Теренова гра « Гурби – Антонівці» відбулася у Тернопільській області.

Найбільша в Україні теренова гра « Гурби – Антонівці» вже втринадцяте відбулася на теренах Тернопільської області. Гра 2015 року була присвячена загиблому на війні Володимиру Гарматію, який неодноразово був її учасником та просто хорошим другом і людиною. Бажання взяти участь у грі виявила неабияка кількість учасників. Організатори отримали більш ніж 600 анкет учасників, які хотіли потрапити на гру, навіть за умови збільшення кількості гравців, місць для всіх не вистачило. Витоки гра бере з 1944 року – з часу, коли відбувся найбільший бій між військами НКВС СРСР і силами УПА. Після перемоги радянських військ село Гурби та Антонівці були спалені. Тринадцять років тому відбулася перша теренова гра, аби не забути історію та її героїв. Важливу роль відіграє Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Молодіжний Націоналістичний Конгрес», які є організаторами заходу. За перебігом подій стежать і Рада Вищих Спостерігачів, які постійно знаходяться з командами та слідкують за дотриманням правил гри. Завдяки їм і відбувається теренова гра. Кожного року подія об’єднує хлопців та дівчат з усієї України, які стають друзями, які не втрачають зв’язку як після закінчення гри, так і в наступні роки. Коротко про правила. Гра проходить у лісі площею 24 кв. км. Краєвиди надзвичайно мальовничі – річка, з якої учасники п’ють воду, яка справді дуже смачна, болота, де ховають прапори, та вузька лінійна залізниця. Під час гри можна зустріти диких кабанчиків та косуль. За правилами гри перемогу отримає команда, яка набере найбільшу кількість балів. Кожний учасник потрапляє до одного з куренів, «Вовки» або ж «Леви», крім того є і команда «диверсанти», які можуть шкодити обом куреням. Цьогорічні

«Гурби» відзначились великою кількістю нових учасників, які завчасно були розподілені у курені за принципом «Схід і Захід разом» з метою об’єднати гравців з різних областей України та знайти нові знайомства. Щоб перемогти, «Левам» і «Вовкам» треба зірвати найбільше пов’язок-життів, закріплених на руці гравця-конкурента. Важлива умова перемоги – знайти прапор іншого куреня, який захований на території терену. Саме ці дії і додають балів учасникам. Боротьба між куренями триває протягом чотирьох днів. Так «Гурби – Антонівці» у 2015 році стартували о 00.00 1 травня та закінчилися о 10.00 4 травня. Від початку гри учасники потрапляють у польові умови. У двох куренях близько 150 чоловік, головує у кожному з них курінний. «Левів» очолював досвідчений хлопець на позивний Франик, а у «Вовків» вперше головував Дуб. Курені перебувають у постійному русі, вишукують один одного, аби прийняти бій та здобути очки, змінюють місця таборування та майже ніколи не сплять. Кожний лев та вовк мають величезні наплічники вагою близько 15-20 кілограм, де знаходяться усі потрібні речі для виживання. Замість ліжка – тільки каремати та спальники, адже часу для того, щоб розкласти намет, немає. До того ж кожну секунду до табору може наблизитись інший курінь тоді прозвучить бойовий клич «Алярма!» – і 150 чоловік за 10 секунд повинні зайняти оборонні позиції та прийняти бій. Варто сказати, що протягом цих днів обличчя дівчат та хлопців змінюються, здається, стають більш загартованішими. «Гурби – Антонівці» - це місце, де твій дух стає сталевим. У першу ніч гри розпочався сильний дощ, і учасники опинилися просто неба.. Вночі «Вовки» знайшли прихисток у глибині лісу, та такий, що вночі їх ніхто і не знайшов, хоча старанно шукали, у той час, як на «Левів» напали диверсанти. Спочатку було лячно дивитись на обличчя учасників, які вперше потрапили у такі умови. Більш досвідчені знали,що потрібно робити – розкласти каремат, спальник, вкритися клейонкою та прикласти її камінцями, щоб вночі не намокнути і трохи поспати. Спочатку новачки розгубилися, але одразу зрозуміли що і як. Табір розкладали в повній темряві, адже ліхтарики - це сигнал для ворога. За п’ять хвилин крізь ніч можна було розгледіти лиш маленькі білі пагорби, які час від часу піднімалися. Ранок теж був мокрим та холодним, розпалили багаття та сушили речі, снідали тушонкою і запашною кавою, приготованою на багатті. З сьомої години «Вовки» почали шукати прапор «Левів», а згодом відбувся і перший бій. Атмосфера загострилась від зустрічі «Левів» та

«Вовків», адреналін у крові учасників зашкалював. Після того як розпочався бій, здавалось, що усі жителі лісу чекають перемоги одного з куренів. Серця гравців бились швидше, а в голові вибудовувалась стратегія боротьби: як заволодіти більшою кількістю стрічок противника. У першому бою перемогли «Вовки», але, як виявилось, це не було вирішальним моментом, а тільки початком довготривалої боротьби. Протягом наступних годин курінні вибудовували стратегії боротьби, розвідка зачищала ліс, а вартові охороняли табір. Третій день гри у «Левів» розпочався з пошуку прапору «Вовків». На диво, зранку в учасників не було видно жодної втоми на обличчі. Табір випромінював домашню атмосферу. Курінь, розбившись на групки, пив чай та каву, хтось курив цигарку, а найголовніше було відчуття, що це одна команда, яка іде до перемоги. За дві години опісля того, як курінь вирушив на пошуки – прапор вже був у руках «лева». Приємно було спостерігати за тим, що кожний знав, чим має займатись. Сувора дисципліна не руйнувала стосунки між учасниками, а навпаки будувала їх. У процесі гри воду з-під кранів взяти ніде, тому річкова вода стає порятунком на чотири дні. Кожного дня «Леви» приходили до річки за новими запасами, а якщо комусь не вистачало, то обов’язково ділилися. Дощ та втома ніколи нікого не зупиняли. Було помітно, що кожного разу як хтось робив новий крок та провалювався крізь пісок по стежці, знову і знову повторював у голові: «Я зможу, бо я можу!». Це стосувалась як дівчат, так і хлопців. «Леви» були опорою один для одного: на «Гурбах» останній відданий бублик іноді означав набагато більше, ніж у повсякденні. За годину до закінчення гри відбувся останній бій, у якому перемогли «Леви», здобувши найбільшу кількість очок. Після того як завершився бій, учасники разом заспівали гімн України, обіймалися та тиснули руки, ніхто вже і не пам’ятав, що був суперником декілька хвилин тому. Звичайно, це не кінець, і наступного року

«Вовки» ще обов’язково покажуть, на що здатні. Теренова гра «Гурби – Антонівці» – неповторна подія. Протягом чотирьох днів близько 400 молодих людей дають собі відповідь на запитання: «Хто я і на що здатен?». Хвилини, проведені там, запам’ятовуються на все життя. Сьогодні, коли на нашому спільному терені вирує війна, молодь повинна стати опорою для розвитку країни. Зараз поширена тенденція бути патріотом, але як це – бути ним?Знайти їх можна на «Гурбах». Неймовірні дівчата та хлопці, які знають історію своєї країни та готові її захищати. Коли на Сході України війна, на місцях повинні бути люди, які знають, на що здатні і що можуть зробити. Саме це і можна пізнати на «Гурбах – Антонівцях». Там доводиться відмовитись від звичних умов, там ти відчуєш, на що ти здатен, коли навколо тебе немає бетонного лісу. Там можна навчитися злагоджено працювати у команді та виживати протягом 60 годин у дикому лісі, коли у засідці чекає ворог. Теренова гра виховує як особистість, дає можливість відшукати себе та очистити душу та мозок від непотребу –і, можливо, спробувати знайти відповідь на болюче питання, як змінити країну. Адже протягом гри молодь змінюється, випробує себе у лісі територією 24 км. кв. Завдяки такій грі, яка виховує молодь в України є надія на світле майбутнє

Юлія Волощук