пʼятниця, 3 жовтня 2014 р.

Як начальство переслідувало молодих офіцерів

З 280-метрового прибережного схилу на острові Кильдин в Баренцевому морі стрибнув капітан-лейтенант. Днем раніше покінчив рахунки з життям старший лейтенант в гарнізоні Відяєво на тому ж Північному флоті.

В полку стратегічних ракетників, дислокованому під Новосибірськом (33-тя ракетна армія РВСП), з табельної зброї застрелився інженер відділення бойового управління частини лейтенант Ігор Бойцов.

Довгий список самогубців в погонах лише зростав з лякаючою швидкістю. У 1999 році серед загиблих військовослужбовців (без урахування бойових втрат на Північному Кавказі) наклав на себе руки кожен четвертий. 

Про те, чому людина роздумувала жити, судити буває важко. Ось лейтенант Бойцов, за первісною оцінкою слідства, зважився на самогубство унаслідок "перенапруги і нервового зриву в ході перевірки". Відомо, як уміють "діставати" перевіряючі. На тлі інших негараздів прочуханка від строгого начальника ставала останньою краплею
Як саме відбувалась трагедія, що трапилася. Одного разу вночі молодий офіцер надів зимову шапку, зав'язавши тасьми на підборідді, ліг у своїй каюті в койку і вистрілив з табельного пістолета в скроню. Напередодні його кинула дружина. Взяла дитину і поїхала до мами в Ленінград. Це в службовому розслідуванні і було названо головною причиною суїциду. Однак з'ясувалося, що два останні роки офіцера з азартом мисливця переслідував його новий командир. Чому ця людина не злюбила покійного, так і залишилося незрозумілим. Він всім мимрив щось нерозбірливе про нестаранність та інші огидні риси характеру свого колишнього підлеглого. Що б він не говорив, було ясно: начальник буквально замордував офіцера доганами, не упускав випадку принизити його в присутності інших, словом, "вправляв мізки", як це робиться в умовах нічим не обмеженої влади. Всі, хто був у курсі ситуації, в один голос говорили: "Сашу довів до смерті його командир". Проте ж і після цієї смерті доля цього "єдиноначальника" надалі склалася цілком благополучно. Формально його вину  встановити не вдалося.

Для військовослужбовця в ті роки, та, напевно, і зараз можливість вивернутися з-під самодура-начальника нічим не була забезпечена. Залежність офіцера, особливо молодого, від командира близька до кріпацької. І сьогодні він зазвичай не в силах змінити власну долю. Не полегшує це завдання і контракт, підписаний з Міністерством оборони. Занадто абстрактний цей папірець, майже ні до чого не зобов'язуючий військове відомство і майже до всього - офіцера.

Молодих офіцерів крили матом (в тому числі і в присутності їх підлеглих), не відпускали у відпустку, "зарубували" переведення на навчання, їм затримували присвоєння чергового звання, відмовляли в переведенні до іншого місця служби (навіть якщо цього вимагало, скажімо, слабке здоров'я дружини або дитини). Їх позбавляли всякої перспективи зростання. Нарешті, нерідко офіцер, щоб зберегти свої переконання, чи не переступити важливі для себе моральні заборони, залишитися порядною людиною в своїх очах, вступав в конфлікт встановленим порядком. Він не мав права відмовитися від виконання навіть очевидно злочинного, маревного наказу. Винести весь цей гніт безправ'я, торжество над собою дуроломов, витерпіти всю цю безнадію не всім дано. Та ще й тоді, коли своїм вольнодумством наступив на мозоль вищому начальству, або хтось із знайомих вирішив помститись за щось, в такому разі щоденні допікаючі прояви такої помсти неминучі.

Злидні і приниження безгрошів'ям - це лише фон, на якому розігрувалися трагедії. Коли офіцер кріпак, коли йому не тільки грошей, але і шансу змінити своє життя не дають, тоді трапляється трагедія.

Олександр Майстренко

Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі