Соціальний захист населення в Німеччині

Системно сформований соціальний захист в Німеччині, до якого входять пенсійне страхування, страхування на випадок хвороби, страхування в разі потреби в догляді та на випадок безробіття. Внески на страхування сплачує як працівник, так і роботодавець в однакових розмірах. Майже усі жителі цієї держави застраховані на випадок хвороби: більшість у рамках державного страхування – 88 % , а майже 12 % – у приватних лікарняних касах.

Отто фон Бісмарк заснував систему державного соціального забезпечення. Саме він був першим, хто запровадив закони про страхування на випадок інвалідності, медичне страхування, страхування на випадок нещасного випадку та пенсію на старість. Метою програми канцлера, яка називалася «прикладним християнством» було як привернути політичні симпатії робітників до юнкерського уряду, так і збільшити продуктивність їх праці. Пенсійний вік в законі про пенсійне забезпечення Бісмарком було встановлено 70 років, хоча середня тривалість життя робітника тоді в Німеччині була приблизно 45 років. Такі ж складові частини соціального забезпечення почали запроваджуватися й у інших європейських країнах.

Наприкінці п’ятдесятих років 20 століття тодішній федеральний міністр економіки Людвіґ Ергард запровадив у Німеччині соціальну ринкову економіку, гаслом якої було: «Добробут для всіх і соціальна справедливість». Така система соціального захисту Німеччини стала прикладом для багатьох європейських держав. Одним з основних принципів цього успіху стала широкорозгалужена соціальна система. У Німеччині була створена найрозвиненіша соціальна мережа. Для прикладу тоді як в США у цю галузь інвестуються лише 16,2 %, а в країнах – членах ОЕСР – у середньому 20,7 %., то в Німеччині на бюджетні соціальні витрати витрачалося 27,6 % внутрішнього валового продукту. Широка система страхування на випадок хвороби, пенсійного страхування, страхування від нещасного випадку і в разі потреби догляду, а також по безробіттю захищає від фінансових наслідків життєвих проблем. Поряд з тим така соціальна система Німеччини охоплює такі виплати, які фінансуються і з бюджету: допомога на дітей, податкові пільги або забезпечення прожиткового мінімуму для пенсіонерів і непрацездатних. Німеччина, як соціальна держава, вважала що в забезпечення соціального захисту всіх громадян – першочергове завдання.

Проте нові умови вимагали принципових нових змін цих систем, найперше з огляду на старіння нації: через збільшення кількості літніх людей серед населення в поєднанні з відносно низькою народжуваністю та перспективами на ринку праці системи соціального забезпечення досягли меж своїх можливостей. Довгостроковими реформами держава намагається відповісти на ці виклики і на солідарних принципах зберегти нормальне функціонування соціальної мережі для наступних поколінь.

Велику фінансову підтримку сьогодні в Німеччині має сім’я. Для підвищення народжуваності з 2007 року замість допомоги на виховання було запроваджено так звану «батьківську допомогу», яка фінансується з бюджету і розмір якої залежить від рівня доходів сім’ї. Її може одержувати мати або батько залежно від того, хто бере перерву у роботі на протязі 1 року. Розмір такої допомоги становить 67 відсотків від останньої заробітної плати з вирахуваними податків й відрахувань, але не менше 300 і не більше 1800 євро. Така «батьківська допомога» продовжується ще до двох місяців, якщо інший член подружжя погодиться призупинити свою зайнятість. Отже у батьків тепер є можливість повноцінно виховувати свою дитину. Поряд з цим була розбудована система догляду за дітьми. Сьогодні, як і раніше, починаючи з трьох років діти мали право на місце в дитячому садку. Проте до 2013 року будуть створені 750 000 місць для дітей до трьох років у яслах, тобто яслами буду забезпечена третина всіх дітей Німеччини. У цій країні існує також допомога на дітей, розмір якої складає 154 євро на місяць, а починаючи з четвертої дитини – 179 євро аж до досягнення нею 18-річного віку. Молоді родини мають також право на звільнення від роботи з метою виховання дитини до досягнення нею трирічного віку. А також молода сім’я має право на неповний робочий день, якщо цьому дозволяють умови праці на підприємстві.

Відповідно статті 20, п.1 Основного закону країни – Німеччина є демократичною і соціальною державою. Мета соціальної держави – врахування індивідуальних правових можливостях здобутих в результаті власної праці, а не всезагальне забезпечення та обслуговування громадянина Таким чином весь світ визнає ефективність соціальної системи Німеччини. Хоча понад 30 відсотків в сукупному суспільному продукті складають соціальні послуги, їх отримують тільки ті, які цього потребують.

Саме для цього було розроблено багато соціальних законів, які охоплюють забезпечення у зв’язку з хворобою, старістю, з нещасним випадком.

Регулюється порядок соціального страхування у Німеччині Соціальним кодексом та окремими законами, більшість яких спрямована на соціальний захист окремих груп населення (наприклад, закон щодо соціального захисту художників). Цікавим є пенсійне страхування Німеччини. Відповідно до соціального кодексу особа може бути включена до системи обов’язкового пенсійного страхування або застрахована за іншою системою та отримувати пенсію у зв’язку зі старістю у повному розмірі, бути звільненою від обов’язкового пенсійного страхування і застрахованою у системі страхування професійних груп. Пенсії за віком є чотирьох видів: звичайна пенсія; пенсія застрахованим із великим стажем; пенсія за віком інвалідам; пенсія шахтарям, які мають значний стаж роботи під землею.

Для обчислення страхового стажу у Німеччині включаються періоди сплати працівниками та їх роботодавцями внесків, періоди вільні від сплати внесків та періоди, які враховуються при обчисленні пенсії. Для нарахування пенсії застосовується формула із трьох показників. Це — сума особистих коефіцієнтів (сума винагороди за трудову діяльність); фактор виду пенсії (для пенсії за віком — 1, для пенсії при частковому зниженні працездатності — 0,5); актуальна вартість пенсії (для переведення пенсії, вираженої у сумі особистих коефіцієнтів у суму грошей). У більшості країн, як і в Німеччині, основний тягар внесків сплачують роботодавці (в Італії та Іспанії — 4/5). Єдиний виняток хіба що становлять Нідерланди, де працівники сплачують 2/3 загальної суми внесків.

Соціальне страхування в Німеччині поділяється на обов’язкове і добровільне, і до нього входять 5 основних компонентів: пенсійне, медичне, від нещасних випадків, по безробіттю та інвалідності.

Щодо пенсійного забезпечення, то Німеччина займає 4 місце у Європі за розміром виплачуваних пенсій для осіб, старших 60 років, поступаючись лише Люксембургу, Франції і Данії.

Пенсійне страхування включає в себе проведення дій, які необхідні для уникнення дострокового виходу на пенсію і направлені на збереження, покращення і відновлення працездатності, а також сприяння професійному розвитку і професійній перекваліфікації. Воно складається з 3 елементів, які являються окремими системами: обов’язкове пенсійне страхування, пенсійне страхування від підприємств та приватне пенсійне страхування. В Німеччині говорять: «якщо ви бідні, то отримуєте таку ж допомогу і лікування, як і решта» на противагу іншому європейському формулюванню «якщо ви бідні, то помираєте раніше».

Щодо системи медичного страхування, то вона теж не однорідна і складається з 5 основних елементів. Перший компонент – стаціонарне медичне обслуговування. На початку 21 століття видатки на стаціонарне обслуговування складали 40 % всіх видатків на медичну допомогу. 59% всіх лікарів Німеччини працюють в лікарнях стаціонарного обслуговування. Другий елемент – амбулаторне обслуговування, третій – виготовлення медикаментів.

Ціна медикаментів складає третину від ринкової ціни. Вони продаються лише за рецептами, що створює можливість контролювати якість ліків. Оплата за ліки здійснюється через лікарняні каси, а їх повну ціна покриває медичне страхування. Четвертий елемент – фінансування програм для тих осіб, які не можуть особисто брати участі в програмах обов’язкового медичного страхування. П’ятий –медичне обслуговування на підприємствах, що складає 4,3% всіх видатків на охорону здоров’я.

В Німеччині існує допомога у разі бідності тим громадянам, які не отримують жодної допомоги і самостійно не можуть себе забезпечити. Таку допомогу мають право отримувати як громадяни Німеччини, так і громадяни іншої держави. Вона передбачає кошти на забезпечення житла, життя або за наявності особливих умов життя, наприклад, інвалідності, хвороби або старості. 8,5 % населення Німеччини отримують таку соціальну допомогу країни, з яких 56% – жінки, а 44 % – чоловіки.

Якщо раніше така допомога була потрібна для осіб похилого віку, то на сьогодні вона необхідна і для молодших. Проте отримувати таку допомогу є нелегко. По-перше: особа повинна вичерпати всі можливі засоби самостійного забезпечення – намагатися самостійно знайти роботу, продати предмети розкоші, переїхати в дешевше житло, звернутися за допомогою по безробіттю. По-друге, якщо нічого не вийшло, то така людина має звернутись за допомогою до родини, допомогти яких може зобов’язати суд. Також для отримання соціальної допомоги є встановлені норми житлової площі – 1особа – 45 кв.м.; 2 особи – 60 кв.м.; 3 особи – 85 кв.м.

Інваліди в Німечинні мають наступні права та пільги: право використовувати вагони першого класу на залізниці, маючи білет другого класу. Пільги належать також інвалідам, які мають серйозні пошкодження опорно-рухового апарату, тобто переміщаються в інвалідному візку – списання податків витрат на транспорт до 15.000 км. в рік, безкоштовний проїзд в громадському транспорті, звільнення від податку на автомобіль. Якщо інвалід потребує постійного супроводження при користування громадським транспортом, то супроводжуючий має право безкоштовного проїзду в автобусі, поїзді та літаку на всій території Німеччини. А також особа, яка супроводжує інваліда, має право на пільгову оплату при відвідуванні громадських заходів, виставок, музеїв тощо. В деяких випадках супроводжуюча особа взагалі звільняється від плати.

Якщо інвалід – незрячий, то крім інших пільг він звільнення від податку на собак, має право на одержання грошової допомоги для сліпих, знижку на оплату за користування телефоном, знижку при оплаті поштових послуг, звільнення від податку та телебаченні та радіо, право на володіння спеціальним паркувальним посвідченням інваліда. Якщо інвалід нечуючий, то крім інших допомог він отримує право на одержання грошової допомоги для нечуючих . Також здійснюється виплата «допомоги на дітей-інвалідів». Така допомога виплачується навіть після досягнення ними 27-річного віку, якщо людина не може забезпечити себе матеріально самостійно, а інвалідність була встановлена до досягнення нею 27 років.

Леонід Коваленко