповненням доходної частини бюджету, зниження обсягів золотовалютних резервів, а також значною мірою блокує можливості із залучення прямих іноземних інвестицій. Окрім цього, на фоні уповільненої динаміки зростання світової економіки, більшість країн регіону відчуває зниження попиту на власний експорт.

Основні ризики для зовнішньоекономічного співробітництва України з країнами Північної Африки:

    надання Єгиптом виключно національно-прагматичного змісту зовнішньоекономічній політиці може призвести до витіснення українських постачальників з цього ринку за рахунок їх заміщення постачальниками із числа країн першочергового пріоритету (наприклад, пшениця — Росія/Казахстан, а металопродукція — Китай). При цьому доцільно враховувати, що зростання обсягів постачання української металопродукції на ринок АРЄ відбулось лише через кризу відносин між новою єгипетською владою та Туреччиною (вітчизняні експортери оперативно зайняли частку сегмента поставок, що належала турецьким металотрейдерам);
    враховуючи прийняття нової конституції АРЄ, рівень подальшої співпраці з цією країною в економічній та військово-технічній сфері безпосередньо залежатиме від спроможності української сторони забезпечити розвиток контактів з армійською верхівкою країни, яка зберігає контроль над стратегічними секторами єгипетської промисловості та має розширені повноваження. Проте співпраця може ускладнитись через вже заявлену готовність США та РФ здійснити аналогічні кроки у цьому напрямку;
    збереження на єгипетському ринку значних фінансово-економічних ризиків призводитиме до ускладнень у роботі іноземних компаній та проведенні зовнішньоекономічних операцій. Основними серед них можуть бути — питання платоспроможності; ризики, пов’язані з націоналізацією попередньо приватизованих компаній; невизначеність законодавчої, регламентної та договірної баз; проблеми, пов’язані з безпекою підприємств та умовами довкілля;
    з урахуванням відсутності перспектив виходу найближчим часом національної економіки Єгипту із системної кризи, будуть ускладнюватися питання розрахунків єгипетської сторони з філією НАК «Нафтогаз України», що працює в цій країні;
    розвитку співробітництва України з Алжиром у високотехнологічних секторах (авіація, енергетика, металургія, ВТС) загрожує орієнтація цієї країни на партнерство зі світовими лідерами у кожній конкретній галузі та налагодження на своїй території їх виробничих потужностей;
    ринок зернових АНДР характеризується майже повною прив’язкою до Франції (80 % ринку пшениці). При цьому Алжирський міжпрофесійний офіс зернових (монополіст на ринку зернових; займається закупівлею/продажем зерна, підготовкою і проведенням відповідних тендерних торгів, виконує регулюючі функції), завдяки давно налагодженим корупційним схемам, при підготовці технічних завдань на тендери орієнтується винятково на французьких виробників, що фактично не надає шансів для інших конкурентів. Через це потенційні можливості для збільшення експорту українських зернових, обмежуватимуться лише кукурудзою та ячменем;
    пріоритетність внутрішнього ринку Алжиру для окремих країн ЄС, насамперед Франції, а також існування режиму вільної торгівлі між Алжиром та ЄС не забезпечуватиме можливості отримання українськими експортерами вагомих цінових переваг над європейськими постачальниками;
    активізація алжирсько-російського співробітництва та поглиблення взаємодії на політичному й економічному рівнях та у військовій сфері створюватиме противагу регіональній політиці Франції, а також поступовій активізації у регіону Сполучених Штатів;
    в умовах складної ситуації в економіці (внаслідок внутрішньополітичної кризи) Туніс відчуватиме істотний брак власних фінансових ресурсів, які можуть спрямовуватись на оплату імпорту;
    
Західна та Центральна Африка

Зростання ВВП переважної більшості країн регіону стримують жорсткі зовнішні умови (несприятлива цінова кон’юнктура на сировинні товари, зниження динаміки на ринках, що розвиваються, зростання витрат на фінансування) та внутрішні фактори (повільні темпи інвестування, скорочення споживчого попиту, ускладнення, що виникають під час поставок товарів на зовнішні ринки). За умов уповільнення динаміки зростання світової економіки, надання іноземними інвесторами пріоритету щодо інвестування в видобувну промисловість призведе до скорочення експорту товарів з африканських країн та зростання негативного сальдо рахунку поточних операцій. Зазначене викликає падіння курсу національних валют, що вимагає від урядів проводити грошово-кредитну політику, спрямовану на зменшення рівня інфляції. Для переважної більшості країн регіону подальше збереження інфляції під контролем вимагає здійснення значних валютних інтервенцій в умовах дефіциту золотовалютних резервів, що де-факто зумовлює ключовий вплив на стан їх економіки зовнішніх гравців, у т. ч. транснаціональних компаній.

Основні можливі ризики для зовнішньоекономічного співробітництва України з країнами регіону:

    активізація зовнішньоекономічної політики Туреччини та країн Перської затоки у напрямку розвитку економічного співробітництва з африканськими державами, що мають вагому мінерально-ресурсну базу й значну частку мусульманського населення в регіоні. З огляду на це, не виключене зростання впливу фінансово-банківського капіталу провідних країн ісламського світу у цих регіонах, що призводитиме до подальшого загострення конкурентної боротьби;
    особливості внутрішньополітичних процесів в країнах Західної та Центральної Африки надають західним державам, насамперед Франції, можливість забезпечити оптимізацію політико-економічних витрат на впровадження стратегії «повернення в Африку» з урахуванням можливого переформатування політичних еліт окремих країн;
    авторитарний стиль керівництва провідних нафтовидобувних країн регіону (Ангола, Нігерія, Конго, Екваторіальна Гвінея, Габон, Чад, Камерун) та тривалі терміни їх перебування при владі зумовлюють першочергову орієнтацію останніх на розвиток торговельно-економічного партнерства із геополітичними лідерами, які здатні надавати гарантії стабільності чинним режимам, проте Україна до таких держав не відноситься;
    відповідно до заяви міністра закордонних справ Сенегалу, пошук економічних партнерів, іноземних інвесторів і фінансових спонсорів є головним завданням закордонних дипломатичних установ країни, а їх діяльність буде оцінюватися саме за результатами цієї роботи. З огляду на обмежені можливості України у цьому напрямку, існує загроза стагнації чи скорочення обсягів торговельно-економічного співробітництва з цією країною;
    серед ризиків у відносинах із Кот-д’Івуаром доцільно виділити те, що держава забезпечує фінансову підтримку реалізації лише незначної кількості проектів на території країни, віддаючи перевагу використанню схеми ВОТ (Build Operate Transfer), яка насамперед поширюється на галузі енергетики, транспортної інфраструктури, житлового будівництва. Водночас занедбаний технічний стан залізниці в країні стримує розвиток потенціалу Абіджана як важливого зовнішньоторговельного морського порту;
    низький рівень платоспроможності Кенії, а також орієнтація керівництва країни на реалізацію економічно ємних проектів здебільшого за рахунок коштів іноземного інвестора може стримувати розвиток українсько-кенійського співробітництва. При цьому іноземні держави на кшталт України використовуються керівництвом країни з метою отримання поступок у взаєминах із стратегічними інвесторами, насамперед Китаєм. Зокрема, блок пропозицій, що були запропоновані українській стороні як перспективні напрямки розвитку економічної взаємодії, ідентичні питанням, що обговорювалися президентом Кенії у рамках візитів до Росії та Китаю;
    застосування Анголою принципу «планової економіки» зумовлюватиме обмежений характер двосторонньої співпраці з урахуванням відсутності на нинішньому етапі двосторонньої комісії з питань розвитку торговельно-економічного співробітництва. Крім того, офіційна Луанда у рамках економічної взаємодії з Україною виходитиме із позиції Росії у цьому питанні;
    на ринку Ефіопії спостерігається загострення конкуренції між провідними іноземними компаніями переважно з КНР, РФ та Туреччини за право бути залученими до реалізації масштабних енергетичних та інфраструктурних проектів. При цьому особливістю політики країни стосовно оновлення промисловості є висування до іноземних партнерів вимог щодо обов’язковості створення спільних підприємств, через які відбуватиметься передача ефіопській стороні технологій виробництва кінцевої продукції, а також розміщення частки замовлень з виготовлення її окремих складових на національних підприємствах.

Латинська Америка

Активізація інфляційних процесів, скорочення обсягів експорту і надходжень іноземних інвестицій, рівня ділової й споживчої довіри є характерними рисами економічної ситуації в регіоні. В цілому по регіону очікується прискорення економічного розвитку за рахунок Мексики та країн Центральної Америки, і сприятиме цьому відновлення економіки США. Водночас стримуючим чинником може стати зменшення цін на світовому ринку на сировинну продукцію, що негативно позначатиметься на найбільших економіках МЕРКОСУР. Основні ризики для економік Тихоокеанського альянсу полягатимуть у можливості зростання внутрішньополітичної нестабільності в Колумбії, а також занадто високій соціальній орієнтованості ідеологічних засад економічної політики президентки Чилі М. Бачелет. Основні зусилля керівництва країн регіону будуть націлені на протидію зовнішнім загрозам та викликам у економічній і фінансовій сферах шляхом диверсифікації і поглиблення торговельно-економічних відносин з розвиненими державами світу.

Перспективи розвитку ситуації у регіоні здебільшого залежатимуть від перебігу протистояння «США-КНР». Вашингтон розглядає можливість поступової зміни пріоритетів експансії Пекіну в регіоні Латинської Америки та Карибського басейну (ЛАКБ) з торговельно-економічної на воєнно-політичну як одну з найбільших загроз своїм національним інтересам. Для запобігання вказаному Білий дім, серед іншого, має намір реалізовувати т. зв. «стратегію вихоплювання», відповідно до якої США намагаються зосередити зусилля на роботі з окремими, найбільш уразливими лівими урядами, наголошуючи на важливості суттєвого розширення економічної співпраці зі Сполученими Штатами для сталого розвитку та процвітання цих держав.

Для Китаю розвиток широких політичних й економічних контактів з країнами регіону ЛАКБ є частиною оновленої зовнішньополітичної стратегії, спрямованої на досягнення до 2049 року статусу глобальної держави. Основними цілями, які ставляться китайським керівництвом на латиноамериканському напрямку, є підвищення рівня енергетичної безпеки КНР й отримання доступу до природних ресурсів регіону ЛАКБ (із урахуванням можливого блокування США та їх сателітами традиційних шляхів постачання ресурсів, насамперед енергоносіїв); розширення ринків збуту для китайських товарів; продовження політики нарощування китайської військової могутності у поєднанні із локалізацією спроб стримування глобальних прагнень Китаю з боку США та їх союзників; створення мережі «друзів і союзників» КНР на міжнародній арені за допомогою дипломатії та активного економічного співробітництва з окремими державами.

Основні ризики для зовнішньоекономічного співробітництва України з країнами Латинської Америки:

    керівництво Бразилії на нинішньому етапі робитиме ставку на перетворення країни у глобального гравця не у спосіб розширення власної ролі у регіональних інтеграційних процесах, а, насамперед, через забезпечення власного економічного й військового лідерства. З огляду на це, а також на поточний стан торговельно-економічного співробітництва з Бразилією, можливості України із використання формату стратегічного партнерства для просування за допомогою бразильської сторони вітчизняної продукції на інші ринки регіону будуть обмеженими;
    незважаючи на вступ Венесуели до МЕРКОСУР, перспективи перетворення цієї держави у повноцінного члена об’єднання пов’язані із тривалою процедурою приведення Каракасом своєї нормативно-правової бази у відповідність до вимог блоку. Нещодавнє загострення торговельних протиріч Аргентини з Бразилією й Чилі фактично унеможливило вироблення єдиних підходів щодо стратегії подальшого розвитку МЕРКОСУР. На цьому фоні перманентний внутрішній конфлікт лідерів цього об’єднання (Аргентини й Бразилії) з іншими членами деструктивно впливає на перспективи розвитку вказаного інтеграційного об’єднання;
    Мексика, фактично відмовившись від лідерства у регіональних інтеграційних процесах, наразі шукає ефективний формат взаємодії у процесі просування спільних інтересів на міжнародній арені із приблизно рівними гравцями. Зокрема, особливу зацікавленість офіційний Мехіко наразі проявляє до проекту «МІНТ» (економічне утворення за аналогією з БРІКС, до якого потенційно можуть увійти, окрім Мексики, ще Індонезія, Нігерія та Туреччина), а також прагне, закріпивши за собою статус лідера Тихоокеанського альянсу, впроваджувати політику на зміцнення стосунків з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону;
    поступове відновлення двосторонніх відносин між ЄС та Кубою, зокрема, торговельно-економічних, сприятиме поліпшенню соціально-економічної ситуації в цій країні та позитивним чином позначиться на її фінансовій спроможності. Водночас поглиблення кубинсько-європейських відносин посилить конкурентну боротьбу на цьому ринку, що може призвести до послаблення позицій вітчизняних експортерів.

Північна Америка

Питання розширення та поглиблення угоди про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА) від 1994 року стало центральною темою перемовин у рамках останньогосаміту лідерів Північної Америки (у лютому ц. р.). Це зумовлено новими можливостями для посилення регіональної інтеграції та зміцнення позицій Північної Америки на міжнародній арені, що з'явилися протягом останнього часу. Також було досягнуто порозуміння між США, Канадою й Мексикою у питанні впровадження спільної політики з метою перетворення Північної Америки на сучасний інноваційний регіон. В оновленій угоді планується ретельніше визначити всі питання, пов’язані з видобутком, переробкою та торгівлею нафтою й нафтопродуктами, а також доповнити її положеннями, що регулюватимуть торговельні відносини у порівняно новітніх сферах (інноваційні технології та альтернативні джерела енергії). Було ухвалено рішення розширити торговельно-економічне співробітництво Північноамериканської зони вільної торгівлі з Азіатсько-Тихоокеанським регіоном (у рамках Транс-Тихоокеанського партнерства).

Головні чинники, що впливатимуть на розвиток зовнішньоекономічного співробітництва України з країнами Північної Америки:

    орієнтація країн Північної Америки на активізацію торговельно-економічного співробітництва з країнами АТР, у т. ч. за рахунок запровадження більш ліберальних торговельних режимів, що загрожує скороченням обсягів постачання вітчизняної продукції та послуг до Азіатсько-Тихоокеанського регіону;
    динаміка розвитку торговельних відносин із США значною мірою визначатиметься прогресом у питанні укладання Трансатлантичної угоди «США-ЄС» у контексті підписання угод про асоціацію та зону вільної торгівлі України з ЄС. При цьому головними проблемними питаннями у двосторонніх економічних відносинах України із США є впроваджені антидемпінгові заходи щодо деяких видів української продукції, проблеми у сфері захисту прав інтелектуальної власності, наміри України переглянути в рамках СОТ понад 350 тарифних позицій на основні сільськогосподарські та промислові товари, а також гарантії захисту американських інвестицій в Україну;
    Великі перспективи розвитку торговельного співробітництва з Канадою створились внаслідок завершення процесу підписання угоди про зону вільної торгівлі «Україна-Канада». Серед галузей, які найбільш привабливі для двостороннього співробітництва — сільське господарство, сільськогосподарське машинобудування, енергетика, технології.

Заходи щодо захисту зовнішньоекономічної діяльності України

Економічні наслідки від реальних та потенційних негативних впливів глобальних та регіональних процесів призведуть до ризиків прискореного виснаження внутрішніх резервів росту української економіки та зниження ефективності освоєння стабілізаційних зовнішніх кредитів. Це знижуватиме для України економічний ефект від дії зони вільної торгівлі з Євросоюзом та може спровокувати утворення глибоких кризових явищ в окремих секторах вітчизняної економіки. Товарна і географічна незбалансованість експорту й імпорту України свідчать про відсутність державної експортно-імпортної стратегії, що негативно впливає на гарантування економічної безпеки України.

Додаткові ризики пов’язані із впровадженням Росією стратегії блокування співробітництва України із країнами пострадянського простору та витіснення української продукції з пріоритетних експортних ринків. Україна має обмежені можливості самостійно протидіяти заходам Росії щодо протидії торговельно-економічному співробітництву з окремими країнами та регіональними групами, насамперед, географічно віддаленими та з низьким рівнем дипломатичної присутності офіційного Києва. Це вимагає термінового започаткування політичних консультацій з ЄС, США та КНР з метою протидії такій загрозі. Зокрема, необхідно опрацювати «дорожню карту» орієнтирів, що визначатимуть прийнятні для сторін форми співпраці у зовнішньоекономічній сфері на територіях третіх країн. Аналогічні заходи доцільно також вжити у рамках діалогу з ФРН, Францією, Великобританією, Італією, Іспанією, Польщею.

З метою запобігання ризикам та подолання загроз щодо зовнішньоторговельної діяльності України пропонується:

  диверсифікувати географічну структуру зовнішньої торгівлі, мінімізувавши залежність від окремих ринків та держав;
    оптимізувати та забезпечити збалансованість структури імпорту та експорту;
  розробити довгострокові програми міжнародного співробітництва України з провідними економіками світу та провідними імпортерами вітчизняної продукції з урахуванням динаміки їх розвитку та ризиками нової фінансової кризи у групі країн з ринками, що розвиваються;
    визначити найбільш привабливих для України ключових регіональних гравців, спроможних забезпечити врахування українських торговельних інтересів як у форматі двосторонніх відносин, так і у регіональному розрізі (насамперед у Північній Африці, на Близькому та Середньому Сході, у країнах Латинської Америки);
    виробити «дорожню карту» активізації інвестиційного співробітництва з державами Перської затоки (насамперед, із Саудівською Аравією, ОАЕ, Катаром та Кувейтом), Південно-Східної та Східної Азії (Японія, Республіка Корея, Бруней, Сінгапур, Малайзія) та Північної Америки (США, Канада);
    зосередити зусилля державного, корпоративного та наукового секторів на створенні українських високотехнологічних товарних груп та просуванні їх у регіональному (європейський ринок, країни СНД) та міжнародному ринках. Це, передусім, електроніка, енергетика, біотехнології, інжинірингові послуги;
    визначити можливості самостійного (або у співпраці з західними компаніями чи КНР) завершення призупинених українсько-російських проектів у високотехнологічних сферах;
    використати чинник Світової організації торгівлі з метою впливу на позицію іноземних держав щодо диверсифікації зовнішньоторговельних відносин та розбудови співробітництва з Україною.

Зауважимо, що ефективне здійснення зовнішньоекономічної діяльності сприятиме підвищенню конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників, і є визначальним фактором економічного зростання, а також реальним важелем структурної трансформації та стабілізації національної економіки України.


В роботі були використані матеріали центру Борисфен-Інтел


Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі