неділя, 1 вересня 2013 р.

НАБУТТЯ ЧИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ГРОШЕЙ БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПІДСТАВИ

Постановка проблеми. 
У практиці за­стосування законодавства щодо стягнення чужих грошових коштів як безпідставного збагачення існують численні помилки у ви­значенні підстав позову, правової природи позовних вимог. Ця проблема правової сут­ності грошових коштів, набутих без достат­ньої правової підстави, та доходів, які набу­вач одержав або міг одержати від цих кош­тів, виникла тому, що новелою Цивільного кодексу України 2003 року (далі — ЦК) ста­ла категорія «чужі гроші», запозичена з еко­номіки. Аналіз праць цивілістів, судової практики та цивільного законодавства дає можливість стверджувати про існування про­галин і недоліків у врегулюванні зобов’язань із безпідставного збагачення, що призводить до плутанини та неправильного застосуван­ня правових норм.
Метою даної статті є науково-практичне коментування ч. 2 ст. 1214 ЦК щодо: безпід­ставного одержання чи збереження грошей; відмежування набувача, який зберігає (утри­мує) чужі гроші без правових підстав у недоговірних зобов’язаннях, від порушника до­говірних грошових зобов’язань; порівняння категорії «безпідставно одержані чи збе­режені гроші» з категорією «чужі гроші»; визначення правової природи безпідставно одержаних чи збережених грошей.
Аналіз останніх досліджень
Окремі аспекти цієї проблеми розгляда­лися науковцями, зокрема І. Берестовою, О. А. Печеним, О. О. Отрадновою, В. І. Тру­бою, О. В. Кривендою, А. Л. Ткачуком, С. М. Лепех, А. Присяжнюком, Л. Новоселовою та ін. Однак не можна стверджувати, що всі питання стосовно вказаного правового інституту остаточно вирішені. Серед вчених-правознавців немає єдності думок щодо різних правових аспектів, пов’язаних зі стяг­ненням безпідставно набутих чужих грошо­вих коштів, багато питань залишилося без роз’яснень. Цивілісти звертають увагу на не­досконалість цивільно-правового регулю­вання зобов’язань із безпідставного збага­чення. На думку І. Болокан, — це відсутність визначень таких понять, як «набуття без до­статньої правової підстави», «збереження без достатньої правової підстави», «достатня правова підстава» .
Коментатори цивільного законодавства А. Г. Ярема та ін. вважають, що у терміні «чужі кошти» є значна частка умовності, оскільки передані одним суб’єктом другому (незалежно від підстави) грошові кошти готівкою з моменту передання переходять до одержувача на праві власності (ст. 334 ЦК) і не можуть вважатися чужими . Цю економічну категорію першим увів до росій­ського дореволюційного цивільного права Л. А. Лунц, застосовуючи її як до залучених, так і до неправомірно використовуваних коштів . У такому саме сенсі вжи­вається цей термін у ст. 536 ЦК тощо, хоч слід погодитися, що економічний термін «користування чужими грошовими кошта­ми» для цивільного законодавства є невда­лим: оскільки запозичені грошові кошти стають власністю позичальника (ст. 1046 ЦК), то користуватися грошима не можна, ними можна тільки розпоряджатися; корис­тування чужими речами є правопорушен­ням, окрім випадків майнового найму, сер­вітуту тощо, проте гроші не можуть бути предметом цих зобов’язань; проценти стягу­ються незалежно від факту користування — достатньо тільки володіння. Однак до скасу­вання цього терміна ми вимушені його за­стосовувати.
Треба звернути увагу на змішування по­нять: «користування чужими грошовими коштами» та «безпідставне користування чу­жими грошовими коштами». О. П. Печений називає проценти платою за безпідставне ко­ристування чужими грошовими коштами. В. О. Хохлов визнавав проценти платою за безпідставне користування чужи­ми грошовими коштами . Але, на нашу думку, не можна всі випадки засто­сування такої санкції, як проценти річні, вва­жати санкцією за безпідставне користування чужими грошовими коштами, передбаченою ч. 2 ст. 1214 ЦК за порушення недоговірного зобов’язання. Вважаємо, що мають місце три випадки застосування процентів за користу­вання грошовими коштами. По-перше, про­центи за правомірне користування грошови­ми коштами, якщо це передбачено догово­ром або законом, наприклад, при авансу­ванні, кредитуванні тощо. По-друге, процен­ти за порушення договірних грошових зобо­в’язань, зокрема договору продажу товару в кредит тощо. По-третє, проценти за пору­шення недоговірних грошових зобов’язань, зокрема при безпідставному збагаченні.
Вбачається спірною думка В. І. Труби що­до поєднання положень ч. 2 ст. 1214 ЦК з по­ложеннями ст. 536 ЦК. В. І. Труба вважає, що «у всіх випадках, коли боржник за гро­шовим зобов’язанням (наприклад покупець за договором купівлі-продажу) не виконав його у належний строк, він розглядається як набувач, який зберігає (утримує) чуже майно без правових підстав, а тому, крім обов’язку повернути суму боргу, зобов’язаний ще ви­платити проценти за її використання (ст. 536 ЦК)» . На нашу думку, якщо поку­пець за договором купівлі-продажу не вико­нав грошове зобов’язання у належний строк, то він повинен розглядатися як порушник договірного зобов’язання, а не як набувач у недоговірному зобов’язанні, який утримує чуже майно без достатніх правових підстав, оскільки ч. 2 ст. 1214 ЦК міститься у підроз­ділі 2 «Недоговірні зобов’язання», а наведе­ний В. І. Трубою приклад щодо покупця сто­сується порушення договірних зобов’язань.
Вважаємо, що правові наслідки порушення договірного зобов’язання, зокрема обов’язок сплати процентів річних, не можна розглядати як недоговірне зобов’язання набувача при без­підставному збагаченні. На таких само підста­вах видається спірною позиція А. Присяжнюк, яка вважає норму ч. 3 ст. 1212 ЦК (про право вимоги повернення виконаного однією зі сто­рін у зобов’язанні як безпідставного збагачен­ня) винятком із ч. 4 ст. 653 ЦК, що передбаче­ний законом (про заборону повернення вико­наного за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору). Думаємо, що у ч. 3 ст. 1212 ЦК йдеться про повернення вико­наного однією зі сторін у зобов’язанні в разі зміни або розірвання договору, тобто коли до­говірне зобов’язання перетворилося на недоговірне, оскільки ця стаття міститься у підроз­ділі «Недоговірні зобов’язання». Не згодні з А. Присяжнюк і в тому, що ч. 4 ст. 653 ЦК можна розглядати як спеціальну норму щодо норм гл. 83 ЦК, оскільки у першій нормі йдеться взагалі про договір, а в другій — про недоговірні зобов’язання.
На наш погляд, спірною є і думка А. Блащука, що «в усіх випадках продовження ко­ристування майном після припинення дого­вору найму є безпідставним, а відтак, вини­кає нове цивільне зобов’язання, передбачене главою 82 ЦК «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» . Відповідно до ст. 764 ЦК, якщо наймач про­довжує користуватися майном після закін­чення строку договору найму, то, за відсут­ності заперечень наймодавця протягом од­ного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений до­говором. Тому вважаємо, що порушення умов договору, зокрема непередання речі, не тягне перетворення договірного зобов’язан­ня на недоговірне.
На такій само підставі вбачається спірним приклад О. М. Калітенко — банк, який посту­пився правом вимоги третій особі, не сповіс­тив про це боржника та неналежно отримав повернутий від боржника кредит . Цей приклад не можна, на нашу думку, наво­дити як ілюстрацію до ст. 1212 ЦК про без­підставне збагачення, оскільки банк перебу­ває з третьою особою в договірних відноси­нах, які банк порушив. Так само не може бути безпідставним збагаченням несплата послуг, якими фактично скористувався набу­вач (наприклад комунальних за відсутності договору). Відсутність договору як документа не свідчить про відсутність дого­вору як конклюдентного правочину з пре­зумпцією платності послуг. Тому й такий на­слідок як несплата послуг є наслідком пору­шення договору. Якщо суб’єкт користується послугами, то він не набувач, а замовник.
Окрім цього, спірною вважаємо думку, що при простроченні договірного грошового зобов’язання обов’язок боржника сплачува­ти позичальнику проценти за користування чужими грошовими коштами є недоговірним, тому не враховується вина боржника відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК. Так само спір­ною видається думка А. Блащука, що дія до­говору позики та кредитного договору при­пиняється з настанням строку повернення боргу . Не слід забувати, що, якщо виконання договірного зобов’язання про­строчено, то це зобов’язання не припиняєть­ся та не стає недоговірним.
Основний матеріал дослідження. Дум­ка, що гроші, отримані або збережені вна­слідок порушення договору, є безпідставни­ми, суперечить юридичному сенсу безпід­ставного збагачення. Загальноприйняте по­няття «безпідставно отриманий» поширю­ється на прибуток, отриманий з чужих гро­шових коштів внаслідок як договірних зо­бов’язань, так і недоговірних. У загально­вживаному широкому значенні поняття «безпідставний» означає — немає підстав, безґрунтовний, неналежно отриманий і мо­же поширюватися як на договірні, так і на недоговірні зобов’язання. У юридичному сенсі це поняття застосовується в недоговірних зобов’язаннях (гл. 83 ЦК), причому по­няття «підстава» слід розуміти не як підстава отримання доходів, а як підстава виникнен­ня речового права, безпідставно набуте май­но — це майно, що набуте, коли у набувача не виникло речового права, не було договір­них зобов’язань, а якщо й були, то згодом ви­знані недійсними тощо. Тому треба розме­жовувати два поняття — прибуток від чужих коштів, щодо яких є право вимоги кредитора за договором, яке ґрунтується на договорі, і прибуток від чужих коштів, щодо яких є право вимоги потерпілого, яке не ґрунтується на договорі. Загальним для цих двох видів при­бутків є те, що це прибутки від використання чужих грошових коштів. У першому випад­ку прибуток з’являється у боржника вна­слідок прострочення виконання грошових зобов’язань за договором, у другому — вна­слідок того, що грошові кошти отримані на­бувачем без достатньої правової підстави не в договірних відносинах або тоді, коли під­става, на якій кошти набуті, згодом відпала.
Погоджуємося з думкою Л. Новоселової: «если может быть предъявлен иск, основанный на договоре, либо иск, основанный на обязательстве из причинения вреда, то кондикционный иск не может быть предыявлен» . К. Скловський вважає, що віндикаційний позов реально може бути застосо­ваний тільки щодо наявних доходів, які збе­реглися та мають речову форму, але прак­тично віндикація звичайно неможлива й замінюється кондикцією в сумі збагачення (збереження) [12, с. 52], тобто позов із без­підставного збагачення щодо доходів можна пред’являти, якщо неможливо пред’явити віндикаційний позов. І. Берестова зробила вірне узагальнення поглядів цивілістів — «можливість застосування договірного, віндикаційного або деліктного позовів виклю­чає кондикцію, тобто позов із безпідставно­го збагачення».
Слід звернути увагу, що статтею 536 ЦК передбачено стягнення процентів за корис­тування чужими грошовими коштами, а інші статті (693, 694, 1214) посилаються на цю статтю, визначаючи випадки, коли ця стаття застосовується. Факт отримання додатково­го приростання з чужих грошових коштів виникає не тільки з недоговірного, а й з дого­вірного зобов’язання.
Пропонуємо розмежовувати такі два по­няття:
— Прострочені чужі грошові кошти — це кошти, щодо яких у кредитора є право ви­моги, що ґрунтується на несвоєчасному ви­конанні боржником грошових зобов’язань за договором.
— Безпідставно набуті чужі грошові кошти — це кошти, щодо яких є право вимо­ги потерпілого і які набувач набув або зберіг у результаті як власної поведінки, так і поведінки потерпілого, інших осіб чи внаслідок події, без достатньої правової підстави, за відсутності договірних зобов’язань, або як­що договір був згодом розірваний або визна­ний недійсним.
Проценти річні є правовим наслідком без­підставного користування чужими грошови­ми коштами або безпідставного збагачення лише у випадку, коли відсутня достатня пра­вова підстава для набуття грошових коштів, тобто у випадках недоговірних зобов’язань.
Висновки
Якщо виконання договірного зобов’язання прострочено, то це зобов’язання не припи­няється і не стає недоговірним. Набувача, який зберігає (утримує) чужі гроші без право­вих підстав, треба відрізняти від порушни­ка договірних грошових зобов’язань, оскільки перший є учасником недоговірних зобов’язань.
Безпідставно набуті грошові кошти — це кошти, щодо яких є право вимоги потер­пілого, набуті, коли не було договірних зо­бов’язань, а якщо й були, то згодом визнані недійсними, тощо. Категорія «безпідстав­но одержані чи збережені гроші» є різнови­дом категорії «чужі гроші». Якщо катего­рія «безпідставно одержані чи збережені гроші» може бути застосована тільки в не-договірних зобов’язаннях, то категорія «чу­жі гроші» може бути застосована як у до­говірних, так і в недоговірних зобов’язаннях.
При порушенні цивільних правовідносин не можна застосовувати кондикційний по­зов (позов із безпідставного збагачення), як­що вимоги можна задовольнити договірним, віндикаційним або деліктним позовами.
Подальші розвідки в даному напрямку плануються щодо сфери правової природи вини при порушенні грошових зобов’язань, у тому числі при безпідставному збагаченні.
Підготував В. Орел

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Коментарі