субота, 17 січня 2015 р.

Примітивізм – але не примітивність.

Примітивізм, так зване «наївне мистецтво» – творчість художників без будь-якої академічної освіти, що тим не менше, стала частиною загального художнього процесу. До примітивізму належать також і школи декоративного розпису: писанкарство, петриківський розпис, народний іконопис. Цьому стилеві характерна відсутність повітряної перспективи, звільнення від формотворчих догм (обов'язкових ескізів з натури, реалістичності зображуваного, єдності форми та змісту тощо). 
Коли художники-професіонали почали здійснювати втечі до примітивізму в своїх роботах – це «збило з пантелику» світових мистецтвознавців, які до ХІХ ст. включно, звикли поділяти мистецтво лише на дві категорії: «високе» і «низьке». Як писав  В. Прокоф’єв – це був якийсь типологічно «нечистий» фольклор, що проявляв свою вторинність по відношенню як до справжнього фольклору, так і до вчено-артистичної культури. 
Примітивізм почав користуватися великою популярністю. Ці прийоми дозволили собі застосовувати більшість професійних художників. Примітивізм, як тенденція в мистецтві виникла наприкінці 19-го – початку 20-го століття. Основною ознакою є свідоме, навмисне спрощення художніх засобів, звертання до різноманітних форм примітивного мистецтва — народної (селянської) та дитячої творчості, архаїчного та середньовічного мистецтва, творчості народів Африки, Америки, Океанії, Сходу і т. д. Цим користувалися, наприклад, Поль Гоген, Анрі Матісс, Пабло Пікассо та ін.
Вплив примітивізму відчувається у більшості авангардистських течій 20-го століття — фовізмі, експресіонізмі, сюрреалізмі, течії «нових диких». В деяких течіях він є основоположним стилем. Художники-примітивісти малюють життя справжнім, позитивним і світлим. 
Коли споглядаєш ці яскраві, щирі та «наївні» картини вони нагадують дитячі малюнки, але насправді за простими формами ховається глибокий зміст, складні образи та багатий внутрішній світ. Не варто недооцінювати роль примітивного мистецтва в культурі загалом, адже все геніальне – просто! 
Найвидатнішими майстрами «наївного мистецтва» стали люди без спеціальної освіти з різних куточків світу. Запрошую вас до перегляду робіт метрів примітивізму: 
1. Марія Приймаченко ( 1909 – 1997 ) – українська народна художниця, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»); лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, одна з найвідоміших українських художниць. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1970, народна художниця України. 2009 рік — за рішенням ЮНЕСКО — визнано роком Марії Приймаченко.

                                                    Поліський лев любується літом



                                          Мавпа їде на чотириголовому звірі, 1982 р.

2. Анрі Руссо ( 1844– 1910 ) – французький живописець-примітивіст, музикант і літератор. 


                                                           Спляча циганка, 1896 р.


                                                 Тигр, що атакує розвідників, 1904 р.

3. Іван Генералич ( 1914 – 1992 ) – хорватський художник-примітивіст. 


                                                                   Олень в лісі, 1956 р.

4. Ніко́ Піросма́ні ( * 1862 - 1918, Тбілісі ) — всесвітньо відомий грузинський художник XX століття, самоучка, яскравий представник примітивного стилю в живописі.



                                                     Ортачальська красуня,1905р.



                                                          «Біла свиня з поросятами» 

5. Бабуся Мозес ( 1860 — 1961 ) — жінка зі Сполучених Штатів свою художню кар’єру розпочала після 70-ти років, коли артрит більше не дозволив займатися улюбленим гаптуванням. Бабуся Мозес малювала до останнього року свого життя і залишила після себе 1600 картин і 85 керамічних плиток. 

  

                                                       Apple Butter Making, 1944-1947 



                                                                A Beautiful World, 1948

Марія Янишин

Про стрибок "азіатського тигра" та Лі Куан Ю

З наведення порядку в місті, прийшовши до влади в якості прем'єр-міністра у 1959 році, розпочинав 35-річний випускник Кембриджу юрист Лі Куан Ю (народився в 1923 р.). У той час були серйозніші проблеми в місті-державі, зокрема, міжетнічні конфлікти між малайцями та китайцями, але Лі Куан Ю все ж розпочав з порядку на вулицях міста. Цей процес проходив одночасно з втихомиренням конфліктів між етнічними групами та створенням своєї армії.Підготовка до зустрічі з Сінгапуром виявилася вражаючою та для більшості - несподіваною. Нас суворо попередили: читайте об'яви, в яких місцях парку чи майданчика можна курити. За порушення штраф - 350 доларів (співвідношення американського долара до сінгапурського - 1:1,6). Порушення будь-яких правил збереження санітарного стану міста карається штрафом: за викинутий на тротуар недопалок - 600 доларів, за порушення правил переходу вулиць - 350 доларів. Поліцейські, які стежать за порядком у місті, одягнені у цивільний одяг. Ось чому місто чисте і пахне милом. (Зустріла на одному з інтернетівських форумів запитання читача: "Відправляють у Сінгапур у відрядження, розкажіть, що там у них, крім чистоти, ще є ?")
Ще в 50-ті роки ХХ століття портове місто Сінгапур було клоакою, де процвітала наркомафія, проституція, злидні та сутички на етнічному ґрунті. Острів типового "третього світу". Острівець, на якому відсутні будь-які свої природні ресурси. Навіть будівельний пісок і питну воду завозили зі сусідньої Малайзії.
І ось через 30 років країна-місто стало зразковим флагманом для країн Азії та й світу.
Лі Куан Ю детально описує свій досвід державотворення і будівництва процвітаючої нині країни на 700 сторінках своїх мемуарів " Сінгапурська історія: 1965-2000. З "третього світу" - в перший". Цей твір повинен стати настільною книгою для всіх державників та й пересічних громадян, кого це цікавить. Він написаний простою, доступною мовою, а читається із захопленням, як роман. Задовольняючи Вашу допитливість, назву лише кілька способів, як Лі Куан Ю разом зі своїми соратниками з Партії Народної Дії, яка прийшла до влади демократичним шляхом у 1959 році і править до сьогодні, вдалося здійснити в соціально-економічній сфері "стрибок тигра".

Щоб закон не перетворився "в дишло" - ніяких додаткових розпоряджень, указів, навіть видачі ліцензій. (Шановний 75-річний пенсіонер Лі сьогодні, мабуть, сміявся би, якби детально знав про наші, українські, методи державотворення: телефонне право, укази та розпорядження, і т. д.)
Ніби все дуже просто і зрозуміло. Найголовніше - створили прості, чіткі та зрозумілі всім ЗАКОНИ. А по-друге - вимагали і вимагають цілковитого їх дотримання ВСІМА без винятку. Тобто, Лі Куан Ю постійно насаджував принцип верховенства закону та рівності перед законом, включно з найвищими чиновниками і родиною.
Наведу розказані нам приклади. Існує закон, що забороняє продаж наркотиків. За його порушення - смертна кара. Кілька років тому було виконане рішення суду про смертну кару 25-літнього австралійського громадянина, котрий привіз у Сінгапур 0,5 кг героїну. Заступництво Австралійського уряду не допомогло. З боку сінгапурської влади пролунала відповідь на прохання про помилування: "Він знав про наш закон". І сьогодні крадіжки, насильство, наркотики (навіть за 15 г героїну), корупція та розпалювання міжнаціональної ворожнечі караються смертною стратою через повішання. З 1991 по 2004 рік здійснено 400 смертних вироків.
Інший приклад. Прибулий американець-тінейджер, за звичкою, яка ніколи і ніким не карається на території США, продемонстрував там своє мистецтво графіті: щось розмалював. Арешт, десять ударів палицею по голих п'ятах і негайна депортація на ношах, тому що від болю ходити не міг. Коли підняли лемент міжнародні організації - відповідь та ж: "Закон один для всіх, в т. ч. й для гостей країни".
Наступний надзвичайно важливий крок - перемога над корупцією. Яким чином? Знову ж допомогли чіткі, недвозначні закони, прості, зрозумілі всім правила. Наступним кроком - жорстко розправилися з мафіозними угрупуваннями. Різко підняли платню суддям. У 1990 році платня судді найвищої категорії складала 1 мільйон сінгапурських доларів в рік. Державним чиновникам підняли зарплату до рівня топ-менеджерів великих приватних компаній. Урядовці Сінгапуру отримують платню найвищу у світі. Прем'єр-міністр - 50 тисяч доларів США щомісячно. (Для порівняння: президент США - 33 тисячі доларів). Спочатку Незалежний комітет по боротьбі з корупцією передав до суду сотні справ, включно з близькими родичами Лі Куан Ю. У підсумку одні міністри - в тюрмі, інші - втекли з країни. Пишуть, що після запровадження цього закону було зафіксовано лише один випадок, коли урядовець вищого рангу (міністр національного розвитку Де Цзінван) був зловлений при отриманні хабара. Після розмови з Лі Куан Ю він... повісився.
Title
               Лі Куан Ю


Лі Куан Ю описує в своїх мемуарах, що і як він зробив для основного - створення економіки. Спочатку потрібно було дати працю і, таким чином, нагодувати до двох мільйонів мешканців. На час отримання незалежності (1965 р.) роботи не було: лише в порту перепакування вантажів. Правда, 40 тисяч осіб працювали на військовій базі Великобританії, яку та вирішила ліквідувати. Лі умовив британців (колонізаторів!) протримати її ще три роки.
А тим часом зробив ставку на транснаціональні компанії (ТНК). Виділили частину острова під спеціальну економічну зону (район Джуронґ), створили там умови для виробництва і запросили інвесторів. Ті відгукнулися не відразу. Лише наприкінці 60-х років прибули з Гонконгу і Тайваню дві компанії та заснували перші 2-3 фабрики. А в 1970 році тут з'явилася перша серйозна американська компанія, в особі "Дженерал електрик".
Саме тоді було подолане масове безробіття. "Все, що у нас було на той час, - пише Лі Куан Ю, - це працелюбні люди, добра базова інфраструктура та уряд, який вирішив бути чесним і компетентним". А ось чому ринули до Сінгапуру інші інвестори? А тому, що зі "шкіри лізли", аби інвестори були задоволеними. Створили спеціальне Агентство економічного розвитку. Інвестори мали справу не з кількома міністерствами, департаментами, відділами і т. д, а тільки з одним чиновником Агентства економічного розвитку, який відповідав абсолютно за все в організації роботи та сприянню тій чи іншій іноземній компанії. Його робота оцінювалася та оплачувалася рівнем успіху інвесторів. Лі пише: "Якби одним словом сказати на чому побудована наша сьогоднішня економіка - це слово "довіра". Іншими словами - дотримання усних домовленостей, чесність та відсутність бюрократії.
Далі - освіта для всіх, і особливо молоді. Її посилали вчитися в кращі вузи Європи, потім США і так виховали власних підприємців, науковців. Прийняті соціальні програми соціального напрямку. Середня освіта - безкоштовна. Вища державна - дешева, приватна - платна. Багато навчається за кордоном, негайно повертаючись додому після закінчення університетів. Всім одруженим видається державна квартира і кредит на 30 років. Оплачена - стає їхньою власністю. Пристойними пенсіями забезпечені всі.
Ми звернули увагу, що в місті відсутні автомобільні "корки" на дорогах в години пік. Знову ж завдяки практичному закону: на автомобілі, що купують за кордоном, запроваджено мито 250-300 відсотків та податок на 10 років наперед. Так сінгапурська влада бореться з перевантаженням автошляхів та загазованістю. Тому власних автомобілів мало. Міський транспорт - двоповерхові автобуси - дешеві, зручні і працюють з точністю годинникового механізму. Дешеве в робочий час таксі, а у вечірній час оплата різко зростає.
Чим живе Сінгапур нині? Сьогодні Сінгапур - лідер в галузі високих технологій: електроніка і точне приладобудування, виробництво оптичних інструментів і лінз, комп'ютерна техніка та судно- та літакобудування, сучасні бурові платформи для нафто- та газовидобутку, металургія і нафтохімія. (Дрібничка, але показова для бренду "Зроблено в Сінгапурі". Одна наша туристка з Нью-Джерзі в місцевій компанії "Ploh" встигла замовити набір пухової постелі, бо колись в Англії спробувала його і він став мрією. Це я веду до того, що "сінгапурське" - найкраще!)
Порт Сінґапуру займає четверте місце в світі за вантажооборотом (після Роттердаму, Йокагами та Кобе)
Після фінансових центрів Нью-Йорку та Лондона Сінгапур посідає третє місце і за цим показником.
Одним з найбільших досягнень Лі Куан Ю є й те, що він домігся міжнаціональної та міжрелігійної злагоди у суспільстві. Він створив єдину сінгапурську націю при збереженні національних особливостей. Кажуть, що самі мешканці при останньому переписі населення називали себе спочатку сінгапурцями, а тоді вже китайцями, малайцями і т. д. (на цьому прикладі ганебно виглядають маніпулювання наших, українських, політичних "вождів" штучним поділом України на Схід та Захід.).Ще три-чотири десятки років тому майже половина мешканців була безграмотною - не вміли читати і писати, а Сінгапур сьогодні - найбільший науковий центр Південно-Східної Азії, в якому 170 науково-дослідних інституцій, де розробляються сучасні супертехнології. Місто має два першокласні університети та два політехнічні інститути.
А найбільша стратегічна заслуга Лі Куан Ю в тому, що він наполегливо відстоював своє право йти своїм шляхом, а не копіювати нав'язувану західну демократію. В боротьбі за самостійність свого розуміння державотворення він переміг і завоював повагу світу.
Зрозуміло, що дії такої неординарної особистості викликали у світі не тільки суцільне схвалення. Прихильники лицемірної та руйнівної політкоректності випустили немало гострих стріл в авторитарного лідера. Але Сінгапур продовжує свій економічний і соціальний поступ.
Ось тільки деякі штрихи соціального устрою модернізованого, комп'ютеризованого, урбанізованого великого-маленького Сінгапуру, так званого "сінгапурського чуда". На нього рівняється вся Азія. А тепер і світ.
"Ми скористалися, - пише наприкінці своєї книги Лі Куан Ю, - розширенням світової торгівлі, залучили інвестиції і протягом життя однієї генерації громадян Сінгапуру перестрибнули з третього світу - в перший".

А. Ясенський