понеділок, 15 січня 2018 р.

Злочини проти життя та здоров’я особи.

Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Виходячи з цього особливої уваги потребує аналіз злочинів проти найцінніших людських благ – життя та здоров’я, оскільки в кримінально-правовому аспекті ці посягання визнаються одними з найнебезпечніших. Кримінальна відповідальність за вчинення таких злочинів передбачена розділом ІІ Особливої частини  КК України (стат­ті 115–145), який має назву “Злочини проти життя та здоров’я особи”.
Слід також враховувати, що деякі питання забезпечення надійної охорони життя та здоров’я люди­ни врегульовано міжнародним законодавством (зокрема, Європейською конвенцією з прав людини від 4 листопада 1950 р., ратифіко­ваною Україною  17 липня 1997 р.; Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р., ратифікованою УРСР 26 січня 1987 р.; Європейською конвенцією про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводжен­ню чи покаранню від 28 листопада 1987 р., ратифікованою Україною 24 січня 1997 р., тощо).
Злочини проти життя та здоров’я особи – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що посягають на життя й здоров’я особи, руйнують і спотворюють ці найцінніші блага, а також наражають на небезпеку заподіяння їм шкоди.
Розглядаючи об’єкт цих посягань, слід пам’ятати, що в розділі ІІ Особливої частини КК об’єднано посягання на два різних родових об’єкти – суспільні відносини щодо охорони життя та суспільні відносини щодо охорони здоров’я особи. Необхідно виходити з того, що кожний злочин проти життя завжди пов’язаний із заподіянням шкоди здоров’ю, проте не кожне посягання проти здоров’я зашкоджує життю. Наприклад, при вчиненні такого злочину проти життя, як убивство, руйнується і життя, і здоров’я потерпілого, однак заподіяння особі побоїв, мордувань, умисного легкого чи серед­ньої тяжкості тілесного ушкодження не призводить до втрати життя, хоча при цьому страждає здоров’я. Суспільні відносини у сфері охорони життя та здоров’я особи також є безпосередніми об’єктами відповідних злочинів.
Життя особи – це особлива форма існування людини (людського організму), що характеризується цілісністю та здатністю до самооргані­зації; це найважливіше благо, яке, в разі смерті людини, не може бути відновлено. Здоров’я особи – це стан людського організму, при якому нормально функціонують усі його органи та тканини. Термін “особа” означає окремий індивід, особистість, людину як втілення індивідуального начала в суспільстві.
Деяким злочинам проти життя та здоров’я особи властиві додаткові  обов’язкові чи факультативні безпосередні об’єкти (наприклад, воля, честь і гідність особи, встановлений законодавством по­рядок надання громадянам медичної допомоги тощо).
Предметом деяких злочинів проти життя та здоров’я особи можуть бути:
а) відомості про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та результати такого обстеження (ст. 132 КК);
б) органи тканини людини (ст. 143 КК);
в) кров (ст. 144 КК);
г) лікарська таємниця (ст. 145 КК) тощо. 
Потерпілі від цих злочинів – широке коло осіб, зокрема:
1) заручник, викрадена людина, малолітня дитина, вагітна жінка тощо (при вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин);
2) близькі родичі (наприклад, при вчиненні тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження);
3) особа, що перебуває в небезпечному для життя стані (при ненаданні допомоги такій особі);
4) хворий (при ненаданні йому допомоги медичним працівником);
5) пацієнт (при порушенні його прав). 
З об’єктивної сторони аналізовані злочини характеризуються переважно трьома обов’язковими ознаками: 1) суспільно небезпечним діянням;  2) суспільно небезпечними наслідками; 3) причиновим зв’язком між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками. Звідси більшість з таких злочинів сконструйовано як злочини з матеріальним складом (усі види вбивств і тілесних ушкоджень; ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані; незаконна лікувальна діяльність тощо). Це означає, що слід встановлювати наявність не тільки суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), а й суспільно небезпечних наслідків і причинового зв’язку між таким діянням і його наслідками. Однак у розділі ІІ Особливої частини  КК є також злочини з формальним складом (наприклад, погроза вбивством, незаконне проведення аборту, залишення в небезпеці), а тому для їх кваліфікації за об’єктивною стороною слід, як мінімум, встановити зміст самого суспільно небезпечного діяння.
На кваліфікацію злочинів проти життя та здоров’я особи можуть упливати такі ознаки їх об’єктивної сторони: а) час вчинення злочину (наприклад, час пологів або одразу ж після них при вчиненні умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини); б) спосіб вчинення злочину (наприклад, обман при вчиненні насильницького донорства); в) обстановка вчинення злочину (наприклад, необхідна оборона при умисному вбивстві, якщо перевищено її межі) тощо.
Диспозиції деяких статей КК України, що описують об’єктивну сторону злочинів проти життя та здоров’я особи, можуть бути бланкетними (наприклад, ст. 143 “Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини”) або відсильними (наприклад, ст. 122 “Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження”), тому для розуміння сутності цих злочинів необхідно ретельно аналізувати зміст не тільки інших кримінально-правових норм, а й положення некримінального законодавства, до якого відсилають статті цього Кодексу.
Суб’єктами цих злочинів можуть бути фізичні осудні особи, які досягли 14-річного (статті 115–117, 121 і 122 КК) або 16-річного (решта статей) віку. При вчиненні деяких посягань на життя та здоров’я особи спеціальними суб’єктами злочинів можуть бути: а) медичні, фармацевтичні, а також інші працівники, що за своїми професійними обов’язками мають певний стосунок до хворих або до ліків (ст. 131 КК); б) службова особа чи медичний працівник лікувального закладу, працівник допоміжного персоналу цього закладу (ст. 132 КК); в) особа, що не має належної освіти (ст. 138 КК), тощо.
Cлід зазначити про таке: у разі, коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого чи заподіяння шкоди його здоров’ю, належить з’ясовувати і зазначати у відповідних процесуальних документах характер їхніх дій, ступінь участі у вчиненні злочину кожної з них. Дії осіб, які безпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого або заподіянні шкоди його здоров’ю, потрібно кваліфікувати за статтями КК України, що передбачають відповідальність за умисне вбивство чи умисне заподіяння шкоди здоров’ю, а дії організаторів, підбурювачів і пособників, які не були співвиконавцями злочинів, – за тими ж статтями з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК. При ексцесі виконавця, тобто коли один із співучасників вийшов за межі домовленості щодо обсягу злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти потерпілому тілесні ушкодження позбавив його життя), за цей злочин повинен відповідати лише його виконавець, а інші особи – за злочини, вчинені ними в межах домовленості.
Із суб’єктивної сторони ці злочини характеризуються як умисною (наприклад, умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, погроза вбивством), так і необережною (наприклад, убивство через необережність, необережне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження) формами вини. Деякі злочини можуть вчинятися зі складною (змішаною) формою вини (наприклад, доведення до самогубства, зараження вірусом імуно­дефіциту людини чи вірусом іншої невиліковної хвороби, ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані).
Мотив і мета, а також емоційний стан винного у низці випадків є обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони складів злочинів проти життя та здоров’я особи, а тому їх встановлення має бути запорукою правильної і точної кваліфікації цих посягань. Наприклад, спеціальними мотивами, що впливають на кваліфікацію умисного вбивства, є корисливі (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК), хуліганські (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК) мотиви або мотиви расової, національної чи релігійної нетерпимості (п. 14 ч. 2 ст. 115 КК). Скоєння такого злочину, як насильницьке донорство (ст. 144 КК) неможливе без мети використання людини як донора. Емоційний стан є обов’язковою ознакою фактично двох злочинів проти життя та здоров’я особи: 1) умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК); 2) умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК України).
Oсоба, яка добровільно відмовилась від убивства потерпілого або заподіяння шкоди його здоров’ю, підлягає кримінальній відповідальності лише за умови, що фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. У цьому разі дії інших співучасників злочину (відповідно до вимог ч. 1 ст. 31 КК) слід кваліфікувати як готування до того злочину чи замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець. Якщо ж відмова мала місце вже після вчинення дій, які особа вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК як закінчений замах на злочин, який особа бажала вчинити. При цьому треба мати на увазі, що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).
Як зазначено у п. 27 ППВСУ “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 7 лютого 2003 р. № 2, відповідно до ст. 76 КПК України для встановлення причин смерті, тяжкості й характеру тілесних ушкоджень призначення експертизи є обов’язковим. При цьому слід враховувати, що визначення наявності ознак особливої жорстокості, мучення, мордування, катування, знівечення обличчя є компетенцією суду. Встановлювати ж, чи є знівечення обличчя непоправним, необхідно за допомогою судово-медичної експертизи. Водночас треба мати на увазі, що висновки судово-медичних експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися судами при вирішенні питання про доведеність винуватості особи у злочині, обставин його вчинення та про його кримінально-правову кваліфікацію. Для з’ясування, чи вчинено діяння в стані сильного душевного хвилювання, суди мають призначати психолого-психіатричну експертизу.
Також кваліфікуючи злочини проти життя та здоров’я особи необхідно враховувати питання слід про їх повторність, сукупність і рецидив (зокрема, на це орієнтують положення ППВСУ “Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки” від 4 червня 2010 р. № 7)(3). Так, у разі, коли стаття чи частина статті Особливої частини КК передбачає у складі злочину вчинення іншого злочину, не вказуючи на видові ознаки останнього (наприклад, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК тощо), вчинення особою таких злочинів належить розглядати як їх сукупність з окремою кваліфікацією кожного із злочинів. За таких умов сукупності не утворюють лише злочини, які відповідають одному і тому самому складу злочину (наприклад, вчинення особою двох умисних вбивств за обставин, що обтяжують відповідальність, одне з яких вчинене з метою приховати інше). Якщо за певне діяння передбачено відповідальність загальною і спеціальною (за об’єктом посягання, суб’єктом злочину тощо) нормами Особливої частини КК, таке діяння кваліфікується, як правило, за спеціальною нормою Особливої частини КК і додаткової кваліфікації за загальною нормою не потребує. У разі, коли стаття чи частина статті Особливої частини КК не передбачає спричинення відповідним діянням загибелі людини чи інших тяжких (особливо тяжких) наслідків, заподіяння таких наслідків через необережність за певних умов утворює сукупність злочинів і має кваліфікуватись окремо (наприклад, спричинення таких наслідків при вчиненні злочинів, передбачених статтями 142 або 144 КК).
У кримінально-правовій теорії злочини проти життя та здоров’я особи поділяються на три групи:   
1) злочини проти  життя особи: вбивства (статті 115–119 КК), доведення до самогубства (ст. 120 КК) та погрози вбивством (ст. 129 КК);
2) злочини проти здоров’я особи: тілесні ушкодження (статті 121–125 і 128 КК); завдання фізичних або моральних страждань (статті 126 і 127 КК); зараження соціальними хворобами (статті 130 і 133 КК); 
3) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я особи: злочини у медичній сфері (статті 131, 132, 138–145 КК); інші злочини (статті 134–137 КК).
Підготували: В. Жук
                          О. Майстренко

Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі