понеділок, 10 жовтня 2016 р.

Монетарна політика України має бути джерелом зростання

 29 вересня 2016р. Центр Разумкова спільно з Міжнародним інститутом бізнесу та за підтримки Представництва Фонду Фрідріха Науманна в Україні провели Фахову дискусію «Монетарна політика України – джерело зростання?».

В дискусії взяли участь представники законодавчої та виконавчої влади, банківської та фінансової системи, науковці, державні та незалежні експерти України, а також представники зарубіжних посольств та міжнародних організацій.

Відбулася презентація результатів дослідження та обговорення наступних питань:

    сучасні світові тенденції, глобальні чинники і складові формування монетарної політики;
    взаємний вплив макроекономічних складових (інфляції, процентної ставки, інвестицій тощо) та результативності інструментів монетарної політики;
    особливості реалізації монетарної політики в Україні, у т.ч. з урахуванням оголошеної політики НБУ переходу до т.зв. інфляційного таргетування;
    умови та напрями посилення банківської системи для підтримки розвитку країни.

Ось деякі теоретичні положення цієї дискусії:
Макроекономічні складові фінансової стійкості висхідних країн.
Визначальною характеристикою макроекономічної політики багатьох висхідних країн було розширення пропозиції грошей, темпи якої суттєво перевищували темпи зростання реального ВВП та інфляції - навіть у кризові та посткризові періоди.
Слід звернути увагу на те, що стійке розширення пропозиції грошей задавало відносно вищі темпи економічного відновлення (зростання реального ВВП) у посткризовий період. Так, у Польщі, Туреччині, Китаї упродовж десятиліття завдяки прискореній динаміці пропозиції грошей рівень монетизації економіки суттєво зріс. Навпаки, стримуюча монетарна політика, яка проявлялась у слабкому нарощуванні грошової маси, супроводжувалась і низькими темпами зростання або навіть падінням реального сектору в Угорщині та Бразіліі. Загалом, країни із активною стимулюючою монетарною політикою мали вищі темпи економічного зростання порівняно з країнами, які запроваджували обмежену монетарну політику.
У той час, як успішні висхідні країни застосовували монетарне стимулювання, Україна (крім 2013-2014рр.) реалізовувала суттєву обмежуючу і навіть стримуючу монетарну політику і це призвело до того, що, зрештою, рівень монетизації економіки у 2015-2016рр. значно скоротився і виявився навіть нижчим, ніж рівень періоду глобальної кризи. Звідси - начебто парадоксальний наслідок; спроби протидії економічним дисбалансам і кризовим явищам із застосуванням монетарних обмежень призвели до протилежного результату - значного скорочення ВВП. А отже, стабілізаційні політичні наміри в Україні мають відверто суперечливі практичні результати.
Важливим є те, що монетарна експансія в успішних країнах не мала помітного впливу на інфляційну динаміку-: Польща, Ізраїль, Китай утримували низькі рівні
Слід звернути увагу на підтверджені реальною практикою України взаємозв'язки між монетарними агрегатами та економічною динамікою. Вагомою складовою реального економічного зростання в Україні в окремі періоди за останні півтора десятиліття було саме монетарне розширення
Так, для випадку України з початку століття суттєве зростання реального ВВП (7-10%) досягалось у ті роки, коли грошова маса зростала на 40-50%. Обмеження ж зростання грошової маси (нижче 10%) пов'язувалось із значним падінням реального ВВП. Тому й нинішнє монетарне звуження, мало впливаючи на інфляцію (у 2015р. вона перевищила 43%), насамперед, є гальмом для відновлення економічного зростання
МОНЕТАРНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДИНАМІКИ
Основним рівнянням кількісної теорії грошей є:
Р * Y = М * V,
де Р— ціновий індекс, У- реальний ВВП, М- грошовий агрегат (монетарна база, грошова маса), V- швидкість обігу монетарного агрегату.
У форматі відносних змін (у відсотках) зазначених параметрів це рівняння можна подати таким чином:
ДР/Р + ДY/Y = ДМ/М + ДY/Y, де відповідні показники, позначені Д вказують на абсолютні величини змін.
Цінова стабільність в економіці країни значною мірою залежить від довіри населення до власної грошової одиниці, готовності її використовувати в якості засобів заощадження і довгострокового фінансування економічної діяльності.

Вочевидь, сукупні доходи населення, їх реальна вартість та утворювані за їх рахунок заощадження, з боку, формують платоспроможний попит, а з тим і впливають на економічну динаміку, з іншого - є складовою наповнення банківської системи а з тим - визначають стійкість банківської системи, її спроможність забезпечити населення і бізнес ресурсами для зростання і розвитку. Слід нагадати, що в умовах сучасної України, коли населення змушене витрачати переважну більшість власних доходів лише на поточне споживання «виживання»), вкрай важко говорити про обсяги ресурсів, які можуть спрямовуватись на розвиток.
Звичайно, у структурі доходів населення будь-якої країни особлива роль належить показнику заробітної плати (як винагороди найбільш активному фактору формування нової доданої вартості), і саме динаміка (реальної) заробітної плати може слугувати ключовим критерієм успішності економічного розвитку країни. При цьому, втрата доходів і заробітної плати (у реальному обчисленні) виступають незаперечною ознакою і проявом кризового стану.
На жаль, слід констатувати, що упродовж 2014-1015рр. відбулося катастрофічне і, скажемо відверто, ганебне падіння реального добробуту населення, і насамперед реальних доходів від праці. Хоча номінальна зарплата зростала, проте інфляція повністю «з'їдала» номінальний приріст.

Центральному банку країни необхідно запровадити чіткий і жорсткий контроль за механізмами рефінансування комерційних банків. Якщо ресурси рефінансування продовжуватимуть надаватись на корупційній непрозорій основі, і комерційні банки зможуть використовувати кредитні ресурси (у т.ч. короткострокові) на валютні спекуляції, то будь-яке рефінансування на підтримку економіки чи банківської системи неминуче призводитиме до нових девальваційно-інфляційних хвиль - а з тим і до посилення депресивних тенденцій в реальному секторі економіки. Механізми рефінансування мають отримати стратегічну орієнтацію і бути спрямовані на поповнення ресурсів кредитування тих банків, які збільшують фінансування інвестицій, особливо щодо проектів інноваційного спрямування.
Принциповим завданням української влади (не лише монетарної) є повернення валютних заощаджень громадян у банківську систему.
За експертними оцінками, сьогодні валютні заощадження населення поза банківською системою сягають кількох десятків мільярдів доларів, що набагато більше. ніж всі транші міжнародних фінансових інститутів, на які Україна сьогодні може розраховувати. Тобто, не сподівання і очікування чергової зовнішньої фінансової допомоги, а послідовна розбудова інституційної спроможності залучення в легальний економічний обіг заощадження населення і бізнесу - чи не єдиний реальний шлях швидкого зростання і розвитку України.
Обмежувальна монетарна політика перетворилася в Україні в один з найбільш негативних чинників гальмування розвитку. Вона не лише вимивала і продовжує вимивати ресурси з реального сектору, але й дедалі більше погіршує можливості країни порівняно з переважною більшістю висхідних країн, для яких характерною ознакою є саме монетарна експансія.
Така ситуація в Україні принципово відрізняється від основного тренду економічної політики останніх років, яка спостерігається в розвинутих, а також  висхідних країнах - розширення пропозиції грошей, що надає економічним агентам можливості продовження і активізації економічної дальності навіть за несприятливого зовнішнього середовища.
Вочевидь політика монетарної експансії потребує чіткості, послідовності і прозорості в застосуванні належних інструментів, що має стати предметом постійного моніторингу центральним банком макроекономічного середовища з метою своєчасного виявлення загроз дестабілізації.
Проте, як видається, НБУ втратив контроль за використанням ресурсів, які надавалися комерційним банкам, насамперед, кредитів рефінансування, короткострокових міжбанківських кредитів тощо. В таких умовах неминучими стали посилення арбітражних (спекулятивних) "тенденцій (насамперед на валютних ринках), виведення капіталів за кордон, стрімке погіршення балансів.
Тому центральному банку країни необхідно якнайшвидше запровадити чіткий і жорсткий контроль за механізмами рефінансування, підтримки та банкрутства комерційних банків. Якщо ресурси рефінансування продовжуватимуть надаватись на непрозорій основі «своїм», а окремі банки виводитимуться з ринку на основі не ринкових критеріїв, а персоніфікованих та політизованих уподобань, то неминучими будуть нові девальваційно-інфляційних хвилі - з погіршенням монетарних складових економіки загалом, і з тим - поглибленням депресивних тенденцій в реальному секторі економіки.
Стратегія економічного розвитку в Україні має належним чином враховувати підтверджені реальною практикою України взаємозв'язки між монетарними агрегатами та економічною динамікою, і серед них те, що вагомою складовою реального економічного зростання в Україні в окремі періоди було саме монетарне розширення. Суттєве зростання реального ВВП в Україні досягалось у ті роки, коли грошова маса суттєво зростала (на 40-50%), обмеження ж зростання грошової маси (нижче 10%) пов'язувалось із значним падінням реального ВВП. Тому й нинішнє монетарне стискання, мало впливаючи на інфляцію, насамперед, є гальмом для відновлення економічного зростання.
В Україні спостерігаються, з одного боку, досить слабкі безпосередні впливи монетарних агрегатів на цінові параметри, з іншого - високий незабезпечений попит українського бізнесу на доступні фінансові ресурси, необхідні для розвитку. За таких умов стверджувати про надійне «управління» інфляцією (задля досягнення цілей інфляційного таргетування) через інструменти монетарної політики некоректно, оскільки зміни в монетарних агрегатах можуть і не призвести до бажаних цінових змін, а тому й не буде адекватної реакції ринкових агентів на застосування державою інструментів монетарної політики.
Саме через управління пропозицією грошей можна досягати економічного зростання навіть за наявності підвищених темпів інфляції, які, як правило, супроводжують періоди кардинальних структурних змін. Розуміння НБУ стабілізаційних заходів як розширення і посилення різноманітних обмежень (для населення і бізнесу), у т.ч. в аспекті «недопуску» економічних агентів до їх власних ресурсів, призводило і призводить до ще більших втрат населення та бізнесу від банкрутств окремих банків та до посилення сумнівів у спроможності знайти ефективні рішення для виходу з кризи. В таких умовах для економічних агентів втрачаються будь-які орієнтири стосовно напрямів стабілізації макроекономічного середовища, а також довіри до застосовуваних інструментів приборкання у коротко- та довгостроковій перспективі інфляційних та девальваційних чинників.
Принциповим завданням української влади (не лише монетарної) є повернення у банківську систему валютних заощаджень громадян, обсяг яких поза банківською системою нині сягає кількох десятків мільярдів доларів - що набагато більше, ніж Україна сьогодні може залучити ззовні. Тобто не сподівання і очікування чергової зовнішньої фінансової допомоги, а послідовна розбудова інституційної спроможності залучення в легальний економічний обіг заощаджень населення і бізнесу - чи не єдиний реальний шлях швидкого зростання і розвитку України.
В умовах нестабільності значна частина гривневих ресурсів населення завжди буде спрямовуватись на готівкові валютні ринки, що означатиме постійний девальваційний тиск з неминучими курсовими і ціновими шоками. Без повернення довіри до банківської системи не варто сподіватися на повернення коштів населення до неї, а отже і на її зміцнення та спроможність генерувати належні обсяги ресурсів, необхідних для прискореної відбудови країни. Тому саме відновлення довіри до центрального банку країни має стати одним з головних пріоритетів інституційного розвитку в Україні.
Буде доречно процитувати Людвіга фон Мізеса, котрий опублікував у 1944р. книгу «Всемогутній уряд: тотальна держава і тотальна війна»; «Фатальною помилкою, яка зірвала всі плани збереження миру, було саме нерозуміння людьми того, що тільки у світі чистого, досконалого і необмеженого капіталізму відсутні стимули для агресії та завоювання. Де немає економічної свободи, там усе зовсім інакше».Тобто, основною ідеєю є: вільний ринок - це мир та інтеграція, а втручання держави в економіку - це війна та ізоляція.
Коли в Європі та світі було все добре, економіка України зростала, разом з усіма країнами (попри локальні, але дошкульні економічні удари Росії). Після відкритого нападу Росії на Україну усе змінилося. Зростати треба буде не з усіма, а всупереч усім, за рахунок своїх ресурсів або ресурсів сусідів (наприклад, Росії, повністю заборонивши імпорт з цієї країни), а удари Україна буде отримувати вже не тільки від неї...
Стає очевидним, що малі країни не мають сил захиститися самостійно від економічного націоналізму інших країн. Не готова до такої нової світової політики й Україна, економіка якої є малою, тоді як корумповані чиновники та п'ята колона роблять будь-який конфлікт для України апріорі програним.
Що робити? Одну просту пораду дати можна: нині усім вигідний економічний націоналізм — і уряду, і компаніям, і українським родинам, цей загальноєвропейський тренд треба взяти на озброєння. Для України це означає купувати українські товари, інвестувати в Україну, підтримувати українські компанії (точніше, ті, які платять податки в Україні). За вмілої інкорпорації ідей економічного націоналізму у свідомість людей навіть значну частину все ще величезної п'ятої колони в Україні можна перетворити на патріотів, не кажучи вже про просто лояльних громадян.
Яка монетарна політика сприяє економічному націоналізму? Політика передевальвації національної валюти. Проблема для України полягає в тому, що її валюта вже 25 років як недооцінена, а економічного націоналізму все ще не видно. Тому ця проблема заслуговує особливої уваги.
Не слід також забувати, що коли українці використовують іноземну валюту для розрахунків або заощаджень, то безпроцентно кредитують інші країни. Зараз «бідні українці» виступають кредиторами США і ЄС. На цьому кредитуванні українці втрачають близько 5 млрд. грн. на рік.
Рівень недооцінки національної валюти стосовно її паритету купівельної спроможності вказує рівень розвитку суспільних інститутів країни та компетентність їх керівництва, особливо центрального банку і міністерства фінансів.
Тобто якщо фінансові інститути є компетентними, то і валюта переоцінена - як приклад можна навести Норвегію, Швейцарію чи Японію. Якщо інститути некомпетентні, то валюта недооцінена, як у нашому випадку. На жаль, українська валюта - одна з найбільш недооцінених у світі,
На всі кризові ризики та загострення влада відповідає глибокою девальвацією та інфляцією. Така валютна політика потім «допомагає» виходити з кризи за рахунок простих українців, чиї заощадження знецінюються, а доходи втрачаються.
продукувати стійке економічне зростання та підвищення доходів українців.
Україна має стабільно високий рівень доларизації депозитів, а готівкова іноземна валюта відіграє роль як платіжного засобу (незважаючи на формальну заборону), так і засобу заощадження. Це, як і в інших перехідних економіках, спричинено передусім недовірою до національної валюти, яка, на думку частки економічних агентів, не в змозі виконувати усі функції грошей. Досвід перехідних економік свідчить, що доларизація часто лишається на високому рівні навіть після тривалого періоду низької інфляції.
Необхідно розуміти, що доки економічні агенти не довірятимуть національній грошовій одиниці, вони завжди знайдуть способи обійти будь-які накладені державою обмеження.
Тому зосередитись треба не на пошуку нових методів обмеження
функціонування офіційного обмінного ринку, а на створенні умов, які б стимулювали економічних агентів використовувати альтернативи готівковій іноземній валюті.
У розробці своєї монетарної політики НБУ має як мінімум враховувати значні обсяги іноземної валюти, що знаходяться поза банківською системою і використовуються як засіб платежу та заощадження, як максимум - розробити і впровадити методи залучення цих коштів у фінансову систему.
Для цього необхідно поступово зменшити обмеження на готівковому ринку - при виборі між формальним та неформальним обміном більшість економічних агентів надасть перевагу легальному обміну, як такому, що несе менше ризиків. Розвиток ринку деривативів, у першу чергу ф'ючерсів, також має сприяти додатковим можливостям хеджування ризиків та переходу з неофіційного до легального ринку.
можна було б розробити комплекс заходів спрямованих на зменшення доларизації економіки, посилення прозорості, раціональності і змістовності монетарних інструментів, досягнення стійкого економічного зростання у середньостроковій перспективі.

О. Майстренко
В. Готренко



Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі