Сучасна практика воєнного мистецтва наглядно продемонструвала необхідність залучення до воєнної боротьби силових комбінацій нового формату. їх ключовою особливістю є високий рівень інтеграції зусиль військових, правоохоронних та цивільних структур держави. Поряд з цим, внутрішні загрози національній безпеці країн все більше набирають „воєнного" забарвлення. Збройні сили дедалі частіше починають залучатися до виконання непритаманних їм „поліцейських" функцій. Відповідно, постало питання про створення новітнього інструментарію воєнної політики держави. Одним із напрямів реалізації зазначених завдань є створення (оптимізація, модернізація, реформування) Воєнної організації держави.
Дивлячись на загальносвітові тенденції розвитку воєнної сфери та її військової складової, вітчизняна модель Воєнної організації держави (ВОД) має свої принципові особливості. Це обумовлюється як специфікою геостратегічного положення України, так і особливостями розвитку її внутрішніх політичних, ресурсно-економічних та соціальних секторів. Напрямок щодо розбудови ВОД, визначається як створення тимчасових ситуативних комбінацій військової сили для вирішення поточних воєнно-політичних протиріч. Відповідно, вітчизняні „компоненти ВОД", рознесені між собою в структурно-функціональному плані, були створені та розвиваються без належного взаємоузгодження на загальнодержавному рівні. Такий підхід не може бути ефективним. Сьогодні це виражається в незбалансованості військової сфери України, її обмеженій здатності протидіяти викликам і загрозам воєнного характеру та економічній обтяжливості для країни. В цілому, вітчизняна модель ВОД ще не набула завершеного вигляду та являє собою сукупність різноорієнтованих військових формувань держави. При цьому, системного характеру вона набуває лише у випадках виконання функціонального призначення, передбачених чинним законодавством.
З погляду на вказане та враховуючи позитивний досвід колективної системи безпеки НАТО, Україна визначила перспективи розвитку військової сфери держави у форматі євроатлантичної інтеграції. У фарватері цього рішення всі військові формування держави та відомства, яким вони належать, перебувають в стані трансформації. Паралельно з цим, воєнно-політичне керівництво держави намагається взаємоузгодити їх якісні та кількісні параметри.
ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Важливим атрибутом незалежної України, гарантом її суверенітету та територіальної цілісності, компонентом Воєнної організації є Збройні Сили. Традиційно вони розглядаються як головний інструмент державної політики в системі національної безпеки України, призначений для захисту країни від ризиків та загроз у воєнній сфері.
Роль збройних сил пов'язується не тільки з проблемою безпосереднього збройного захисту держави, але й з проблемою формування та підтримання іміджу останньої як члена міжнародного співтовариства держав. Йдеться про ту саму якість, яка разом з іншими якостями держави визначає розстановку сил у світі.
Значне скорочення ЗС та надання Україною переваги невоєнним засобам запобігання воєнним конфліктам зовсім не принижує ролі Збройних Сил. На етапі нейтралізації та протидії воєнним загрозам (запобігання війні) їх могутність сприяє посиленню вагомості політико-дипломатичних та інших заходів, що вживаються державою з метою запобігання воєнним конфліктам.
Відповідно, стан і можливості ЗС України - це фактор, що є постійно діючим за будь-яких міжнародних обставин, навіть в умовах стабільного миру та відсутності явних воєнно-політичних загроз національним інтересам нашої держави. Саме тому розвиток державного механізму України в політичних, економічних, соціальних аспектах має супроводжуватися та підкріплюватися адекватним розвитком воєнної організації держави (ВОД), і перш за все - її Збройних Сил.
Порівняльний багатофакторний аналіз національних військових формувань держави, що ЗС України відповідно до свого функціонального призначення, кількісних та якісних характеристик, а також порядку підпорядкування є базовим компонентом ВОД. Вони призначені гарантувати державний суверенітет, територіальну цілісність та забезпечувати надійний захист національних інтересів від воєнних загроз.
Згідно до чинного законодавства, ЗС України - це військове формування, на яке покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. їх основними завданнями визначено: стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України. Крім цього, з'єднання, військові частини та підрозділи ЗС України в межах, визначених законодавством, можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України. Виконання цих завдань, якщо це не суперечить реалізації основних функцій або збігається з ними, відображає їх додаткове, вторинне призначення.
Керівництво ЗС України здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України. В особливий період стратегічне керівництво ЗС Президент України здійснює через Ставку Верховного Головнокомандувача (у разі її створення), робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Сил України.
Безпосереднє керівництво ЗС в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних Сил України.
Законодавчо, на поточний момент, Збройні Сили України мають структурну, організаційну та функціональну побудову.
Структурні основи їх побудови закріплено у статті 3 Закону України „Про Збройні Сили України". Згідно з нею, центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають ЗС України, є Міністерство оборони України.
Загальну структуру ЗС України складають:
• Генеральний штаб (ГШ) ЗС України як основний орган військового управління;
• види ЗС України: Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили (відповідно до Закону України „Про внесення зміни до статті 3 Закону України „Про Збройні Сили України" від 3.06.2004 р. №1740-1V);
• об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.
Організаційно ЗС України включають:
• Генеральний штаб (ГШ) ЗС України як основний орган військового управління;
• види ЗС України: Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили (відповідно до Закону України „Про внесення зміни до статті 3 Закону України „Про Збройні Сили України" від 3.06.2004 р. №1740-1V);
• об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.
Організаційно ЗС України включають:
• органи військового управління;
• об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації.
Функціональні основи побудови ЗС викладені у Воєнній доктрині України. Згідно з пунктом 21 цього документу, у рамках удосконалення системи забезпечення національної безпеки у воєнній сфері Україна здійснюватиме реформу власних Збройних Сил, які за своїм характером, складом, системою управління, навчання і підготовки мають наближатися до стандартів збройних сил держав-членів НАТО.
Характер загроз національній безпеці України у воєнній сфері визначає необхідність мати у складі Збройних Сил України такі функціональні структури, як Об'єднані сили швидкого реагування, Основні сили оборони та Стратегічні резерви.
Відповідно до статті 4 вказаного вище Закону, чисельність ЗС затверджується Верховною Радою за поданням Президента
Для об'єктивності розглянемо це питання у ретроспективному форматі. З моменту свого створення і майже до ХХ століття саме армія (збройні сили) уособлювала в собі інструментарій зовнішньої та внутрішньої силової політики держави. Відповідно, вона виступала в ролі ВОД.
Нинішнє положення Збройних Сил та інших військових формувань України визначається виконанням ними своїх функціональних завдань в контексті основного призначення ВОД. Згідно чинного законодавства, таким призначенням є забезпечення оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів та протидія зовнішнім загрозам воєнного характеру.
Відповідно, функціями вітчизняних Збройних Сил є оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Спираючись на положення основних нормативно-правових актів у сфері оборони, можна стверджувати, що виконання основних заходів щодо підготовки та відсічі збройної агресії покладається на ЗС України, які безпосередньо проводять операції та бойові дії з метою оборони країни. Інші військові формування сприяють їм у виконанні завдань, здійснюють їх пріоритетне забезпечення та інші повноваження у сфері оборони України згідно із законодавством.
Отже, ЗС України є стрижнем ВОД, адже саме вони безпосередньо спрямовані та мають можливості виконання стратегічних завдань щодо збройного захисту держави. Всім іншим елементам ВОД швидше можна приписати хоча й вкрай важливі, але забезпечуючі функції.
Є наступні сутнісні особливості подальших заходів оборонного будівництва у державі:
Збройні Сили України повинні мати європейський вигляд.
Професіоналізація Збройних Сил:
- підвищення якості підготовки військ (сил), що досягалося проведенням цілеспрямованих, комплексних, наближених до реальної обстановки заходів (тренувань, навчань, стрільб, польотів, виходів у море) та відбилося у високих оцінках готовності частин (підрозділів) до виконання завдань, а призначенням, відповідності завданням, визначеним у формулярах бойових з'єднань і частин;
- удосконалення функціональної структури Збройних Сил, завдяки насамперед завершенню комплектування Об'єднаних сил швидкого реагування (ОСШР) - 78% військових частин їх складу,а рівнем укомплектованості оцінені як готові до виконання завдань, а також створенню нормативних засад формування дієздатного резерву сил;- оснащення Збройних Сил сучасними (модернізованими) зразками озброєнь і військової техніки: за рахунок закупівель озброєнь і техніки вдалося підвищити темпи оновлення технічного парку ОСШР; широко використовуються модернізація та нові форми ремонту озброєнь і військової техніки.
- функціональне і структурне удосконалення системи оперативного управління військами (силами): створення органу управління міжвидовими угрупованнями - Об'єднаного оперативного командування.
Олександр Майстренко
Немає коментарів:
Дописати коментар
Коментарі