середа, 26 лютого 2014 р.

Реабілітація репресованих в Україні

Рада освободила отца и сына ПавличенкоПісля 1917 року, в період громадянської війни і наступні десятиріччя на землі України мільйони безневинних людей на підставі антигуманних і антидемократичних законів та внаслідок прямого беззаконня і свавілля зазнали переслідувань за свою політичну діяльність, висловлювання своїх думок та релігійні переконання.

Спеціальне дослідження, проведене Верховним Судом України, свідчить, що масовим репресіям було піддано практично всі прошарки суспільства: партійні та безпартійні, чоловіки і жінки, люди похилого віку, діти, колгоспники, робітники та службовці. Під час судових і позасудових розправ грубо нехтувались норми Конституції, покликані охороняти права і сободи громадян, елементарні норми судочинства.

В Україні роботу в справі реабілітації репресованих практично почали проводити з 1956 р. У 1956-1959 рр. за цією категорією справ було реабілітовано близько 250 тис. громадян. Однак у подальшому процес реабілітації фактично припинився – кількість переглянутих справ щорічно зменшувалась, перевірки проводились за заявами репресованих чи їхніх близьких, і за наступні 28 років було переглянуто лише 85 тис. справ і реабілітовано 60 тис. осіб.

У 1989 р. роботу з реабілітації було відновлено і протягом двох років реабілітовано ще 180 тис. репресованих. За цей час завершили перегляд архівних кримінальних справ, рішення з яких ухвалювались несудовими органами.

Потрібно було прийняття закону, який став би ефективним правовим інструментом для завершення великої та складної роботи з відновлення історичної справедливості, прав та інтересів громадян, потерпілих від беззаконня і свавілля.

17 квітня 1991 року прийнято Закон України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”. 

Метою прийняття Закону було ліквідація наслідків беззаконня, допущених з політичних мотивів до громадян України, поновлення їх права, встановлення компенсації за незаконні репресії, а також пільг реабілітації.
Визначено, що репресії-це заходи примусу в різній формі, зокрема: позбавлення життя або волі, примусове переселення, заслання, вислання за межі республіки, примусове утримання в лікувальних закладах, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод за мотивами політичного, соціального, класового, національного та релігійного характеру.

Згыдно Закону реабілітації підлягають :
репресовані у позасудовому порядку, що само собою є антиконституційним і грубо порушує законність;
засуджені за злочин, віднесені законодавством того періоду до контрреволюційних, чи за окремими статтями КК УРСР, що необґрунтовано обмежували свободу совісті, переконань та інші політичні права громадян, 
особи, щодо яких за політичними мотивами було застосовано примусові заходи медичного характеру;

Для всіх реабілітованих передбачено певні пільги. Ці особи поновлюються в усіх громадянських правах, їм мають повернути нагороди, вчені ступені, почесні звання, пенсії, яких вони були позбавлені у зв’язку з репресіями.

Вирішення цих питань покладені на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою утворюють штатні комісії, положення щодо яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Комісії також надають громадянам допомогу в одержанні необхідних документів у зв’язку з реабілітацією; організовують публікацію повідомлень про реабілітацію в пресі чи іншим способом інформують громадськість за місцем роботи та проживання реабілітованого; доручають органам внутрішніх справ перевіряти факти безпідставності заслання і вислання; заслуховують інформацію відповідних службових осіб про виконання законодавства з питань реабілітації; вирішують інші питання, пов’язані з поновленням прав реабілітованих.

Порядок виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим регулюється Положенням про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям, яке було затверджене Постановою Кабінету Мінстрів УРСР від 24 червня 1991 року №48.

Більшість зазначених проблем пов’язані з тлумаченням окремих положень згаданих Закону і Положення. В деяких випадках їх розв’язання потребує доповнення чи уточнення цих нормативних актів. 

Практика застосування названого Положення свідчить про доцільність внесення змін до його пункту 4. Згідно з цим пунктом, заяви про повернення будівель та іншого майна або вішкодування їх вартостей подають комісії за місцем проживання заявника на момент арешту. Автори цієї норми керувались тими міркуваннями, що в місці арешту, як правило, може знаходитись реквізоване майно чи документи про нього, і це значно полегшує вирішення питань щодо повернення майна чи відшкодування його ня його вартості. Треба також врахувати й те, що багато реабілітованих проживають не там, де вони були піддані репресіям. Переважно це люди похилого віку, яким і фізично і морально важко їздити до місць колишніх арештів. Це змушує їх звертатись з проханням розглянути питання про реабілітацію за місцем проживання. Враховуючи все це, доцільно було б у п.4 уточнити: “заяви про виплату грошової компенсації, про повернення будівель та іншого майна подаються реабілітованими до комісії за місцем їхнього проживання”.

Існує ряд проблем, пов’язаних з реабілітацією тих громадян, яких за рішенням органів державної влади і управління розселяли на відведені земельні наділи в межах того ж адміністративного району або ж взагалі не виселяли, проте, як і в першому випадку, позбавляли майна. 

Правового вирішення чекають й інші питання, пов’язані з реабілітацією громадян. 


Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Стаття 5. Встановити для осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі або примусового поміщення у лікувальні заклади і згодом реабілітовані відповідно до статті 1 цього Закону, грошову компенсацію у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі, але не більш як 75 мінімальних заробітних плат. Одноразово як грошова компенсація реабілітованій особі виплачується до 15 мінімальних заробітних плат, а решта належних грошей - протягом наступних п'яти років. У разі можливості, на вимогу реабілітованого, вся нарахована грошова компенсація може бути виплачена одноразово. Виплата компенсації спадкоємцям не проводиться, крім випадків, коли компенсація була нарахована, але не отримана реабілітованим. (частина перша статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 15.05.92 р. N 2353-XII, від 19.11.92 р. N 2803-XII) 

Згідно із Законом України від 18.06.92 р. N 2477-XII встановлено, що передбачена виплата грошової компенсації, а також повернення майна або відшкодування його вартості провадиться тільки реабілітованим особам або спадкоємцям першої черги.

Олександр Майстренко

Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі