суботу, 31 серпня 2013 р.

Про справедливість

Справедливість – це поняття про належне, що містить в собі вимогу відповідності діяння і спокутування. Зокрема, це відповідність прав і обов’язків, праці та винагороди, заслуг і їх визнання, злочину і покарання.
Справедливість – Справедливе ставлення до кого-небудь, чого-небудь; неупередженість.

Справедливість – це логічна оцінка дії відповідно до критеріїв, зафіксованих в загальноприйнятій та обов’язковій нормативної системі – законі, це істина в дії.
Справедливість – це апеляція до сукупності цінностей, які вважаються більш високими, ніж ті, що знайшли втілення в законі.
Справедливість завжди соціальна.
Справедливість – те, до чого завжди прагнуть державна і судова системи; але що століттями залишається недосяжним ідеалом.
Справедливість – одна з найважливіших моральних проблем сучасності. Це історично мінливе явище, яке в нових умовах набуває нові якості.
Переваги справедливості
Справедливість дає сили – для боротьби зі злом у всіх його проявах.
Справедливість дає надію – на досягнення суспільства можливостей, рівних для кожного.
Справедливість дає свободу – від упередженості і необ’єктивності: справедлива людина до однакових випадків ставиться однаковим чином, незалежно від статусу людей, які фігурують у цих випадках.
Справедливість забезпечує впевненість – у власних силах і у власній правоті.
Прояви справедливості в повсякденному житті
Ознаки справедливості – згода і взаємність. Де є згода – там завжди присутня і справедливість; це вірно і для взаємності.
Сімейний уклад – у давнину велика родина збиралася за столом і всі члени сім’ї по черзі черпали ложкою їжу із загальної тарілки: так проявлялася справедливість.
Соціальний лад – турбота про немічних, про старих і дітей є прояв соціальної справедливості.
Як навчитися бути справедливим
Отримання знань. Справедливість базується на знаннях моральних принципів і критеріїв правового устрою суспільства.
Інтерес до навколишнього. Справедлива людина чуйна до оточуючих людей і навколишнього світу.
Вироблення власного світогляду. Справедливість не несе смислового навантаження сама по собі, але осмислена як явище в якійсь системі координат. Світогляд – ось та система координат, у якій проявляється справедливість.
Боротьба. Борючись з проявами беззаконня (несправедливості) людина наближається до справедливості.
Правова система – коли суд виносить своє рішення по тій чи іншій справі і дає правове визначення того чи іншого вчинку, кожен учасник справи чекає справедливості.
Справедливість тісно пов’язана з правом і робить на нього великий вплив. Тому категорію справедливості з давніх часів досліджували філософи, юристи, інші вчені. Наприклад, у Стародавній Греції те, що відповідало справедливості, сприймалося як право. Аристотель намагався пов’язати справедливість і закон. Він писав: “Все встановлене законом у відомому сенсі справедливо, бо все, що положено законодавцем, законно, і кожну окрему постанову його ми вважаємо справедливою”.
Римські юристи вважали, що право взагалі справедливо, говорити про справедливість права – це тавтологія (Павло, Цельс, II-III ст. Та ін.) І навіть Фома Аквінський, що дотримувався теологічної теорії, розглядав право як дію справедливості в божественному порядку людського співжиття. Справедливість, як вважав він, одна з етичних чеснот, яка має на увазі ставлення людини не до самого себе, а до інших людей і полягає в видачі кожному належного йому.
Гуго Гроцій також вважав ідею справедливості необхідною ознакою права. На думку Г. Гроція, право є те, що не суперечить справедливості.
Сучасна юридична наука відносить справедливість до сфери не тільки моралі, а й виділяє три її аспекти: моральний, соціальний та правовий.
Моральний аспект полягає в тому, що ті чи інші державно-правові явища і процеси оцінюються з точки зору добра і зла, чесноти, боргу і т.д.
Справедливість з соціальної точки зору, чи соціальна справедливість, передбачає насамперед різноманітні відносини, пов’язані з економікою, політикою і духовною сферою. Система соціальної справедливості вимагає відповідності між правами і обов’язками особистості, між діянням і відплатою, між працею і винагородою, рівність людей перед законом і судом і т.д.
Правовий аспект справедливості означає проникнення вимог справедливості в тканину законодавства, в принципи і зміст правових приписів, в організацію та здійснення правосуддя і т.д. У кримінальному кодексі спеціально виділений принцип справедливості як основа застосування покарання та інших заходів кримінально-правового характеру. Справедливим вважається покарання, відповідне характеру і ступеню суспільної небезпеки скоєного правопорушення, обставинам його вчинення, особі винного.
Таким чином, справедливість являє собою ціннісний орієнтир при характеристиці суспільно значущих дій, вчинків, державно-правових явищ, співмірність дій людей вимогам юридичних приписів та відповідна реакція на це суспільства і держави. Дана реакція може виражатися у формі заохочень, винагороди, покарання та інших заходів впливу негативного характеру. Звідси випливає, що право за своєю природою є не тільки формально рівний, але і справедливий масштаб свободи, справедлива міра свободи.
Деякі вітчизняні юристи вказують на відсутність методики визначення міри і параметрів справедливості. Повинні бути присутні такі прийоми юридичної техніки, які дозволяли б безпомилково фіксувати, чи є дані юридичні рішення справедливими, чи узгоджуються окремі правові норми чи акти з соціальною справедливістю чи ні.
Чи слід справедливість віднести до властивостей норм права чи це правовий принцип (деякі вчені називають його надпринципом), який визначає весь лад правових відносин у демократичному суспільстві.
Більшість вчених трактують справедливість як принцип права, як тип (варіант) побудови суспільних відносин.
Уявлення про справедливість у різних народів, в різні епохи неоднакові. Вважається, що поняття “справедливість” – ідеологічне явище. Будь-який клас або група, що стоять у влади, прагнуть нав’язати суспільству своє уявлення про справедливість. Це пояснюється тим, що одним лише примусом не можна забезпечити владу і виконання законів. Пануючі прагнуть впливати на поведінку і вчинки людей ідеологічними засобами, наприклад за допомогою моралі, переконання, релігії, мистецтва та ін
Разом з тим існує загальнолюдське уявлення про справедливість, як і уявлення, притаманні даному суспільству чи народу, домінуючі у свідомості конкретного народу. Якщо прийнятий суспільством або владним прошарком суспільства масштаб морально виправданого і пропорційного відповідає користі суспільства, він трактується як справедливість. Критерій пропорційності завжди присутній при оцінці того чи іншого явища як справедливого чи несправедливого.
Справедливість виступає також критерієм прогресивного розвитку суспільства. Якщо держава використовує категорію справедливості для встановлення міри рівноправного і нерівноправного в діях людей, у визначенні правового становища суб’єктів, у розподілі матеріальних і духовних благ, як принцип права і законодавства, юридично значимої діяльності, то таке суспільство можна оцінити як прогресивне, демократичне.
Все сказане дозволяє зробити наступні висновки зі співвідношення права і справедливості:
справедливість являє собою ціннісну, нормативно-належну властивість змісту норм права;
право не створює і не визначає справедливості, а лише відображає її або не відображає. Відображення може бути точним або спотвореним, повним або урізаним. Через право держава як би зводить справедливість в ранг офіційної, і її захищає держава. Через право справедливість набуває юридично значимий характер, тим самим справедливість набуває одночасно регулюючого значення;
у праві справедливість знаходить своє існування, при цьому справедливість як би трансформується у внутрішню властивість права. Але такого роду трансформація залежить від того, чи здатна норма права здійснювати справедливість у кожному конкретному випадку чи ні. Інакше кажучи, норма повинна закріплювати такий варіант поведінки або діяльності, який не завдавав би шкоди іншим особам, не порушував їхніх прав та інтересів;
справедливість впливає на форму закріплення змісту права, наприклад чи буде норма права сформульована в якості диспозитивної або імперативної вимоги або припису;
справедливість тісно пов’язана з рівністю, але це не тотожні поняття. Реалізуючи принцип справедливості, законодавець повинен прагнути до встановлення єдності правового статусу всіх громадян, допускаючи окремі вилучення лише за наявності вагомих об’єктивних обставин;
справедливість є одночасно ідеєю (моральний критерій) і мірою регулювання поведінки та суспільних відносин.
Треба відзначити, що норма права, правильно відображаючи справедливість, не завжди автоматично веде в процесі своєї реалізації до справедливих результатів. Тут велику роль відіграють обстановка законності, демократії, загальний клімат в країні, способи реалізації норм права правозастосовними органами. Важливо підкреслити, що юридична справедливість не тотожна справедливості соціальній. Інакше кажучи, не всяке законне рішення виступає як справедливе. Витребування юридичної справедливості завжди націлює застосовувачів норми права на прийняття справедливого рішення, що не виходить за рамки законності.
У юридичній літературі зазначається, що проблема справедливості застосування правових норм не виникала б, якби законодавець передбачав для всіх життєвих випадків чіткі правила поведінки і відповідні санкції за їх порушення. Але дійсність багатша всяких схем. Тому законодавець надає можливість правозастосовні органам та особам, що вирішують конкретні справи, враховувати всю сукупність обставин справи, всі фактори і умови, що впливають на юридичну відповідальність, і вибрати найбільш справедливе за даних обставин рішення.
Таким чином, право і справедливість мають два аспекти взаємозв’язку: втілення справедливості в законодавстві; справедливість як основний принцип реалізації права, в тому числі правозастосовчої діяльності.

Олександр Майстренко

Немає коментарів:

Дописати коментар

Коментарі