ПЛАНОВЕ ГОСПОДАРСТВО

Теорія « планового » або « регульованого » капіталізму отримала розвиток після першої і особливо після другої світової війни.Наприклад, американський економіст Л. Лорвін визначає планування як «свідоме спрямування людської енергії для досягнення розумно бажаної мети», роблячи звідси висновок, що «планування - нормальний спосіб людської поведінки» і що воно притаманне будь-якому господарству. Подібним же чином американські економісти М. Аншен і Ф. Уормус заявляли, що «протиставлення планування неплануванню є безглуздим» і що різні економічні системи відрізняються одна від іншої не наявністю або відсутністю планового господарства, а тільки завданнями, обсягом, технікою і організацією планування.У свою чергу норвезький професор В. Кейльхау писав: « Не існує і ніколи не існувала безплановість господарства . Кожне господарство включає план ».Один з новітніх прикладів самого широкого тлумачення економічного планування - наступний вислів «Ми будемо називати економічним плануванням процес досягнення оптимального рішення ».Іншим вихідним пунктом теорії «планового» або «регульованого» капіталізму служить посилання на те, що в умовах сучасного капіталізму держава перетворюється на вирішальну силу, яка визначає весь хід економічного розвитку суспільства за допомогою свідомо проводимої ним економічної політики.Відомий французький економіст Ф. Перру з зображує капіталістичне планування таким чином. Передусім є «плани мікроодиниць», тобто окремих підприємств або компаній. Однак «плани економічних одиниць зазвичай несумісні в динаміці», причому «коли одиниця А складає план, несумісний з планом одиниці В, то перша з цих одиниць заперечує другу» і між ними розгортається «війна». Далі вступає в дію держава, яка розробляє і втілює свій план.« Держава, яка ... утворює панівну одиницю, вводить свій план (план «загального інтересу») замість несумісних планів мікроодиниць і груп, щоб сформувати глобальну величину : пропозиція і попит на товари та послуги».У книзі англійського економіста Е. Шонфільда​​«Сучасний капіталізм(зміна співвідношення громадської та приватної влади)» капіталістичне планування називається найважливішим фактором економічного розвитку західноєвропейських країн. Він приписує цьому плануванню здатність забезпечити оптимальне використання економічних ресурсів.Ось як висловлюється, наприклад, французький економіст П. Массі, який пише: «Фундамент французького плану ... відповідає середньому шляху між традиційною економікою вільного ринку і деталізованим, централізованим і авторитарним типом планування .Було б неправильно взагалі заперечувати яке б то не було планування при капіталізмі. По-перше, в рамках одиничного капіталістичного підприємства планування завжди мало місце. По-друге , з появою і розвитком монополістичного капіталізму планування стало практикуватися і на рівні монополістичних об'єднань, кожне з яких охоплює цілий комплекс підприємств .Нарешті, по-третє, в умовах сучасного державно -монополістичного капіталізму деяким «ерзац» плануванням служить економічне програмування, здійснюване в ряді країн державами і що відноситься вже не до окремого підприємства чи об'єднання, а до всього господарства країни .Існує планування навіть на найвищому рівні - на рівні державних органів.Е. Шонфільд ратує за державний контроль і планування в рамках капіталізму .Теорія «планового капіталізму» відображає факт великого посилення економічної ролі держави в умовах сучасного державно-монополістичного капіталізму .У ряді капіталістичних країн держава розробляє економічні програми  нерідко іменовані «планами». Наприклад, у Франції приймають плани розраховані на чотири роки. Це планування зазвичай називається «економічним програмуванням». В капіталістичних країнах застосовується так зване «індикативне планування», тобто урядові плани зводяться до рекомендацій, які не обов'язкові для приватнокапіталістичних підприємств і компаній. Такі плани здійснюють на господарство країни відомий вплив .У країнах з обширним приватним сектором секторні плани мають скоріше характер передбачень, ніж планів .Англійські економісти Дж. і А. Хекет, що присвятили спеціальне дослідження економічному плануванню у Франції, дійшли висновку, що «план є планом для галузей, а не для фірм. Це означає, що не існує чітких завдань для кожної фірми ... Іншими словами, план залишається у великій мірі вправою в частині макроекономіки».Прихильники теорії «планового» капіталізму надають вирішальне значення сфері обігу і фінансів, ставлячи її над сферою виробництва. Саме з позицій цієї мінової концепції вони і пропонують через державне регулювання грошового обігу, кредиту та фінансів планомірно керувати всією капіталістичною економікою .Розглянута теорія, як і ряд інших, виконує не тільки ідеологічну функцію, але й практичну функцію.Державне регулювання економіки в рамках капіталізму приносить реальні вигоди монополістичної буржуазії, яка отримує високоприбуткові урядові замовлення, субсидії , кредити і т. д.Розробка теорії «планового капіталізму » включає в себе і розробку методів державного впливу на капіталістичну економіку, що становить практичний інтерес для монополій і держави.У плановій економіці існують дві форми планування перспективне і поточне.А ) Перспективне планування - складання планів на тривалий період часу , наприклад 4-7 років і більше;Б ) Поточне планування - розробка поточних планових завдань на короткі терміни (рік , квартал).Великим плюсом планової економіки є можливість ліквідації безробіття і зменшення інфляції .Будь-яка сучасна економіка за фактом «планова». Чим більше організація, тим неминучіше введення всередині неї принципів прогнозування і планування випуску під прогноз. Для бабусі , яка пече пиріжки і продає їх у станції електрички, план не надто актуально. Вона просто пече двадцять штук, розпродає їх і йде.В організації з сотнею тисяч співробітників і випуском товарів в десятки мільйонів штук без прогнозу і плану просто неможливо. Скільки моніторів випустити? Сто штук  Мільйон? Мільярд? Трильйон? Треба знати хоча б порядок величини - хоча б щоб деталей потрібну кількість купити. І щоб потім не довелося викидати вироблене . Адже приватна це організація або державна, в будь-якому випадку трата сотень мільйонів людиногодин на непотрібне загрожує катастрофою.При капіталізмі підприємство, організація в будь-якому випадку буде контролюватися державою. Не повною мірою, але неабиякою. Адже навіть якщо держава виступає як покупець товару, для неї в більшості випадків життєво важливо, щоб цей товар надійшов в потрібному обсязі, а не «скільки вирішать дати». Велике приватне підприємство, яке переробляє нафту, може здаватися «вільним від зовнішнього тиску», але що буде якщо воно з якоїсь причини раптом вирішить в цьому місяці не виробляти бензин? Це ж півкраїни раптово стане. Що буде, якщо велика агропромислова фірма дасть вдвічі менше продукції? Або, тим більше, кілька таких фірм відразу? Зрозуміло що: локальний голод. І так майже в кожній галузі .У результаті будь-яка велика фірма пов'язана досить жорсткими обмеженнями з випуску продукції не тільки зсередини, але і «зовні», з боку держави. Інше може мати місце в періоди загальнодержавного розброду і хитання, проте така держава просто - напросто обрушиться. На жаль, в умовах повної свободи ентропія нестримно зростає, що, як відомо, несумісно з життям.Наприклад. У цілому ряді країн Заходу громадянин може купити у приватну власність сільськогосподарські угіддя. Але на одній умові: він зобов'язаний їх цільовим чином використовувати. Тобто, вирощувати на них сільгосппродукцію. При цьому три грами з гектара за «вирощування» не піде. Є нормативи. Порушувати сівозміну і тим самим виснажувати грунт покупець теж не має права. Іншими словами, з боку нібито ринок і свобода, на ділі ж план і задані нормативи . Не виконуєш - до побачення.Укрупнення підприємств неминуче веде до планової економіки і всередині них і навіть багато в чому зовні їх, з боку держави.З одного боку, держава змушена диктувати підприємствам будь-якої форми власності обсяги поставок і правила гри в цілому, з іншого боку - рятувати підприємства від розорення, коли справи у них пішли погано, інакше диктувати буде просто нікому. А раз держава настільки сильний інструмент, великим власникам вигідно в структури цієї самої держави увійти. У тому числі і особливо - в найбільш керівні структури. У результаті, підприємства і влада в країні належать одному і тому ж суб'єкту . Точніше , одній і тій же групі . Формально це все незалежне , а за фактом ...Виходить, ніби-то «неефективна планова централізована економіка» витісняє ринкову навіть на ринковому ж полі і тільки абсолютно неринкове втручання держави рятує останню від повного знищення. Можна сказати, чим цивілізованішою стає країна, тим сильніше в ній обгрунтовується планова економіка .Устрій економіки прагне однієї тієї ж моделі. Різними маршрутами прагне, але за одними і тими ж закономірностями. І модель ця - «планова».

Олександр Майстренко