Злочини проти власності

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Стаття Конституції України наголошує, що держава забезпечує захист прав усіх об’єктів права власності. Таким чином, економічні відносини власності — це забезпечена суспільством і державою можливість володіти, користуватися і розпоряджатися предметами власності.

Видовими об’єктами злочинів проти власності є ті суспільні відносини власності, на які посягають окремі, конкретні види посягань.

Безпосередніми об’єктами злочинів проти власності є власність окремої особи (фізичної чи юридичної).

Предметами злочинів проти власності є: майново-матеріальні речі, створені працею людей для задоволення матеріальних і куль­турних потреб, що мають вартість і ціну; гроші; цінні папери — облігації, чеки, сертифікати, векселі, акції тощо.

Головною об’єктивною ознакою злочинів проти власності є те, що відносини власності — це головний безпосередній об’єкт посягання. Інші об’єкти, яким злочинами проти власності заподіюється шкода, наприклад, здоров’я при розбійному нападі, є додатковими безпосередніми об’єктами посягання.

Другою головною ознакою злочинів проти власності є їх суб’єктивна сторона. Переважна більшість злочинів проти власності скоюється умисно.

Ст.191 КК України. Привласнення чи розтрата чужого майна

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

З. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,-

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Дiї, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою,-

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 191, може бути вчинений у формі: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрати такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191); 3) привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191).

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище.

Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність може обумовлюватись службовими обов'язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням.

Ця правомочність може виникати не лише в осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією незалежно від форми власності (комірник, експедитор, агент по постачанню, продавець, касир). Такою правомочністю можуть наділятися і будь-які інші (приватні) особи, яким власник майна відповідно до закону передає певні повноваження щодо розпоряджання, управління, доставки чи зберігання майна. Така-правомочність у особи може виникнути на підставі цивільно-правових угод підряду, оренди, комісії, прокату, перевезення, схову, майнового найму. При цьому не має значення, яким саме власником - юридичною чи фізичною особою - винний був наділений певною правомочністю щодо відповідного майна.

Звернення на свою користь чужого майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо цього майна а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна (сторож, охоронник, підсобний робітник, вантажник та ін.), повинно кваліфікуватися як крадіжка за ст. 185. Це стосується також осіб, які виконували чисто технічні функції з транспортування майна (шофер, тракторист, комбайнер, водії водних транспортних засобів тощо). Якщо ж зазначені особи, крім чисто технічних функцій з транспортування майна, були наділені стосовно довіреного для транспортування майна певною правомочністю, їхні дії по неправомірному заволодінню цим майном слід розглядати як привласнення чи розтрату і кваліфікувати за ст. 191. Водночас, викрадення чужого майна, вчинене особою, яка була наділена щодо нього певною правомочністю, але у даному випадку нею не користувалася, має кваліфікуватися за ст. ст. 185, 186 або 187.

Тимчасове запозичення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні, для тимчасового його використання з подальшим поверненням його або його еквівалента власнику, не може бути визнано протиправним його привласненням. За наявності підстав такі дії можуть бути розцінені як самоправство (ст. 356), а при вчиненні їх службовою особою - як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364).

Привласнення та розтрата, вчинені шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191. Частиною 2 цієї статті охоплюється також заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем.

Заволодіння чужим, майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим, становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи перебуває у їх віданні.

Предметом такого протиправного заволодіння може бути також майно, щодо якого ані сам винний, ані його підлеглі не були наділені певною правомочністю. На відміну від привласнення і розтрати для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майно офіційно наданих йому за посадою службових повноважень.

Якщо заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем було пов'язане з внесенням такою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншим підробленням документів або складанням і видачею завідомо неправдивих документів, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. ст. 191, 366.

Умисне і безпідставне отримання службовою особою з використанням свого службового становища чужого майна як премій, надбавок до заробітної плати, пенсій, допомоги, інших виплат слід кваліфікувати за ст. 191, а не за ст. 364,

Якщо службова особа спочатку звертає на свою користь чуже майно шляхом зловживання своїм службовим становищем, а потім з метою приховати вчинений нею злочин зловживає своїм службовим становищем, її дії потребують кваліфікації за правилами реальної сукупності злочинів - за відповідними частинами ст. 191 і 364,

Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отримання винним можливості розпорядитися ним як своїм власним. Момент закінчення розтрати збігається з моментом витрачання чужого майна. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається закінченим з моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд.

Суб'єктом привласнення і розтрати, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 191, може бути осудна приватна особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні.

Суб'єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191) може бути лише службова особа. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 

1. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

2. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в пункті 1 цієї примітки.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Дещо про шахрайство: Ст.190 КК України

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.

Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому  неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридично значимої інформації) характер. 

Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних,

Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати.

Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати отримання укладення договорів як письмових так і усних без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, повернути борг чи отримані у користування речі.

Ст.192 КК. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою

Способами вчинення злочину є обман та зловживання довірою.

За своїм змістом обман та зловживання довірою як способи вчинення цього злочину аналогічні обману та зловживанню довірою при шахрайстві. Про їх поняття див. коментар до ст. 191.

Заподіянням майнової шкоди, відповідальність за яке передбачена ст. 192, охоплюються випадки;

1) незаконного використання чужого майна чи грошових коштів (самовільне всупереч укладеній угоді чи досягнутій домовленості безоплатне використання транспортних засобів чи інших предметів; нецільове використання коштів чи майна іншого власника, отриманих на законних підставах (як попередню оплату за товар чи фінансування певного проекту, орендування приміщень, у т.ч. і житла, або іншого майна, наданого винному його власником чи законним володільцем на зберігання чи залишеного під нагляд, тощо), в результаті чого потерпіла сторона, будучи позбавленою можливості використовувати майно чи кошти у власних інтересах, зазнає майнової шкоди у формі упущеної вигоди;

2) неправомірного неповернення чи несвоєчасного повернення власнику майна чи грошових коштів, що позбавляє власника можливості використовувати їх за власним розсудом і отримати певний дохід;

3) ухилення від сплати обов'язкових платежів (перекручування умов договору купівлі-продажу з метою зменшення розміру мита, користування пільгами (на оплату житла, електричної енергії чи газу, на проїзд тощо)), в результаті чого держава не отримує належних грошових надходжень. Не утворює складу цього злочину ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування. Такі дії за наявності для того підстав слід розглядати як злочин у сфері господарської діяльності і кваліфікувати за ст. 212;

4) отримання майна чи грошових коштів (кредитів, позик, субсидій та інших соціальних виплат, придбання нерухомості або іншого майна тощо) з використанням при цьому пільг, на які винна особа не мала права (наприклад, отримання безвідсоткової позики, яка надається певним категоріям громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи; отримання позики для будівництва чи придбання дачних будинків, яка передбачена для ветеранів праці;

безоплатне придбання медикаментів чи придбання з 50%-ю знижкою їх вартості, що передбачено для певних категорій громадян);

Неповідомлення про скоєння злочину-теж злочин.

Особи, які вчинили неповідомлення про достовірно відомий злочин, підлягають кримінальній відповідальності, якщо вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину. Тому хочу наголосити на те, що кожному слід розуміти саму сутність неповідомлення про злочин, бо існують деякі на перший погляд схожі для людини події, які насправді можуть бути злочином. Так, треба відрізняти такі поняття, як причетність до злочину, приховування злочину та недонесення.

Спробуємо стисло розібратись в них.  

Приховування злочину - це активна діяльність особи по приховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. Причому мова йде тільки про заздалегідь не обіцяне приховування, тобто про приховування, не обіцяне до закінчення (завершення) злочину. Це, наприклад, випадок, коли злодій, здійснивши крадіжку після вчинення злочину прийшов до свого знайомого і, розповівши про те, що трапилося, попросив сховати вкрадені гроші у себе, що знайомий і вчинив. Тобто в подібному випадку – це можно вважати, як причетність до злочину.

Недонесення виражається у неповідомленні органам влади про злочин, що готується або вже вчинений. На відміну від приховування, недонесення - це діяльність пасивна (чиста бездіяльність). У випадку, якщо в діях такої особи містяться ознаки іншого самостійного складу злочину, вона підлягає за нього кримінальній відповідальності. Так, наприклад, якщо така особа незаконно присвоїла чужу власність і користується нею, то така бездіяльність містить ознаки злочину та підлягає відповідальності за ст.ст. 190,191,192 КК України.

Олександр Майстренко