середа, 11 травня 2022 р.

План “Барбаросса”


ПЛАН “БАРБАРОССА” – оперативний план ведення німецькою армією воєнних дій на Сході в 1941 році,  наступальна операція на виконання плану. Умовною назвою агресії стало ім’я германського імператора 12 століття Фрідріха І Барбаросси, за якого “Священна Римська імперія германської нації” розпочала наступ на схід Європи і завоювала землі полабських слов’ян.
Війна проти СРСР була головною частиною всієї гітлерівської воєнної політичної стратегії. Першим етапом її здійснення стала війна з Польщею (1939). 
Директива № 21 ОКВ починалася з нагадування про Англію: “Німецькі збройні сили повинні бути підготовлені до того, щоб ще до закінчення війни проти Англії розбити Радянську Росію в ході однієї швидкої кампанії (справа “Барбаросса”)”. Далі вказувалось, що “основні сили російських сухопутних військ, розташовані в Західній Росії, повинні бути знищені сміливими операціями шляхом глибокого й швидкого просування танкових клинів”, які не допустять відходу противника вглиб його території. Наступ мали вести три групи армій: “Південь” – на Україну, “Центр” – на Москву, “Північ” – на Ленінград (нині Санкт-Петербург).
Детально в директиві № 21 ОКВ було розписано тільки дії на Україні: “Група армій, що діє на південь від Прип’ятських боліт, має концентричними ударами, з основними силами на флангах, знищити російські війська, розміщені в Україні, ще до їх відходу до Дніпра.
З цією метою головний удар завдається з району Любліна в загальному напрямі на Київ. Одночасно війська, розміщені в Румунії, форсують Прут у його нижній течії та здійснюють глибоке охоплення противника. На румунську армію припадає завдання скувати російські сили всередині утворюваних кліщів”.
2. На виконання директиви № 21 головнокомандування сухопутних сил (ОКГ), яке мало керувати воєнними діями проти СРСР, розробило директиву “Стратегічне зосередження та розгортання військ”. Саме ця оперативна директива, підписана 31 січня 1941, й була власне планом “Б.” У ній визначалися склад і групування сил вторгнення, конкретизувалися напрями наступальних дій не лише армійських груп, а й армій, форми їхніх операцій, лінії розмежування. Головна стратегічна ідея, покладена в основу плану “Б.”, полягала в тому, щоб у перші ж тижні боїв розчленувати, оточити і по частинах розбити Червону армію. Німецьке верховне командування вважало, що всі основні сили Червоної армії були розташовані між західним кордоном СРСР та лінією річок Дніпро – Західна Двіна, і тому розгром цих угруповань означатиме повну поразку Радянського Союзу.
До 17 березня 1941  план наступу  був такий:  двостороннє охоплення усього Правобережжя зустрічними танковими клинами через Західну Україну і Бессарабію.
 Напад на СРСР було призначено на 16 травня. Внаслідок війни на Балканах, що “вклинилася” у графік, Гітлер переніс виступ на 22 червня.
3. Напад гітлерівської Німеччини на СРСР розпочався між 04.05–04.30 за московським часом у неділю 22 червня 1941 на фронті від Балтики до Карпат. Німці кинули у наступ 19 танкових, 15 моторизованих, 118 піхотних, 9 охоронних і 1 кавалерійську дивізії. За даними начальника німецького генштабу Ф. Гальдера, в них було 3,2 млн осіб (75% армії). Крім того, були ще 4 дивізії військ СС. Усі ці сили мали 2,8 тис. середніх і 912 легких танків, 47 260 гармат і важких мінометів, 3470 літаків, з них 1378 бомбардувальників і 1036 винищувачів.
Західні фронти (групи армій) Червоної армії на початок війни налічували 2 718 674 червоноармійці та командири і 153 608 військовослужбовців військ НКВС. На озброєнні фронтових військ було тоді 13 924 танки (з них 11 135 справних) із загального числа 25 784 танки Червоної армії; 8974 літаки (з них 7593 справних); 57041 гармата. Всього в Червоній армії (без авіації) було 4 605 321 особа, в авіації – 475 656 осіб. Разом з оголошеною мобілізацією це забезпечило негайний могутній потік підкріплень для фронту, чого не могло бути в німців.
Ліве, ударне, крило групи армій “Південь”, яке наступало на Україну з півдня Польщі, за планом “Б.” складали 1-ша танкова група, 6-та і 17-та польові (загально-військові) армії. Їхній склад: 5 танкових, 4 моторизовані, 24 піхотні дивізії (далі з резерву надійшло ще 10 піхотних дивізій). Праве крило, в Румунії, – 11-та польова армія – 7 піхотних дивізій, жодного танка. Усі сили групи армій “Південь” мали 887 тис. осіб, 600 середніх і 250 легких танків, 331 бомбардувальник, 352 винищувачі. За даними розпису бойових сил, на 27 червня до 11-ї німецької армії були додані Румунією 4 піхотні дивізії та 7 бригад, з них одна механізована.
Пізніше в групі армій “Південь” воювали 17 румунських, 3 італійських, ½ 2 угорських, 21/2 словацьких дивізії. В них перебувало 507 тис. солдатів і офіцерів. Вони мали свої танки й авіацію (здебільшого застарілі). Усі сателітні війська А.Гітлер характеризував як нездатні вести наступальні дії.
Генеральний штаб Червоної армії з літа 1940 також проробив різні варіанти власного плану наступальної війни проти Німеччини. Найбільш обіцяючим вважався варіант, що був абсолютно подібний до гітлерівської схеми наступу на Україну, але націлений на захід: могутнім лівим крилом завдати удар із Західної України у напрямі на м.Краків (Польща), а далі правим поворотом – до Балтійського моря, оточуючи все східне угруповання німецьких військ. Допоміжний удар – з білостоцького виступу на правому крилі наступу. Генштаб пропонував почати війну влітку 1941. Однак Й.Сталін волів краще приготуватись: у лютому 1941 він затвердив грандіозну програму випуску до літа 1942 16,5 тис. середніх і важких танків нових типів.
Відповідно до задумів майбутньої війни, здійснювалося групування радянських військ із зосередженням головних сил у Західній Україні. Наслідком цього заходу стало те, що коли німецька група армії “Північ”, за планом “Б.”, швидко просувалася вперед, а під ударами групи армій “Центр” Західний фронт Червоної армії у перші ж дні розвалився, відкривши ворогові шлях на Смоленськ (нині місто в Російській Федерації) – ворота Москви, то наступ групи армій “Південь” на Україні відразу загальмувався, зустрівши впертий опір несподівано великих сил радянських військ.
Відтинок кордону від р. Прип’ять до Карпат на шляху ударного крила німецької групи армій “Південь” обороняли 5-та, 6-та і 26-та армії радянського Південно-Західного фронту. Вздовж Карпат до р. Прут стояла 12та армія. В них було 32 стрілецькі та 2 кавалерійські дивізії. Кожна армія була підсилена мехкорпусом. Ще 4 мехкорпуси були резервом фронту. Кожен з них мав 2 танкові та одну мехдивізію. Був ще 1 повітряно-десантний корпус. Молдавський відтинок по р. Прут від м. Ліпкани до моря обороняв Південний фронт, утворений на базі Одеського військового округу. Його складали три армії – 9-та, Приморська і 18-та (прибула з початком воєнних дій на Південно-Західному фронті). Обидва фронти мали 1,4 млн особового складу. На початку війни Південно-Західний фронт було повністю укомплектовано за штатом воєнного часу. Бракувало лише частини медиків і техперсоналу. Цей фронт мав 6998 танків. Південний фронт – 1071 танк. Кількість найновіших на той час танків Т-34 та КВ, яким не було рівних, перевищувала в Західній Україні число всіх танків ворожої групи армій “Південь”. Обидва фронти мали 26,6 тис. гармат проти 16 тис. ворожих, 4,7 тис. літаків усіх типів проти 1,8 тис. німецьких і сателітних.
Матеріально СРСР був підготовлений до війни не гірше за Німеччину, але його офіцерський корпус втратив кращу частину командирів під час сталінських репресій. На мінському напрямі, наприклад, перебігли до ворога у полон 12-та, 89-та, 103-тя стрілецькі дивізії. Стара російська армія такого не знала. Саме ці фактори, а не несподіваний напад ворога, стали головною причиною катастрофічних поразок Червоної армії 1941 року.
Могутні танкові сили Південно-Західного фронту не спинили німців. У танковій битві в Західній Україні 1941 вони були розгромлені, лише на тиждень затримавши противника. 30 червня Південно-Західний фронт отримав наказ Ставки Верховного Головнокомандування з боями відступити на лінію укріплень старого (до 1939) кордону. Ударний клин німецьких військ (1-ша танкова група) осідлав вісь свого наступу – шосе Рівне – Новоград-Волинський – Житомир – Київ. 8 липня після прориву північного сектору оборони, що проходив по лінії демонтованих перед війною старих укріплень, упав Новоград-Волинський, 9-го ворог зайняв Житомир. Шлях на Київ був відкритий, проте в ніч на 10 липня А.Гітлер видав директиву: “Другий ешелон 1-ї танкової групи повинен поставити заслон проти Києва, уникаючи при цьому штурму міста”. Танковій групі наказувалося від Житомира і Бердичева “негайно повернути на південь”. Затримка під Києвом могла зірвати передбачене планом “Б.” велетенське оточення усіх радянських військ на Правобережній Україні.
Начальник генерального штабу сухопутних військ Третього Рейху генерал Гальдер писав : “Коли ми форсуємо Західну Двіну і Дніпро, то мова піде не так про розгром збройних сил противника, як про те, щоб забрати у противника його промислові регіони й не дати йому можливості, використовуючи велетенську потугу його індустрії та невичерпні людські резерви, створити нові збройні сили”. 
На Правобережжі німців чекав провал, який зламав план “Б.” Перша непомітна для німецького генштабу тріщина була спричинена логікою самого плану. Групи армій “Центр” і “Південь” за цим планом мали обминати лісисто-болотистий басейн р.Прип’ять як незручний для швидкого наступу. Але радянський генштаб ще перед війною поставив на західному краю басейну сильну 5-ту армію з 22-м механізованим корпусом, що мав 712 танків. Тому, коли ударне крило німецької групи армій “Південь” після танкової битви в Західній Україні рушило на схід, 5-та армія залишилася поза периметром його оточувального маневру. Ближче до неї, на лівому фланзі 1-ї танкової групи, наступала потужна 6-та німецька армія, якій і довелося вести боротьбу з 5-ю армією. Це гальмувало німецьку піхоту, без якої танкове оточення було неефективним. Зайнявши оборону від Коростеня до Києва, 5-та армія не лише скувала значні сили 6-ї німецької армії, унеможлививши для неї серйозний наступ на Київ, а й завдала удар з півночі під Новоград-Волинським, перерізавши на деякий час головну артерію постачання 1-ї танкової групи. Наступ 1-ї танкової групи був зупинений фланговими ударами радянських військ під Житомиром, Бердичевим і Білою Церквою, далі її просування загальмувалося в районі Дніпропетровська.
Наслідком впертої боротьби радянських військ було те, що німецькі танки лише 18 серпня досягли моря біля Херсона, завершивши свій маневр оточення. Але оточити й знищити на Правобережжі, під Уманню, німцям вдалося лише дві радянські армії – 6-ту і 12-ту. Решта перейшла на лівий берег Дніпра, в т.ч. 37-ма армія, утворена для оборони Києва, 9-та і 18-та армії Південного фронту, а його Приморська армія ще два місяці тримала оборону в оточеній Одесі, звідки евакуювалася до Криму.
Витримки 
"Директива №21. 
План "Барбаросса"
 18.12.1940.
Верховне Головнокомандування Вермахту
Штаб оперативного керівництва
 Відділ оборони країни
 №33408/40
 Цілком таємно
 Передавати лише через офіцера
 9 екз.
 ....Завдання військово-повітряних сил – вивільнити такі сили для підтримки сухопутних військ при проведенні Східної кампанії, щоб можна було розраховувати на швидке завершення наземних операцій і разом з тим обмежити до мінімуму руйнування східних областей Німеччини ворожою авіацією.  Однак ця концентрація зусиль ВПС на Сході повинна бути обмежена вимогою, щоб усі театри військових дій та райони розміщення нашої військової промисловості були надійно прикриті від нальотів авіації супротивника....
 Вирішальне значення слід надати тому, щоб ніхто не розгадав намірів здійснити напад....
 Підготовчі заходи вищих командних інстанцій повинні проводитись, виходячи з таких основних положень.
 I. Загальний задум
 Основні сили російських сухопутних військ, що знаходяться в західній частині Росії, повинні бути знищені в сміливих операціях за допомогою глибокого, швидкого висування танкових клинів.  Відступу боєздатних військ противника на широкі простори російської території мають запобігти.
Шляхом швидкого переслідування має бути досягнута лінія, з якою російські військово-повітряні сили не в змозі здійснювати нальоти на територію Німецького рейху.
 Таким чином, у разі потреби останній індустріальний район, що залишається у Росії на Уралі, можна буде паралізувати за допомогою авіації.
 Ефективним діяи російських військово-повітряних сил повинні запобігти наші потужні удари вже на самому початку операції.
 ІІ.  Очікувані союзники та їх завдання
 1. У війні проти Радянської Росії на флангах нашого фронту ми можемо розраховувати на активну участь Румунії та Фінляндії.
 2. Завдання Румунії полягатиме в тому, щоб своїми добірними силами підтримати наступ німецьких військ на південному фланзі принаймні на початку його, скувати сили противника там, де не введені в дію німецькі війська, а в іншому нести допоміжну службу в тилових районах.
 Театр військових дій розділяється Прип'ятськими болотами на північну та південну частини.  Напрямок головного удару має бути підготовлений північніше Прип'ятських боліт.  Тут слід зосередити дві групи армій.
 Південна з цих груп, що є центром загального фронту, має на меті наступати особливо сильними танковими і моторизованими з'єднаннями з району Варшави і на північ від неї і роздробити сили супротивника в Білорусії.  Таким чином будуть створені передумови для повороту потужних частин рухомих військ на північ, щоб у взаємодії з північною групою армій, що наступає зі Східної Пруссії в загальному напрямку на Ленінград, знищити сили противника, що діють у Прибалтиці.
 Тільки несподівано швидкий провал російського опору міг би виправдати постановку та виконання обох завдань одночасно.
Армії, що діють на півдні від Прип'ятських боліт, повинні ще на захід від Дніпра в ході окружної операції та за допомогою сильних флангів повністю розбити розташовані в Україні російські сили.  З цією метою необхідно сконценувати головний напрямок удару з району Любліна в загальному напрямку на Київ, у той час як сили, що знаходяться в Румунії, утворюють відокремлений великою відстанню захисний фланг через нижню течію Пруту.  Румунській армії відводиться завдання скувати російські сили, що знаходяться між ними.
 Після закінчення битв на південь і на північ від Прип'ятських боліт розгорнути переслідування противника і забезпечити досягнення наступних цілей:
 - на півдні своєчасно зайняти важливий у військовому та економічному відношенні Донецький басейн,
 - на півночі швидко вийти до Москви.
 Б) Військово-повітряні сили.
 Їхнє завдання полягатиме в тому, щоб максимально паралізувати та нейтралізувати протидію російських військово-повітряних сил та підтримати сухопутні війська в їхніх операціях на вирішальних напрямках.  Це буде насамперед необхідно на напрямі центральної групи армій та на головному крилі південної групи армій.  Російські залізниці та шляхи сполучення залежно від їх значення для операції повинні перерізатися або виводитися з ладу за допомогою захоплення найбільш близько розташованих до району бойових дій важливих об'єктів (річкові переправи!) сміливими діями повітрянодесантних військ.
 З метою зосередження всіх сил для боротьби проти ворожої авіації та для безпосередньої підтримки сухопутних військ не слід під час операції нападати на об'єкти військової промисловості.  Подібні напади, і насамперед у напрямку Уралу, стоятимуть на порядку денному лише після закінчення маневрених операцій."

Підготовлено на основі відкритих джерел Інтернету

Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі