четвер, 17 березня 2016 р.

ЯК ВИХОВУВАТИ ОБОВ'ЯЗКОВІСТЬ ЛЮДЕЙ В СУСПІЛЬСТВІ, ЩОБ ВИКОНУВАЛИ ВЗЯТІ НА СЕБЕ ОБОВ'ЯЗКИ І ЗАКОН

Моральний обов'язок - виконання існуючих в суспільстві норм не з примусу, а на основі своїх переконань. Беручи на себе обов'язок, людина добровільно приймає на себе свої обов'язки по відношенню до інших, тому це є моральним обов'язком

МЕТОДИ ВИХОВАННЯ: переконання, приклад, вправи, заохочення і примус.
Ефективність застосування (вибору) того чи іншого методу залежить від ряду умов. По-перше, формування особистості людини, вироблення у неї моральних якостей вимагають застосування таких способів впливу, які відображали б у собі специфіку всіх факторів діяльності, що впливають на виховання. По-друге, на вибір методу впливають логіка виховного процесу, позиція вихователя по відношенню до виховуваного і ряд інших обставин. По-третє, кожен з методів виховання, впливаючи на формування багатьох сторін особистості людини- працівника, службовця, має властивість переважного розвитку певних якостей особистості. Інакше кажучи, жоден з методів не є універсальним і не вирішує всіх завдань виховання. Успішно завдання виховання вирішуються завдяки творчому застосуванню всієї системи методів виховання.
ПЕРЕКОНАННЯ - це основний метод виховання людини, в процесі якого вона формується як особистість. Переконання - «... найголовніша дорога людського виховання», - писав К. Д. Ушинський. Переконувати - значить, спираючись на логічні аргументи, достовірні факти, життєвий досвід людей, так впливати на їх свідомість і поведінку, щоб у них сформувати глибоку впевненість в істинності норм моральності, правил ввічливості і усвідомленого ставлення до виконання своїх обов'язків.
При використанні методу переконання необхідні: ясність, зрозумілість, наочність і логічність викладу матеріалу, тісний його зв'язок з практикою і життям. Успіх використання методу переконання залежить від забезпечення певних умов: в процесі виховання, вмілого вибору засобів і прийомів виховних впливів. Основними засобами (прийомами) переконання є: слово, особистий приклад, вчинки і історичний досвід інших людей, громадська думка, життєвий досвід виховуваних, історичні приклади, документи, цифри, факти, епізоди історичної та художньої літератури, кінофільмів, предмети старовини, пам'ятники трудової слави ,
Найбільш поширені та ефективні форми переконання це: повідомлення педагогічних знань, регулярне інформування людей про поточні події, роз'яснення, доказ або спростування, організація практичної діяльності працівників, службовців.
Ефективність застосування методу переконання залежить від дотримання ряду педагогічних умов: системність процесу виховання в структурній одиниці; теоретичний і практичний рівень професійної підготовленості керівників, їх особистої переконаності; Зразковість вихователів у виконанні своїх обов'язків; активне і цілеспрямоване ставлення людей до самовдосконалення і саморозвитку.
Процес переконання - складний процес і успіх його залежить від багатьох умов. Розглянемо деякі з них.
Важливою умовою успішності переконання керівників є заручитися підтримкою людей, завоювати їхню довіру, домагатися взаєморозуміння, виявляти наполегливість, витримку, терпіння і педагогічний такт, показувати особистий приклад.
Переконання здійснюється у всіх формах виховної роботи. Щоб воно було ефективним і дієвим, необхідні особиста переконаність вихователя, його правдиве слово, вміння відповісти на гострі і злободенні питання, ясність, зрозумілість і доказовість викладу, висока емоційність мови.
У практиці виховання накопичилося багато засобів і прийомів переконання. До них відносяться роз'яснення, доказ, спростування, інформація, ілюстрація фактів і їх порівняння, зіставлення, узагальнення, особистий показ, опора на особистий досвід виховуваних і ін.
Переконання здійснюється, перш за все, шляхом роз'яснення. Роз'яснити - значить домогтися, щоб люди глибоко усвідомили сутність певних понять, документів, явищ, подій, вміли дати їм правильну оцінку, визначити своє ставлення до них.
Для того, щоб люди зрозуміли те чи інше питання, часом необхідно роз'яснювати його кілька разів, і треба робити це терпляче. Щоб домогтися дохідливості при роз'ясненні тих чи інших положень, треба шукати нові прийоми, підбирати виразні факти.
Великий силою доказовості мають факти, приклади, їх аналіз, узагальнення. Однак факти є хорошим засобом переконання, якщо вони точні, незаперечні. Для аргументованого переконання слід також вдаватися до порівняння.
У процесі переконання деякі люди можуть не погодитися з думками переконуючого, вступити в полеміку з ним. У таких випадках вихователі повинні проявляти витримку, уважність, прагнути правильно зрозуміти думки того хто заперечує, не перекручувати їх зміст, а спокійно, терпляче і переконливо довести свою правоту. Тут необхідно проявляти такт і чуйність, ввічливість і спокій.
МЕТОД ПРИКЛАДУ. Виховна сила прикладу грунтується на здатності людей до наслідування. Приклад вихователів здійснює систематичний вплив на свідомість, почуття і поведінку людей, а також є зразком для наслідування.
В системі методів виховання, метод прикладу розглядається як умова дієвості переконуючих впливів, вправ, системи заохочень і примусу. Приклад керівника, товаришів по роботі, службі лише тоді здійснює виховний вплив на оточуючих, коли він є відображенням їх внутрішньої сутності.
Певну виховну роль відіграють приклади життя і подвигів історичних особистостей, видатних, загальновизнаних суспільством людей сучасного життя, художні образи, зафіксовані в літературі і мистецтві.
У процесі виховання метод прикладу виконує ряд функцій: переконує; організовує; виконує роль ідеалу відповідно до подання якого формується особистість працівника, службовця і колектив в цілому; виступає в ролі умови для самовиховання і саморозвитку людей - працівників, службовців; служить матеріалом вироблення узагальнених знань; стимулом творчої діяльності і засобом натхнення для виконання своїх обов'язків.
Педагогічна ефективність виховання на прикладі досягається при виконанні наступних педагогічних умов: створення морального змісту образу прикладу (зразка, ідеалу) для наслідування; відбір і аналіз справжніх зразків соціальних цінностей; можливість повторення досвіду; самокритичність і самоаналіз почуттів і вчинків товаришів по роботі, службі; справжній авторитет вихователів, рівень їх педагогічної культури, такту і професійної майстерності.
МЕТОД ВПРАВ. У вихованні людей велике значення має формування сили волі, сміливості, рішучості, ініціативності, витривалості, моральних звичок, які відповідають вимогам суспільства та сприяє втіленню моральних принципів в життя. Розвиток і вдосконалення цих якостей досягається насамперед шляхом вправ.
Вправи у вихованні - це така організація навчання і всього життя людей, яка дозволить їм успішно виконувати свої обов'язки, набути досвід, створити традиції правильної поведінки.
Особливу увагу необхідно приділяти суворому виконанню вимог Законів України, розпоряджень своїх керівників і культурі поведінки.
Найменші відступи від встановлених норм ведуть до утворення моральних звичок, котрі підривають дисциплінованість людини у виконанні взятих на себе обов'язків.
Кращою школою виховання, що дає можливість найбільш ефективного придбання працівниками необхідних звичок і якостей, є тренінги та сама служба, робота. В ході занять, роботи, виконання своїх обов'язків підлеглі зміцнюються морально і фізично, накопичують і закріплюють досвід дисциплінованого поведінки, формується їх морально-психологічна стійкість до обставин, що змінюються. У процесі тренінгів створюються умови, в яких люди-працівники, службовці зобов'язані виявляти певні позитивні якості. Ефективність застосування методу залежить від обліку конкретних вимог, серед яких виділяються: визначення цілей і змісту вправ з урахуванням часу і місця їх застосування; вміле поєднання з іншими методами виховання, в першу чергу з переконанням; наполегливість і витримка в досягненні цілей при виконанні взятих на себе обов'язків; всебічний облік індивідуальних особливостей людей - працівників, службовців; опора на громадськість, колектив.
ЗАОХОЧЕННЯ, як метод - це система засобів і прийомів морального і матеріального стимулювання праці людей-працівників, службовців, їх успіхів у навчальній, службовій та громадській діяльності; свідчення схвалень підлеглого з боку керівника і спонукання його до їх повторення або досягнення більш високих результатів.
Як заохочення можуть застосовуватися різні засоби: вираз позитивного ставлення (привітна посмішка, дружній жест); схвалення; похвала, здійснювана словами «молодець», «правильно», «правильно» або розбір дій, вчинку людини; вираз довіри (наприклад, доручення найбільш відповідальної справи). Важливо, щоб людина розуміла, що доручення це є довіра йому, задоволення певних інтересів і потреб людини (наприклад, пристойна грошова премія, подарунок - цікава книга, потрібна в побуті річ, організація колективного виходу на природу, організація корпоративного вечора і ін.); «Авансування» особистості. Цей термін введений А.С. Макаренко і означає надання вихованцю певного блага, висловлювання позитивної думки про нього, якщо навіть він цього в повній мірі ще не заслуговує. Воно дається в рахунок майбутніх заслуг, проектуючи, прогнозуючи успіх службовця, працівника, і виступає для нього як би моральним обов'язком виправдати довіру керівника.
Заохочення - це ефективний засіб виховання, яке успішно реалізується при дотриманні вихователями певних педагогічних вимог, якими є:
- Систематичність заохочення всіх категорій працівників, службовців;
- Обгрунтованість (педагогічна доцільність) і справедливість застосовуваних форм заохочення. Людина заохочується насамперед за досягнення в основних видах діяльності: навчання; активну участь в створенні матеріально-технічної бази; сумлінність, старанність і чесне виконання обов'язків при виконанні своїх обов'язків; високу активність, ініціативність і працелюбність. При цьому працівник, службовець повинен заохочуватися не лише за високий результат, але перш за все за проявлену старанність, працьовитість, ініціативу, творчість, свідоме активність;
- Своєчасність заохочення як стимул подальшої активності службовця, працівника;
- Гласність заохочення. Весь колектив повинен знати, за що і як заохочений їх товариш. Це спонукає людей-працівників, службовців наслідувати приклад кращих;
- Широке використання різноманітних видів заохочення. Кожен керівник має право заохочення по відношенню до підлеглих. Практика свідчить, що вони використовуються далеко не повно.
ПРИМУС - є допоміжним методом виховання. Являє собою вплив з метою спонукати недостатньо дисциплінованого підлеглого відчути, усвідомити вимоги виконання взятих на себе обов'язків і розпоряджень начальників.
Необхідність примусу обумовлена ​​складністю процесу виховання, важливістю подолання суперечності між належним і реальним у поведінці службовців, працівників. Примус як метод виховання реалізується шляхом категоричного вимоги, заборони, попередження про правову та дисциплінарну відповідальність, накладення стягнення. Видами цього методу є: примус - вправа; примус - умовність; примус - зміна ставлення; примус - покарання.
Ефективність заходів примусу у вихованні підлеглого залежить від обліку ряду педагогічних вимог. Основні з них:
- Обгрунтованість і необхідність примусу в конкретній обстановці. Керівнику необхідно бути особливо уважним при оголошенні першого стягнення;
- Справедливість покарання, його відповідність вини та тяжкості проступку. Уважне з'ясування причин, мотивів проступку, а також усвідомлення провини порушником підвищують виховні можливості примусових заходів;
- Важлива не суворість покарання, а його невідворотність.
- Своєчасність накладення стягнення. У кожному конкретному випадку підхід строго індивідуальний;
- Гласність стягнення. Гласність забезпечує виховання того хто провинився, служить попередженням іншим від подібних дій;
- Обов'язковість виконання оголошених заходів стягнення;
- Поєднання примусу з іншими методами виховання, в першу чергу з переконанням;
- Не накладати стягнення на весь колектив замість того хто провинився.
"Взагалі в області покарання, - вчив А.С. Макаренко, - ... потрібно завжди пам'ятати правило: якомога більше вимог до вихованця, якомога більше поваги до нього ".
Рішення всієї сукупності виховних завдань досягається не яким-небудь одним методом, а творчим застосуванням всього арсеналу засобів і прийомів, всіх основних методів, які в процесі виховання взаємно доповнюють один одного, реалізуються у всьому різноманітті застосовуваних форм виховання, утворюючи тим самим струнку систему виховної роботи з усіма категоріями працівників, службовців.
ФОРМА ВИХОВАННЯ - це організаційна сторона виховання працівників, службовців, що передбачає певні склад і групи виховуваних, структуру і зміст виховних заходів, місце і тривалість їх проведення.
На сучасному етапі вдосконалення системи виховання людей в рішенні різноманітних виховних завдань позитивно зарекомендували себе такі
ФОРМИ ВИХОВАННЯ :
- Індивідуальні та колективні бесіди;
- Різні види інформування колективу;
- Лекції, бесіди, доповіді;
- Вечори-вшанування та вечори-портрети;
- Вечори запитань і відповідей;
- Вечори (дні) знання техніки і технологій;
- Зібрання і наради з різними категоріями працівників, службовців;
- Мітинги колективу;
- Пропаганда передового досвіду;
- Тематичні вечори, диспути, вікторини, «круглі столи» - з учасниками історичних подій, діячами науки, мистецтва;
- Зустрічі з ветеранами;
- Екскурсії та походи по історичних місцях і місцях трудової слави;
- Робота клубів за інтересами;
- День відкритих дверей;
- Заняття в музеях, кімнатах трудової слави;
- Конференції: науково-практичні, теоретичні та читацькі;
- Обговорення кінофільмів, спектаклів, книг і т.д.
Дуже важливо в бесіді переконати, довести, підвести людини до думки про те, що причини наявних недоліків криються в ній самій. Обґрунтовувати і переконувати його в цьому слід дуже тактовно, ввічливо, доброзичливо, але разом з тим принципово і твердо. Не слід вдаватися до глузування, повчального, грубого тону, показувати свою перевагу, висловлювати недовіру до його слів, тим більше допускати загрозу йому і погрози. Це, як правило, прирікає бесіди на невдачу.

О. Майстренко
І. Друженко

Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі