середа, 26 серпня 2015 р.

Політика українізації Петра Шелеста

Петро Шелест (1908-1996) — постать в українській історії досить неоднозначна й суперечлива. З одного боку, він був яскравим вихованцем сталінської адміністративно-командної системи. Уміння оперативно орієнтуватися в складних ситуаціях, своєчасно засвідчити свою відданість союзному керівництву дали змогу П. Шелестові тривалий час (з 1963 по 1972 pp.) очолювати компартійну владу України.В 1963 році Шелест очолює УРСР як перший секретар ЦК КПУ. 

П. Шелест здобув образ поміркованого поборника українських національних інтересів. Він з великою прихильністю ставився до процесів українізації 20-х років, прагнув відродити окремі її позитивні елементи, відстоював українську мову й культуру. Зокрема, П. Шелест намагався українізувати управлінський апарат і вимагав, щоб українська мова стала мовою діловодства. Унаслідок цього в 60-х pp. три чверті керівних посад у республіканському компартійно-радянському апараті обіймали українці. П. Шелест з неприхованою симпатією ставився до праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Вона додавала йому аргументів у частих суперечках щодо національних проблем з вищим керівництвом КПРС.

Апогеєм «малої відлиги» в Україні стала поява в 1969 році книжки П. Шелеста «Україно наша Радянська», яка своїми відвертими національними мотивами викликала незадоволення й навіть роздратування в союзному центрі.

Шелест відстоював економічну позицію УРСР і виступав за збереження Української мови в освітніх закладах та засобах масової інформації.

За часів правління Петра Шелеста, Українська культура та наука мали виразне національне обличчя та належний фаховий рівень. 

Незважаючи на наступ московських консерваторів, посилення реакції в усіх сферах життя, П. Шелест намагався відстоювати економічні інтереси України перед центром, зокрема в збереженні вугільної промисловості Донбасу, сприяв українському національно — культурному відродженню. В умовах суцільної політики русифікації вагомими були його виступи, спрямовані на підвищення статусу української мови на V з’їзді письменників України (листопад 1966 р.), перед студентами Київського університету у 1968 р. З дозволу партійної верхівки у 1965 р. були зроблені деякі спроби поширення української мови у вищій школі. Зокрема, виступаючи на нараді ректорів і секретарів партійних організацій вищих навчальних закладів у липні 1965 р., секретар ЦК Компартії України з ідеології Андрій Скаба дав вказівку про перехід викладання у вузах республіки українською мовою в тримісячний термін. Аналогічні рішення прийняли деякі органи державного управління. В свою чергу міністерство вищої і середньої спеціальної освіти УРСР розробило заходи, згідно з якими передбачалось запровадити у вузах, на курсах і в академічних групах факультативне вивчення української мови. Українська мова мала стати мовою наукових журналів, підручників і посібників. Незважаючи на те, що накреслені плани на практиці реалізовані не були, вони засвідчили сміливі спроби українського керівництва хоча б частково протистояти процесу русифікації в республіці.
Зрозумів і схвалив П. Шелест ініціативу української інтелігенції щодо увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією запорозького козацтва. Він не лише підтримав висунуті пропозиції громадськості, а й висловив сподівання, що внаслідок проведення наполегливої роботи буде створений величний козацький меморіал на острові Хортиця. Прийнята з цього приводу постанова Ради міністрів УРСР (вересень 1965 р.) оголошувала острів Хортиця в м. Запоріжжі державним історико-культурним заповідником, на території якого передбачалося закладення і впорядкування тематичного садово-декоративного парку історії запорозького козацтва. 
Проукраїнський курс керівника республіканської партійної організації знайшов своє відображення і в авторській книзі “Україно наша радянська”, що побачила світ у 1970році. На перший погляд відверто ідеологічно-пропагандистська праця П. Шелеста  наочно демонструвала увагу республіканської партійно-державної еліти до соціально-економічних проблем України, зацікавлення її історією та культурою.

Згодом були видані такі джерела з української історії як «Літопис Самовидця», «Львівський літопис» та «Острозький літописець». Виходило друком видання «Історичні джерела та їх використання». Було започатковано багатотомну «Історію міст та сіл УРСР». І хоча вона понівечене комуністичними штампами, все ж є на сьогодні єдиним україномовним зведеним корпусом загальної інформації щодо населених пунктів України.  

Іноді П.Шелест виступав на захист окремих українських діячів культури, що зазнали ідеологічних гонінь, зокрема І. Дзюби, І. Світличного. 

Як і М. Хрущов, Л. Брежнєв намагався повністю русифікувати українців. Під цю політику компартійні ідеологи підводили теоретичну основу, вигадавши «радянський народ» як нову спільність людей, що сформувалася внаслідок соціалістичних перетворень у СРСР. Зрозуміло, що ця спільність могла виникнути тільки за рахунок повної асиміляції росіянами інших «рідних братів». У цій ситуації українофільство П. Шелеста ставало для центру політично небезпечним. Проведення П.Шелестом автономістського курсу, його самостійність у вирішенні питань, “місництво та прояви націоналізму” не могли сподобатися союзному керівництву.  Л. Брежнєв поступово готував передумови для усунення П. Шелеста від влади. Вони визрівали разом зі зміцненням влади Л. Брежнєва в Москві та позицій В. Щербицького в Україні. У березні 1972 року П. Шелест піддається гострій критиці за «недоліки у справі інтернаціонального виховання трудящих і примиренське ставлення до проявів націоналізму». У травні цього ж року його звільняють від обов'язків першого секретаря ЦК Компартії України й призначають одним із заступників голови Ради міністрів СРСР. У квітні 1973 р. було інспіровано кампанію проти його книги “Україно наша радянська”. За дорученням головного партійного ідеолога країни М. Суслова в Академії наук УРСР підготовлено негативну рецензію на книжку П. Шелеста «Україно наша Радянська», де її автор звинувачується в українському націоналізмі. У квітні 1973 року цю рецензію без підписів авторів опублікував журнал «Комуніст України» під назвою «Про серйозні недоліки та помилки однієї книги». Політбюро ЦК КПУ констатувало, що автор книжки, розглядаючи важливі принципові питання, відходить від партійних позицій, не дає чіткого класового аналізу й оцінки окремих історичних явищ, ідеалізує українське козацтво і Запорозьку Січ. Видана тиражем 100 тис. примірників книга була вилучена з продажу і бібліотек. Брутальна, убивча критика змусила П. Шелеста негайно подати заяву про вихід на пенсію за станом здоров'я.

Із усуненням від влади Шелеста розпочинається масована атака на все українське. Загрозливих темпів набирає політика русифікації.
Українське тотально піддається нищенню. Будь-яка ознака прояву Українства трактується підозріло та читається як прояв нелояльності до політики створення єдиного «советского народа». Все Українське (мова, культура, мистецтво) щораз більше вважалось меншовартісним та заганялося у фольклорний тин.

Саме із відставкою Шелеста в 1972 році закінчилась ера Шумського і Скрипника в УРСР — націонал-комуністів, які в період українізації намагались в совєтських умовах відстояти українське в Україні.

Петро Шелест, будучи першим секретарем ЦК КПУ в брежнєвські часи довів, що навіть у вкрай складних політичних умовах можна відстояти право бути українцем, патріотом та реалізовувати українську політику. Безперечно, таке право можна було втілити в життя виключно у «марксистському соусі», тобто репрезентувати себе як людину совєтську, прихильника і поборника ідеї України в складі СССР. Це була політична ціна того часу.

Він був комуністичним українцем. Його оповила чужа Україні ідеологія. Комуніст з Українським корінням, який намагався не зректися своєї генетичної національної пуповини. Саме тому постать Петра Шелеста донині цікавить істориків. 

Говорити, що Шелест був патріотичним партфункціонером, є перебільшенням. Він був людиною своєї доби. Українське козацьке коріння визначали його спосіб мислення. Для нього Українське було рідним. Але водночас він цілком усвідомлював себе як радянського українця — спотворений образ людини, витворений чужинською комуністичною ідеологією.

П. Король

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Коментарі