Музеї Києво-Печерського історико-культурного заповідника

«Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник» — музейний комплекс, що діє на території Києво-Печерської лаври. Був заснований у 1922 році, у 1996 році отримав статус національного. Є найбільшим музейним комплексом України, де зосереджено 144 пам'ятки історії та культури. Серед них — два унікальних підземних комплекси (дальні і ближні печери), храми, пам'ятки архітектури XI—XIX ст., виставкові приміщення. Заповідник щорічно відвідують сотні тисяч туристів.

На території заповідника розміщені: Музей книги і друкарства України, Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Музей історичних коштовностей України.

З 1926 року до складу заповідника увійшли: Музей культів і побуту, музеї нумізматики, староукраїнської будівельної техніки, українських старожитностей, І Всеукраїнська реставраційна майстерня, друкарня Всеукраїнської академії наук, храми, фортечні мури, Ближні та Дальні печери, дзвіниці, архівний фонд Києво-Печерської лаври, бібліотеки.

У роки Другої світової війни значну частину пам'яток було пошкоджено, підірвано головний храм монастиря — Успенський собор.

14-та сесія Міжурядового комітету ЮНЕСКО у 1990 р. внесла Києво-Печерську лавру до Списку пам'яток всесвітньої культурної спадщини.

Указом Президента України від 13 березня 1996 р. заповідникові надано статус національного.

У серпні 2000 р. відбулося освячення відбудованого Успенського собору.

Заповідник видає книги, каталоги виставок, збірники наукових праць «Лаврський альманах», «Могилянські читання» тощо.

Фондова колекція заповідника

Фондова колекція Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника нині нараховує більше 70 000 одиниць зберігання, серед яких культові вироби з дорогоцінних металів, предмети іконопису, портрети церковних діячів та світських осіб, коштовні тканини з гаптуванням, стародруки, графічні роботи, фото, археологічні речі тощо. Це переважно експонати XVII—XX століть.

Роботи з формування історичних і мистецьких колекцій почали проводитися лаврським музеєм на початку 1920-х років, у складних умовах нищення радянською владою церков і культових предметів. Завдяки музею була збережена значна кількість історичних пам'яток. У довоєнний період музей зібрав одну з найкращих у світі колекцій іконопису, цінні колекції культового одягу та виробів з дорогоцінних металів. Під час Німецько-радянської війни зібрання музею зазнало значних втрат. У 1941 році музейна колекція з дорогоцінних металів була евакуйована до Уфи і у повоєнні роки повернута. Проте, ті колекції, що залишалися в місті в період німецької окупації Києва, були пограбовані, частково вивезені до Німеччини, частково знищені під час руйнації Успенського собору. Було втрачено найкращу частину зібрання іконопису. Роботи з відтворення фондових колекцій розпочалися у 1944 році. Під час розбирання руїн Успенського собору вдалось врятувати значну частину коштовних тканин. Частково були повернуті цінні речі з Лаври, що під час окупації потрапили до інших київських музеїв, незначну кількість музейних предметів повернули з Німеччини. У 1949 році фонди заповідника налічували понад 36 тисяч одиниць зберігання, розширення фондів не припинялось у наступні роки.

Зібрання виробів із металу

Зібрання виробів з металу налічує понад 11 тисяч різноманітних предметів і є одним з найкращих в Україні. Значну його частину складають культові речі з ризниць київських церков і монастирів, а також колишнього Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії. Це, зокрема, офіри та меморіальні речі — потири, хрести, дарохранильниці, дискоси, таці, шати ікон та інше. Справжніми раритетами православного світу і унікальними витворами мистецтва є представлені у зібранні хрести Марка Печерника (XI—XII століття), Київського митрополита Макарія (XV століття), Київського митрополита Гедеона Святополка-Четвертинського (1665 рік) та інші.

Зібрання живопису

Зібрання живопису налічує понад 2900 ікон і рідкісних картин на біблійні теми українських майстрів XVI — початку XX століть. У зібранні іконопису представлені роботи майстрів Волині, Галичини, Чернігівщини, Київщини, найдавніші ікони походять з Холмщини, що нині у складі Польщі. Чимало ікон належать до іконописної майстерні Києво-Печерської лаври, передусім, це копія лаврської чудотворної ікони «Успіння Пресвятої Богородиці», датована XVII століттям. Особливою цінністю вирізняються ікони «Зішестя у пекло», «Вознесіння», «Втеча до Єгипту» тощо, а також картини XVIII століття релігійної тематики, які раніше прикрашали зворотний бік іконостаса Троїцької надбрамної церкви. Окремої уваги заслуговує збірка портретів українських церковних діячів, серед яких портрети київських митрополитів Петра Могили, Іоасафата Кроковського, Варлаама Ясинського, лаврських архімандритів Єлисея Плетенецького, Йосипа Тризни, Інокентія Ґізеля та інші.

Зібрання виробів із тканин

Зібрання виробів з тканин налічує понад 7 тисяч пам'яток XVI — початку XX століття. В основному це предмети церковного вжитку, такі як сакоси, фелони, стихарі, митри, плащівниці, палиці, єпитрахилі тощо. Здебільшого вони виконані з парчі та оксамиту й прикрашені сюжетними сценами, гаптованими срібними та золотими нитками. Найбільшу історичну і художню цінність має група з близько півтори сотні вкладних пам'яток. Серед них представлені роботи гаптарської майстерні Києво-Вознесенського монастиря, зокрема, воздухи з композиціями «Не ридай мене мати», «Різдво Богородиці», «Покрова» та інші.

Зібрання стародруків

Фонди заповідника мають чималу збірку стародруків, виданих у Києво-Печерській лаврі, а також рідкісні видання львівської, чернігівської, острозької та інших друкарень. Найдавнішим українським стародруком у колекції є «Апостол», надрукований Іваном Федоровим у Львові у 1574 році. Друкарня Києво-Печерської лаври була заснована у 1615 році і діяла впродовж близько трьохсот років. Серед її видань є книга першої чверті XVII століття — «Бесіди Іонанна Златоуста на 14 послань святого апостола Павла» (1623); особливу історичну і художню цінність мають, зокрема, книга «Тріодь пісна» (1627), Патерик Печерський (1661), «Синопсис» (1674, вважається першою друкованою книжкою з української історії). Зовнішнє оформлення лаврських видань вирізнялось пишністю, вони часто оправлялись шкірою з тисненими зображеннями святих. Більшість Євангелій оздоблювали оправами, карбованими з дорогоцінних металів, прикрашали гравірованими чи фініфтевими медальйонами, коштовним камінням тощо. У колекції нараховується кілька сотень богослужбових книг у металевих оправах.

Лаврська Дзвіниця
Над усіма спорудами Києво-Печерської лаври височить Велика лаврська дзвіниця.
Побудована вона була у 1731-1745 рр. за проектом архітектора та інженера Йоганна Готфріда Шеделя. На кошти гетьмана Івана Мазепи були придбані матеріали та закладено фундамент, глибина якого складає понад 6 м. На будівництво споруди пішло 5 млн. штук цегли різних розмірів і форм. У будівництві дзвіниці брали участь майстри Києво-Печерської лаври Степан Ковнір, Йосип Рубашевський, Іван Горох та інші.
На першому ярусі з 1889 містилося лаврське архівосховище, переведене з корпусу № 20, внаслідок чого північно-західна частина внутрішніх приміщень зазнала деяких змін, також було відкрито один із входів у дзвіницю. В лаврському архіві зберігалися матеріали з 1718 (після пожежі) до 1920-х рр., систематизовані за інвентарними та алфавітними описами. За даними 1919, в архіві зберігалися 22 291 справа та 6 тис. канцелярських книжок, у т. ч. описи справ. Останнім архіваріусом з 1905 до поч. 1920-х рр. був ієромонах Антоній (Орлов). Архів використовували для написання досліджень з історії православної церкви та Києво-Печерської лаври відомі культурні й церковні діячі І. Огієнко, Ф. Титов та ін., до нього зверталися також для довідок під час ремонту та нового будівництва монастирських споруд. Для забезпечення зберігання документації 24 червня 1920 Головархів видав охоронний лист на архів монастиря. У 1920-х рр. у дзвіниці також було зосереджено архіви київських Видубицького та Микільського і Слупського монастирів, військовий та військово-революційний Головного та Губернського архівів. 
На другому ярусі дзвіниці розташовувалася лаврська бібліотека, яка почала складатися, вірогідно, з перших років існування монастиря. Відомо, що на поч. 12 ст. свою книгозбірню передав монастирю його чернець Микола Святоша — колишній князь луцький й остерський Святослав Давидович. За Афанасієм (Кальнофойським), у 17 ст. поряд з «трапезною великою» з «теплою церквою» стояв невеликий одноповерховий дерев'яний будинок, в якому містилася «бібліотека церковних книг, руських і слов'янських». Збірка зазнала значних втрат під час пожежі 1718. Пізніше була розміщена на хорах собору Успіння Пресвятої Богородиці. 1897 перенесена до приміщення дзвіниці. У кін. 19 ст. книгозбірня налічувала понад 30 тис. книжок, 429 рукописів. З них — три на пергаменті, два рукописи 14 ст., п'ять — 15 ст., бл. 40 — 14 ст. (містилися у 120 шафах). Книжкове зібрання було систематизоване (систематичний та алфавітний каталоги). У приміщенні бібліотеки було влаштовано портретну галерею, на стінах висіли також сюжетні картини. З 1910-х рр. у читальній залі, де виставлялися рукописні та раритетні видання, влаштовувалися екскурсії.
Понад 20 років посаду бібліотекаря обіймав архімандрит Михайло (світське ім'я — Тростянський Іоанн Васильович; 1859—?), з вересня 1888 — послушник Лаври, 1891 прийняв постриг у чернецтво, був помічником бібліотекаря, бібліотекарем, згодом — ієродиякон, ієромонах. Одночасно — священик Свято-Троїцького (Микільського) лікарняного монастиря Лаври, пізніше — собору Успіння Пресвятої Богородиці. 1894 у зв'язку з хворобою перебував на Афоні, після повернення виконував у монастирі різні обов'язки, з серпня 1903 — знову бібліотекар. З 1909 — ігумен, з 1915 — архімандрит. Підготував каталог бібліотеки, виданий у Лаврі 1908 та 1912 (у 2-х томах). З липня 1916 до липня 1918 — священик військового евакуаційного пункту (призначений за власним проханням).
З липня 1916 до 1920 завідувачем бібліотеки був ієромонах Іполит (світське ім'я — Павлик Іоанн Кузьмович; 1866— 1938), який працював з 1909 помічником бібліотекаря і доглядачем читальної зали. Підготував і видав у лаврській друкарні кілька досліджень. 1932—35 священик церкви с. Велика Солтанівка (Київська обл.). Заарештований 15 вересня 1937 у селі, розстріляний 22, березня 1938 у київській в'язниці.
27 липня 1921 фонди бібліотеки передано у відання ВУАН (ключі від монастирської бібліотеки відібрано 12 жовтня 1921), пізніше розподілено між різними книгозбірнями Києва.

Тепер дзвіниця входить до складу заповідника, відкрита для відвідування екскурсантів.

Охорона та реставрація пам'яток

З метою забезпечення збереження комплексу нерухомих пам'яток та об'єктів культурної спадщини Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника проводяться дослідження; опрацьовуються відповідні матеріали щодо підготовки облікової документації на ці об'єкти; здійснюється моніторинг технічного стану, умов використання пам'яток та об'єктів історико-культурної спадщини, території Заповідника і його буферної зони, виконуються заходи з їх ремонту, реставрації, музеєфікація, пристосування.