понеділок, 26 березня 2018 р.

РОЗВИТОК ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ

Результат пошуку зображень за запитом "Линии єлектропередач"Очікується, що протягом найближчих 20-30 років більшість країн значно збільшать споживання електроенергії. Безсумнівно, також зросте і її виробництво. Це також пов'язано зі значним збільшенням частки застосування машин і механізмів, заснованих на електричній тязі, в тому числі використання електроприладів, електромобілів, комп'ютерної, робототехніки та ін.

Українська електроенергетика, як і всі соціальне господарство, будувалася і розвивалася виходячи зі стратегії та інтересів СРСР. За порівняно короткий період часу в Україні були споруджені п'ять АЕС, переважно з блоками 1000 МВт, до того ж поблизу кордонів з європейськими державами. Ці станції забезпечували не тільки внутрішні потреби України, а й брали участь у забезпеченні поставок електроенергії в країни-члени РЕВ, які досягали сумарно 4500-5000 МВт. Будівництво атомних станцій відбувалося на шкоду модернізації, реконструкції та розвитку теплових електростанцій, особливо працюючих на місцевому вугіллі. В результаті на сьогоднішній день теплова енергетика України перебуває в найбільш критичному становищі не тільки через паливний дефіцит, а й через старіння.

Енергетика - питання національної безпеки України.

Електроенергію можна отримувати з різних джерел: з вуглеводнів (в Україні переважно вугілля), шляхом ядерного ділення, з різних відновлюваних джерел (вода, вітер, сонце, біомаса, припливи і т.д.). За останні 20 років суттєво зросли альтернативні способи генерації, особливо в Західній Європі і Північній Америці, але навіть в цих країнах частка "зеленої" енергії не перевищує 5-20%. Німеччина - лідер - змогла збільшити частку відновлюваної енергетики до 31% в 2014 році, але навіть в цій країні обсяги електроенергії, виробленої на вугільних теплових електростанціях, перевищують обсяги виробництва електроенергії з усіх разом взятих поновлюваних джерел (220 ГВт проти 140,4 ГВт). На думку Wall Street Journal, ставка Німеччини на дорогу альтернативну енергетику може підірвати її довгострокову конкурентоспособность.

Українській економіці не вистачає як енергоефективності, так і енергоінтенсивності. В Україні ВВП, вироблений на одиницю споживання енергії, є одним з найнижчих в світі. Крім того, в національній економіці суттєва частка підприємств, які, навіть ставши ефективними і модернізованими, все одно будуть споживати дуже багато енергії, наприклад, чорна металургія. Таким чином, навіть при явній необхідності підвищення ефективності використання енергії існують обмеження, що накладаються самою структурою економіки.

Україна не має коштів на розвиток масштабних проектів в альтернативній енергетиці. Також існують політичні і бюджетні обмеження. Найімовірніше, спалювання вуглеводнів (вугілля, нафти і газу) і ядерний поділ залишаться основними способами виробництва електроенергії в Україні протягом наступних 20 років.

Зараз структура енергетичного ринку України переживає радикальні перетворення. Україна залежить від імпортного газу, але за останній рік вона істотно диверсифікувала поставки від російських джерел. Країна тимчасово втратила контроль над територіями, які поставляли вугілля для теплових електростанцій. В результаті перед державою постало питання про імпорт вугілля з непідконтрольних територій, з Росії або з інших країн. Також Україна імпортує майже 100% ядерного палива для атомних електростанцій з Росії (в 2015 році 14 з 15 реакторів працювали на російському паливі, а один - на американському).

Уряд України зробив ряд кроків для створення стимулів до ефективного використання енергії та усунення дисбалансів на енергетичних ринках, спрямованих, зокрема, на обмеження споживання енергії і зниження залежності від імпорту.

Тарифи були збільшені, проводяться програми модернізації та структурні інституційні реформи. Але енергетичні реформи в Україні переважно сфокусовані на реструктуризацію газової промисловості. Цього явно недостатньо. Україна повинна активно шукати шляхи підвищення виробництва електроенергії, покращувати ефективність існуючих електростанцій та інфраструктури розподільних мереж.

Атомні електростанції (АЕС) виробляють приблизно половину від загального обсягу енергії на ринку України. В даний час функціонують чотири АЕС з 15 реакторами загальною чистою потужністю 13,17 гігават (ГВт). Існуючі атомні електростанції можуть бути модернізовані для збільшення їх продуктивності. Це здешевить енергоресурси, зменшить залежність від вугілля і через ефект заміщення може трохи знизити попит на імпортний газ.

На сьогоднішній день в структурі виробництва електроенергії зростає частка електроенергії, виробленої на АЕС, переважно більшої одиничної потужності - 1000 МВт. Ця частка вже перевищила 50%; готуються до введення ще двох блоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС, а це означає: збільшення частки вироблення електроенергії на великих атомних блоках; збільшення залежності енергетики України від зовнішніх енергоносіїв; збільшення ймовірності аварійних ситуацій на АЕС; збільшення майбутніх витрат, пов'язаних із закриттям АЕС, після закінчення терміну їх експлуатації, а значить, і збільшення поточних відрахувань з цим пов'язаних; збільшення витрат на вивезення, захоронення відпрацьованого ядерного палива; погіршення маневреності енергосистеми при регулюванні добового графіка споживання.

З точки зору своєї позиції на світовому ринку ядерної енергетики Україна займає 8-е місце за потужностями і 4-е місце за часткою електроенергії, що виробляється на АЕС. Запорізька АЕС є найбільшою АЕС в Європі і п'ятою за величиною в світі. З огляду на велику роль АЕС в загальному енергетичному балансі, значну роль повинні відігравати й гідроакумулюючі електростанції. Також в перспективі повинні розроблятися і створюватися термоядерні електростанції, засновані на отриманні електроенергії в результаті термоядерного синтезу. 
Існує кілька способів збільшення потужності атомних електростанцій:
усунення похибки вимірювань: використання більш точних вимірювальних приладів дозволяє збільшити потужність на 1,2-1,7% (іноді на 2%); 
розтягнення: використання обладнання на вищому рівні його максимальної потужності, іноді з більш потужним паливом. Це дає збільшення потужності майже на 7%; 
розширена модернізація - заміна турбогенератора і інших систем станції. Збільшує потужність до 20% .Судячи за інформацією з відкритих джерел, уряд має намір здійснити розширену модернізацію (stretch uprate). 

Аргументи за:
- зменшується залежність від вугілля, виробленого на тимчасово окупованих територіях. У короткостроковому періоді єдиною життєздатною альтернативної АЕС є вугільні теплові електростанції. В Україні налічується 15 вугільних ТЕС, більшість з них розташовано в Східній Україні, а кілька - на самій лінії фронту (Луганська ТЕС в м. Щастя) або на окупованій території (Зуївська ТЕС). Приблизно половина таких електростанцій працюють на специфічних типах вугілля (антрацитна група), які в Україні видобуваються тільки на території Донбасу. Вони навіть зараз, коли після опалювального сезону попит знизився, відчувають дефіцит вугілля.
- Атомная енергія дешевше. Нинішня ціна продажу електроенергії, що виробляється на АЕС, - 423,84 грн за МВт-година, а вироблюваної на ТЕС - 862,05 грн за МВт-год. До цих цифр слід поставитися скептично, оскільки представники обох типів електростанцій стверджують, що поточні ціни не покривають їх повних витрат. При цьому важливо, що в інших країнах аналогічні відмінності теж існують - викопні палива можуть конкурувати з атомною енергетикою, тільки якщо їх родовища розташовані в безпосередній близькості до ТЕС. 
В Україні основним конкурентом атомної енергії є вугілля, його відкладення знаходяться дуже глибоко і їх важко витягувати, тому його видобуток вимагає державного субсидіювання. 
Модернізація продовжує термін служби АЕС і підвищує їх безпеку. Більшість реакторів були встановлені в 1980-х, і їх заявлений термін експлуатації становив 30 років. В даний час терміни експлуатації реакторів були продовжені на 5 років, а закриття реакторів в найближчому майбутньому малоймовірно. Більшість АЕС розташовані на Заході України, далеко від промислових регіонів. Тільки Запорізька АЕС знаходиться в центральній частині країни. Енергетична інфраструктура поки нездатна передавати енергію в східні регіони, де сконцентрована важка промисловість. Зрозуміло, Україна може експортувати електрику в ЄС, але більш важливого питання адекватної внутрішнього пропозиції це не вирішує. В підтримку безпеки нарощування потужностей можна згадати, що типи реакторів на Чорнобильській АЕС (РБМК) відрізнялися від тих, які діють в даний час в Україні (ВВЕР ). Реакторами типу ВВЕР сьогодні оснащено більшість діючих станцій в Центральній і Східній Європі. Цей тип реакторів (водний реактор) вважається одним з найбезпечніших; їх модернізація вже проводилася в США та інших країнах з кінця 1970-х [156 затверджених модернізацій до теперішнього часу]. Водні реактори ВВЕР того ж типу, як і діючі реактори в Україні, були модернізовані в Словаччині, Угорщині, Чеській Республіці.
Чи існує розподільна інфраструктура для обслуговування додаткових потужностей? Коли завершилося будівництво 4-го реактора на Хмельницькій АЕС у 2004 році, виникла проблема з тим, що лінії електропередач, які підключають його до енергетичної системи, не справлялися з навантаженням. Беручи до уваги, що електроенергія повинна транспортуватися на великі відстані (в разі якщо західні АЕС постачають центральну і східну Україну), електричні мережі, швидше за все, також необхідно буде модернізувати. 
Усунення дефіциту електроенергії і зниження її собівартості з метою зниження тарифів на електроенергію позитивно вплине на економічне зростання і рівень життя. Країна має великий потенціал в ядерній енергетиці, і одним із способів поліпшення ситуації є модернізація існуючих реакторів, як це було зроблено в інших країнах. Проте рішення про модернізацію повинно враховувати не тільки сам стан АЕС, але і їх місце розташування, і наявність необхідних підключень до енергосистеми. Якщо ж говорити про попит, увагу слід звернути на криву навантажень і, можливо, переглянути тарифну політику так, щоб навантаження розподілялося більш равномерно.Не викликає сумнівів той факт, що адаптація електроенергетики України під цілі і завдання реформування держави зажадає величезних капіталовкладень. Покласти ці витрати на держбюджет або прибуток самої енергетики неможливо. Необхідне створення сприятливого інвестиційного клімату, який забезпечив би приплив зовнішнього капіталу в розвиток електроенергетики. Цей процес слід розглядати з точки зору здійснення стратегічних інвестиційних програм. 
Сьогодні такі проблеми, як вивіз відпрацьованого ядерного палива, якість і кількість органічного палива, електротехнічного та електроенергетичного обладнання, запасних частин для ремонтів енергетичної техніки, що раніше вирішували суб'єкти підприємницької діяльності - законні члени оптового ринку електроенергії, сьогодні ще більш загострилися. 
Немаловажним аспектом стратегії є проведення збалансованої податкової політики щодо інновацій галузі електроенергетики. При цьому мова не повинна йти про пільги для окремих структур, які використовують ці пільги в недобросовісної конкуренції, а про цільове використання підприємствами коштів, що перераховуються у вигляді податків, що також є ефективним фактором економічного зросту. 
Перспектива освоєння зовнішніх ринків електроенергії не може перебувати поза загальною стратегією і, з урахуванням структури і географічного положення енергосистеми України є дуже актуальною. Починати освоєння і розширення нових зовнішніх ринків електроенергії необхідно вже зараз, щоб в подальшому не бути безпорадними новачками. На найближчу перспективу збільшення експорту електроенергії в напрямку західних держав може сприяти спорудження та експлуатація вставок постійного струму. Однак реалізація такої можливості відбувається невиправдано повільними темпами. 
Для розвитку електроенергетики в Україні: 
необхідно провести аналіз оптимальної структури енерговиробництва і енергоспоживання; 
повинні бути розроблені оптимальні співвідношення між потужностями атомної, теплової, гідроакумулюючої генерацій, генерацій з альтернативних джерел, між обсягами імпортних і вітчизняних енергоносіїв, між обсягами виробництва електроенергії для внутрішнього споживання і експортних поставок; необхідно здійснити диверсифікацію паливозабезпечення, зробивши основний упор на розвиток вітчизняної паливної бази на основі застосування методів економічного стимулювання, сучасних і перспективних технологій; слід постійно здійснювати програму енергозбереження; слід оцінити витрати, необхідні для проведення такої структурної перебудови, визначені джерела фінансування і проаналізувати можливі наслідки від реалізації такої програми.
Результатами виконання програми має бути як мінімум: створення стимулів для підвищення якості палива, що поставляється на електростанції; створення системи економічного стимулювання, а не системи тисків. 
В сфері розрахунків за електроенергію та енергоносії- формування заставних механізмів, механізмів страхування та оптимізації вкладень; створення стимулів для зменшення собівартості електроенергії; створення саморегулюючої системи функціонування електроенергетичного комплексу, заснованої на принципах ринкової економіки, регламентованих відповідною правовою базою; 
постійний аналіз стану і прогнозування тенденцій в сфері електроенергетики.
Але програми реформування неможливо успішно реалізувати без зміни нашого власного світогляду, який є основою при визначенні стратегій.
Підготував Олександр Майстренко

Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі