Репресії за часів Радянського Союзу

Репресії в органах державної безпеки
Чистки в органах ВЧК-ОГПУ-НКВД проводилися задовго до 1937 року. Ще на початку 1920-х років з «органів» був прибраний ряд «надмірно активних» чекістів. В ході боротьби з лівою опозицією були репресовані деякі чекісти, які співчували їй. Велика чистка була проведена, коли відомство очолив Ягода.
У вересні 1936 Ягода був переміщений на пост наркома зв'язку, а в 1937 - заарештовано. У лютому 1938 він став на Третьому московському процесі, де був звинувачений у співпраці з іноземними розвідками і вбивстві Максима Горького.
6 вересня 1936 наркомом внутрішніх справ замість Ягоди був призначений Єжов, під керівництвом якого були проведені Другий і Третій Московські процеси та розслідувано «Справа військових». Саме чистка 1937-1938 років асоціюється, в першу чергу, з ім'ям Єжова («єжовщина»).
Зі співробітників держбезпеки з 1 жовтня 1936 по 15 серпня 1938 р. було заарештовано 2273 людини, з них за «контрреволюційні злочини» - 1862. Після приходу Берії за 1939 рік до них додалося ще 937 чоловік. 
Масовий терор
30 липня 1937 був прийнятий наказ НКВС № 00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, карних злочинців і інших антирадянських елементів».
Згідно з цим наказом, визначалися категорії осіб, що підлягають репресіям:
Колишні куркулі (раніше репресовані, що уникли репресій, що бігли з таборів, заслання і трудових поселень, а також бігли від розкуркулення у міста);
Колишні репресовані «церковники і сектанти»;
Колишні активні учасники антирадянських збройних виступів;
Колишні члени антирадянських політичних партій (есери, грузинські меншовики, вірменські дашнаки, азербайджанські мусаватистів, іттихадисти та ін);
Колишні активні «учасники бандитських повстань»;
Колишні білогвардійці, «карателі», «репатріанти» («реемігранти») та ін;
Кримінальники.
Всі репресовані розбивалися на дві категорії:
- «Найбільш ворожі елементи» підлягали негайному арештові та, після розгляду їхніх справ на трійках - розстрілу.
- «Менш активні, але все-таки ворожі елементи» підлягали арешту і ув'язненню в табори чи в'язниці на термін від 8 до 10 років.
Наказом НКВС для прискореного розгляду тисяч справ були утворені «оперативні трійки» на рівні республік і областей. До складу трійки звичайно входили: голова - місцевий начальник НКВД, члени - місцеві прокурор і перший секретар обласного, крайового або республіканського комітету ВКП (б).
Для кожного регіону Радянського Союзу встановлювалися ліміти по обом категоріям.
Частина репресій проводилася відносно осіб уже засуджених і перебували в таборах. Для них виділялися ліміти «першої категорії» (10 тис. чол.) І також утворювалися трійки.
Наказом встановлювалися репресії по відношенню до членів сімей засуджених:
Сім'ї, «члени яких здатні до активних антирадянських дій», підлягали виселенню в табори або трудпоселки.
Сім'ї розстріляних, що проживають в прикордонній смузі, підлягали переселенню за межі прикордонної смуги усередині республік, країв і областей.
Сім'ї розстріляних, які проживають в Москві, Ленінграді, Києві, Тбілісі, Баку, Ростові-на-Дону, Таганрозі й у районах Сочі, Гагри та Сухумі, підлягали виселенню в інші області по їхньому виборі, за винятком прикордонних районів.
Усі родини репресованих підлягали постановці на облік і систематичне спостереження.
Терміни дії «куркульської операції» (як вона іноді називалася в документах НКВС, оскільки колишні куркулі становили більшість репресованих) кілька разів продовжувалися, а ліміти переглядалися. Так, 31 січня 1938 постановою Політбюро для 22 регіонів були виділені додаткові ліміти в 57 200 чол., В тому числі по «першій категорії» - 48 тис., 1 лютого Політбюро затверджує додатковий ліміт для таборів Далекого Сходу в 12 тис. чол. «Першої категорії», 17 лютого - додатковий ліміт для України в 30 тис. по обох категоріях, 31 липня - для Далекого Сходу (15 тис. по «першій категорії», 5 тис. за другою), 29 серпня - 3 тис. для Читинської області.
Всього в ході операції було засуджено трійками 818 тис. чол., З них засуджено до розстрілу 436 тис.
Були репресовані також колишні співробітники КВЖД, звинувачені в шпигунстві на користь Японії.
21 травня 1938 наказом НКВС були утворені «міліцейські трійки», які мали право без суду засуджувати «соціально-небезпечні елементи» до заслання або термінів ув'язнення на 3-5 років. Ці трійки винесли різні вироки 400 тис. чол. У категорію розглянутих осіб потрапляли в тому числі кримінальники - рецидивісти і скупники краденого.
Репресії стосовно іноземців та етнічних меншин
9 березня 1936 Політбюро ЦК ВКП (б) видав постанову «Про заходи, що відгороджують СРСР від проникнення шпигунських, терористичних та диверсійних елементів». Відповідно до нього був ускладнений в'їзд у країну політемігрантів і була створена комісія для «чищення» міжнародних організацій на території СРСР.
25 липня 1937 Єжов підписав і ввів у дію наказ № 00439, яким зобов'язав місцеві органи НКВС в 5-денний строк заарештувати всіх німецьких підданих, у тому числі і політичних емігрантів, що працюють або раніше працювали на військових заводах і заводах, що мають оборонні цехи, а також на залізничному транспорті, і в процесі слідства по їхніх справах «домагатися вичерпного розкриття не викритої дотепер агентур німецької розвідки». 11 серпня 1937 Єжов підписав наказ № 00485, яким наказав почати з 20 серпня широку операцію, спрямовану на повну ліквідацію місцевих організацій «Польської організації населення і закінчити її в 3-місячний термін. За цим наказом було засуджено 103 489 чол., В тому числі до розстрілу 84 471 чол.
17 серпня 1937 - наказ про проведення «румунської операції» відносно емігрантів і перебіжчиків з Румунії в Молдавію і на Україні. Засуджено 8292 чол., В тому числі до розстрілу 5439 чол.
30 листопада 1937 - директива НКВС про проведення операції відносно перебіжчиків з Латвії, активістів латиських клубів і товариств. Засуджено 21 300 чол., З яких 16 тис. 575 чол. розстріляні.
11 грудня 1937 - директива НКВС про операції відносно греків. Засуджено 12 557 чол., З яких 10 545 чол. засуджені до розстрілу.
14 грудня 1937 - директива НКВС про поширення репресій по «латиській лінії» на естонців, литовців, фінів, а також болгар. По «естонській лінії» засуджено 9 тис. 735 чол., В тому числі до розстрілу присуджено 7998 чол., По «фінській лінії» засуджено 11 066 чол., З них до розстрілу присуджено 9078 чол.;
29 січня 1938 - директива НКВС про «іранської операції». Засуджено 13 297 чол., З яких 2 046 засуджені до розстрілу. 1 лютого 1938 - директива НКВС про «національну операцію» відносно болгар і македонців. 16 лютого 1938 - директива НКВС про арешти по «афганській лінії». Засуджено 1557 чол., З них 366 до розстрілу. 23 березня 1938 - постанова Політбюро про очищення оборонної промисловості від осіб, що належать до національностей, у відношенні яких проводяться репресії. 24 червня 1938 - директива Наркомату Оборони про звільнення із РККА військовослужбовців національностей, не представлених на території СРСР.
Закінчення масових репресій
17 листопада 1938 постановою Раднаркому і ЦК ВКП (б) діяльність всіх надзвичайних органів була припинена, арешти вирішувалися тільки з санкції суду або прокурора. Директивою Наркома внутрішніх справ Берії від 22 грудня 1938 всі вироки надзвичайних органів були оголошені такими, що втратили силу, якщо вони не були приведені у виконання або оголошені засудженим до 17 листопада.
У грудні 1938, Єжов, як раніше його попередник Ягода, був також призначений на другорядний пост, в даному випадку - наркома водного транспорту. На його місце був призначений Берія, при якому масштаби репресій скоротилися. У рамках «боротьби за відновлення соціалістичної законності» з НКВС було звільнено 7372 особи, з них 937 засуджені.
10 квітня 1939 Єжов був заарештований за звинуваченням у співпраці з іноземними розвідками і терористичної діяльності, а 4 лютого 1940 розстріляний.
8. Кількість засуджених за «контрреволюційні злочини»
У лютому 1954 р. на ім'я Н.С. Хрущова була підготовлена ​​довідка, підписана Генеральним прокурором СРСР Р. Руденко, міністром внутрішніх справ СРСР С. Кругловим та міністром юстиції СРСР К. Горшеніна, в якій називалося число засуджених за контрреволюційні злочини за період з 1921 р . по 1 лютого 1954 р . Згідно з довідкою, всього за цей період було засуджено Колегією ОДПУ, «трійками» НКВС, Особливою нарадою, Військової Колегією, судами і військовими трибуналами 3777380 осіб, у тому числі до смертної кари 642 980 чоловік, до утримання в таборах і в'язницях на термін від 25 років і нижче - 2369220 чоловік, до заслання і висилку - 765 180 чоловік.
Згідно з довідкою, підписаної начальником архівного відділу МВС Павловим, на підставі даних якої, мабуть, була складена довідка, спрямована Хрущову, за період з 1921 р . по 1938 р . у справах ВЧК-ГПУ-ОГПУ-НКВС і з 1939 р . по середину 1953 р . за контрреволюційні злочини було всього засуджено судовими та позасудовими органами 4060306 осіб, з них засуджено до смертної кари 799 455 чоловік, до змісту в таборах і в'язницях - 2631397 чоловік, до заслання і висилку - 413 512 чоловік, до «інших заходів »- 215 942 чоловік. Згідно з повідомленням КДБ СРСР від 16 червня 1988 р., з 1930 по 1953 р . були заарештовані за політичними звинуваченнями 3778234 осіб, з них розстріляні 786 098 чоловік. Bсего в 1918-1953 рр.., За даними аналізу статистики обласних управлінь КДБ СРСР, проведеного в 1988 р., органами ВЧК-ГПУ-ОГПУ-НКВС - НКГБ - МГБ були арештовані 4308487 осіб, з них 835 194 розстріляні. Російський дослідник В.В. Місяці, посилаючись на узагальнені звіти ВЧК - ОГПУ - НКВС - МГБ - КГБ СРСР з контрреволюційної (державної) злочинності, наводить такі цифри за 1930-1953: за політичними звинуваченнями засуджено 3.613.654 чол., З них засуджено до вищої міри покарання 755.528 чол . За даними С.А. Воронцова, за ст. 58 КК РРФСР 1926 року за період з 1930 по 1939 рр.. було засуджено 2,8 млн. осіб, з них 1,35 млн. - у 1937-1938. За ці десять років 724,4 тис. засуджених були засуджені до розстрілу, з них 684,2 тис. - в 1937-1938.

Кількість депортованих
За оцінками демографа Анатолія Вишневського, заснованим на наявних архівних даних, у 1930-1953 рр.. було депортовано не менше 6,4 млн. осіб (включаючи розкуркулення, депортації за національною ознакою та ін.)
10. Доля організаторів репресій
Деякі активні організатори репресій (Г. Г. Ягода, М. І. Єжов, Н. В. Криленко, П. П. Постишев, Я. С. Агранов В. С. Абакумов - останній заарештований за Сталіна, але розстріляний вже після його смерті) самі стали їх жертвами, інші (Л. П. Берія, В. Г. Деканозов і група інших співробітників МВС і МДБ СРСР) були арештовані і засуджені вже після смерті Сталіна.
Керівництво СРСР не було зацікавлене в широкому переслідуванні організаторів репресій, оскільки і саме було до них причетне. Після 1956 р . обвинувачення в співучасті у репресіях могло бути використане в політичній боротьбі для відсторонення великого партійця з посади, але такі випадки були поодинокі й не приводили до кримінального переслідування винних, а після 1964 р . таких прецедентів не було. 
Післясталінський терор 
14 лютого 1967 року, Мінохоронздоров’я СРСР затвердило інструкцію про примусове психіатричне лікування, яке стали широко застосовувати проти інакомислячих. Причому,  навіть керівники радянської психіатрії не хотіли знати, скільки дисидентів у країні оголошено божевільними.
Порівняно з терором репресивних структур, які під іншими назвами передували КДБ,  на зміну завданню фізичних страждань прийшли атаки проти нер­­вів і психіки. На тлі кризи офіційної ідеології було підкинуто думку, що в такій ситуації може виручити психіатрія, –  Ідея кваліфікувати всіх дисидентів як нездатних пристосуватися до соціального середовища відкривала додаткові можливості. Ця стратегія діставала теоретичне виправдання на рівні деяких провідних психіатрів у Москві (див.: Коротенко А., Аликина Н. Советская психиатрия. Заблуждение и умысел. – К., 2002). Цей бік розробок КГБ залишається й досі засекреченим. Мабуть, найпоказовішим прикладом того, що комуністична спецслужба вдалася до використання психіатрії як засобу боротьби з інакодумцями, була масштабна акція «очищення» Києва від ідеологічно ненадійних «елементів» напередодні Олімпійських ігор 1980 року. Частину їх (і саме з числа дисидентів) помістили до психлікарень.
  Пояснення дій опонентів режиму як певного роду психічних відхилень узгоджувалось зі «здоровим глуздом» тих людей, у розуміння яких не вкладається будь-яка етично мотивована дія. Адже вона суперечить безпосереднім життєвим інтересам її виконавця. Якщо людина долає страх, який сигналізує небезпеку для неї, то чи не діє вона під впливом прихованих чи навіть підсвідомих спонукань, лише прикриваючи їх (хай неосмислено!) етичними аргументами. Відтак напрошується думка, що така особистість або керується «надцінною ідеєю» (як це сказано в «діагнозі» Петра Григоренка (радянського генерала, котрий у 1960-х виступив на захист кримських татар та інших депортованих сталінським режимом народів) або ж за її етичною аргументацією приховано підсвідомі мотиви. Особі, яка ніколи не ризикувала своїм комфортом, а тим більше життям з етичних міркувань, такі вчинки здаються виявом ненормальності.

Оскільки в 1960 – 1980-х роках у КДБ працювали вже не стільки фанатичні лєнінці, як цинічні прагматики, то їхній «здоровий глузд» ішов за цією логікою. Водночас етично мотивований учинок викликав у деяких громадян приховану заздрість чи навіть роздратування (так званий ресентимент): це було джерелом не завше усвідомленої схильності дискредитувати такі вчинки чи поведінку. Очорнити її, вишукуючи приховані мотиви – обрáзи, заздрощі, прагнення до слави, гординю, обставини особистого життя тощо. Для матеріаліста етичний ідеалізм бачиться чимось фальшивим, а отже, наслідком психічних відхилень.

Олександр Майстренко