субота, 19 березня 2016 р.

Про покарання

Покарання - реакція держави на злочин.
Покарання є позбавлення або обмеження найсуттєвіших (в тому числі, конституційних) прав і свобод людини.

Ознаки, що характеризують зміст покарання:

- Покарання є міра державного примусу, тобто певний засіб досягнення встановлених законом цілей. Покарання не може бути самоціллю (позбавлення волі заради позбавлення волі); покарання не може бути абсолютно невизначеним засобом;

- Покарання є примусова міра, тобто вплив здійснюється навіть всупереч волі особи, визнаної винною в скоєнні злочину. Бажання особи понести те чи інше покарання судом не враховується;

- Покарання є позбавлення прав і свобод, тобто повне їх відчуження або обмеження прав і свобод. Покарання завжди пов'язане з погіршенням загального статусу особи, навіть якщо остання так не вважає.

Ознаки, що характеризують форму покарання:

- Покарання не може мати форму тортур, бути жорстоким або таким, що принижує людську гідність. Однак об'єктивно деякі види покарань не можуть не бути жорстокими або принижуючими людську гідність (довічне позбавлення волі).

Покарання -передбачає значущі результати, для досягнення яких застосовуються покарання. Як соціально значущий результат може розглядатися не тільки кінцевий передбачуваний результат, а й процес. До цілей покарання не можуть бути віднесені фактично досягнуті результати, якщо вони не були прямо передбачені законом (заподіяння страждань, приниження гідності, помста, перевиховання особи, яка відбула покарання, в високоморальну особистість).

Цілі покарання: відновлення справедливості; виправлення людини; запобігання вчиненню нових злочинів.

Відновлення соціальної справедлівості.-здійснюється як до суспільства в цілому, так і до потерпілого зокрема. Соціальна справедливість як мета покарання повинна розумітись як його відповідність характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення і особи винного. Це означає, що, по суті, в даному випадку вона розуміється як відплатність покарання.

Справедливість відновлюється в об'єктивно і суб'єктивно можливих межах, коли держава частково відшкодовує завдані збитки за рахунок штрафу, виправних робіт і, можливо, інших видів покарання, а всіх громадян переконує в тому, що державні органи: а) здатні забезпечити покарання злочинця; б) карають засудженого відповідно до закону, виходячи одночасно з раціональних і соціопсихологічних міркувань, тобто враховуючи гуманізм, співмірність, ефективність. Стосовно потерпілого справедливість відновлюється шляхом захисту законних інтересів і прав, порушених злочином. Для здійснення цієї мети покарання має забезпечити можливість відшкодування заподіяної шкоди і в реальних межах - співмірність позбавлення або обмеження прав і свобод засудженого стражданням потерпілого, які йому були завдані внаслідок вчиненого злочину.

Мета виправлення засужденного-мета попередження злочинів і досягається, коли засуджений не робить нових злочинів. Досягнення перевиховання засудженого в дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, поваги до правил співжиття передбачає використання будь-яких законних і розумних засобів позитивної зміни особистості засудженого і його соціальних зв'язків.

Для досягнення даної мети, покарання має діяти на засудженого поряд з іншими правовими і неправовими засобами.

Реальна оцінка мети виправлення вимагає зваженого підходу. Потрібно оцінювати її в залежності від: а) особистості злочинця, ступеня його виправності; б) професіоналізму та умов виконання покарання; в) стану суспільства. Під виправленням розуміється формування у засудженого шанобливого ставлення до людини, суспільства, праці, норм, правил і традицій людського співжиття і стимулювання правослухняної поведінки. Сутність виправлення засудженого полягає в позбавленні даної особи суспільної небезпеки, тобто в усуненні самої готовності до вчинення ним нових злочинів. Критерієм досягнення цієї мети є невчинення засудженим нових злочинів.

Запобігання вчиненню нових злочинів.

Під загальним попередженням (загальною превенцією) розуміється запобігання вчиненню злочинів з боку невизначеного кола осіб за допомогою впливу на їх свідомість загрози застосування покарання і заохочення морального осуду злочинної поведінки.

Загальнопопереджувальний вплив покарання не має вибірковості, впливаючи на людей, здатних правильно розуміти покарання. Основними факторами ефективності загальнопопереджувального впливу покарання прийнято вважати суворість і невідворотність покарання. Слід розрізняти суворість покарання як властивість його тяжкості і строгість покарання як властивість його визначеності. Досвід показує, що люди, як правило, ігнорують суворі, але невизначені або майже невизначені покарання.

Невідворотність покарання зазвичай називають найбільш значущим фактором ефективності загального попередження. У реальності люди реагують на інтенсивність вживаності покарання. Інтенсивність покарання створює попереджувальний ефект лише тоді, коли суворість покарання не опускається нижче критичної лінії значущості в суспільній свідомості і в свідомості людини.

Випадки незастосування покарання
У тих випадках, коли особа внаслідок фізичного примусу не могла керувати своїми вчинками, вона не підлягає кримінальній відповідальності, а саме вчинене за таких обставин діяння не є злочинним, оскільки злочин - завжди вольовий акт (поштовх - падіння).

Під фізичним насильством розуміється будь-яка форма фізичного впливу на людину (нанесення побоїв, поранень, зв'язування, тортури, катування і ін.) з метою змусити її зробити неправомірне діяння і, внаслідок якого вона позбавляється можливості діяти відповідно до своїх намірів і волі.

Фізичний примус звільняє особу від кримінальної відповідальності лише тоді, коли він дійсно був непереборним, тобто коли її воля повністю пригнічена. В такому випадку фізичне насильство набуває рис непереборної сили. Тому не може нести відповідальність людина, яка без своєї волі і свідомості використовується як знаряддя злочину (пов'язаний охоронець, сторож, поранений інкасатор, заподіяння тілесних ушкоджень, пошкодження майна в результаті поштовху; насильство небезпечне для життя).

Якщо фізичний примус не пригнічує повністю волі особи, яка вчинила діяння, тобто не виключав для неї можливість діяти по своїй волі, то вона не звільняється від кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність настає і в тому разі, якщо під впливом фізичного насильства відбуваються тяжкі або особливо тяжкі злочини.

Застосування при цьому примусу розглядаються як обставина, що пом'якшує покарання.

- Не виключається вчинення злочину під впливом психічного насильства (психічний примус). Він являє собою загрозу заподіяння будь - якої шкоди (в тому числі і фізичної) з метою примусити людину зробити злочинне діяння. Психічний примус виражається, як правило, в погрозі вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення майна, впливі на близьких і т. д. Психічний вплив може поєднуватися з фізичним.

За загальним правилом такий вид примусу не звільняє особу від кримінальної відповідальності, тому що НЕ паралізує волю особи, коїть злочин, на нього лише чиниться тиск.

Якщо при психічному, (а в певних випадках фізичний) примусі особа зберігала можливість керувати своїми діями, відповідальність виключається тоді, коли заподіяна шкода буде меншою, ніж шкода відвернена.

Якщо у особи не було іншого виходу, крім заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, і, якщо при цьому заподіяна шкода менша попередженої шкоди, то ця особа не підлягає кримінальній відповідальності, оскільки діяла в стані крайньої необхідності.

Типовими прикладами можуть, наприклад, служити дії касира, який віддає розбійникам під загрозою застосування зброї денну виручку, як дії директора банку, що віддає під тортурами ключ від сховища з коштовностями. Зрозуміло, про суспільно корисну спрямованість таких дій говорити не доводиться, але кримінальна відповідальність виключається.

При відсутності ситуації необхідності відповідальність настає на загальних підставах.

Олександр Майстренко
Ігор Друженко

Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі