Діяльність більшості з працівників ВЧК-ОДПУ-НКВС СРСР десятиліттями цілком або частково замовчувалася чи перекручувалася. Працівників органів держбезпеки або відносили до рангу святих, або робили єдиними винуватцями злочинів тоталітарної системи. Але все це потребує уточнення.
Згідно з Постановою Центрального Виконавчого Комітету (ЦВК) СРСР від 10 липня 1934 р. був утворений Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) СРСР з такими головними управліннями: державної безпеки (ГУДБ); робітничо-селянської міліції (ГУРСМ); прикордонної та внутрішньої охорони (ГУПВО); виправно-трудових таборів і трудових поселень (ГУТАБ).
Відповідно до умов часу, а також у зв'язку із постановами ЦВК і Ради Народних Комісарів (РНК) СРСР від 7 жовтня та 26 листопада 1935 р. були встановлені спеціальні звання начальницького складу ГУДБ НКВС СРСР. Працівники ж ГУПВО НКВС СРСР мали загальноармійські звання.
Порівняльна таблиця спеціальних звань начальницького складу
ГУДБ НКВС СРСР і командного складу Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА) та ГУПВО НКВС СРСР ГУДБ НКВС СРСР ГУПО НКВС СРСР, РСЧА
Сержант державної безпеки - Лейтенант
Молодший лейтегант державної безпеки - Старший лейтенант
Лейтенант державної безпеки - Капітан
Старший лейтенант державної безпеки - Майор
Капітан державної безпеки - Полковник
Майор державної безпеки - Комбриг
Старший майор державної безпеки - Комдив
Комісар державної безпеки 3 рангу - Комкор
Комісар державної безпеки 2 рангу - Командарм 2 рангу
Комісар державної безпеки 1 рангу - Командарм 1 рангу
Генеральний комісар державної безпеки- Маршал Радянського Союзу
Порівнюючи персональні звання начальницького складу ГУДБ і командного складу РСЧА, можна відмітити, що при однаковій кількості позицій (одинадцять), ці звання помітно різнилися між собою. Первинне із спеціальних звань начскладу ГУДБ — сержант в армійській практиці дореволюційного минулого належало військовослужбовцям, які відносилися до молодшого начальницького складу. Званням лейтенанта, старшого лейтенанта, капітана і майора державної безпеки належав вищий ранг, ніж відповідним званням у РСЧА.
Згідно з постановами ЦВК і РНК СРСР від 26 листопада 1935 р. звання генерального комісара державної безпеки було надано наркому внутрішніх справ СРСР Г.Г.Ягоді. Звання комісарів державної безпеки 1 рангу отримали заступники наркома внутрішніх справ СРСР Я.С.Агранов і Г.Е.Прокоф'єв, нарком внутрішніх справ УРСР В.А.Балицький, начальники управлінь НКВС (УНКВС) по: Далеко-Східному краю Т.Д.Дерібас.
Звання комісарів державної безпеки 2 рангу були надані начальникам відділів ГУДБ НКВС СРСР: іноземного — А.А.Слуцьком, секретно-політичного — Г.А.Молчанову, оперативного — К.В.Паукеру, транспортного — О.М.Шаніну, економічного — Л.Г.Миронову, особливого — М.І.Гаю, начальнику ГУРСМ — Л.М.Бельському, наркомам внутрішніх справ: БСРР — І.М.Леплевському, Закавказької СФРР — С.А.Гоглідзе, Казахської АРСР — Л.Б.Заліну; начальникам УНКВС по Саратовському краю — Р.О.Піляру, Харківській області — К.М.Карлсону.
Наприкінці 1936 року було введено цифрове позначення відділів ГУДБ та відповідних їм відділів УДБ в республіканських, крайових та обласних НКВС. Відбулися і деякі організаційні зміни: із оперативного відділу було виділено відділ охорони, а на базі розформованого економічного відділу (ЕКВ) було утворено контррозвідувальний. Отже, у 1936-1938 рр. функціонували такі відділи ГУДБ НКВС СРСР:
1-й відділ — охорона керівників партії та уряду (на місцях — секретарів крайкомів, обкомів та інших відповідальних працівників).
2-й відділ — оперативний — стеження.
3-й відділ — контррозвідувальний (КРВ).
4-й відділ — секретно-політичний (СПВ) — розробка опозиції, інакомислячих.
5-й відділ — особливий — займався справами військовослужбовців (ОВ).
6-й відділ — транспортний (ТРВ).
7-й відділ — іноземний (ІНВ) — розвідка (існував в республіканських і прикордонних НКВС).
8-й відділ — обліково-статистичний.
9-й відділ — спецвідділ — мобілізаційні плани, допуски на підприємства.
10-й відділ — тюремний (на місцях — ВМУ — відділ місць ув'язнення).
11-й відділ — водно-транспортний (утворений 11 липня 1937 р.)
12-й відділ — спецзв'язок (утворений 27 липня 1937 р.).
Зазначимо, що структура органів держбезпеки весь час змінювалася. Про це свідчить перелік постанов ЦК ВКП(б) лише за 1938 р.: «Про структури ГУДБ НКВС СРСР» (28 березня), «Про зміну структури НКВС СРСР» (13 вересня), «Про структуру НКВС СРСР» (23 вересня), «Про облік, перевірку та затвердження працівників НКВС» (14 листопада).
Нижче подаємо в алфавітному порядку біографії працівників ВЧК-ОДПУ-НКВС СРСР, які в 20-х — 30-х роках стали жертвами репрресій.
АГАС ВЕНІАМІН СОЛОМОНОВИЧ
Нар. у 1899. У 1937 — заступник начальника 5 відділу ГУДБ НКВС СРСР. Нагороджений орденом «Знак Пошани» (22.07.1937). Перед арештом, наприкінці 1938 начальник відділення 2 Управління (особливих відділів) НКВС СРСР. Майор державної безпеки. Розстріляний у 1939.
АГРАНОВ ЯКІВ САУЛОВИЧ
Нар. в 1893 у м. Чечерськ Могильовської губернії, з родини дрібного торговця. Закінчив 4-класне училище. Працював конторником на лісовому складі в Гомелі. У 1912-1915 член партії есерів, член ВКП(б) з 1915 року, висланий до Єнісейської губернії. З березня 1917 у Петрограді працював на партійній роботі в Гомелі, секретарем Поліського обкому РСДРП(б). З лютого 1918 у Петрограді, секретар Малого Раднаркому. З 20 жовтня 1919 р. особливо-уповноважений особливого відділу (ОВ) ВЧК, помічник начальника секретного відділу ДПУ СРСР, потім на керівній роботі в ОДПУ СРСР. До 1931 нач. секретно-політичного відділу ОДПУ СРСР. У 1931-1933 повпред ОДПУ по Московській області. З 20.02.1934 заступник голови ОДПУ СРСР, з липня 1934 заступник наркома внутрішніх справ, з 4 по 8 грудня 1934 за сумісництвом нач. УНКВС по Ленінградській області, з 1935 1-й заступник наркома внутрішніх справ СРСР і нач. ГУДБ НКВС СРСР. 15.04.1937 звільнений з посади нач. ГУДБ та 1-го заст. наркома внутрішніх справ і призначений нач. 4 відділу ГУДБ НКВС СРСР. З 17.05.1937 нач. УНКВС по Саратовській області. Комісар державної безпеки 1 рангу (26.11.1935). Заарештований 20.07.1937. Засуджений до розстрілу 01.08.1938.
АЛЕКСАНДРОВСЬКИЙ МИХАЙЛО КОСТЯНТИНОВИЧ
Нар. у 1898, член ВКП(б) з травня 1917. В 1919 підпільник у Ромнах. З 1925 нач. відділу ДПУ УСРР. У 1933 начальник секретно-політичного відділу (СПВ) ДПУ УСРР. З 1934 нач. особливого відділу ДПУ УСРР, з липня 1934 нач. особливого відділу (ОВ) УДБ НКВС УСРР. З осені 1936 заступник начальника Головного розвідуправління РСЧА. Нагороджений орденами Червоної Зірки (14.02.1936) та Трудового Червоного Прапора УСРР (20.12.1932). Заарештований у 1937.
Розстріляний.
АЛЬОХІН МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
Нар. у 1902 у м. Зінов'євську, з родини торговця. Півроку був членом партії боротьбистів. Член ВКП(б) з 1920. У 1920 в РСЧА на Південному та Північно-Західному фронтах. З вересня 1921 у Миколаївській губ. ЧК: начальник по інформації; з грудня — заст. нач. інформвідділу; з травня 1922 нач. інформаційної частини; з липня 1922 нач. контррозвідувального відділу (КРВ) і уповноважений відділу по боротьбі з бандитизмом. З листопада 1922 нач. секретно-оперативної частини (СОЧ) Одеського губвідділу ДПУ. З грудня 1922 нач. секретного
відділу Донецького губвідділу ДПУ. З січня 1923 уповн. КРВ Київського губвідділу ДПУ. З червня 1924 нач. КРВ Кубанського окрвідділу ДПУ. З серпня 1924 нач. КРВ Армавірського окрвідділу ОДПУ. З 1926 у КРВ ПП ОДПУ по Північно-Кавказькому краю: нач. З відділення, з 02.01.1929 помічник начальника; з 01.08.1930 — нач. східного відділення та заступник начальника. З 15.03.1931 в особливому відділі ОДПУ СРСР: помічник нач.2 відділення; з 02.11.1932 нач. 4 відділення; з 24.03.1933 — нач. 3 відділення, з 10.07.1934 нач. 7 відділення. До 10.09.1934 нач. відділення і помічник нач. опервідділу ГУДБ НКВС СРСР. З 22.12.1934 (01 01.1935) нач. опервідділу УДБ УНКВС по Ленінградській області. З 14.08.1937 — заст. нач. 12 відділу ГУДБ НКВС СРСР. Капітан державної безпеки (1935).
АНТОНОВ-ГРИЦЮК МИКОЛА ЙОСИПОВИЧ
Нар. у 1893 в родині бідняка у Волинській губернії. До 1913 наймитував, потім у армії. З 1919 помічник командира 398-го полку 44-ої стрілецької дивізії. З жовтня 1919 заступник уповноваженого РВС 12-ої армії по формуванню партизанських загонів. З березня 1920 — уповноважений особливого відділу 12-ої армії. З 1921 в органах ВЧК Києва, Харькова, в ПП ОДПУ по Північно-Кавказькому краю. З 1929 в ДПУ Кабардино-Балкарії. У 1937 — нач. УНКВС по Кабардино-бБалкарській АРСР. З осені 1937 в ГУДБ НКВС СРСР. З 30 квітня по 23 жовтня 1938 нач. 10 відділу ГУДБ НКВС СРСР. Нагороджений двома орденами Червоного Прапора (1921 і 1925 рр.), орденом Червоної Зірки (11.06.1937). Депутат Верховної Ради СРСР.
АПЕТЕР ІВАН АНДРІЙОВИЧ
Нар. у 1890, член ВКП(б) з 1917. На початку 1919 нач. особливого відділу (ОВ) ВЧК Української армії. У 1919 нач. ОВ ВЧК 12-ої армії, у 1920 нач. ОВ ВЧК Західного фронту. З грудня 1920 по липень 1921 нач. Адмін-орг. управління ВЧК. У 1927 нач. ДПУ Кримської АРСР. З 1937 нач. Соловецької тюрми ГУДБ НКВС СРСР, старший майор державної безпеки.
Розстріляний.
АРТУЗОВ АРТУР ХРИСТИЯНОВИЧ(ФРАУЧІ)
Нар. 04.02.1891 в маєтку Устинове Кашинського повіту Тверської губернії у родині швейцарського сировара. Член ВКП(б) з 1917. Закінчив металургійне відділення Петербурзького університету, працював у металургійному бюро в Санкт-Петербурзі. У 1917-1918 працював у
наркоматі по демобілізації армії. У 1918 секретар «Спеціальної Радянської ревізії народного комісара Кедрова» на Півночі. Влітку 1918 — начальник інженерного відділу штабу Північного фронту. Восени 1918 — нач. бюро Військового контролю в Московському військовому окрузі, начальник активної частини всього Військового контролю (19.12.1918 реорганізований в особливий відділ ВЧК). У 1919 особливоуповноважений ВЧК. У 20-х роках начальник контррозвідувального відділу (КРВ) ОДПУ СРСР. У 1922-1923 за сумісництвом начальник прикордонної охорони. З 30-х років нач. іноземного відділу (ІНВ) ОДПУ СРСР. З 11.07.1934 по
21.05.1935 нач. ІНВ ГУДБ НКВС СРСР. У 1935-1937 заступник начальника Головного розвідуправління РСЧА, корпусний комісар. У 1937 — нач. Центрального управління НКВС. Нагороджений орденом Червоного Прапора (1924) і двома знаками почесного чекіста. Заарештований 13.05.1937. Засуджений до розстрілу 21.08.1937. Розстріляний 21.08.1937.
Посмертно реабілітований.
АУГУЛ АЛЬФРЕД
Нар. у 1898 у Москві. Закінчив училище в Ризі. У 1914-1917 чорнороб, табельник у Петрограді, працював на фабриці Мельцера. Член ВКП(б) з 1918. Під час громадянської війни на Південному та Польському фронті. З 1921 нач. політсекретаріату військ Петроградського, а потім Українського військового округу, нач. агітінспекції головного інспектора ОДПУ, нач. командного відділу і внутрішньої охорони НКВС СРСР, бригадний комісар, нагороджений орденом Червоної Зірки (14.2.36) та Знаком почесного чекіста. Заарештований 20.12.1937. Засуджений до розстрілу 23.08.1938, розстріляний 25.08.1938. Реабілітований 05.05.1956.
БАЛИЦЬКИЙ ВСЕВОЛОД АПОЛЛОНОВИЧ
Нар. у січні 1892 у Верхньодніпровську Катеринославської губ., українець. Закінчив гімназію у Луганську, вчився на юридичному факультеті Московського університету. Меншовик з 1912 по 1915. Член ВКП(б) з 1915. Закінчив школу прапорщиків у Тифлісі, воював на Кавказькому та Перському фронтах. У 1917 обраний головою полкового комітету 114-го піхотного запасного полку та головою гарнізонної ради м. Тавриза (нині Іран). У 1918 під час відступу російської армії з Персії працював у Закавказзі на партійній роботі. Був відряджений Кавказьким крайовим комітетом РСДРП(б) до Москви, заарештований в Україні німцями, але втік з-під арешту. В ВЧК з 1919. У 1919 член колегії ВУЧК, голова Волинської губ.ЧК. У 1919-1920 голова Київської губ.ЧК та повноважний представник ВЧК по Правобережній Україні. З 1920 заступник голови ВУЧК — ДПУ УСРР, у 1920-1921 за сумісництвом член колегії наркомату іноземних справ УСРР, командуючий військами ВЧК в Україні. З 01.09.1923 голова ДПУ УСРР, з березня 1924 по 1931 за сумісництвом нарком внутрішніх справ УСРР. Член Колегії ОДПУ СРСР з
1923 по 1934. З липня 1931 заступник голови ОДПУ СРСР, з 22.02.1933 голова ДПУ УСРР та повноважний представник ОДПУ по УСРР. З липня 1934 нарком внутрішніх справ УСРР. З травня 1937 нач. УНКВС по Далекосхідному краю. Нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденами Червоної Зірки та Трудового Червоного Прапора УСРР, двома Знаками почесного чекіста. Комісар державної безпеки 1 рангу (26.11.1935). На IX–XII з'їздах КП(б)У обирався членом ЦК, на X з'їзді — кандидатом у члени Політбюро, а на XI та XII — членом Політбюро ЦК
КП(б)У. На XVII з'їзді ВКП(б) обраний членом ЦК. На червневому (1937) Пленумі ЦК ВКП(б) виключений з партії та виведений з ЦК.
Заарештований 07.07.1937. Засуджений до розстрілу 27.11.1937.
Розстріляний.
БАЧИНСЬКИЙ МИКОЛА СТАНІСЛАВОВИЧ
Нар. у 1894 у м. Сквира Київської губернії. Член ВКП(б) з 1919. Українець. З 1919 у РСЧА, з 1921 у ВУЧК. У 1932-1934 заступник повпреда ОДПУ по Центрально-Чорноземній області. З 1934 нач. Головного управління Робітничо-селянської міліції (ГУРСМ) НКВС УСРР, з 17.05.1937 за сумісництвом заступник наркома внутрішніх справ УРСР. Директор міліції (1936). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора УСРР та Знаком почесного чекіста. Заарештований 17.07.1937.
Засуджений до розстрілу 28.10.1937. Посмертно реабілітований.
БЕРМАН БОРИС ДАВИДОВИЧ
Нар. у 1901 в Ундургійській волості Читинського повіту Забайкальської губ. З 1912 працював у крамниці в Читі. В 1918 закінчив міське училище та вступив до Червоної гвардії. Наприкінці 1918 емігрував до Маньчжурії. З 1920 у ВЧК. Член ВКП(б) з 1923 р. Працював в іноземному відділі ОДПУ–ГУДБ НКВС СРСР. В 1936 в секретно-політичному відділі ГУДБ НКВС СРСР. З весни 1937 — нарком внутрішніх справ Білоруської РСР. З 22.05.1938 нач. 6(транспортного) відділу ГУДБ НКВС СРСР. Комісар державної безпеки 3 рангу.
Нагороджений орденом Леніна (19.12.1937), депутат Верховної Ради СРСР.
Заарештований 24.09.1938. Засуджений до розстрілу 22.02.1939, розстріляний 23.02.1939.
БЕРМАН МАТВІЙ ДАВИДОВИЧ
Нар. 10.04.1898 у Ундургійській волості Читинського повіту Забайкальської губ. З 09.05.1917 рядовий 15-го Сибірського запасного стрілецького полку в Красноярську. Член ВКП(б) з червня 1917. З 01.06.1917 навчається на прискорених курсах Іркутського військового училища. З 01.10.1917 прапорщик, командир взводу 25-го запасного стрілецького полку. У 1918 — помічник голови військового комітету Томського губвиконкому. Під час чехословацького заколоту — підпільник.
У 1920 директор Держполітохорони Далекосхідної республіки, потім голова Іркутської губ.ЧК і за сумісництвом нач. особливих відділів (ОВ) 5-ї армії та Східно-Сибірського військового округу. З 1923 начальник Бурятського відділу ДПУ, нарком внутрішніх справ Бурятської АРСР,
начальник Владивостоцького окрвідділу ДПУ, заступник повпреда ОДПУ по Середній Азії, Івановській промисловій області. З 1931 заступник начальника, а з травня 1932 начальник ГУТАБ ОДПУ–НКВС СРСР. Комісар державної безпеки 3 рангу. З 29.09.1936 — заступник наркома
внутрішніх справ СРСР. З осені 1937 нарком зв'язку СРСР. Нагороджений орденами Леніна (1933), Червоного Прапора (1927), Червоної Зірки (1937), депутат Верховної Ради СРСР. Заарештований 24.12.1938. Засуджений до розстрілу 07.05.1939. Посмертно реабілітований у жовтні 1957.
БИСТРИХ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ
Нар. 26.01.1893 у м. Мотовилиха Пермської губернії. Член ВКП(б) з 1917. З 1907 - робітник-металіст мотовиліхівського заводу. Під час 1-ої світової війни служив у 194-ому Троїцько-Сергієвському та 3-ому Саратовському кулеметному полку, старший унтер-офіцер. З червня 1917 металіст на заводі в Мотовилісі, з жовтня 1917 нач. кулеметної команди Червоної
гвардії заводу. З травня 1918 в Оханській повітовій ЧК Пермської губернії,
у В'ятській губ. ЧК. З травня 1919 нач. активної частини особливого відділу(ОВ) ВЧК 3-ої армії Східного фронту. З 03.04.1920 нач. ОВ Єкатеринбурзької губ. ЧК. З травня 1920 нач. ОВ ВЧК 16-ої армії на Польському фронті. З осені 1920 нач. ОВ ВЧК 6-ої армії Південного фронту. З листопада 1920 нач. ОВ ВЧК Кримської губ. ЧК. Восени 1921 нач. ОВ ВЧК Київського військового фронту-округу. У 1923 нач. секретно- оперативної частини (СОЧ) ДПУ УСРР. З жовтня 1923 нач. прикордонних військ ДПУ УСРР. У 1930 нач. ОВ Українського військового округу. У 1931 — квітні 1933 нач. Головного управління прикордонної охорони і військ ОДПУ СРСР і за сумісництвом нач. Головної інспекції ОДПУ по міліції. У 1933-1934 заступник повпреда ОДПУ по Середній Азії. З 1934 головний інспектор НКВС по прикордонній та внутрішній охороні та міліції. Комісар державної безпеки 3 рангу. Перед арештом восени 1935 —заступник нач. ГУРСМ НКВС СРСР. Нагороджений двома орденами Червоного Прапора та орденом Червоної Зірки. Засуджений до розстрілу 22.02.1939. Посмертно реабілітований.
БЛЮМКІН ЯКІВ ГРИГОРОВИЧ
Нар. в 1898 в Одесі. Член партії лівих есерів з 1917. З травня 1918 нач. секретного відділення відділу по боротьбі з контрреволюцією ВЧК. Член ВКП(б) з 1919. У 1919-1920 в Україні: організатор партизанських загонів; нач. штабу та Т.В.О. командира 79-ої бригади 27-ої Омської дивізії на Південному фронті. У 1920-1922 навчався на східному факультеті академії генштабу РСЧА. У 1922 — працівник для особливих доручень наркома Троцького. У 1923 по лінії Комінтерну працює за кордоном. З 1923 в іноземному відділі (ІНВ) ОДПУ СРСР — резидент у Палестині. У 1924-1925 помічник повпреда ОДПУ по Закавказькій РФСР. У 1925 в наркоматі торгівлі. У 1926 — листопаді 1927 резидент ІНВ ОДПУ в Монголії. З вересня 1928 резидент УНВ ОДПУ в Палестині та Сирії. Заарештований 15.10.1929 у Москві. Засуджений до розстрілу 03.11.1929. Розстріляний 03.11.1929.
БРЖЕЗОВСЬКИЙ ЮЛІАН ГНАТОВИЧ
Нар. у 1898, білорус, робітник, член ВКП(б) з лютого 1920. У 20-рр. нач. особливого відділу (ОВ) з'єднань Червоного козацтва. У 1930 нач. Полтавського окрвідділу ДПУ УСРР. З 1933 нач.
Полтавського міськвідділу ДПУ. У 1936 заступник начальника, а з кінця року — начальник 5 (особливого) відділу УДБ НКВС УСРР.
Заарештований у червні 1937.
БУЛАНОВ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
Нар. в 1895 в Мордовії, росіянин. Закінчив землемірне училище у Пензі. Член ВКП(б) з 1918. З серпня 1916 по січень 1917 рядовий запасного полку у Саратові. У 1917 служив у продкомітеті в Пензі. Після жовтневої революції працював відповідальним секретарем Інсарського повіткому ВКП(б). З 1921 на роботі в Пензенській губ. ЧК. З 1929 секретар ОДПУ-
НКВС СРСР, особистий секретар наркома внутрішніх справ СРСР. У 1934 — секретар Колегії ОДПУ СРСР. Нагороджений орденом Леніна (28.11.1936). Заарештований 29.03.1937. Засуджений до розстрілу 13.03.1938. Посмертно реабілітований 21.06.1988.
ВЕТЛІЦИН — ЮЖНИЙ ІЛЛАРІОН ГРИГОРОВИЧ
Нар. у 1897 у м. Рославлі Смоленської області, росіянин, освіта — незакінчена вища. Член ВКП(б) з 1918. В органах ВЧК з 1918. З 1920 у ВУЧК. З 1933 оперативний секретар економічного управління (ЕУ) ДПУ УСРР. З 1934 — нач. відділення економічного відділу (ЕКВ) УДБ НКВС УСРР. З жовтня 1936 інспектор при начальнику УНКВС по Харківській області. Заарештований 22.07.1937. Засуджений на 8 років. Реабілітований.
ВОЛКОВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
Нар. у 1898 в Москві, росіянин, з родини чорнороба. З 1910 працював у чаєрозважувальній фірмі, конторником на Соколовській мануфактур, табельником збірно-слюсарної майстерні заводу «Бромлей». У 1916-1917 рядовий 85-го піхотного запасного полку. З 1918 у РСЧА. До 1921 у 2-ому Окремому московському стрілецькому полку. З 1921 у ВЧК. У 1923 в Тульському
губвідділі ДПУ, у 1924 уповноважений Армавірського окрвідділу ДПУ. У 1927-1931 працював у ПП ОДПУ по Уральській області, у 1934 — нач. Сальського оперсектору ДПУ. Нач.секретно-політичного відділу (СПВ) УДБ УНКВС по Північно-Кавказькому краю. У 1937 нач. 4 відділу УНКВС по Дніпропетровському краю. Заарештований 26.06.1937, звільнений у вересні 1937. З жовтня 1937 нач. відділу УДБ УНКВС по Київській області. З 01.03.1938 нач. УНКВС по Полтавській області. Капітан державної безпеки. Нагороджений орденом Червоної Зірки (19.12.1937), Знаком почесного чекіста. Депутат Верховної Ради УРСР, делегат XIV з'їзду
КП(б)У. Засуджений до розстрілу 20.07.1941
ГАРІН (Горін) Володимир Миколайович
У 1921-1922 – заступник голови Подільського губЧК, у 1922-1923 тимчасово виконуючий обов'язки (т.в.о.) голови Подільського губвідділу ДПУ. У 1927 помічник начальника особливого відділу (ОВ) Українського Військового округу та заступник Начальника Контррозвідувального відділу (КРВ) ДПУ УCРР. З 1933 – повноважний представник (повпред) ОДПУ по Татарській АРСР, з липня 1934 начальник УНКВС по Татарській АРСР. З грудня 936 – заступник начальника УНКВС по Ленінградській області. З червня 1938 начальник Сорокського залізничного табору НКВС СРСР. Дата смерті – 1940.
ГРЕЧУХІН Дмитро Дмитрович
Нар. у 1903. Член ВКП(б) з жовтня 1919. У 1936-1937 працював у УНКВС по Західно-Сибірському краю: до липня 1936 заст. нач. економічного відділу (ЕКВ) УДБ, з липня нач. ЕКВ УДБ, з січня 1937 нач. 3 відділу УДБ. З вересня 1937 – нач. УНКВС по Касноярському
краю. З лютого 1938 – нач. УНКВС по Одеській області. З 25.05.1938 – начальник Особливого відділу Київського військового округу.
Нагороджений орденом Червоної Зірки (2.07.1937). Депутат Верховних Рад СРСР та УРСР. На XIV з'їзді КП(б)У обрався членом ЦК. Заарештований наприкінці 1938 р. Розстріляний.
ГРИГОРЕНКО Микола Олександрович
Нар. у 1903. В 1936 нач. 2-го відділення 4-го (секретно-політичного) відділу УДБ НКВС УРСР. З 1937 начальник відділу УДБ УНКВС по Чернігівській області. Заарештований 28.07.1937.
ДЕМИДЕНКО Володимир Якович
Нар. у 1896 у м. Костянтинівка Арбузинського району Одеської області, українець, із селян. З осені 1916 по лютий 1918 –рядовий запасного полку Чорноморської та Балтійської дивізій. З вересня 1919 по лютий 1920 – підпільник та партизан. З 1919 працював військовим комісаром
Костянтинівського повіту, секретарем Костянтинівського повітового наркома, завагіторганом Вознесенського повітвійськкомату, заворгвідділом Вознесенського повітового наркома в 1920-1921. З 1931 – секретар Вознесенського повітового ревкому-виконкому, секретар Балтського повітревкому. У 1922-1923 – секретар загальної частини Балтського окрвідділу ЧК-ДПУ. У 1926-1929 інструктор Вінницького окрвиконкому, у 1929-1930 голова Вороновицького райвиконкому, відповідальний секретар і старший інспектор Вінницького окрвиконкому, заворг масовим відділом Вінницької міськради, директор Якушинецького радгоспу, керуючий конторою "Заготзерно" у Вінниці. З листопада 1932 уповноважений економічно відділу (ЕКВ) Вінницького губвідділу ДПУ. З липня 1934 уповн. ЕКВ УДБ УНКВС по Вінницькій області. З 19 листопада 1936 оперуповноважений 9 відділення, а з 4 червня – оперуп. 10 відділення 3 відділу УДБ НКВС УРСР, сержант державної безпеки. Заарештований навесні 1938. Реабілітований.
ЄВГЕНЬЄВ-ШЕПТИЦЬКИЙ Євген Адольфович
Нар. у 1897. У 20-х рр. в ДПУ УСРР. З 25.12.1936 – помічник начальника 2-го (оперативного) відділу ГУДБ НКВС СРСР, капітан державної безпеки. З 07.04.1937 – майор державної безпеки. Нагороджений орденом Червоної Зірки (22.07.1937). З 11.07.1937 – заступник нач. 2-го відділу ГУДБ НКВС СРСР. Засуджений до розстрілу 25.02.1939.
ЄВДОКИМОВ Юхим Григорович
Нар. 20.01.1891 в м. Копол Семиречинської губернії в родині солдата. Закінчив 5-класне міське училище в Читі. Член партії есерів у 1907-1911, член партії анархо-синдикалістів у 1911-1918. Член ВКП(б) з 1918. Учасник жовтневої революції в Москві, червоногвардієць
Лефортовського загону. У 1918 – завідувач розподільчого відділу та довідкового відділу ВЦВК. З січня 1919 – слухач Академії Генерального Штабу РСЧА. З травня 1919 – у регіствідділі РВР РСФРР. З червня 1919 – нач. особливого відділу (ОВ) Московської ЧК. З грудня 1919 – помічник нач. центрального управління ЧК України. З 26.01.1920 – заст. нач. ОВ Південно-Західного фронту. З 7.11.1920 – заступник нач. ОВ Південного та Південно-Західного фронтів. З 21.11.1920 – нач. Кримської ударної групи. З 12.01.1921 нач. ОВ Цупнадкому УСРР. З 20.05.1921 – нач. Секретно-оперативного управління (СОУ) та нач. ОО ВУЧК. З 01.06.1922 – повпред ДПУ по Правобережній Україні, з 25.11.1922 – нач. Київського губвідділу ДПУ та повпред ДПУ по Правобережній Україні. 11.06.1923 відкликаний у ДПУ СРСР. З 16.07.1923 – повпред ДПУ на Півдні-Сході Росії. Повпред ОДПУ по Північно-Кавказькому краю. Навчався в Соціалістичній Академії у Москві із збереженням посади повпреда ОДПУ по Північно-Кавказькому краю. З 9.02.1927 – повпред ОДПУ по Північно-Кавказькому краю. З 26.10.1929 – начальник СОУ ОДПУ СРСР та член Колегії ОДПУ СРСР. З 26 липня по 8 серпня 1931 – повпред ОДПУ по Ленінградській області. З 8.08.1931 – повпред ОДПУ по Середній Азії. З 27.11.1932 – повпред ОДПУ по Північно-Кавказькому краю. З січня 1934 – перший секретар Північно- Кавказького крайкому ВКП(б). З січня 1937 – перший секретар Азово-Чорноморського крайкому ВКП(б). З 27.09.1937 – перший секретар Ростовського обкому ВКП(б). З травня 1938 заступник наркома водного транспорту СРСР М.І.Єжова. Нагороджений орденом Леніна та чотирма
орденами Червоного Прапора (18.07.1921), (07.05.1924), (12.1927) (1930), двома знаками Почесний чекіст. На XII з'їзді ВКП(б) обирався членом ЦК, був депутатом Верховної Ради СРСР. Розстріляний у 1940. Посмертно реабілітований у 1956.
ЖУКОВСЬКИЙ Семен Борисович
Нар. у 1896 у Києві в родині вчителя. У 1915 по закінченні гімназії мобілізований до армії. Член ВКП(б) з серпня 1917, член київської організації більшовиків. У 1918-1920 – заступник начальника політвідділу 4-ої армії. З 1921 – нач. політуправління Балтійського флоту, працював в апараті ЦК ВКП(б). Після XII з'їзду ВКП(б) – в Центральній Контрольній Комісії. З 1924 – на господарській роботі у ВРНГ СРСР. З 1932 – член комісії наркомату зовнішньої торгівлі, заступник торгового представника в Німеччині. З 1934 – член Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б). З жовтня 1936 по вересень 1937 – нач. адміністративно-господарчого управління НКВС СРСР, старший майор державної безпеки. З 27.07.1957 по 20.01.1938 нач. 12-го відділу (спецзв'язок) ГУДБ НКВС СРСР. З січня 1938 –заступник наркома внутрішніх справ СРСР. Засуджений до розстрілу 22-23 лютого 1939.
ЗАЙЦЕВ Михайло Федорович
Нар. у 1897 р. в Одесі в родині службовця. У 1911 кинув навчання у реальному училищі і став матросом Чорноморського транспортного флоту. З 1915 – солдат на румунському фронті. У лютому 1917 – член комітету солдатських депутатів авіапарку в Одесі, з жовтня 1917 нач. авіапарку одеської Червоної гвардії. Під час окупації Одеси – у підпіллі. Член ВКП(б) з січня 1918. У 1920 – секретар райкому ВКП(б) в Одесі. З березня 1920 в Одеській губЧК. Працював в ДПУ-НКВС УСРР та Сибіру. У 1937 – в УДБ НКВС Башкирської АРСР. Влітку 1938 – заступник начальника УНКВС по Калінінській області, капітан державної безпеки, депутат Верховної Ради РРФСР. Подальша доля невідома.
ЗАКОВСЬКИЙ Леонід Михайлович
Нар. у 1894 у родині лісничого в маєтку Рудбажі, латиш. З 1905 – учень бляхара в Лібаві, учасник організації "лісових братів". У 1909-1913 –юнга на пароплаві "Курськ". Член ВКП(б) з 1913. Восени 1913 заарештований та засланий в Олонецьку губернію. На початку 1917 приїздить до Петрограда і працює на фабриці "Скороход". Учасник жовтневої революції в Петрограді. У грудні 1917 об'єднанням латиської групи Північного району Петрограда направляється до ВЧК. У 1918 начальник розвідки, комендант та особливоуповноважений ВЧК. Влітку 1918 відряджений до Казанської губЧК. У 1918 – березні 1919 нач.Особливого відділу (ОВ) ВЧК Каспійсько-Кавказького фронту. З березня 1919 нач. інформаційного відділення Московської губЧК. З лютого 1920 нач. ОВ та секретно-оперативної частини (СОЧ) Одеської губЧК. З квітня 1921 голова Подільської губЧК – нач. губвідділу ДПУ. З 1923 нач.Одеського губвідділу ДПУ, з листопада 1925 повноважний представник (повпред) ОДПУ по Сибіру. З серпня 1930 повпред ОДПУ по Західно-Сибірському краю. З 1932 голова ДПУ та повпред ОДПУ по Білоруській РСР. З липня 1934 нарком внутрішніх справ БРСР. З грудня 1934 нач. УНКВС по Ленінградській області. З січня 1938 заступник наркома внутрішніх справ СРСР та за сумісництвом нач. УНКВС по Московській області. Комісар державної безпеки І рангу (26.11.1935). Нагороджений орденом Леніна (25.06.1937), Червоної Зірки (14.02.1936), двома знаками Почесний чекіст. Депутат Верховної Ради СРСР. Делегат XVI та XVII з'їздів ВКП(б). Заарештований у квітні 1938. Засуджений до розстрілу 27.08.1938. Розстріляний 29 серпня 1938.
ЗАПОРОЖЕЦЬ Іван Васильович
Нар. у 1895 у селі біля Мелітополя. В 1914 закінчив агрономічне училище в Харкові. З 1914 в армії. У 1915-1918 в австро-угорському полоні. З 1918 на Україні, боротьбист, воював у складі загону Сіверса на Дону. Член ВКП(б) з травня 1919. З 1920 в Цупнаркомі. В 1921-1922 на розвідроботі в Польщі, Чехословаччині, Австрії. У 1924 працівник рад. посольства у Берліні. З кінця 1925 по листопад 1927 в радянському посольстві у Відні. З листопада 1927 в центральному апараті ОДПУ СРСР. З 1931 заст. нач. секретно-політичного відділу (СПВ) ОДПУ СРСР. З листопада 1931 – в ПП ОДПУ по Ленінградській області. З квітня 1932 по грудень 1934 заступник повпреда ОДПУ по Ленінградській області і за сумісництвом нач. економічного відділу. 23.01.1935 засуджений на 3 роки таборів. Розстріляний у 1938.
ІВАНОВ Василь Тимофійович
Нар. у 1894 у селі Холзсково Гжатського району Смоленської області, із селян. Закінчив 4-класне міське училище та 4-х річне торгівельне училище. Працював конторником. Член ВКП(б) з 1913. У 1913-1914 завідувач московською філією газети "Правда", 4 рази заарештовувався за належність до РСДРП(б). Мобілізований до царської армії, в 1915 потрапив у полон до Австро-Угорщини. Під час перебування у таборі полонених у 1915-1917 вів більшовицьку пропаганду серед полонених, був зв'язаний з ЦК РСДРП(б) у Швейцарії. З 1919 у ВЧК. З 1920 в органах держбезпеки в Україні. У середині 20-х років заступник начальника Секретно-оперативної частини ДПУ УСРР, начальник Харківського окрвідділу ДПУ до липня 1928, нач. Київського окрвідділу ДПУ. У 1931-1933 повноважний представник (повпред) ОДПУ по Чванівській промисловій області. З весни 1933 нач. Донецького облвідділу ДПУ. З липня 1934 нач. УНКВС по Донецькій області, старший майор державної безпеки.
З 15 квітня по 26 липня 1937 – заступник наркома внутрішніх справ УРСР, комісар державної безпеки 3 рангу. Нагороджений орденом Червоного Прапора та двома знаками Почесний-чекіст. На XII з'їзді КП(б)У обирався членом ревізійної комісії, на XIII з'їзді – членом ЦК КП(б)У. 26.07.1937 звільнений з посади заступника наркома та викликаний у розпорядження НКВС СРСР. Заарештований 01.08.1937 у Москві. Засуджений до розстрілу 16.07.1938.
КАРЕЛІН Володимир Петрович
На початку 30-х рр. нач. Іноземного відділу (ІНВ) ДПУ УСРР.У 1935-1936 нач. Особливого відділу (ОВ) УДБ НКВС БРСР. У першій половині 1937 заст. нач. 5-го відділу ГУДБ НКВС СРСР. Майор державної безпеки. Нагороджений орденами Червоної Зірки (14.02.1936), Знак Пошани (22.07.1937), Трудового Червоного Прапора УСРР (20.12.1932). Репресований.
Вадим ЗОЛОТАРЬОВ
Головна редакційна колегія Науково-документальної серії книг
"Реабілітовані історією"
Немає коментарів:
Дописати коментар
Коментарі