пʼятниця, 24 квітня 2015 р.

Український арсенал: із чим країна може піти на війну

(Стаття друкується із скороченнями).
Як повідомляв 5 березня 2014 року Forbes.ua , вітчизняна «оборонка» багато років працювала на експорт. У результаті реальна військова загроза застала Україну зненацька

Передумови до військового конфлікту в Криму вперше за час Незалежності актуалізували питання оснащеності української армії та потенціалу вітчизняного військово-промислового комплексу.

Україні вдалося зберегти міць радянського ВПК, хоча всі ці роки він працював не на потреби української армії − до 97% нової продукції йде на експорт. Хоча десятки видів озброєння, які випускаються в Україні, могли б ліквідувати багато проломів у комплектації вітчизняних збройних сил. Чи здатні потужності заводів в умовах війни виготовити або привести в робочий стан оборонну техніку, яка стоїть на зберіганні?
У глобальних рейтингах постачальників озброєння на світовий ринок Україна традиційно займає високі місця. За попередніми даними Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння (CACDS), в 2013 році наша країна експортувала продукції військово-промислового комплексу на $1,8-1,9 млрд, включаючи продукцію подвійного призначення.
Це близько 3% українського експорту. Для порівняння: продукції АПК було експортовано на $17,3 млрд, гірничо-металургійного комплексу − на $14,3 млрд. Підстави для того, щоб пишатися галуззю, без перебільшення є. Вона залишається однією з небагатьох у країні, яка на постійній основі веде розробки нових видів продукції із застосуванням передових технологій. Щоправда, впроваджувати в життя вдається далеко не все. Більшість конкурентів з інших країн мають підтримку з держбюджету − або пряму, або у вигляді держоборонзамовлення. Українські підприємства ВПК фактично позбавлені і того, й іншого.
«Останніми роками обсяг держоборонзамовлення тільки скорочувався, у той час як потреба армії в нових озброєннях становить мінімум $300-500 млн на рік», − зазначає експерт CACDS Валентин Бадрак.
Доходи від збройового експорту дозволяють підприємствам ВПК інвестувати в наукові розробки, щоб не зовсім уже відставати від лідерів у високотехнологічній галузі, завантажувати потужності заводів широкого профілю, хоча військовий напрямок − не надто масштабний за обсягами виробництва. Прикладом може бути приватне ВАТ «Мотор Січ». Завод випускає мотори для цілої лінійки цивільних літаків, але як мінімум третину виручки отримує від ремонту і постачання двигунів подвійного призначення. Найбільший танкобудівний завод України ім. Малишева завдяки стабільним експортним контрактам на поставку танків і БТР-ів може приділяти увагу і таким «мирним» напрямкам, як випуск колісних тракторів, трамваїв, тролейбусів.
Тим часом в арсеналах армії − маса техніки, виробленої ще в СРСР. Вона боєздатна, але технічно застаріла, і їй буде складно протистояти військовому арсеналу навіть четвертого покоління, хоча світовий ОПК вже оснащений технікою шостого покоління. Forbes спробував розібратися, що з продукції української «оборонки» могло б ліквідувати прогалини в озброєнні нашої армії?
Сухопутні війська
Це, мабуть, найсильніший сегмент у контексті можливостей українського ВПК. Танки і БТР-и − єдина військова техніка, яку ми можемо випускати без сторонньої допомоги. «Україна має замкнутий цикл виробництва бронетехніки. Це майже унікальна ситуація, у світі всього кілька таких країн», − наголошує Віталій Немілостівий, в минулому перший заступник міністра промислової політики.
На озброєнні української армії − 686 танків за даними «Білої книги 2012». Основа танкового арсеналу − радянські танки Т-64, яких у 1991 році Україна отримала близько 2 000. Зараз значну їх частину виведено в резерв через надто дороге утримання. З 2005 року на озброєнні перебуває 76 одиниць Т-64БМ «Булат» − виготовлена Харківським заводом ім. Малишева модернізація того ж Т-64. Правда, ця модель − не найкраще, що випустив радянський танкопром.
Інша справа − БМ «Оплот», який можна вважати першою українською розробкою (розроблений Харківським конструкторським бюро з машинобудування імені О. О. Морозова (ХКБМ), на базі Т-80 УД). Він виграє у російських і німецьких конкурентів за експлуатаційними і бойовими показниками. «Оплот» на озброєнні армії з 2009 року, коли Міноборони замовило 10 одиниць. На 2013-й замовлення не було повністю виконано, але за держпрограмою переозброєння в армії має бути 50 БМ «Оплот» до 2018 року.
У харківських конструкторів є і перспективна розробка − машина Т-64Е − глибока модернізація Т-64. І «Булат», і «Оплоти» Україна успішно поставляє на експорт. За оцінками галузевих експертів, на зберіганні в даний момент може перебувати також понад 1100 старих радянських танків.
Бронетранспортери в Україні розробляє Харківський бронетанковий ремонтний завод, випускає все той же завод ім. Малишева. Створенням нових моделей займається і Миколаївський ремонтно-механічний завод. Серед перспективних розробок − бойові машини піхоти БМПТ-64, БМП-55, ЮТМП-84, бронетранспортер БТР-7. Миколаївський завод поставляє свої БТР-и в Таїланд, велися переговори з Саудівською Аравією. На озброєнні України − близько 1 000 радянських БТР-60ПБ та БТР-70 (серед останніх, правда, є модернізовані до рівня БТР-70ДІ у Миколаєві). Одна з технічних новинок українського оборонпрому в цій ніші − бронеавтомобіль «Дозор-Б», створений ХКБМ. Минулого літа ліцензію на випуск цієї машини у харківʼян купили польські військові.
Не всі нові розробки такі успішні: можна згадати претензії Іраку за контрактом на поставку бронетранспортерів БТР-4, розроблених Конструкторським бюро ім.Морозова. Попереднє прийняття машини на озброєння Міноборони дозволило б виявити недоліки машини без шкоди для іміджу країни. Але цього, на жаль, не відбулося.
Ще один наш «коник» − ракети і високоточні системи ураження. В арсеналі армії − радянські ОТРК 9К79, реактивні системи залпового вогню «Град», «Ураган» та «Луч» (сумарно понад 550 одиниць). «Харківський автомобільний ремонтний завод» спільно з КБ ім.Морозова на основі «Граду» створили свою українську «Катюшу» − БМ-21К (модернізація на шасі «КрАЗу»). Головна гордість розробників − збільшена дальність точного ураження цілі (з 20 до 40 км) і супутникова система наведення і спостереження.
Київське КБ «Луч» відоме своїми високоточними протитанковими комплексами − озброєння використовується для танків, БТР-ів, вертольотів і піхотних підрозділів. У 2013 році підприємство постачало їх для військових Європи та Ізраїлю. У 2010 році 10 протитанкових ракетних комплексів замовило Міноборони України.
Також предмет гордості військових − станція радіотехнічної розвідки «Кольчуга». Це теж радянська спадщина, в армії зараз 19 «Кольчуг», випущених ще у 80-х роках. Донецький завод «Топаз», який отримав конструкторську документацію на комплекс, продовжує розробку оновлених «Кольчуг М». Україна їх поки що не купує, на відміну, наприклад, від Ефіопії, яка в 2000 році купила 3 таких комплекси.
В Україні налагоджено і серійне виробництво стрілецької зброї. Вінницьке НВО «Форт» розробило пістолет для заміни ПММ «Макарова» − «Форт-12», серійний випуск ведеться з 1998 року. Київський Науково-технічний центр точного машинобудування створив автомат «Вепр», українську модифікацію Ак-47 − автомата Калашникова. Але в арсеналі української армії цієї зброї немає.
Повітряні сили
За даними «Білої книги-2012», українська армійська авіація налічує 160 бойових і 25 транспортних літаків. Всі вони − спадщина радянських часів, незначна частка пройшла модернізацію. Серед бойових машин − багатоцільові винищувачі Су-27, фронтові винищувачі МіГ-29 − частина модернізована до МіГ-29МУ1, фронтові бомбардувальники Су-24М, розвідники Су-24МР і штурмовики Су-25, близько половини яких модернізовано до рівня Су-25М1. Модернізацію техніки проводять Львівський, Одеський, Луцький авіаремонтні заводи.
Україна досі вважається однією з найсильніших країн світу в ніші розробки транспортних літаків. Незважаючи на це, в української армії сучасних зразків такої техніки теж немає. На озброєнні перебувають старі Ан-24Б, Ан-26, Ту-134АК, Іл-76МД. З вертольотів − також радянські багатоцільові Мі-8МТ. «Перспективними для армії є літаки Ан-140, Ан-178 і особливо − Ан-70», − каже Валентин Бадрак. Все це − техніка, створена вже в сучасній Україні. Але до її закупівлі руки Міністерства оборони все ніяк не дійдуть.
Найпоширеніший засіб ППО в арсеналі повітряних сил − ЗРК С-200В та С-300В1, які в 2012-2013 роках були зняті з озброєння через те, що технічно і морально застаріли. Міноборони називає перспективними ЗРК С-300ПС і «Бук-М1». Підприємства «Укроборонпрому» займаються ремонтом і модернізацією цих комплексів.
У військовій авіації Україна − не самодостатня. Ми завжди були найсильнішими в СНД у розробці та виробництві двигунів для військових літаків і вертольотів (ЗКМБ «Прогрес» і «Мотор Січ»). Але школи випуску вертольотів у нас немає, та й виготовити транспортний літак власними силами Україна не в змозі. Це красномовно підтверджують приклади літаків Ан-70 і Ан-124, де наша країна сильно залежить від кооперації з Росією.
Військово-морські сили
Тут українська самостійність куди вища, ніж в авіації. У країні можуть вироблятися всі основні складники для військового флоту − від двигунів і корпусів до озброєнь бойових кораблів. «Довгий час завʼязка на кооперацію з Росією в цій галузі теж була сильною, до 50%. Але зараз у багатьох позиціях Україні вдалося замкнути виробництво на себе, оскільки зʼявилися дублери на внутрішньому ринку», − зазначає Валентин Бадрак, наводячи в якості прикладу малий десантний корабель «Зубр».
В арсеналі ВМС сьогодні − 26 бойових кораблів і катерів, 8 протичовнових вертольотів і 4 протичовнових літаки. У частинах берегової оборони − 41 танк, 177 бойових броньованих машин, 52 артсистеми калібром понад 100 мм. Серед бойових кораблів − 1 фрегат, 4 корвети, 2 ракетних корвети, кораблі управління, морські тральщики, розвідувальні, десантні, рятувальні, буксирні та інші спеціалізовані судна, а також 1 підводний човен.
Флот скорочується: торік зі складу ВМС було виключено 1 бойовий корабель і 8 катерів....
У сухому залишку стан української армії сьогодні не дозволяє їй ефективно вести бойові дії. Армія озброєна технічно і морально застарілим арсеналом. Незважаючи навіть на слабко завантажені потужності ВПК, заповнити потреби в екстреному режимі воєнного часу неможливо.
Наприклад, повний цикл виготовлення бойового танка «Оплот» − 14,5 місяців, високоточної системи дальніх ракет − 24 місяці. Тому в умовах військової загрози Україні залишається сподіватися хіба що на допомогу ззовні або закупівлю в екстреному порядку імпортних озброєнь. Як це довелося робити, наприклад, Грузії під час російської інтервенції в 2008 році.

Катерина Гребеник

Примітка.
Зараз , практично через рік після написання цієї статті ситуація змінилась і відрізняється від тієї, яка була на момент написання статті. - Ред. 

Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі