Тим не менш, такі працівники мають ряд спільних характеристик, які стисло викладені нижче:
Старші працівники вразливі до певних ризиків на виробництві через поганий у цілому стан здоров’я і більш схильними до отримання травм, ніж дорослі працівники молодшого віку.
Вони часто маргіналізовані економічно, соціально і (або) політично, як, наприклад, працівники, що перебувають в умовах примусової праці, та працівники-мігранти. Їм доводиться працювати у фізичній, географічній, соціальній або культурній ізоляції (це, наприклад, домашні працівники, деякі сільськогосподарські робітники, або представники етнічних
меншин).
Багато працівників, можуть зазнавати дискримінації, психосоціального тиску, жорсткого поводження або переслідувань.
Уразливим працівникам часто доводиться працювати на брудних, принизливих і небезпечних роботах (так званих «три-D-роботах»), що особливо характерно для деяких працівників-мігрантів. Деякі з них працюють у секторах економіки, які за своєю природою більш небезпечні, наприклад, у будівництві, видобувній промисловості, сільському господарстві та рибальстві, й зазнають підвищеного ризику виробничого травматизму та пов’язаного з роботою погіршення здоров’я.
Ці працівники часто погано організовані й представлені профспілками або іншими організаціями працівників – якщо представлені взагалі.
Об’єкти, на яких можна знайти уразливих працівників, часто ризик виявлення і виправлення порушень є мінімальним, а ризик постійної експлуатації – підвищеним.
У більш довгостроковій перспективі важливо, щоб національне трудове законодавство було якомога всеосяжним за сферою своєї дії, охоплюючи всі підприємства і всіх працівників, незалежно від їхнього статусу. Для цього необхідна сильна політична воля до змін, яку цілком підтримали б соціальні партнери. Вона здійснюється, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці або моральності людини.
ПРИМУСОВА ПРАЦЯ І ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ
У всьому світі вкладаються величезні кошти в підготовку співробітників поліції, прикордонних служб та інших правоохоронних органів на предмет боротьби з торгівлею людьми. Оскільки примусова праця і торгівля людьми є важкими кримінальними злочинами, то держави
та інші зацікавлені сторони, як правило, вважають, що протидіяти їм краще за все шляхом кримінального правозастосування і кримінальних процедур, аніж за допомогою трудового законодавства і систем адміністрації праці.
Проте, є багато причин того, чому, як це вже відбувається у деяких країнах, міністерства праці та інспекції праці повинні займатися цими проблемами, у співробітництві з цими органами.
Слід враховувати наступні факти:
..сучасні форми примусової праці проникають у головні сектори економіки через складні ланцюги постачання і неврегульоване переміщення людей через кордони в пошуках роботи;
..примусова праця і торгівля людьми є грубими порушеннями прав людини та прав працівників і є антитезою гідної праці. Свобода від примусової праці – одне з чотирьох основних трудових прав, що їх інспектори праці повинні заохочувати та захищати;
..примусова праця і торгівля людьми приносять значні прибутки й часто пов’язані з іншими видами нелегальної діяльності, такими як ухилення від сплати податків і шахрайство з соціальною допомогою;
Мобільний інспекційний підрозділ, Бразилія
Одним із заходів щодо боротьби з примусовою працею у Бразилії стало створення спеціального мобільного інспекційного підрозділу (за Указом № 550 MTb від 14 червня 1995 р.) – оперативного загону інспекторів праці та співробітників федеральної поліції. Ці працівники набираються з-поміж добровольців, причому жоден із них не працює у тому штаті, де проживає, з причини особистої безпеки та незалежності від місцевого впливу. Їхня робота полягає у розслідуванні звинувачень у застосуванні примусової праці на «фазендах» (сільських маєтках-фермах або ранчо). Іноді в роботі підрозділу беруть участь судді з питань праці, тому рішення про судове переслідування може прийматись швидко й на місці.
Регулярні оцінки діяльності цього підрозділу вказують на два головні критерії ефективності: централізовану організацію та абсолютну секретність планування. Слідча робота мобільних інспекційних груп відтворена на місцевому рівні та рівні штатів.
Поняття примусової праці
Визначення терміну «примусова праця» встановлено у Конвенції МОП 1930 р. про примусову працю (№ 29). Згідно зі статтею 2, примусова праця означає:
«будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг».
Декілька елементів цього визначення потребують додаткового розгляду:
«Будь-яка робота чи служба» охоплює всі види роботи, зайнятості або занять. Тому характер або легальність трудових правовідносин значення не мають. Наприклад, проституція в деяких країнах є легальною, але вона все одне може підпадати під дію Конвенції № 29. Домашня праця часто не регулюється трудовим законодавством, проте примусова праця, як вона визначена у Конвенції № 29, може мати місце у приватних домогосподарствах.
Яка-небудь особа» означає не тільки дорослих, а й дітей. Крім того, не має значення, чи є дана особа громадянином країни, в якій виявлено випадок примусової праці.
Загроза покарання» означає не тільки кримінальні санкції, а різні форми примусу, такі як погрози, насильство, утримання документів, що посвідчують особу, ув’язнення або невиплата заробітної плати.
Ключове питання полягає в тому, щоб працівники вільно могли припиняти трудові правовідносини без утрати будь-яких прав або пільг.
Приклади: погроза невиплати зарплати, нарахованої працівникові, або позбавлення права на захист від насильства.
«Добровільно» означає згоду працівника на встановлення даних трудових правовідносин. Хоча працівник, можливо, уклав трудовий договір без будь-якого обману чи примусу, він повинен завжди мати можливість вільно анулювати угоду, укладену за згодою.
Інакше кажучи, вільна і свідома згода повинна бутио сновою наймання й повинна існувати протягом усього періоду дії трудових правовідносин. Якщо роботодавець або вербувальник удався до обману чи примусу, то згода втрачає чинність.
Торгівля людьми
Примусова праця часто стає результатом торгівлі людьми. Вона передбачає переміщення людини, зазвичай через кордони, з метою її експлуатації.
Торгівля людьми визначена Протоколом про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності (Палермським протоколом), прийнятим у 2000 році. У цьому протоколі розрізняються торгівля людьми та незаконне ввезення людей на основі елемента експлуатації, обману та примусу.
Зокрема, стаття 3 говорить:
«Торгівля людьми» означає здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передачі, приховування або одержання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції
інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан або вилучення органів».
Це визначення є доволі складним, але його можна розбити на наступні елементи:
..дії: вербування, перевезення, передача, приховування або одержання людей;
..засоби: сила, обман, викрадення, примус, шахрайство, загрози, зловживання владою або уразливістю положення;
..мета: експлуатація, у тому числі примусова праця, або вилучення органів.
Важливо розуміти, що не вся примусова праця є результатом торгівлі людьми. Крім того, майже всі випадки торгівлі людьми призводять до примусової праці (виняток – торгівля з метою вилучення органів).
З точки зору МОП, важливо розрізняти примусову працю, де певні форми примусу та обману застосовуються для утримання працівника, та «неналежні умови праці». Відсутність життєздатних економічних альтернатив, яка примушує людей до експлуататорських трудових
відносин, сама по собі не становить примусову працю, хоча й може створювати вразливе становище, як визначено у Палермському протоколі.
Тому слід враховувати зовнішні обмеження, які можуть мати вплив на вільну згоду.
До секторів, у яких примусова праця визначена істотною проблемою в багатьох країнах, відносяться:
..секс-індустрія та індустрія розваг;
..будівництво, зокрема печі для випалення цегли;
..сільське господарство і садівництво;
..добувна промисловість і лісозаготівля;
..харчова та пакувальна галузі;
..домашня праця, інша робота з догляду та прибирання;
..робота на фабриках, переважно текстильних і швейних;
..ресторани та громадське харчування;
..транспорт;
..різні види неформальної економічної діяльності, такі як організоване жебрацтво та вулична торгівля.
Деякі категорії працівників уразливіші, ніж інші. Інспектори праці,
відповідно до свого мандату та сфери дії системи інспекції, повинні
приділяти особливу увагу наступним групам працівників:
..працівникам із групи, в якій спостерігається документально зафіксована
тенденція дискримінації на робочому місці, наприклад,
Лінію поділу між образливими формами примусової праці (у суворо юридичному сенсі) та вкрай поганими умовами праці іноді буває дуже складно провести. Є багато способів, у які роботодавці можуть позбавляти працівників їхніх основних прав, наприклад, виплачуючиїм менше мінімальної зарплати, встановленої законом. Сьогодні набувають поширення сучасні форми примусової праці, що часто мають відношення до глобалізації та нових міграційних тенденцій; вони більш очевидно пов’язані з отриманням незаконних прибутків певним колом осіб, більшість з яких відноситься до організованої злочинності.
Отже, ефективні дії проти примусової праці, у тому числі проти торгівлі людьми, вимагають комплексного підходу, в якому забезпечення суворого дотримання законодавства поєднується з профілактичними заходами та допомогою жертвам. Таким чином, політика, спрямована проти примусової праці, повинна відображати важливість реалізації цілого ряду підходів, які доповнюють один одного, таких як інформаційно-освітня діяльність, навчання і освіта, а також інспектування, надання порад та інформації й забезпечення дотримання законодавства (судове переслідування та інші санкції).
Така політика повинна базуватись на ґрунтовному аналізі даної проблеми й чіткому баченні шляхів її викоренення, зокрема вимірних показників успішності, а також на виділенні відповідних державних ресурсів.
Виклики щодо правозастосування
Як згадувалося вище, існують різні перешкоди для ефективного правозастосування. Деякі з них стосуються самого характеру примусової праці, інші – політичних та організаційних факторів, зокрема обмеженої сфери дії інспекції праці в деяких районах і країнах. Примусову працю і торгівлю людьми виявити важко через те, що вони приховані від людських очей. Працівникам правоохоронних органів і організаціям, які надають допомогу жертвам, важко охопити ймовірних жертв, які працюють в ізольованих умовах, наприклад у приватних домівках,
географічно ізольованих районах і на мобільних робочих місцях, таких як будівельні майданчики.
Крім того, примусова праця часто має місце у ситуації, де ймовірні жертви мають обмежені альтернативи й можуть не мати іншого вибору, ніж співпрацювати з експлуататорами, а не з інспекторами праці. Багатьом з них відомо, що вони порушують національні закони, працюючи
нелегально, і не хочуть, щоб державні органи про них знали.
Інші можуть відноситися до дискримінованої групи, що, як правило, взагалі уникає контактів із державними органами. За допомогою правозастосовних заходів можна притягти до відповідальності більше правопорушників, якщо є підтримка з боку потенційних жертв, які
здатні опиратися експлуатації та звертатися по допомогу до органів влади.
Виявлення жертв і проведення розслідування
Основним елементом оперативних настанов для інспекторів праці щодо примусової праці повинні бути ознаки, що допомагають їм вирішувати, чи підпадає конкретна ситуація під визначення примусової праці. Такі ознаки можуть не завжди бути елементом примусової праці; разом з тим, їх слід тлумачити як сигнали, що необхідно продовжувати розслідування . Загальна оцінка має ґрунтуватися на питанні про те, чи надав працівник добровільну та свідому згоду, погоджуючись на роботу, й чи може він на свій розсуд припинити трудові правовідносини.
Ознаки повинні: (а) спрямовувати дії інспекторів праці та інших суб’єктів на виявлення можливих ситуацій, де має місце примусова праця; (б) бути доречними для конкретної країни, враховуючи ситуації з примусовою працею, які з найбільшою вірогідністю траплятимуться
у конкретних секторах і регіонах; (в) ґрунтуватися на національних законах і нормативних актах; (г) допомагати відрізняти погані умови праці від примусової праці.
МОП пропонує шість усеосяжних ознак:
1) фізичне насильство, в тому числі сексуальне;
2) обмеження свободи переміщення;
3) погрози;
4) борг та інші форми залежності;
5) утримання або невиплата заробітної плати;
6) утримання документів, що посвідчують особу.
Переслідування і санкції
Примусова праця і торгівля людьми – це злочини, які часто трапляються на тлі порушень трудового законодавства. Отже, правозастосування стосується не тільки кримінального, а й трудового законодавства.
Згідно з Конвенцією МОП про примусову працю (№ 29), примусова праця повинна переслідуватися у кримінальному порядку, і країни мають забезпечити ефективність і суворе додержання відповідних санкцій.Санкції можуть включати позбавлення волі.
Одна з найпоширеніших санкцій – штраф. У деяких країнах встановлені методи визначення розміру штрафів. Вони базуються на таких критеріях, як рецидив правопорушення, торговельний обіг, чисельність працівників, постраждалих від правопорушення, характер і наслідки порушення. Серйознішою санкцією є відкликання ліцензії на ведення діяльності або закриття підприємства.
Існує широкий спектр можливих адміністративних, цивільних і кримінальних санкцій, зокрема:
..припис про внесення змін;
..сплата штрафів;
..відновлення працівника;
..відшкодування фінансових збитків, завданих жертві;
..відшкодування моральної шкоди у вигляді разової виплати;
..конфіскація майна;
..позбавлення прав на підписання контрактів або на виділення
коштів;
..домашній арешт або ув’язнення.
Як ставитися до жертв примусової праці?
Управління Верховного комісара ООН із прав людини видало «Рекомендовані принципи та керівні положення з питання про права людини та торгівлю людьми», де наведені корисні рекомендації в цьому відношенні. Зокрема:
..жертв слід повністю інформувати про можливі варіанти, зокрема щодо надання свідчень у суді. Їм слід знати про процедури та можливі ризики;
..жертв слід звільняти від кримінальних розслідувань у випадку скоєння ними злочину під час виконання примусової праці («застереження про звільнення від покарання»);
..слід дотримуватися таємниці приватного життя жертв та зберігати конфіденційність наданої ними інформації;
..слід гарантувати безпеку жертв і членів їхніх сімей. Перш ніж відправляти людей, які стали жертвами торгівлі, додому, слід ретельно оцінити можливі ризики;
..жертвам слід надавати допомогу згідно з їхніми потребами, зокрема матеріальну, медичну, психологічну або правову;
..жертвам слід надавати можливості для того, щоб вони робили власний свідомий вибір і самостійно приймали рішення, а також брали якомога ширшу участь у процесі ухвалення рішень, які їх стосуються;
..жертв слід інформувати про компенсацію незалежно від кримінальних проваджень.
Національний механізм перенаправлення (НМП)
НМП – це мережа співробітництва, за допомогою якої державні зацікавлені суб’єкти виконують свої зобов’язання щодо захисту й сприяння забезпеченню прав людини жертв примусової праці та торгівлі людьми, координуючи свої зусилля у стратегічному партнерстві з громадянським суспільством, організаціями працівників і роботодавців. Модель НМП розроблена в контексті торгівлі людьми, але її цілком можна використовувати у ширшому контексті примусової праці.
Співробітництво і партнерство
Примусова праця і торгівля людьми – це комплексні злочини, які потребують цілісних заходів реагування і узгодженого підходу на макро-мезо- та мікро-рівні. Співпраця широкого кола партнерів є дуже необхідною: на державному рівні головними партнерами повинні бути поліція, судова влада, імміграційні органи, прикордонна служба, митні та податкові відомства, установи системи соціального забезпечення і соціального страхування.
Працівники мають право на доступне медичне обслуговування й на отримання допомоги, передбаченої законом і системами професійної допомоги.
Олександр Майстренко
Немає коментарів:
Дописати коментар
Коментарі