Ідея i маси

Ми прийшли до деяких міркувань.

Народ тільки тоді може заявити про щось,

- Коли він буде консолідованим,

- Коли позиція народних мас буде озвучена лідером,

- Коли на підтримку свого лідера народні маси будуть готові проявити принциповість і рішучість.

Що ж повинен сказати лідер, щоб керівництво держави не могло з цим не рахуватися, і заради чого народ буде принциповим і рішучим?

Найважливішою при відповіді на це питання є теза про те, що «ідея повинна оволодіти масами».

Яка ідея? Та яка співпадає з інтеренсами мас. «Земля селянам», “Мир народам», «Людям — достойну заробітну плату»

Головне, ідея повинна оволодіти масами.

Маси не мислять, не критикують, не сумніваються. Вони повинні бути переконані і все. Вони нічого іншого не слухають, не чують, не розуміють. Їм потрібна земля, домівка, пристойна заробітна плата.

Так як же зібрати масу на підтримку голоси лідера? Як народ може так звернутися до верхівки з такою пропозицією, від якої не зможуть відмовитися.

Тут ми маємо справу з парадоксом.

З одного боку, верхи не почують нічого, що не одноголосно озвучено від імені мас (більшості, або кваліфікованої меншості, або переконливої меншості).

З іншого боку, всі системи демократії, вся освіта, ідеологія противляться досягненню одностайності.

Як раніше домагалися того, щоб ідеї опановували масами?

- Харизматичні лідери озвучували спрощені ідеї, і вони передавалися з уст в уста разом з ім’ям харизматика.

- Повторенням і брехнею.

- Вибудовування багаторівневої соціально-ідеологічної піраміди, де нагорі авторитетний лідер (ідеолог-теоретик), на наступному рівні фахівці, які детально і глибоко опрацьовують його ідеї (вчені, письменники), ще нижче оформлювачі цих ідей в прості ідеологеми (поети, піарники, публіцисти) , далі популяризатори (масові гуртки для робітників і т.д.), потім вже всі, хто повторює ці ідеї з вуст у вуста.

- Популістські «каліфи на годину». Це випадкові люди, які першими і голосно озвучували «колективне несвідоме».

Але соціально-ідеологічна піраміда – це що? Саме такі піраміди, або мегамашини з людей представляли собою і польська Солідарність, і чеська Хартія, і сербська Відсічі. І помаранчева революція теж така піраміда з людей.

Ті, хто бояться одноголосності – бояться однодумності, бояться диктатури, бояться того, що вибудувана піраміда стане черговою диктаторської вертикаллю.

Правильно бояться. Але цей страх породжений незнанням, нерозумінням систем і процесів, функцій і матеріалу.

Піраміди з людей перетворюються на непорушні жорсткі диктаторські структури, тільки якщо вони зцементовані грубою збройною силою і грошима.

Якщо це тільки піраміди з людей, то вони розсипаються легко, куди швидше, ніж збираються і будуються. Верх в таких пірамідах не командує нижніми рівнями. Навпаки, той, хто на самому верху повністю залежить від тих, на чиїх плечах стоїть. І стоїть він дуже нестійкий, в будь-яку хвилину готовий звалитися.

Деякі вважають, що ідеолог-теоретик і публічний лідер (лідери) – це краще будуть різні люди, але вірно співпрацюють. Здається, так і було в Чехії. Фахівці, які глибоко опрацьовують ідеї, теж є у нас, хоча й небагато. Великі проблеми починаються на рівні політтехнологів, піарників і публіцистів – тут рівень посередній, та й діють зазвичай як сам-собі-ідеолог, тобто без зв’язку з верхніми поверхами піраміди. Популяризаторів і активістів дуже багато, сотні тисяч напевно.

І ось що ще – популістські «каліфи на годину» – це можуть бути і не випадкові люди.

Отже, революційна ситуація виникає, коли «верхи не можуть, низи не хочуть». Верхи і низи визначаються щодо актуальної складової системної кризи в кожний конкретний історичний момент.

У період загострення ідеологічної кризи в кінці 80-х, початку 90-х верхами були ті, хто контролював ідеологію – КПРС, гуманітарна професура, зірки публіцистики і їх силою (за допомогою чого вони могли) були ЗМІ. Бізнес, бюрократія і всі інші в цей період не мали значення.

Криза загострилася, коли низи не захотіли споживати ту ідеологію, яку несли і поширювали верхи. І система зламалася. Верхи і низи помінялися місцями. Перші уряди пострадянської країн складалися переважно з ідеологів низів того часу. І всі перші уряди виявилися нежиттєздатними. Ідеологи були витіснені людьми, спраглими влади. Звичайна справа – революції роблять ідеалісти, а її плодами користуються прагматики.

І ось прагматики, опинившись при владі, не могли і не вміли користуватися державною машиною, пристосованої під потреби верхів минулого історичного періоду.

Тепер верхами стали бюрократи старої системи держуправління. Вони почали приватизувати все підряд, контролювати ЗМІ і т.д. Розгулявся кримінал і пишним цвітом розквітла корупція.

Низамі стали ті, на кому паразитувала машина державного управління. Всі ті, кого грабували бандити, кришували рекетири, з кого вимагали мзди і хабарів.

Низи не хотіли такої машини, а влада не вміли і не знали, як може бути по іншому.

Весь цей час основна маса населення залишалася не при справах.

Як верхи можуть почути, чого хочуть або не хочуть низи?

Для кожного історичного періоду це питання має різні відповіді. У період кризи ідеології верхи глухі до одних типів повідомлень, в період кризи влади до інших.

Низи говорять з верхами щоразу по різному. Потрібно визначити: ХТО говорить, ЯК, НАСКІЛЬКИ голосно, ну і ЩО говорить?

Ідеологи тепер нічого сказати не можуть.

З хабарами зараз ні до кого не достукаєшся.

Мітинги і демонстрації стали білим шумом.

Писати листи і збирати підписи під ними – найпростіший спосіб, і самий непотрібний.

Невже ж хтось думає, що до верхів не доходить інформація про те, що обговорюється в низах? Про що думають люди, про що говорять?

Доходить, все там, на верху, знають і чують, але не завжди приймають в розрахунок.

Висновок простий: При плюралізмі низів верхи завжди будуть вести себе так, як владні люди, тобто за принципом – нічого не бачу нікого не слухаю, кажу те, що вважаю за потрібне. А ви критикуйте, тільки не повбивали один одного в напруженні полемічних пристрастей.

У сучасній ситуації верхи = влада зможуть почути низи тільки в режимі дуалізму. Тобто тоді, коли від усіх низів буде виступати один лідер-спікер, з повідомленням, і це повідомлення має бути настільки принциповим, що його не можна не почути.

Чого ж хочуть “низи” України?

Що народ вимагає для своєї Батьківщини — це право українського народу на самовизначення і свободу дій його держави як зсередини, так і за його межами. Йому не подобається, що економіка України залежна від спонтанних і хаотичних впливів, і впливів іноземних сил, які прагнуть перетворити Україну в незначну колонію, полігон для відпрацювання та поступової реалізації своїх гегемоністських планів.

Український народ проти того, щоб «зв’язки» грали більше значення, ніж людські здібності, завзятість і старання. Народ за те щоб і праця прибиральника цінувалася достойно в грошовому еквіваленті. Людина може лише тоді по-справжньому вірити в свою державу, коли вона навчиться поважати і однаково цінувати всіх представників народного організму. Народ проти протиставлення інтересів держави і класу найманих працівників щоб вдалось повернути справжній сенс понять «права і обов’язки», одночасно вирощуючи почуття рівноцінності в кожному.

Солідарність. Готовність до спільної справи. Сучасна демократія.

Народ за піднесення правди, людської гідності і, найголовніше — любові у взаємовідносинах. Наші пращури рішуче відкинули рабство, ідолопоклонство, приниження людини і вибрали свободу, розум і справедливість. Історичний вибір українського народу – непокірність злу, несправедливості, наше одвічне прагнення до добра і гідності. Українці за те, щоб берегли і плекали українську державність і заради цього об’єднались.

Все це тільки незначна частина того, що хочуть народні маси.

Підготував О. Майстренко