середа, 30 липня 2014 р.

Деякі уроки АТО

Які підсумки випливають з ходу АТО:  а) росіяни набагато більш підготовлені до диверсійно-терористичного вторгнення, ніж українці до його відбиття (і це пов’язане з тим, що зазначена операція готувалася Росією далеко заздалегідь); в) сепаратисти зовсім не бояться українських військових та продовжують нарощування своїх дій так, нібито українських БТРів, танків та спецназу в регіоні і не існує. Звідки випливає така сумна картина, яка, не має перспектив поліпшитися, якщо українська влада не змінить своєї підкреслено ненасильницької, «толстовської» стратегії. Така стратегія приречена на повний провал та крах.

Стратегія Путіна. Він полягає у твердженні, що на Сході України мають місце «мирні протести» громадян, які повстали проти фашистсько-бандерівського керівництва України, яке нехтує правами російської та російськомовної спільноти. Їх вимоги полягають у негайному запровадженню федералізації та статусу російської мови в якості другої державної. Зіткнення проукраїнських та проросійських сил подається як початок «громадянської війни», а запровадження АТО – як неправомірне використання сили проти «мирного населення». Ця позиція відстоюється в постійних телефонних перемовинах Путіна з Меркель.

Путін прекрасно розуміє, що Меркель йому не вірить, але продовжує городити пропагандистську ахінею. І Меркель розуміє, що Путін розуміє її ставлення до офіційної позиції Кремля як геббельсівської брехні. Але обидва роблять вигляд, що спілкуються «на повному серйозі». Коли Яценюк висуває росіянам умови «засудити тероризм», він прекрасно розуміє, що вони не можуть це зробити за визначенням, оскільки самі є його основною причиною. І Путін прекрасно розуміє, що Яценюк це розуміє, але словесна вистава продовжується, бо дипломатичні ігри потребують від їх учасників ламати комедію та видавати себе за дурників.

І є розуміння того, що все це не більше, як комедія (на жаль, з катастрофічними наслідками).

Стратегія української влади. Президент і Уряд закликає РФ і міжнародну спільноту «засудити тероризм» та припинити допомогу сепаратистам.
Також продовжуються спроби отримати військову допомогу від інших держав світу, хоча війна не без успіху продовжується з опорою на власні сили.

«Називати речі своїми іменами». Згідно цієї лінії аналізу, в Україні відбувається на поодинокі терористичні акції, а повномасштабна агресія з боку північного сусіда. Ця лінія притаманна деяким експертам (як військовим, так і експертам-політологам), які не просто констатують ситуацію, а в буквальному сенсі слова, б’ють на сполох, оскільки час спливає, а будь-яке запізнення з боку України, дійсно, «смерті подібне».

Проти диверсантів потрібно вживати жорсткі та симетричні диверсійні дії, які руйнують його техніку та живу силу.

Існують побоювання, що жорсткі дії з українського боку, викличуть негайне введення російських військ на територію України.

Всі зазначені гіпотетичні мотиви браку рішучості, відсутності «волі-до-спротиву» та якоїсь всеохопної імпотенції влади мають на меті досягти результатів «малою кров’ю» та запобігти повномасштабної російської агресії та «гарячої війни». Внаслідок втрати часу та ініціативи ресурсу захисту у України буде ще менше, ніж зараз, і влада отримає не тільки війну, але й «ганьбу і війну». (Цю фразу Черчилля часто цитували в наших ЗМІ, але політика влади робить її весь час актуальною).

Вся проблема в тому, що неправильно кваліфіковано ситуацію. Події на Донбасі намагаються кваліфікувати як тероризм, хоча це не тероризм, а війна. Специфічна, але війна.

АТО – це правоохоронна операція, а в умовах війни потрібно проводити військові операції, з дотриманням всіх вимог, що ставляться саме до військових операцій.


Правильний діагноз подій на Донбасі — війна, а саме її підвид – війна у місті серед мирного населення, щось типу герильї.

Основними завданнями такої війни є:

ідентифікація «чужих», для їх подальшої нейтралізації;
не розкриття себе та своїх дій.

Цілями, які мають бути досягнуті в війні на Донбасі є сіяння серед сепаратистів паніки та страху, і в результаті цього, а також повномасштабного наступу та військових операцій по взяттю під контроль всієї лінії кордону та взяттю в кільце сепаратистів, остаточна ліквідація сепаратистів.

Сепаратисти так вільно себе почувають, бо:

дії антитерористів їм відомі наперед (зрадники оголошують про них ще до початку самих дій);
антитерористів легко ідентифікувати, відповідно, і нейтралізувати;
сформовано живий щит для прикриття, який буде організований швидше, ніж до них підійдуть антитерористи.

Найстрашніша ситуація – це не тоді, коли тебе б’ють, або збираються бити, а коли не знаєш, хто і звідки б’є, і коли наступний удар. От таку ситуацію потрібно створити сепаратистам.

Також слід позбавити противника можливості вільно маневрувати своїми силами і забезпечення. В глибині території Донецької області, і насамперед на комунікаціях по транспортних коридорах з Росії в Слов'янськ, слід налагодити постійну роботу мобільних "кочівних" малих груп, які здійснюватимуть перевірку транспорту. Нав'язуючи противникові маневрені бойові дії силами розвідгруп, ми змусимо його розосередити свої підрозділи для охорони, організовувати перевезення потрібних вантажів тільки в складі великих охоронюваних конвоїв. Укрупнивши конвої, ми ускладнимо логістику противника, знизимо скритність перевезень, і головне — зробимо конвої помітними мішенями для нашої авіації.

Ваценюк І.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі