Справа в тому, що стаття 27 Статуту ООН гласить:
Рішення Ради Безпеки з усіх інших (окрім процедурних) питань вважаються прийнятими, якщо за них подано голоси дев’яти членів Ради, включаючи голоси, які збігаються, всіх постійних членів Ради. Причому, сторона, що бере участь у конфлікті, повинна утриматися від голосування при ухваленні рішення на підставі Розділу VI та на підставі пункту 3 статті 52.
Тобто головною проблемою є визнання країни - члена Радбезу ООН стороною конфлікту. Процедура визначення держави стороною конфлікту (спору) в міжнародному праві докладно не визначена. У принципі, для цього потрібне звернення країни, яка потерпає від конфлікту до Ради Безпеки ООН з проханням визнати факт агресії країни - члена Радбезу ООН. Але країна - член Радбезу ООН, знову ж таки, користуючись правом вето, може гальмувати будь-які спроби з боку будь-кого з метою не дати процесу розгляду де-факто конфлікту перетворитися на обвинувачення країни - члена Радбезу ООН. Проте країна, яка потерпає від конфлікту може звернутися не до РБ ООН, а до Генеральної Асамблеї ООН. Тут є одна проблема, що випливає зі Статті 12 Статуту ООН:
Коли Рада Безпеки ООН виконує покладені на неї цим Статутом функції стосовно якого-небудь конфлікту або ситуації, Генеральна Асамблея не може давати які-небудь рекомендації, що стосуються цього конфлікту або ситуації, якщо Рада Безпеки не попросить про це.
Однак на цей випадок є процедура (і прецеденти, зокрема стосовно палестино-ізраїльського конфлікту, коли правом вето скористалися США) ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН заветованих проектів резолюцій РБ. Ця процедура визначена Резолюцією 377 (V) Генеральної Асамблеї ООН «Єдність на користь миру» від 3 листопада 1950 р.:
… якщо Рада Безпеки внаслідок розбіжності позицій постійних членів виявляється нездатною виконати свій головний обов’язок з підтримання міжнародного миру і безпеки у всіх випадках, коли є підстави вбачати загрозу миру, порушення миру чи акт агресії, Генеральна Асамблея негайно розглядає це питання, щоб надати членам Організації необхідні рекомендації стосовно колективних заходів, зокрема — у випадку порушення миру чи акту агресії — застосування, коли це необхідно, збройних сил для підтримання чи відновлення міжнародного миру і безпеки. У період між сесіями Генеральна Асамблея може збиратися на надзвичайну спеціальну сесію, яка скликається впродовж двадцяти чотирьох годин з часу надходження вимоги про таке скликання. Така надзвичайна спеціальна сесія скликається на вимогу Ради Безпеки, підтриману голосами будь-яких семи членів Ради, чи на вимогу більшості членів Організації Об’єднаних Націй.
Таким чином, алгоритм дій країни, яка потерпає від конфлікту як сторони-жертви полягає у законодавчому визнанні нею самою країни - члена Радбезу ООН стороною конфлікту. Країні, яка потерпає від агресії потрібно адресно звернутися до Генеральної Асамблеї ООН із проханням зібрати надзвичайну спеціальну сесію, до порядку денного якої внести питання визнання конфлікту внутрішнім інтернаціоналізованим, інспірованим країною - членом Радбезу ООН і таким, що точиться за її участі. Після цього ГА та РБ ООН отримують в руки всі підстави запроваджувати проти країни - члена Радбезу ООН адекватні (аж до силових, відповідно до Глави VII Статуту ООН) заходи, від голосування стосовно яких вона усувається.
Санкції ООН - примусові заходи, що приймаються Радою Безпеки ООН щодо держави (частини її території або конкретно визначених осіб), яка відмовляється виконувати обов'язки, що випливають з правовідносини міжнародної відповідальності. Санкції ООН є проміжними заходами, які є більш суворими, ніж словесний осуд, але менш суворими, ніж застосування сили. Рішення про застосування санкцій приймається резолюція Ради Безпеки ООН.
Донедавна санкції ООН носили всеосяжний характер і передбачали оголошення (відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН) всіма державами-членами ООН повного ембарго на торгівлю з державою-об'єктом санкцій. Таких санкцій зазнали Ірак і Югославія, трохи меншою мірою Гаїті і Південна Родезія (нині Зімбабве). На сьогоднішній день санкції ООН в своїй більшості представляють заборону на поїздки або заморожування активів осіб, внесених Радою Безпеки в так званий «чорний список» або ембарго на поставки озброєння в державу-об'єкт санкцій. Такі санкції називаються «точковими» або «цілеспрямованими».
Санкції ООН - це:
будь-які заходи, що вживаються Радою Безпеки на підставі розділу VII Статуту ООН
лише у відповідності зі статтею 41 Статуту ООН, які включають виключно невійськовий примус.
Таким чином:
Санкції ООН це система невійськових, більшою мірою економічних, примусових заходів, рішення про застосування яких приймається Радою Безпеки ООН на підставі 41 статті Статуту ООН, щодо держави-правопорушника міжнародного миру і безпеки (частини її території або конкретно визначених осіб). Метою застосування Санкцій ООН є припинення такого правопорушення та забезпечення виконання державою-правопорушником обов'язків, що випливають з правовідносини відповідальності.
Санкції без використання збройної сили відіграють роль проміжних заходів, які є більш суворими, ніж словесне осуд, але менш суворими, ніж застосування сили.
Санкції вводяться на підставі Резолюції Ради Безпеки ООН
Ставлення поняття «примусові заходи» до терміну «санкції»
Примусові заходи в широкому сенсі слова охоплюють всі несприятливі наслідки для делінквентів, що випливають з правовідносин відповідальності.
Під примусовими заходами маються на увазі дії Ради Безпеки з підтримання міжнародного миру і безпеки, вжиті на підставі глави VII Статуту ООН. Такі заходи можуть бути як з використанням збройної сили, так і без такої. Однак, виходячи з аналізу тексту офіційних документів Ради Безпеки такі заходи іменуються не інакше як «санкції».
Види санкцій
Санкції, які здійснюються державами або міжнародними організаціями на підставі Резолюцій Ради Безпеки, прийнятих відповідно до Розділу VII Статуту ООН:
1. Комерційні або торгові:
а) повне (всеосяжне) ембарго;
б) часткове (вибіркове) ембарго;
в) припинення технічного обслуговування;
2. Фінансові:
а) блокування іноземних активів уряду;
в) обмеження доступу на фінансові ринки
г) припинення надання фінансової допомоги;
3. Санкції щодо пересування:
а) заборона на переміщення за кордон своєї держави певних осіб чи груп осіб;
б) заборона на переміщення будь-яких засобів сполучення (у більшості випадків повітряного сполучення);
4. Дипломатичні:
а) повне або часткове відкликання співробітників дипломатичних представництв з країни-об'єкта санкцій;
б) анулювання дипломатичних віз;
5. Спортивні та культурні:
а) заборона на участь у спортивних змаганнях осіб або груп осіб, що представляють країну-об'єкт санкцій;
б) припинення наукового, технічного та культурного співробітництва шляхом обміну і поїздок за участю осіб або групи осіб, що представляють країну-об'єкт санкцій;
6. Процесуальні санкції:
а) Припинення або позбавлення права голосу;
б) Позбавлення права на представництво у виборних органах міжнародної організації;
в) Неприйняття або виключення з членства в міжнародній організації;
Грунтуючись на рекомендаціях ООН, присвячених проблемам всеосяжних санкцій, а також на пропозиціях, зроблених комітетами з санкцій, Рада Безпеки ООН поступово має переходити до практики застосування так званих «точкових санкцій». Такі санкції передбачають вплив безпосередньо на членів уряду і правлячу еліту в цілому або військовослужбовців, інакше кажучи, ці «санкції, спрямовані на осіб, які несуть безпосередню відповідальність за неправомірну політику». В рамках такого законного тиску можуть застосовуватися такі заходи, як накладення арешту на фінансові активи за кордоном; обмеження доступу на іноземні фінансові ринки; ембарго на постачання зброї; заборона на відвідування зарубіжних країн та ін. Вони здійснюються у відношенні як приватних осіб, які мають відношення до міжнародних правопорушень, так і підприємств або будь-яких об'єктів, що належать уряду країни, яка здійснює дії, не сумісні з міжнародним правом. Крім того, до них можна віднести різного роду ембарго на постачання об'єктів, які не використовуються населенням у повсякденних або будь-яких інших мирних цілях.
Чорні списки
З огляду на те, що Рада Безпеки ООН перейшла до практики «точкових санкцій» щодо осіб, які безпосередньо винні у прийнятті рішення від імені держави або сприяють реалізації даного рішення, стали складатися так звані «чорні списки» куди вносяться імена вищевказаних осіб. Списки складаються допоміжними органами Ради Безпеки ООН - комітетами з санкцій. Але цього недостатньо з міжнародноправової точки зору.
В. Клименко
Г. Паніменко
Санкції ООН - примусові заходи, що приймаються Радою Безпеки ООН щодо держави (частини її території або конкретно визначених осіб), яка відмовляється виконувати обов'язки, що випливають з правовідносини міжнародної відповідальності. Санкції ООН є проміжними заходами, які є більш суворими, ніж словесний осуд, але менш суворими, ніж застосування сили. Рішення про застосування санкцій приймається резолюція Ради Безпеки ООН.
Донедавна санкції ООН носили всеосяжний характер і передбачали оголошення (відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН) всіма державами-членами ООН повного ембарго на торгівлю з державою-об'єктом санкцій. Таких санкцій зазнали Ірак і Югославія, трохи меншою мірою Гаїті і Південна Родезія (нині Зімбабве). На сьогоднішній день санкції ООН в своїй більшості представляють заборону на поїздки або заморожування активів осіб, внесених Радою Безпеки в так званий «чорний список» або ембарго на поставки озброєння в державу-об'єкт санкцій. Такі санкції називаються «точковими» або «цілеспрямованими».
Санкції ООН - це:
будь-які заходи, що вживаються Радою Безпеки на підставі розділу VII Статуту ООН
лише у відповідності зі статтею 41 Статуту ООН, які включають виключно невійськовий примус.
Таким чином:
Санкції ООН це система невійськових, більшою мірою економічних, примусових заходів, рішення про застосування яких приймається Радою Безпеки ООН на підставі 41 статті Статуту ООН, щодо держави-правопорушника міжнародного миру і безпеки (частини її території або конкретно визначених осіб). Метою застосування Санкцій ООН є припинення такого правопорушення та забезпечення виконання державою-правопорушником обов'язків, що випливають з правовідносини відповідальності.
Санкції без використання збройної сили відіграють роль проміжних заходів, які є більш суворими, ніж словесне осуд, але менш суворими, ніж застосування сили.
Санкції вводяться на підставі Резолюції Ради Безпеки ООН
Ставлення поняття «примусові заходи» до терміну «санкції»
Примусові заходи в широкому сенсі слова охоплюють всі несприятливі наслідки для делінквентів, що випливають з правовідносин відповідальності.
Під примусовими заходами маються на увазі дії Ради Безпеки з підтримання міжнародного миру і безпеки, вжиті на підставі глави VII Статуту ООН. Такі заходи можуть бути як з використанням збройної сили, так і без такої. Однак, виходячи з аналізу тексту офіційних документів Ради Безпеки такі заходи іменуються не інакше як «санкції».
Види санкцій
Санкції, які здійснюються державами або міжнародними організаціями на підставі Резолюцій Ради Безпеки, прийнятих відповідно до Розділу VII Статуту ООН:
1. Комерційні або торгові:
а) повне (всеосяжне) ембарго;
б) часткове (вибіркове) ембарго;
в) припинення технічного обслуговування;
2. Фінансові:
а) блокування іноземних активів уряду;
в) обмеження доступу на фінансові ринки
г) припинення надання фінансової допомоги;
3. Санкції щодо пересування:
а) заборона на переміщення за кордон своєї держави певних осіб чи груп осіб;
б) заборона на переміщення будь-яких засобів сполучення (у більшості випадків повітряного сполучення);
4. Дипломатичні:
а) повне або часткове відкликання співробітників дипломатичних представництв з країни-об'єкта санкцій;
б) анулювання дипломатичних віз;
5. Спортивні та культурні:
а) заборона на участь у спортивних змаганнях осіб або груп осіб, що представляють країну-об'єкт санкцій;
б) припинення наукового, технічного та культурного співробітництва шляхом обміну і поїздок за участю осіб або групи осіб, що представляють країну-об'єкт санкцій;
6. Процесуальні санкції:
а) Припинення або позбавлення права голосу;
б) Позбавлення права на представництво у виборних органах міжнародної організації;
в) Неприйняття або виключення з членства в міжнародній організації;
Грунтуючись на рекомендаціях ООН, присвячених проблемам всеосяжних санкцій, а також на пропозиціях, зроблених комітетами з санкцій, Рада Безпеки ООН поступово має переходити до практики застосування так званих «точкових санкцій». Такі санкції передбачають вплив безпосередньо на членів уряду і правлячу еліту в цілому або військовослужбовців, інакше кажучи, ці «санкції, спрямовані на осіб, які несуть безпосередню відповідальність за неправомірну політику». В рамках такого законного тиску можуть застосовуватися такі заходи, як накладення арешту на фінансові активи за кордоном; обмеження доступу на іноземні фінансові ринки; ембарго на постачання зброї; заборона на відвідування зарубіжних країн та ін. Вони здійснюються у відношенні як приватних осіб, які мають відношення до міжнародних правопорушень, так і підприємств або будь-яких об'єктів, що належать уряду країни, яка здійснює дії, не сумісні з міжнародним правом. Крім того, до них можна віднести різного роду ембарго на постачання об'єктів, які не використовуються населенням у повсякденних або будь-яких інших мирних цілях.
Чорні списки
З огляду на те, що Рада Безпеки ООН перейшла до практики «точкових санкцій» щодо осіб, які безпосередньо винні у прийнятті рішення від імені держави або сприяють реалізації даного рішення, стали складатися так звані «чорні списки» куди вносяться імена вищевказаних осіб. Списки складаються допоміжними органами Ради Безпеки ООН - комітетами з санкцій. Але цього недостатньо з міжнародноправової точки зору.
В. Клименко
Г. Паніменко
Немає коментарів:
Дописати коментар
Коментарі