Поняття української діаспори не існувало за радянських часів. Всі народи, які населяють СРСР, були громадянами єдиної багатонаціональної країни. І тільки після розпаду СРСР, в силу політичних обставин на великому просторі колишнього СРСР виникли умови, в яких етнічні українці опинилися діаспорою незалежної держави України.
Чому, за яких обставин в Тюменській області сформувалася найбільш численна в Російській Федерації українська діаспора? Спробуємо відповісти на це питання.
Причини появи такого значного українського етносу на території Тюменської області лежать в складних суспільно-політичних і економічних умовах Російської імперії і, згодом, Радянського Союзу.
Перші українці, українські козаки, прийшли до Сибіру разом з донським козаком отаманом Єрмаком, і, залишилися обживати цей суворий край. Сюди вони принесли свої звичаї, культуру, національну своєрідність. Слід зауважити, що за етнічним походженням, донські козаки, так як і кубанські козаки - це прямі нащадки запорізьких козаків.
Перша хвиля міграції - стихійна. В пошуках кращої долі, українці тікали від кріпацтва і на рубежі 18-19 століть займали вільні землі в Сибіру.
Друга хвиля - пов'язана з будівництвом Транссибірської залізниці. Сюди, на заробітки, прибули десятки тисяч жителів України, які, побудувавши магістраль, залишилися на постійне проживання в Сибіру.
Третя хвиля міграції тісно пов'язана зі Столипінської реформою. Тоді, в відруби, на хутори, переселилися тисячі українських сімей, утворивши популяції компактного проживання українського етносу. І сьогодні в Ішимському, Казанському та інших районах області в селах проживають нащадки переселенців. У сусідній Омської області, є цілі райони, такі як Київський, Полтавський, які заселені вихідцями з України.
Четверта хвиля - розкуркулені, репресовані селяни 30-х років. Так звані «вороги народу». Кількість таких переселенців обчислюється сотнями тисяч.
П'ята хвиля міграції - наслідки довоєнних і післявоєнних репресій, коли на територію Сибіру посилалися учасники українських повстанських загонів і просто, люди, які проживали в період окупації на території зайнятої ворогом. Вони зазнали репресій, як ніби то «зрадники Батьківщини». Кількість таких, вимушених переселенців, обчислюється десятками тисяч.
П'ята хвиля міграції - наслідки довоєнних і післявоєнних репресій, коли на територію Сибіру посилалися учасники українських повстанських загонів і просто, люди, які проживали в період окупації на території зайнятої ворогом. Вони зазнали репресій, як ніби то «зрадники Батьківщини». Кількість таких, вимушених переселенців, обчислюється десятками тисяч.
Шоста, найбільш значна хвиля міграції, припадає на кінець шістдесятих, початок сімдесятих років, період початку освоєння нафтогазових багатств Тюменської області.
Відповідно до Постанови Уряду СРСР, прийнятому в лютому 1967 року, що за Українською РСР закріплювалася відповідальність за забезпечення трудовими ресурсами нового широкомасштабного будівництва в Сибіру. В Західний Сибір в «добровільно-примусовому» порядку виїжджали цілими організаціями: від директора - до прибиральниці. Вантажилася в ешелони техніка, будівельні машини, необхідне обладнання - і в Сибір. На всій території України по оргнабору вербували робочу силу. Студенти українських вишів формувалися в будівельні загони, і щоліта проходили «трудову практику» на новобудовах Півночі.
В період інтенсивного освоєння нафтогазових багатств Сибіру в цьому краї побувало понад три мільйони українських будівельників, нафтовиків, авіаторів. Одні, відпрацювавши домовлений термін, вернулися на батьківщину, інші, обзавелися сім'ями і залишилися тут на постійне проживання. За даними перепису 1989 року, в Тюменській області проживало понад шістсот тисяч етнічних українців. Одна тільки ця цифра свідчить про те що це майже третина населення всієї області! На півночі області є міста і селища, в яких від 20 до 50 відсотків жителів - вихідці з України.
Складно переоцінити внесок українців у розвиток регіону. Багато вихідців з України керували будівництвами, провідними трестами та управліннями, обиралися головами Рад народних депутатів нових районів і міст.
Сьома, економічна, хвиля міграції почалася з розпадом Радянського Союзу і продовжується до цих пір. В пошуках кращої долі, українські мігранти їхали в Тюменську область. Становлення української діаспори Тюменської області почалося на початку 90-х років. В1992 році було офіційно зареєстровано обласне громадське об'єднання українців «Єдина родина» з місцем розташування у м Сургут. Трохи згодом, почали реєструватися об'єднання українців міст Тюмені, Нижньовартовська, Ялуторовська, Нефтеюганска, Лангепаса, Райдужного та багатьох інших. До початку нового століття в області налічувалося більше двадцяти громадських об'єднань українців, які гармонійно вписувалися в обласні та окружні організації. Під їх керівництвом стали щорічно проводитися фестивалі українського мистецтва «Сибірські барви України», «Дні української культури в Тюменській області», почала регулярно виходити газета української діаспори «Голос України в Західному Сибіру».
В кінці 2004 року, в Тюменській області, було зареєстровано нову громадську організацію українців «Громадська організація українців Тюменської області«Батьківщина», яка сьогодні відіграє об'єднуючу і координуючу роль у всій українській діаспорі регіону, включаючи автономні округи.
Нова організація почала роботу на консолідацію українців, залучення та охоплення заходами жителів віддалених районів області, проведення культурно-масових заходів у місцях компактного проживання українців. Сьогодні лави організації зміцнилися новими членами, виникли нові вогнища української культури в Ішимському, Нижнєтавдінському, Казанському, Вагайскому і Голишмановському районах Тюменської області.
ГОУ ТО «Батьківщина» значно активізувала роботу. Свята культури «Дні української культури в Тюменській області», «Міст дружби», дитячий фестиваль «Веселка» збирали представників не лише з Півдня Тюменської області, а й з округів.
ГОУ ТО «Батьківщина» веде роботу з розвитку української культури, збереженню рідної мови та національної самобутності.
В північних містах: Нижньовартовську, Губкинскому, Нефтеюганскому, Сургуті, в усіх цих районах інтенсивного розвитку нафтогазового комплексу Тюменської області вкладена величезна праця наших українських земляків.
Та й нині вони продовжують сумлінно трудитися на облаштуванні нових нафтових і газових родовищ, на будівництві міст і селищ, в соціальній сфері.
З України в суворий сибірський край прибули найстійкіші і самовідданіші громадяни, які і зараз продовжують гордо нести гідність українських людей - «Ми родом з України»! У яких, є честь і совість, потреба до великої праці, свободі і душевному спілкуванні.
І не дарма в центрі міста Муравлєнко стоїть будинок культури з рідною для всіх українців назвою «Україна», в Ноябрьске - ДК «Дніпро» і ресторан «Славутич» і т.д.
Коли їдеш на автомашині з Ноябрьска в Муравлєнко, то бачиш скромний, але пам'ятний символ України - величезний камінь, привезений з берегів Дніпра. На ньому напис: «Цю дорогу проклали будівельники з України». А поруч, упорядкований майданчик з колодязем і «журавлем», таким звичним для українських садиб.
Живучи багато років тут, в Тюменській області, українці не втрачають зв'язків з рідною Україною. Пам'ятають її глибоке зоряне небо, теплий свіжий степовий вітер, який приносить аромат свіжоспеченого українського хліба і польових квітів, вишневі сади біля кожної сільської хати і співучі, душевні голоси своїх земляків. Але, головне, навіть не в цьому ... Вони усвідомлюють, що кожна людина, кожен народ, має право на свій образ думок і вчинків, на свої переконання і самовизначення.
Ігор Друженко
Немає коментарів:
Дописати коментар
Коментарі