Друга причина маніпуляції – уникнення ризику, пояснюється тим, що нас всюди оточують ризик і невизначеність. Щохвилини з людиною може трапитись будь-що, тому людина почувається безпомічною, незахищеною. З гіркотою усвідомлюючи непередбачуваність життя, маніпулятор впадає у відчай чи інерцію, у маніпулятора виявляється тенденція уникнути ризику, прагнення до більшої визначеності і гарантованості. Тоді він перетворює себе на об’єкт і інших сприймає як об’єкти, як речі.
Третя причина – це недовіра. Людина не довіряє собі, вважає себе залежною від інших, але іншим також не довіряє. Тому стає на шлях маніпуляцій, щоб інші завжди були у неї на прив’язці, під контролем, і за таких умов довіряє їм більше. Це схоже на поведінку одного з батьків у сім’ї, котрий ухиляється від виховання дітей, а натомість намагається вказувати іншому, як це треба робити.
Четверта причина – це уникання особистісних контактів. Е. Берн вважає, що людина починає грати в ігри і уникати бути собою, щоб краще керувати своїми емоціями і уникати близькості.
П’ята причина – постійна необхідність отримання схвалення від всіх і від кожного. Протягом життя людина засвоює ряд аксіом або ірраціональних переконань. Людина прагне подобатись іншим, справляти на них приємне враження і для цього вживає маніпуляції.
Людина, протилежна маніпулятору, названа, насамперед, самоактуалізованою особистістю, яка живе повним життям. І це не везіння, чи випадок, а уміння використовувати свій внутрішній потенціал. Е. Шосгром таких людей називає актуалізаторами.
В своїй праці «Анти-Карнегі» Е. Верет Шосгром визначає вісім маніпулятивних типів, що об’єднуються у чотири полярні пари. Кожен маніпулятивний тип характеризується тим, що він не справжній, тобто не такий, який є насправді, а щось перебільшує в собі.
Перша пара: «Диктатор – Ганчірка»
«Диктатор». Безумовно перебільшує свою силу, домінує, наказує, посилається на авторитети, прагне керувати своїми жертвами.
Різновиди: начальник, бос.
«Ганчірка». Пряма протилежність диктатору і, звичайно, його жертва. Перебільшує свою чутливість, користується характерними прийомами: забувати, не чути, пасивно мовчати, уникати.
Різновиди: підозрілий, сором’язливий, конформіст.
Друга пара: «Калькулятор – Прилипала»
«Калькулятор». Перебільшує необхідність все і всіх контролювати. Він обдурює, ухиляється, приховує важливу інформацію, намагається перехитрити і перевірити інших.
Різновиди: ділок, аферист, виробник реклами, шантажист.
«Прилипала». Повна протилежність «калькулятору». Перебільшує свою залежність, прагне щоб про нього дбали, дозволяє і спонукає інших виконувати за нього його роботу.
Різновиди: паразит, скиглій, вічна дитина, утриманець, безпомічний.
Третя пара: «Хуліган – Гарний хлопець»
«Хуліган» перебільшує свою агресивність і ворожість. Контролює людей за допомогою погроз.
Різновиди: кривдник, ненависник, гангстер. Жіночий варіант – сварлива баба.
«Гарний хлопець». Перебільшує свою дбайливість, любов, вбиває неприродною добротою. Протилежність «хулігану». На думку Шостром, у конфлікті «хулігана» з «гарним хлопцем» перемагає переважно останній.
Різновиди: підлесливий, доброчесний, мораліст.
Четверта пара: «Суддя – Захисник»
«Суддя». Перебільшує свою критичність, нікому не вірить, сповнений обурення звинувачень, важко прощає.
Різновиди: обвинувачувач, всезнайка, месник, викривач, паплюжник.
«Захисник». Протилежність судді. Надмірно підкреслює свою підтримку і поблажливість до помилок. Псує інших, надмірно співчуваючи і не дозволяючи тим, кого захищає, стати на власні ноги і зростати самостійно, замість того, щоб займатися власним життям, втручається в чуже.
Різновиди: утішник, мученик, помічник, заступник.
Зазвичай люди належать до якогось одного з цих типів у найбільш вираженій формі, але час від часу в них можуть проявлятися і інші типи.
Маніпулятор тяжіє до спілкування з найбільш підходящим партнером. Скажімо, жінка – ганчірка скоріше за все обере собі чоловіка диктатора з тим, щоб ефективніше застосовувати до нього свої маніпуляції.
Відмінні риси маніпулятора та актуалізатора
Стиль життя маніпулятора базується на брехні, неусвідомленості, контролі ти цинізмі. Кити на яких стоїть актуалізатор – чесність, усвідомленість, свобода і довіра. Грунтуючись на працях гуманістичних психологів (К.Роджерс, 1961., В.Сатір, 1992.,) можнадодати ще одну відмінну особливість між маніпулятором та актуалізатором: відповідно низька та висока самооцінка (Н.Ван-Пелт, 1997).
Е.Шостром вважає, що актуалізатор знаходиться в більшій безпеці, ніж маніпулятор, тому що він розуміє свою унікальність і сприймає її як цінність. Він шукає. Він шукає в собі самобутність, в той час як маніпулятор ховає свою самобутність і првторює, наслідує, копіює чиїсь поведінкові моделі, і чим більшого значення він надає своїй масці, тим більше зміцнює себе і тим більше відчуває свою незадоволеність.
Можливості подолання психологічних бар’єрів у спілкуванні
Як же подолати в собі маніпуляції?
По перше, необхідно усвідомити власні маніпуляції.
По друге, визнати їх в собі, побачити нещирі, удавані почуття і роздивитись за ними справжні почуття.
По третє, насмілитись висловити ці почуття.
Маніпулятор повинен прагнути відмовитись від маніпуляцій і стати актуалізатором. Тоді із «Диктатора» може розвинутись прекрасний «Лідер», котрий не наказує, а веде, із «Ганчірки» – «Чуйний», із «Калькулятора» – «Уважний», із «Прилипали» – «Вдячний», із «Хулігана» – «Наполегливий», із «Гарного хлопця» – «Дбайливий», із «Судді» – «Виразний», із «Захисника» – «Провідник».
Маніпулятор, як правило, підпадає під класифікацію якогось одного із маніпуляторських типів, в той час як актуалізатор не обмежується лише актуалізаторським типом, а інтегрує в собі декілька. Він і «Чуйний», і «Дбайливий», і «Уважний», адже він тонко реагує на внутрішній стан інших, уважний до їх проблем і поглядів, турбується про людей. Він може інтегрувати і «Виразного» і «Провідника», оскільки думає не за інших, а разом з ними.
Е. Шостром порівнює індивіда з суспільством, де функціонує двопартійна система, або з батареєю, зарядженою з одного боку плюсом, а з другого – мінусом. Розвиток особистості відбувається завдяки інтеграції протилежних полюсів (чи партій) при актуалізаційній моделі, а при маніпулятивній – та сама протилежність розриває людину на шматки і не дозволяє спокійно жити.
Спілкування нерідко порівнюють з грою в шахи – не можна «закреслити» необдуманий хід. Раз його вже зроблено, ситуація змінюється, і наступні ходи необхідно вже робити за нових умов.
Під час має особливе значення вміння говорити, слухати, ставити питання, сприймати партнера, стимулювати емоції.
Для досягнення успіху при спілкуванні необхідно:
1. Сформулювати конкретну мету спілкування.
2. Створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Привернути увагу партнера, говорити про спільні проблеми.
3. Уміти правильно висловлювати свої думки, уважно слухати і задавати запитання.
4. Не відволікатися від наміченої мети. Вміти правильно сприймати партнера і володіти своїми емоціями.
5. Фіксувати одержану інформацію.
6. Закінчувати спілкування після досягнення мети.
7. При спілкуванні не перебивати співрозмовника.
8. Потрапивши у складну ситуацію – уважно слухати, намагатися зрозуміти.
9. Бути тактовним. Ввічливість обеззброює
10. При необхідності дати відступити протилежній стороні з гідністю. Іноді треба з чимось погодитись, щоб заперечити аргументи іншої сторони.
11. Дотепність – сильна зброя, але нею потрібно користуватись в конкретній формі.
12. Вміти вчасно промовчати.
Вміння говорити
Про що б не йшла мова, треба вміти говорити, зробити все належне, щоб інша сторона вас зрозуміла. Для того, щоб повідомлення було сприйняте правильно, необхідно:
1. Знати і розуміти тему (проблему) зустрічі.
2. Спланувати своє повідомлення.
3. Не зневажати фактами.
4. Намагатися бути уважним до партнера по спілкуванню, вміти привернути увагу до себе.
5. Стежити за своєю мовою.
6. Говорити задля досягнення мети.
Що треба робити, щоб сформувалось адекватне сприйняття?
1. Акцентуйте важливі слова і підпорядковуйте їм неважливі.
2. Змінюйте голос – він повинен то понижуватись, то підвищуватись. Підвищення чи зниження тону голосу виділяє слово чи речення на загальному фоні.
3. Змінюйте темп мови – це надає їй виразності.
4. робіть паузу до і після важливих слів.
Вміння слухати
За німецьким вченим-соціологом Вольфіш-Рупеном існує 28 аргументів у мовчнні. Ось деякі з них:
1. Якщо ваш співрозмовник роздратований, то промовчіть, щоб не дратувати його більше. Сперечатися з роздратованою людиною – все одно, що підкидати дрова у багаття.
2. Якщо ви самі роздратовані – краще промовчати, щоб не сказати чогось такого, про що згодом жалкуватимеш.
3. Якщо ви довго говорили – помовчіть, дайте висловитись іншим.
4. Якщо вам дали слово, а те, що ви хотіли сказати, вже висловлено, відмовтесь від повтору.
5. Коли вам хочеться поговорити про власні справи, а вас слухають сторонні люди, яких це не цікавить – промовчіть.
6. Якщо ви недостатньо обізнані з новими питаннями, дайте можливість говорити тим, хто знає про них більше.
7. Краще промовчати, аби не образити гідність інших.
8. Мовчіть у ситуації, в якій своєю розмовою могли б мимоволі розкрити довірену вам таємницю.
9. Не будьте надокучливим, слідкуйте за своїм настроєм.
Уміння слухати найважливіше із усіх людських якостей. Л.Фейхтвангер запевняв: “Людині необхідно 2 роки, щоб навчитися говорити, і 60 років, щоб навчитись слухати”.
Слухати заважає:
а) обтяження власними думками, відволікання на власні думки;
б) поспішність суджень. Дослідження показали, що у 70% випадків людина слухає уважно лише перші 2-3 хвилини, а потім подумки говорить собі: «все зрозуміло» чи «все неправильно», і далі вже не дослуховує;
в) критичність, негативність сприйняття і мислення. Прискіплива увага, яка спрямована на помилки, недоліки мови і поведінки того, хто говорить, значно менше – на нове, цінне, корисне;
г) упередження проти того, хто говорить. Наприклад: «що він може сказати розумного?», «молодий ще», «некомпетентний» тощо;
д) прагнення самоствердження. Дослідження показали, що інколи думки людини зайняті обмірковуванням своїх реплік, порад, зауважень, а не слуханням співрозмовника.
Уміння формулювати запитання – це не просто уміння ; за складністю – це мистецтво, що вимагає бездоганного володіння мовою, сприйнятливості комунікативних виявлень партнера, особливо невербальних сигналів, і здатністю відрізняти щирі відповіді від ухильних.
В гуманістичному смислі – це мистецтво дбайливого ставлення до людини, що опинилася під владою питань.
Запитувати – значить виявляти приємну співрозмовнику зацікавленість у його особистості. Безкорисливо запитувати – означає ухилятися від особистих проблем.
Багато конфліктів і непорозумінь виникає між партнерами через незрозумілі запитання. Щоб запитувати інших, необхідна сміливість, оскільки ставити запитання іншому означає саморозкритись. Проте зневажити запитанням – значить відкрити шляхи здогадкам. Без запитань людина довільно формує уяву про інших, привласнюючи їм на основі своїх вигадок ті чи інші якості і недоліки. Відмовляючись шляхом запитань прояснити наміри іншого, вона будує свої припущення про його мотиви і майбутні вчинки, а потім підводить свою поведінку під вигадану схему дій.
Сприймання партнера
Партнери у спілкуванні, які вміють розпізнавати людей за їх вербальною та невербальною поведінкою, впливають на їх дії, коригують їх, допомагати співрозмовникам дізнатись про деякі риси свого характеру і вміють за будь – яких обставин використовувати ці якості – можуть мати реальну перевагу.
Кожному з нас хочеться трохи більше знати про людину, з якою доводиться мати стосунки. Ми намагаємось мати про неї якомога більше інформації, співставляти її вчинки за різних обставин, попереджувати виникнення конфліктних ситуацій, вивчати характерні риси, вчинки, вгадувати, передбачати майбутні наміри. Чим скоріше можна пізнати своїх партнерів, тим кращими будуть взаємовідносини і подальше спілкування.
При сприйнятті партнера за Марком Мак – Кормаком, бажано остерігатись сторонніх думок, бути проникливим, уважно спостерігати, розпізнавати «его» партнера, створювати сприятливе враження про себе, пізнавайте себе.
З’ясування складу думок іншої сторони – це корисний процес, що сприяє вирішенню спільної проблеми. Саме мислення опонента і є проблемою. Причиною конфлікту є не об’єктивна реальність, а різні судження людей.
Основні рекомендації, що дозволяють досягти взаєморозуміння у спілкуванні:
1. Поставте себе на місце партнера;
2. Порівняйте ваші точки зору;
3. Не робіть висновків про наміри інших на основі особистих побоювань;
4. Не перекладайте відповідальність за свої проблеми на партнера;
5. Обговорюйте сприйняття один одного;
6. Створіть у партнера відчуття причетності до прийняття рішень;
7. Узгоджуйте рішення з принципами та іміджем учасників спілкування;
8. Управляйте емоціями.
Спрямувати емоції – це не означає говорити беземоційно.
Мова повинна бути переконливою.
Варто запам’ятати що:
- набагато корисніше говорити людям приємні речі, підтримувати і підбадьорювати їх досягненнями, чим принижувати їх гідність.
- ніколи не обзивати і не ображати, краще виражати свої почуття: “Мені соромно за Вас”, “Не чекав від Вас такого” тощо.
Спілкуючись з людьми, краще називати їх по імені, це приємно, як і комплімент.
Прагнення до взаєморозуміння – це етична проблема. Використання його механізмів, їх пошук, добір і зміна – це прояв моралі в реальності, свідчення моральності людини.
Серед механізмів взаєморозуміння виокремлюють ідентифікацію (уподібнення себе іншому) та рефлексію (механізм усвідомлення індивідом чи групою того, як їх насправді сприймають і оцінюють інші індивіди чи групи).
Щоб досягти під час спілкування взаєморозуміння, необхідно враховувати не лише потреби, інтереси, установки іншого, а й думати про те, як він ставиться до Ваших потреб, інтересів, установок, яким він бачить Ваші індивідуальні особливості, як інтерпретує Ваші емоційні реакції й думки.
Рефлексія – це подвійне, дзеркальне взаємовідбиття суб’єктами спілкування одне одного.
Ідентифікація як механізм дещо схожа на емпатію – так зване афективне (розуміння), що зводиться до проникнення в переживання іншої людини.
Розрізняють три складові емпатії:
- емоційну, що ґрунтується на механізмі наслідування моторних і афективних реакцій іншої людини
- когнітивну, яка базується на інтелектуальних процесах.
- прогностичну, що проявляється як здатність людини передбачити афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях.
Ідентифікації та емпатії притаманне вміння поставити себе на місце іншого. При ідентифікації люди будують свою поведінку відповідно до позиції партнера. У разі емпатії одна людина намагається розуміти іншу, взяти до уваги позицію співрозмовника, поспівчувати йому, але діятиме відповідно до своїх уявлень.
В основу прийомів механізмів по досягненню взаєморозуміння у спілкування накладено формування нової спільної мови, намагання поступитися партнерові та діалог незалежних.
Спільна мова – це найпоширеніший прийом, зокрема, для створення нової групи або сім’ї. Мова, яку конструюють двоє, сприяє їхньому об’єднанню та вияву самосвідомості. Щоб сформувати спільну мову, досягти взаєморозуміння в значних позиціях, важливо вміти гнучко змінювати свою думку, бути різним – наполегливим і люблячим, веселим і серйозним. Щоб при цьому скоріше зрозуміти іншого, інколи варто відтворювати його поведінку, слова інтонації, жести тощо. Це є свідченням того, що людину чують, ставляться до неї уважно та серйозно. Це допомагає уподібнитись іншому. Якщо ж з певних причин творчість у виробленні спільної мови відсутня, застосовуються інші прийоми взаєморозуміння – намагання поступитися іншому і діалог незалежних. Реалізація стратегії “Поступитися іншому” передбачає, що той, хто стає на цей шлях, готовий відмовитися від якихось своїх інтересів, звичок, заради спільної мети.
У тих випадках, коли люди не можуть виробити спільну мову чи відмовитися від індивідуальності та звичок, вони, поступаючись іншому, можуть говорити своєю мовою і розуміти при цьому мову іншого. Коли прийом “діалог незалежних” з метою взаєморозуміння використовують люди, між якими є емпатія, то вони розширюють свої горизонти, і кожний стає духовно багатшим. Якщо «діалог незалежних» виникає між людьми, які не сприймають одне одного, вони не можуть досягти взаєморозуміння у спілкуванні. Одним з дієвих методів подолання бар’єрів є тренінги по спілкуванню, взаєморозумінню, які проводять практичні психологи, і на яких на практиці вивчаються закони активного та результативного спілкування.
Звичайно, досягти взаєморозуміння під час спілкування з колегами, керівництвом, підлеглими, близькими людьми, відповідно до гуманістичної етики, не дуже легко.
Тому людина, яка не втрачає надії на взаєморозуміння й наполегливо шукає різні способи і засоби спілкування, має досить високий рівень моральної культури.
Дуже виразна і сповнена любові Нагорна проповідь – найвеличніша проповідь, що звучала на Землі. В ній немає жодних вимог, лише заклики. Поважати свободу людини і пропонувати обрати краще дуже характерне для актуалізаторської природи Ісуса Христа: “Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує”.
Жук В.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Коментарі