неділя, 1 вересня 2013 р.

ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ ТА ІНТЕРЕСИ – ГОЛОВНА РУШІЙНА СИЛА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ

Сутність потреб особливості їх розвитку
Визначні мислителі, політологи, економісти минулого і сучасності – Дж. Гобсон, К. А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потребах вираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.
Потреби – це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв’язок людей з умовами життєдіяльності: ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи); до існуючих засобів життя (потреби у засобах виробництва і предметах споживання); до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні); до праці та дозвілля (потреба у цікавій, твор-чій праці, у відпочинку та ін.).
Сутність потреб можна проілюструвати на прикладі становлен-ня нових потреб, які завжди виникають із такого ставлення людей до умов життєдіяльності, що характеризується бажанням змінити ці умови. Наприклад, потреба у підвищенні швидкості пересування, яка виникає як бажання змінити існуючі способи пересування. Матеріальні засоби реалізації цього бажання ще відсутні, тому воно втілюється в казкових килимах – літаках. Проте потреба вже виникла, і вона спонукає людство до пошуків реальних шляхів її задоволення – до винаходу автомобіля, поїзда, літака.
На підставі загального визначення можна конкретизувати уявлення про потреби як предмет дослідження економічної теорії.
Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер. “Люди звикли пояснювати свої дії з свого мислення, замість того щоб пояснювати їх із своїх потреб (які при цьому, звичайно, відображаються в голові, усвідомлюються)…”* – зазначав Ф. Енгельс.
Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами та об’єктами.
За суб’єктами потреби поділяють на:
а) індивідуальні, колективні та суспільні. До індивідуальних потреб можна віднести потреби в їжі, одязі, житлі, які у кожної людини мають свої якісні та кількісні особливості, задовольняються специфічним набором товарів і послуг. Прикладом колективних потреб можуть бути потреби певного трудового колективу в кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповідних умовах праці. Суспільні – це потреби у зниженні рівня інфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валюти, економічному піднесенні та ін.;
б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб’єктів економіки. Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися (продати, здати в оренду чи використовувати самостійно), як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоздатності своєї продукції, зниження витрат виробництва, збільшення прибутків. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого та ін.
За об’єктами потреби класифікують на:
а) породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі) та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби – в спілкуванні, в суспільному визнанні та статусі, інформації, освіті та ін.). фізіологічні потреби передбачають реалізацію об’єктивних умов, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Їх елементарність визначається безпосереднім зв’язком з біологічними функціями організму людини. В той самий час навіть елементарні потреби не можуть розглядатися як чисто біологічні, оскільки реальний спосіб задоволення їх (спосіб виживання) має соціальний характер, отже, позначається на формуванні соціальних потреб. Якщо парною категорією соціальним потребам індивіда є фізіологічні (біологічні) потреби, то соціальним потребам суспільства – потреби економічні. Тому інколи потреби класифікують на економічні та соціальні, Перші відбивають відношення до праці як вимушеної діяльності і виявляються як необхідність економії праці, що є критерієм розвитку економіки суспільства. Другі – це потреби у розвитку його соціальної сфери – освіти, науки, культури, мистецтва. У механізмі відтворення економічні та соціальні потреби взаємопов’язані та рівнозначні. Їх рівнозначність полягає в тому, що освіта, охорона здоров’я, виховання дітей, культура, задоволення від роботи постійно реалізуються в економії праці;
б) матеріальні* – потреби в матеріальних благах та послугах і духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдоскона-ленні, вірі;
в) першочергові – потреби, що задовольняються предметами першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло, громадський транспорт, збереження здоров’я), та непершочергові – по-треби, що задовольняються предметами розкоші (парфуми, хутра, яхти).
Ця класифікація досить умовна: те, що вважається предметом розкоші при одному рівні розвитку виробництва та добробуту суспільства, стає предметом першої необхідності при більш високому рівні розвитку економіки; те, що є предметом розкоші для однієї людини, вважається предметом першої необхідності для людини з іншим рівнем достатку.
Західні вчені великого значення Надають градації потреб за ступенем їх нагальності. Людина намагається задовольнити насамперед найнагальніші свої потреби. Якщо вони задоволені, то на певний час ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. В неї виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби. Останні задають програму діяльності, а діяльність забезпечує можливість їх задоволення. Потреби визначають зміст майбутньої діяльності і необхідний рівень її ефективності: діяльність повинна задовольняти потреби на прийнятному рівні.
За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, дійсні і платоспроможні.
Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни. Платоспроможні – потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення). Споживати, задовольняючи таким чином потреби, можна лише те, що вже вироблено, і лише те, що можна оплатити. Залежно від цих двох чинників структура платоспроможного попиту може відповідати дійсним потребам або не відповідати їм. Тим самим суперечність між потребами та виробництвом набуває форми незбалансованого попиту і пропозиції на това-ри і послуги.
Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва
Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеже-ними.
Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов’язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, тобто максимально набли-зитися до мети, повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання еко-номічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ і на цій основі” – створення умов для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня і т. д.
На індивідуальному рівні дія закону виявляється в тому, що кожна людина, заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, завжди намагається зберігати свою працю – раціонально розподілити її між різними видами діяльності, полегшити, зробити ефективнішою за допомогою різних засобів праці, еко-номно використовувати предмети праці, а з другого, – забезпечити раціональне обмеження потреб, жорстку черговість їх задово-лення, пошук найефективніших комбінацій.
Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.
На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити три етапи розвитку потреб.
Перший етап – до середини 50-х років, домінували матеріально-речові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XX ст. спостерігався значний приріст вільного часу. В 20-ті роки робочий тиждень був законодавче обмежений 40 годинами.
Другий етап почався з середини 50-х років з переходом до “економіки споживання”, коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін. На прикладі США можна простежити перехід до типу споживання, де панують послуги. Вже в 20-ті роки в структурі особистого споживання 40 відсотків становили витрати на послуги, більше 12 відсотків – на товари довгострокового споживання. Частка витрат на харчування в США становила 15 відсотків (у Західній Європі – 20 відсотків, Японії – 27 відсотків).
Дію закону зростання потреб протягом XX ст. підтверджує динаміка вартості робочої сили. В 1970 р. порівняно з 1910 р. реаль-ний зміст заробітної плати в США і ФРН зріс більше ніж у 8 разів, у Великобританії та Франції – в 3-4 рази, суттєво випереджаючи зростання вартості постійного капіталу, що припадає на одного робітника.
Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов’язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.
За даними опитування, 3/4 американців ладні відмовитися від купівлі більшості товарів на користь задоволення потреб немате-ріального характеру. Від 14 до 42 відсотків усіх робітників і службовців висловлюються за збільшення вільного часу навіть за рахунок зменшення заробітків.
У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від амінування економічних потреб до домінування соціальних;
від задоволення елементарних потреб – до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання – до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.
Кожний крок в розвитку суспільства – це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення одна-ково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.
Економічні цілі реалізуються за рахунок нової додаткової праці, створюваної зростанням ефективності виробництва; соціальні зумовлені розширенням споживчих благ, вільного часу, розвитку людської особистості.
Соціально-економічна ефективність являє собою співвідношення результату і витрат, але результатом є не продукт, а досягнутий рівень задоволення соціальних та економічних потреб. На задоволен-ня цих потреб (включаючи працю в сім’ї, домашньому господарстві) витрачають весь час, який є, по суті, суспільним робочим часом.
Зростання ефективності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат знаходить вираження у забезпеченні кращих умов життя. Економічний ефект, досягнутий у певному циклі, полягає в тому, що скорочення часу для задоволення одних потреб дає суспільству економічний виграш і можливість задовольняти інші, більш високі потреби, включаючи потребу у вільному часі. Отже, створюються передумови для майбутнього розвитку.
Висока ефективність виробництва дає змогу задовольняти соціальні потреби при витратах робочого часу, що постійно знижуються. Прикладом ефективного співвідношення дихотомії “зростання потреб – економія праці” в економічно розвинутих країнах є пропор-ція фондів нагромадження і споживання (в США – приблизно 1:4).
Механізм соціально-економічної ефективності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.
Взаємозв’язок потреб, виробництва і попиту
Взаємозв’язок потреб і виробництва характеризується насампе-ред впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.
Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість виробництва в будь-якому суспільстві*; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).
Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату*.
Це означає, з одного боку, що процес праці повинен забезпечити задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відповідальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і характеру праці, а досягнення відповідності результату (продукту) праці потребам людини – визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.
З другого боку, розвиток змісту і характеру праці та виробництва обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати по-новому і сприймати нові продукти виробництва. Як вже зазначалося, потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток суспільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; по-третє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагородження, як не має меж і процес удосконалення людської особистості.
Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, продуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається запевнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без цієї реклами ми б не купували.
Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в ній відбуваються протягом тривалого часу, тобто досліджувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами,
по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.
Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники теоретичної течії, що має назву маржиналізм [marginal – граничний). Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий слід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс).
Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сутність якої полягає ось у чому:
1. В умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводити себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут – максимально задовольнити особисті потреби.
2. Щоб досягти цієї мети, покупець виключно суб’єктивно оцінює нагальність тієї чи іншої потреби, інтенсивність її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій доход між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб’єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.
3. Для визначення суб’єктивних оцінок використовують явище спадної граничної корисності споживчого блага, тобто суб’єктивна оцінка того блага, яке купують, формується на рівні його граничної корисності.
Правило, за яким можна оптимізувати задоволення потреб, полягає в такому розподілі грошового доходу споживача, при якому останній, наприклад, долар, витрачений на придбання кожного виду продукту, приносив би однакову додаткову (граничну) корисність, або (другий закон Госсена)
Проілюструвати його дію можна за допомогою такого абстрактного прикладу. Споживач з обмеженим доходом (5 г. о.) приходить в магазин, щоб купити молоко та хліб. Звичайно, кожна додаткова пляшка молока та буханка хліба мають для нього меншу граничну корисність, ніж попередні, виходячи з його доходу .
Тому споживач придбає першу пляшку молока, що має для нього найбільшу граничну корисність, а також другу пляшку молока і буханку хліба, що мають однакову граничну корисність. При цьому він витратив весь свій доход і оптимізував добробут згідно з доходом.
Отже, через виведення закону спадної граничної корисності намагаються пояснити, чому споживачі купують одні і не купують інші товари, чому різні товари вони купують у різній кількості, При цьому дійсно важливим є те, що на підставі зв’язку між суб’єктивною оцінкою певного споживчого блага та ступенем задоволення потреби в ньому можна передбачити момент насичення ринку певним споживчим благом і прогнозувати переключення попиту на інші споживчі блага.
У чому ж полягає дійсне практичне значення вивчення потреб?
1. Глибоке дослідження потреб, визначення ієрархії їх широко використовується в менеджменті, при розробці теорій мотивації. Згідно з цими теоріями, менеджер має вивчати потреби різних категорій робітників і застосовувати такі стимули до праці, які відповідають найбільш нагальним потребам кожної категорії: робітник А буде добре працювати, якщо йому підвищити заробітну платню (бо на першому плані в нього фізіологічні потреби); Б – якщо йому запропонувати вищу посаду (у нього на першому плані потреба у визнанні, повазі); В – якщо йому запропонувати відповідальнішу творчу роботу, де він міг би розвинути свої здібності.
2. Вивчення потреб набуває великого значення в сучасній маркетинговій діяльності, адже концепція маркетингу передбачає визначення потреб як передумови виробничого процесу. Згідно з нею виробляти слід лише такі товари, які необхідні споживачам, тоді не треба докладати великих зусиль для реалізації їх.
3. Потреби є вихідним пунктом розробки національної економічної, соціальної і науково-технічної політики розвинутих країн. Так, суспільні потреби є основою для прийняття рішень у найважливішій для розвитку виробництва структурно-інвестиційній сфері. 3/4 комерційних нововведень у США були впроваджені вже в 70-х роках за результатами вивчення потреб ринку і тільки 1/4 – породжені стихійним інноваційним процесом. Великі фірми враховують перспективні потреби та орієнтуються на технічні й продуктові зміни, що доступні та вигідні споживачу. В арсеналі фірм США є приблизно 20 базових методів моделювання технічних процесів з орієнтацією на споживача. В країнах з розвинутою ринковою економікою існує система соціальних технологій і визначення суспільної оцінки нових потреб. Починаючи з 60-х років промислове ви-робництво в США орієнтується на широку індивідуалізацію потреб. Отже, в умовах сучасного ринкового господарства потреба є і вихідним пунктом, і кінцевою метою виробництва.
Виробництво в умовах адміністративно-командної системи грунтувалося на плані і спрямовувалося на виконання плану (адже головним було не те, задовольняє чи не задовольняє вироблена продукція потреби людей, а те, виконало чи не виконало підприємство план). Хоч формально планування повинно було грунтуватися на визначенні потреб, але фактично воно здійснювалося методом від досягнутого, бо ринковий механізм визначення потреб був відсут-ній (внаслідок державного ціноутворення). Безпосередньо ж визначити всю гаму суспільних потреб в рамках єдиного центру на певному етапі економічного розвитку стає практично неможливим.
У кінцевому підсумку виробництво в умовах адміністративно-командної системи задовольняло суспільні потреби, проте воно задовольняло: 1) лише вузьке коло потреб; внаслідок хронічного дефіциту, властивого цій системі, значна частка потреб взагалі не задовольнялася; 2) лише уніфіковані потреби, адже тільки останні, розраховані на забезпечення лише необхідних потреб пересічної людини, можуть бути закладені в централізований директивний план.
Таким чином, виробництво в умовах адміністративно-командної системи гальмувало розвиток широкого спектру потреб, обумовлювало обмеженість їх та уніфікацію. В свою чергу, недостатньо розвинені потреби стримували розвиток виробництва, негативно впливали на можливості економічного зростання: знецінювали працю; низька вартість робочої сили обмежувала можливості для нагромадження національного багатства, хоч і забезпечувала необхідні мінімальні потреби.
Наслідком низького рівня потреб було також відтворення нецивілізованого способу споживання (надмірне вживання алкогольних напоїв у ряді регіонів та серед певних прошарків суспільства), що стало великою соціальною проблемою суспільства. Низькі потреби спустошують побут, зводять до мінімуму добровільну працю в сім’ї, сімейне дозвілля. Отже, нерозвинуті потреби є результатом і причиною гальмування суспільного розвитку.
Структура економіки України на сучасному етапі значною м-рою орієнтована на низькі потреби. Суттєво впливає на потреби глибока економічна криза, що продовжується в Україні. Низький рівень споживання більшості населення в цих умовах не забезпечує відтворення потреб, що вже були сформовані раніше. Наприклад, вже сформувалась потреба в творчій самостійній праці, а існуючий рівень споживання низький. Тим самим деформується, не відтворюється на належному рівні й потреба в праці такого змісту.


Економічні інтереси – рушійна сила соціально-економічного розвитку
Економічний інтерес – це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціаль-них дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром тощо). Отже, економічні інтереси – це усвідомлені потреби існування різних суб’єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.
Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб’єкта зниження рівня задоволення потреб.
Економічні інтереси – це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб’єктів. Кожне окреме економічне відношення існує спочатку потенційно, у формі очікувань та ще незадоволених домагань людини*. Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв’язку. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою “цеглиною” в структурі соціально-економічних відносин.
У кожному економічному відношенні – між підприємцями і виробниками, між виробниками і споживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами – мають місце елементи боротьби г співробітни-цтва. Взаємодія інтересів виступає рушійною пружиною соціально-економічного розвитку. “Найближчий погляд на історію, – писав Ф. Гегель, – переконує нас в тому, що дії людей виникають з їх потреб, пристрастей, їх інтересів…” .
Економічні інтереси мають такі особливості: а) вони є об’єктивними, оскільки об’єктивні самі економічні відносини; б) вони є матеріальними.
Економічні інтереси можна класифікувати насамперед за суб’єктами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяють виробничі (пов’язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов’язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства).
Державний інтерес має такі складові свого прояву:
а) суспільно-економічні інтереси – частина інтересів держави та інших суб’єктів господарювання збігається (оподаткування в розумних межах, виділення державних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.);
б) інтереси державної бюрократії – інтереси саморозвитку державної системи, що є корпоративним придатком до інтересів держави;
в) інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспільства – держава не може бути виразником інтересів одного класу чи прошарку, в демократичному суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу.
Груповий інтерес – це сума однорідних інституйованих при-ватних інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа тощо. Форми прояву групового інтересу різноманітні: корпоративний інтерес бюрократії, підприємств, асоціацій суб’єктів господарської діяльності, трудових колективів. При цьому інтерес трудового колективу залежить від форми власності: на державних, акціонерних і приватних підприємствах він має різний зміст. В умовах ринкових відносин груповий інтерес може бути представленим і через тіньову економіку у вигляді мафіозно-кримінальних структур.
Особистий інтерес охоплює потреби, що пов’язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів.
Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник певної верстви суспільства; по-третє, як член певного трудового колективу. Суспільний і колективний інтереси персоніфікуються тільки в індивіді.
Отже, має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.
Взаємодію інтересів можна простежити на прикладі їх прояву в сферах виробництва і обміну. У сфері виробництва підприємці та робітники є протилежними сторонами економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники або споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні інтереси. Взаємозалежність цих груп об’єктивно зумовлює їх співробітництво.
Механізм узгодження інтересів визначається насамперед сутністю існуючої економічної системи. Державна політика в сфері економічних інтересів виходить з того, що, по-перше, за різних умов суспільного розвитку на перший план можуть виходити ті чи інші інтереси. Якщо вчасно не зробити в економічній політиці акцент на певну групу інтересів, то результатом буде відсутність узгодженості інтересів, що гальмує соціально-економічний розвиток. При цьому важливо досягти якомога повнішої внутрішньої узгодженості інтересів.
По-друге, державна політика також може мати різні засоби вплиу на інтереси людей: а) неекономічний примус; б) економічний примус; в) моральний і соціальний мотиви трудової активності. В останньому випадку має місце підміна впливу на інтереси спонукальними мотивами, до праці.
Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб’єктами конкретних економічних цілей. Так, реалізація індивідуальних інтересів забезпечується через зростання індивідуальних доходів. Засобом реалізації колективних інтересів є максимізація прибутку та фонду заробітної плати (наприклад, для підприємств державного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарювання). Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу – максимізація національного доходу та мінімізація фонду відшкоду-вання створюваного суспільного продукту. Отже, проблема поєднання інтересів знаходить своє вираження у формуванні певних пропорцій у розподілі доходів. Механізм реалізації корпоративних інтересів полягає у взаємодії з політичними інститутами. Інструментом реалізації цього інтересу є відомчо-номенклатурний симбіоз за участю законодавчої влади.
Одним з аспектів класифікації економічних інтересів є виділення інтересів власника, підприємця та робітника.
Інтерес власника полягає в зростанні власності та в одержанні від неї гарантованого доходу. Реалізація цього інтересу передбачає вибір правильної ринкової стратегії, забезпечення конкуренто-здатності, а при необхідності – переміщення капіталу в інші об’єкти власності, де він може принести більший доход. Інтерес власника передбачає також ефективне поточне використання капіталу з метою отримання задовільної норми прибутку в кожен певний момент. Головне, що характеризує власника, – його турбота про перспективу, адже саме цього вимагає зростання власності. Він може погодитися навіть на скорочення поточних доходів, наприклад під час реконструкції, якщо це необхідно для зростання доходів у майбутньому.
Інтереси менеджера полягають насамперед у забезпеченні поточної ефективності використання капіталу, максимізації доходу в кожний певний момент. У той самий час менеджери високого класу здатні забезпечити високу ефективність і на перспективу. В цьому відношенні інтереси менеджера збігаються з інтересами власника. Однак професійна діяльність менеджера пов’язана з конкретним об’єктом власності, тому він заінтересований у стабілізації свого становища і орієнтується на зміцнення конкретного підприємства. Внаслідок цього його інтерес потенційно може суперечити інтересу власника, який заінтересований у своєчасному переливі капіталу в ефективніші сфери.
Ще більш незацікавленими в переливі капіталу виявляються наймані робітники, інтереси яких пов’язані з конкретним підприємством як джерелом доходу і місцем роботи. Інтереси найманих робітників спрямовані на максимізацію поточних доходів, тому на підприємствах, де наймані робітники є власниками, а також залучаються до прийняття стратегічних рішень, спостерігається “проїдання” прибутків замість їх спрямування на розвиток виробництва. У США на підприємствах із власністю робітників передбачені механізми, що стимулюють трудову професійну активність, проте обмежують повноту і свободу в реалізації функцій власників. Самоуправління здійснюється в таких формах, коли стратегічні рішення приймаються професійними менеджерами, а не робітниками.
У системі економічних інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен відповідати таким критеріям:
а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарактерніші риси її; б) бути рушійною силою економічного розвитку певної системи.
Відповідно до цих критеріїв основним інтересом сучасної ринкової економіки є особистий інтерес, а саме – особистий інтерес споживача. Він характеризує найважливішу особливість сучасної ринкової економіки – її спрямованість на задоволення споживчих потреб відповідно до платоспроможного попиту, яке відбувається на основі не масового, а все більш індивідуалізованого виробництва, що дає змогу задовольнити саме індивідуальні потреби; особливе становище споживача, який визначає, що виробляти, і тим самим обмежує свободу вибору виробника. Інтерес споживача спонукає виробника до певних дій – до виробництва необхідної продукції належної якості і з прийнятною ціною. Щоб задовольнити цей інтерес, виробник змушений впроваджувати нові технології, засоби виробнцтва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат тощо. Це забезпечує релізацію не лише особистого інтересу споживача, а й особистого інтересу виробника (максимізація прибутків) і суспільного інтересу в цілому (розвиток продуктивних сил суспільства). Отже, інтерес споживача є рушійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій економіці.
Основним інтересом планової форми економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва і асоціації робітників. Цей інтерес відбиває такі істотні риси соціалізованої економічної системи, як суспільна власність на засоби виробництва і співробітництво. Трансформація суспільної власності в державну в умовах адміністративно-командної системи обумовлює перетворення державного інтересу на основний інтерес. Саме реалізація державного інтересу як основного забезпечує відтворення цієї системи.
В адміністративно-командній економіці існує жорстка ієрархія інтересів: інтереси держави мають пріоритет перед регіональними, регіональні – перед колективними, колективні – перед особистими. Засобом забезпечення субординації інтересів було централізоване директивне планування економіки.
Підпорядкування особистих інтересів колективним та держав-ним запроваджувалось у масовій свідомості пропагандою, яка проголошувала, що людина має передусім дбати про суспільство та своїх товаришів, тобто колектив, у якому працює. Чим краще всі будуть працювати один на одного і на суспільство в цілому, тим більшим буде суспільний продукт, а отже, і частка кожного в ньому, тим повніше можна буде реалізувати особистий інтерес.
Проте в реальній дійсності абсолютизація суспільного інтересу призвела до абсолютизації державного інтересу. Звідси, по-перше, підпорядковане, другорядне значення особистого інтересу в адміністративно-командній економіці призвело до серйозних збоїв в економіці і утворило гальма її розвитку:
1) позбавило людину економічних стимулів до праці;
2) породило психологію утриманства;
3)обумовило ігнорування особистих інтересів працюючих, економічну залежність їх від держави;
4) призвело до деформації уявлень про шляхи реалізації особистого інтересу – значна частина членів суспільства вбачала їх не в особистій ефективній праці, а в перерозподілі суспільного продукту.
По-друге, процес ототожнення суспільного інтересу з державним, а останнього – з груповим інтересом правлячої еліти – партійно-державної бюрократії створив умови для першочергового задоволення саме останнього інтересу. Фактичне ж підпорядкування особистих інтересів працюючих інтересам партійно-державної бюрократії обумовило специфічну експлуатацію останньою більшості членів суспільства.
Примат інтересів партійно-державної бюрократії виявився і під час перебудовчих процесів в Україні. Саме колишня номенклатура, намагаючись розв’язати суперечність між фактичним привласненням нею суспільних засобів виробництва і формально (юридичне) державною власністю на них, першою включилася в процеси роздержавлення та приватизації, найбільше вигравши від них. На плечі більшості членів суспільства вона переклала тягар інфляції, безробіття і зубожіння.
З одного боку, становлення ринкової економіки в Україні створює певні умови для активізації економічних інтересів особистості. Проте такі інтереси далеко не завжди співпадають з інтересами розвитку суспільства. Економічний монополізм, недосконалість законодавства, ігнорування вже діючих законів створюють умови для задоволення особистих інтересів незначної частини суспільства методами, що суперечать інтересам більшості, насамперед це розкрадання державного майна, залучення до незаконних видів бізнесу (рекету, торгівлі наркотиками), монопольне підвищення цін у поєднанні із скороченням обсягів виробництва.
З другого боку, держава (передусім завдяки надмірному оподаткуванню) стримує розвиток особистого інтересу, перетворення його на головний стимул економічної діяльності. Внаслідок цього, а також гонитви торгово-фінансового компрадорського капіталу, що народжується, за надприбутками особисті інтереси часто реалізуються в сфері “тіньової економіки”. У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес, який має такі особливості:
а) відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу;
б) є квінтесенцією реальних особистих інтересів і суспільного інтересу в цілому;
в) трансформується в певну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблем, властивих пев-ному етапу економічного розвитку.
Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства. В умовах відновлення української державності головним стає також національний інтерес. Проведення ринкових реформ і трансформація суспільства як головний інтерес властиві в цілому всім країнам колишньої командно-адміністративної системи. Так, для США, Великобританії у 80-і роки головний інтерес полягав у трансформації економіки відповідно до сучасного етапу технологічної революції, що знайшло свій прояв в політиці “рейганоміки” та “тетчеризму”.
Такі загальні теоретичні основи розгляду економічних потреб та інтересів як головної рушійної сили соціально-економічного прогресу.
Жук В.
Масик В.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Коментарі