середа, 13 жовтня 2021 р.

Відбулась загальнонаціональна презентація книги «Українська державність




11 жовтня в Софії Київській відбулась загальнонаціональна презентація книги «Українська державність: історико-правничі нариси», підготовленої за ініціативи Всеукраїнської правозахисної організації «Меморіал» імені Василя Стуса у співпраці з Мистецьким Фондом імені Короля Данила, Інститутом історії НАН України, науковцями, громадськими і політичними діячами з усіх куточків України. Якщо взяти з точки зору історичної справедливості, історичного розвитку, я думаю, що це одна з найбільш потужних цеглин, яка може стати основою відродження української державності. Адже в ній настільки комплексно проаналізовані всі питання, які стосувалися української державності, там проведено всі дискусії з точки зору історії України, яка не просто переповідається російськими каналами, а яка сформована на основі первинних документів фаховими істориками. Я вважаю, що це один із таких найпотужніших вузлів, який може дати поштовх для української державності", – зазначив Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, який був присутній на презентації видання. Він зауважив, що книга "Українська державність: історико-правничі нариси" стала основою указу Президента України Володимира Зеленського про встановлення Дня Української Державності, а також законопроєкту, який передбачає встановлення 28 липня вихідним днем - Днем Української Державності. "Ми святкуємо День Незалежності України. Це чудове свято, але ми маємо розуміти, що це фактично день відновлення незалежності України, тому що нашій державі набагато більше тисячі років. Ми маємо визнати цей факт, очистити це історичне коріння від зазіхань і спробувати довести всьому світові, що будь-які спроби анексувати історії України не вдасться нікому. Ми – єдина, унікальна держава, яка є однією з найстаріших у Європі", – підсумував спікер парламенту. Водночас у межах презентації книги, згідно з указом митрополита Київського і всієї України Блаженнішого Епіфанія, відзначено осіб, які долучилися до створення видання. Зокрема, Голову Верховної Ради Руслана Стефанчука відзначено орденом святого рівноапостольного князя Володимира першого ступеня, правознавця Олександра Святоцького аналогічним орденом другого ступеня, науковців Богдана Моркляника, Ольгу Середу та Юрія Баланюка - відповідним орденом третього ступеня. Видання "Українська державність: історико-правничі нариси" підготовлене за ініціативи Всеукраїнської правозахисної організації "Меморіал" імені Василя Стуса (голова – Степан Кубів) у співпраці з Мистецьким Фондом імені Короля Данила та Інститутом історії НАН України. Над фундаментальною працею обсягом майже тисячу сторінок працювали різногалузеві фахівці з усієї України. Як відомо, 24 серпня 2021 року Президент Володимир Зеленський підписав указ №423/2021 "Про День Української Державності". 25 серпня глава держави зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт №5864 “Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України щодо встановлення святкового дня - День Української Державності”, який передбачає встановлення 28 липня вихідним днем - Днем державності Україн «Українська державність: історико-правничі нариси» – це унікальне видання, яке присвячене тисячолітній історії державотворення в Україні, і дає цілісне уявлення про боротьбу за волю і, формування рівної серед рівних у Європі та світі нації, самостійної і незалежної, з історією власних перемог і звершень. На презентації були присутні представники ВПО «Меморіал» імені Василя Стуса, Мистецького Фонду імені Короля Данила, духовентства та громадськості. У заході також взяли участь директор Інституту історії України Національної академії наук України Валерій Смолій, головний редактор юридичного журналу «Право України» Олександр Святоцький, генеральна директорка Національного заповідника «Софія Київська» Неля Куковельська, заступник Голови Конституційного Суду України Сергій Головатий, президент Національної академії правових наук Олександр Петришин, директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко, головний редактор газети Верховної Ради «Голос України» Анатолій Горлов та інші. Слід відзначити, що під час презентації можна було подивитись виставку «Українська державність: витоки, етапи становлення та розвитку». Це ретроспективна виставка, 60 банерів якої присвячено тисячолітній історії державотворення в Україні. Розміщені QR-коди на кожному з банерів переносять відвідувачів виставки на сторінки книги про Українську державність.

Відбулась IT-конференція Європейської Бізнес Асоціації

11 жовтня представники бізнесу та влади зібрались на ІТ Конференції, обговорити стан ІТ, технологічної освіти в країні, перспективи та небезпеки розвитку.

Перша панель розпочалась з перспектив та нових технологій. Модератор заходу, заступниця директора Європейської Бізнес Асоціації Світлана Михайловська зазначила, що за 15 років експорт ІТ послуг зріс у 114 разів. Наразі ІТ-експорт складає 8,3% усього експорту (товарів і послуг, за 2020), за даними платіжного балансу НБУ. А середній темп росту індустрії — 20−25% щорічно. В той час як загальний експорт товарів і послуг, за даними НБУ, знизився на 4,6%. І в умовах жорсткої світової конкуренції, стагнації пов’язаної з пандемією – ІТ має всі шанси для успіху та подальшого розвитку країни на міжнародній арені. «І сьогодні ми зібрались з бізнесом, міжнародними колегами, владою аби обговорити, що ж допомогло ІТ зробити такий дійсно спринтерський стрибок в розвитку, які прогнози щодо подальшої долі ІТ», – додала Світлана.

Валерій Красовський, співзасновник і CEO Sigma Software зазначив, що ще років 10 тому українська ІТ сприймалась як лоукост. Наразі все змінилось, і українські компанії співпрацюють з найбільшими світовими брендами, а українські програмісти успішно виконують надскладні проєкти з повним циклом розробки та підтримки, а не пропонують точкові рішення. Можливо, європейські країни ще не в повній мірі зрозуміли потенціал країни, однак, США дуже швидко адаптуються і вже усвідомлюють, що українське ІТ – постачальник цікавих рішень. Власне, розвиток ми бачимо і по швидкості збільшення стартапів. «Ми створили унікальний бізнес інкубатор на базі сервісного бізнесу, Sigma Software Lab, та вже проінвестували в близько 15 продуктових стартап-рішень, сподіваюсь, виростимо і кілька юнікорнів. А загалом у світі інвестиції в стартапи збільшились з 70 до 300 млрд дол на рік. Це суттєвий приріст. На заваді розвитку українському ІТ сьогодні стоять брак ІТ спеціалістів та можливі зміни законодавчої бази. Тому, нам як країні дуже грунтовно потрібно працювати над розвитком освіти та створювати для галузі такі умови, в яких стабільні та зрозумілі правила гри», – зазначив Валерій.

Віталій Седлер, CEO Intellias також наголосив, що питання освіти є обмежуючим фактором для галузі: «Індустрія могла б зростати швидше, якби було більше кваліфікованих інженерів». На жаль, державна система освіти з цим не справляється. «Прискорена пандемією, глобальна діджиталізація набирає обертів і стимулює стрімкий розвиток ІТ галузі. Маючи багаторічну експертизу, українська ІТ індустрія може розраховувати на місце в авангарді ключових гравців світового ІТ ринку. Адже українські компанії, включно з Intellias, вже давно консультують гігантів бізнесу, допомагаючи їм обирати найкращі технологічні рішення. А ефективна взаємодія між владою, бізнесом та навчальними закладами, дозволить укріпити позицію України як IT центру на глобальному ринку», ­– пояснив Віталій Седлер. 

Юрій Антонюк, очільник ЕPAM у Центральній та Східній Європі наголосив, що не варто думати, що ІТ індустрія – це лише програмісти. «Світ наразі дивиться на Україну як постачальника послуг. Тож нам треба думати як побудувати повну інфраструктуру, такий собі замкнутий цикл – від бізнес консалтингу до вирішення стратегічних питань. А для цього потрібно – інвестувати в освіту, вкладати в розвиток внутрішнього ринку, розвиток стартапів, тощо. Треба перебудовувати юридичну систему, адаптувати законодавство під вимоги сучасності. І дуже скоро ми зможемо побачити як Україна опиниться в 20-ті технологічних країн світу», – зазначив Юрій Антонюк.

Альберто Леві, професор IE Business School акцентував на новітніх трендах, що будуть мати місце в найближчі 5-10 років, йдеться про: перезапуск, ретехнологізацію та вплив (reset, retech, impact). Адже наразі люди вчатся переоцінювати своє життя, вчаться адаптуватись, відповідно, і бренди замислюються про нові способи – залучення споживачів, захист персональних даних, тощо.

Берт Фескенс, інноваційний партнер The Hague Security Delta підтримав важливість екосистеми, адже коли всі елементи взаємодіють, створюються справді сталі елементи. Тому важливо ділитись знаннями, точками зору, досвідом – між країнами, між владою та бізнесом, тощо. Адже, наприклад, в Європі, США, Україні постійно розробляються нові технології і шкода їх не використовувати. А на знання, обмін думками наразі запит є.

Світлана Ларченко, директор напрямку «Державний сектор, транспорт та телекомунікації» SAP Ukraine зазначила, що останнім часом ми спостерігаємо значний прогрес у побудові державних цифрових сервісів для громадян. В той же час, як у самому держапараті, так і на рівні державних підприємств, процес цифровізації все ще гальмує недостатня технологічна та методологічна готовність організацій, а також людський фактор у вигляді опору необхідним змінам. Безумовно, комплексна побудова цифрових платформ потребує часу, інвестицій, глибинного аналізу та використання кращих світових практик. Проте, керівництво в державних компаніях, на відміну від бізнес-сектору з чіткою довгостроковою стратегією, досить часто змінюється, а заплановану бізнес-трансформацію просто не встигають якісно реалізувати. Натомість, процес оптимізації та цифровізації кожного разу починається з самого початку, фактично перекреслюючи напрацювання та інвестиції, зроблені під керівництвом попередників. Можливо, одним з підтримуючих факторів для виходу з такої ситуації, стало б доведення до ефективного стану процесу корпоратизації та підготовка акціонерами чіткої бізнес-стратегії, що дозволить залучати інвестиції та керувати змінами.

Петро Коломієць, співзасновник та директор з розвитку бізнесу IdeaSoft також зазначив, що наразі є дуже круті тренди – fintech (20% інвестицій було інвестовано в цю технологію в 2021 році), аутомотів, healthtech, request to pay, блокчейн, тощо. І таких технологій буде з’являється набагато більше. Планується, наприклад, впровадження цифрової гривні. Такі інноваційні інструменти прибирають багато процесів і роблять їх автоматичними. «І, до речі, Україна також є розробником великої кількість технологій. Партнери йдуть до нас за експертизою, а не за дешевшою силою. Ми часом можемо клієнту дати те, що не можуть Ізраїль або США. Більше того, великі українські ІТ компанії готові підтримувати старпати, менторити, і це також допоможе галузі в стрибку», – наголосив Петро.

В другій панелі було акцентовано на важливості ІТ освіти. Олександр Борняков, заступник Міністра цифрової трансформації з питань розвитку ІТ наголосив, що Міністерство поставило перед собою завдання  подвоїти частку  ІТ у ВВП країни та створити в  Україні найбільший ІТ-хаб Східної Європи. Без талантів це неможливо, тому Мінцифри  бере активну участь у розвитку ІТ-освіти.

Кирило Криволап, керівник Центру економічного відновлення зазначив, що дискусія щодо розвитку  освіти була доволі потужною і офіційна робоча група, до складу якої увійшли експерти, представники бізнесу, посадовці, народні депутати, освітяни та молодь вже фіналізує свою роботу . «В 2030 році в Україні прогнозується дефіцит у понад 230 тисяч ІТ-фахівців різного профілю. Зростання кількості фахівців за розрахунковим сценарієм дорівнює кумулятивному зростанню ВВП протягом 10 років на 3,3 млрд доларів. Тож, вже сьогодні треба працювати над розвитком сфери на кожному рівні: математика в школах, сучасні спеціальності в профтехах, фінансова автономія і дуальна освіта у вишах, спеціальні умови та державне замовлення для неформальної освіти. До проекту Дорожньої карти увійшли ініціативи за всіма напрямками освіти: середньої, вищої, передвищої та неформальної. Дослідження Центру показало, що найбільш ефективними для розвитку сфери можуть стати наступні рішення: значне підвищення цифрових навичок вчителів, спрощення доступу до професії вчителя STEM для світчерів, повноцінне залучення можливостей мережевої освіти, якісна профорієнтація, розширення фінансової автономії, впровадження дуальної освіти, врегулювання діяльності ендавмент-фондів, полегшення доступу до викладання для вчителів-практиків та іноземних фахівців, підвищення якості менеджменту освітніх закладів, формування профстандартів для нових ІТ-спеціальностей, спрощене ліцензування і відміна ПДВ тощо», – додав Кирило Криволап.

Артур Селецький, заступник Міністра освіти і науки з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації додав, що наразі розпочинається трансформація не лише ЗВО, але і шкіл. Задач дійсно багато, а рух в напрямку розвитку ІТ освіти – є важливим пріоритетом.

Едуард Рубін, Голова Ради Правління та власник Telesens наголосив, що коледжі мають також велику перспективу. Яскравим прикладом є Харківський коледж, де ІТ компанії об’єднались, попрацювали над ефективністю викладацького складу, що призвело і до збільшення попиту на навчання в коледжі – наразі там конкурс складає 15 людей на місце. Тому, менеджмент в освіті – аспект, який потребує окремої уваги. Власне, тому і потрібно державно-приватне партнерство, аби бізнес міг ділитись практичними знаннями і з викладачами в тому числі. Більше того, важливо і викладачів навчати вчитись – зараз онлайн став дуже доступним, тож хорошим варіантом може бути знаходження правильних оналйн-курсів.

Тарас Кицмей, співзасновник та член Ради директорів SoftServe, також поділився досвідом ефективності державно-приватного партнерства в рамках Львівського національного університету ім.Івана Франка, на базі якого була створена «Школа лідерства» для викладачів – аби розвивати успішних управлінців у вузах. Це такий собі освітній Pre-MBAдля викладачів. Адже освіта тримається на людях, а людям потрібен фундамент для того, щоб бути успішним управлінцем. І цього року школа запустилась вдруге. Крім того, Тарас зробив акцент на важливості розвитку дуальної освіти в країні.

Віталій Седлер, CEO Intellias акцентував, що свічери також можуть бути потужною можливістю для індустрії. Адже індустрія спрагла до кадрів і готова приймати людей без досвіду в ІТ, або тих, хто хоче змінити спеціальність на ІТ. Більше того, ми наразі розвиваємо розуміння, що приєднатись в ІТ не складно, а навчання тримає близько 3-6 місяців. 

Ольга Магалецька, керівник Офісу Національної інвестиційної ради при Президентові України зазначила, що на сьогодні вузи дають 15-20 тис випускників і цього катастрофічно бракує. ІТ освіта потребує комплексного оновлення на всіх рівнях – і тут важливо балансувати системні реформи та швидкі рішення. В ідеалі – надавати знання з ІТ починаючи зі школи. Крім того, важливо аби профтехосвіта та вища освіта йшли пліч-о-пліч. Більше того, необхідно надавати правильні стимули галузі, як-то –звільнення від сплати ПДВ неформальної освіти, тощо.

Андрій Яворський, віцепрезидент зі стратегії та технологій GlobalLogic, підкреслив, що одним із пріоритетів компанії є розвиток інженерних талантів. З 2018 року GlobalLogic інвестувала в це понад 4 мільйони доларів у регіоні Центральної та Східної Європи. Більша частина цих коштів припадає на Україну. Навчання фахівців відбувається в межах програми GlobalLogic Education, зокрема, курсів для новачків – GL BaseCamp – та курсів для більш досвідчених спеціалістів – GL ProCamp. Завдяки GlobalLogic Education понад 4000 інженерів почали співробітництво з GlobalLogic. При чому, це число включає й людей без комерційного досвіду. За останні півроку такі фахівці склали 25% від загальної кількості новачків у компанії.

Насамкінець заходу Віцепрем’єр-міністр – Міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров розповів про діджиталізацію в країні та плани з розвитку ІТ. «Я вірю в країну підприємців. У низькі податки, які допоможуть бізнесу розвиватись. Безумовно, Дія City – не єдиний компонент успіху українського ІТ. Але дуже важливий для того, щоб Україна стала найбільшим IT-хабом Східної Європи. Світ розвивається і конкуренція за бізнес стає дедалі сильнішою. Саме спеціальний податковий режим, який діятиме в Дія City, допоможе нам перемогти цю конкуренцію. Індустрія вже робить прорив і важливо їй надати надійний фундамент для стрибка. Водночас цьому сприятиме діджиталізація, яка з моменту створення Мінцифри почала пронизувати кожну сферу життєдіяльності держави. Вчора Мінцифра разом з представниками ЕВА відстоюваали ініціативу Дія City на профільному комітеті ВРУ, щоб податковий законопроєкт був прийнятий саме в тому вигляді, який ми погодили з індустрією. Неприйнятно перекреслити позитивні напрацювання, що ми вже маємо. Зараз ми створюємо нову культуру співпраці між бізнесом і владою. Водночас ведеться спільна робота Мінцифри та ЕВА над проєктом Дія City. Упевнений, що тільки таким чином ми зможемо сформувати ефективні, практичні та дієві засади політики в країні», — наголосив Міністр.

Дякуємо спікерам та учасникам за крутий захід. Окрема вдячність партнерам – N-iX, Intellias, Sigma Software за співпрацю в рамках даної події.

І, як зазначив CEO компанії N-iX Андрій Павлів, феноменальний ріст української IT індустрії, який ми спостерігаємо сьогодні, був би неможливим без співпраці всіх гравців на ринку – освітян, різноманітних організацій, IT компаній та кожного IT фахівця. У 2002 році, коли ми з партнерами заснували компанію N-iX, мало хто знав про українське IT. А сьогодні клієнти N-iX – це світові лідери різноманітних галузей та Fortune 500 компанії. Вже багато років наша компанія активно долучається до вирішення актуальних проблем індустрії – ми співпрацюємо з університетами, підтримуємо чимало технологічних та бізнесових подій, є співзасновниками Львівського IT-кластеру та учасником багатьох організацій. Імідж України як потужного технологічного хабу – це роки роботи багатьох людей та бізнесів, і якщо ми хочемо рости далі, наша співпраця повинна лише посилюватись.


четвер, 7 жовтня 2021 р.

УКРАЇНА ПІДНЯЛАСЯ В СВІТОВИХ РЕЙТИНГАХ ФІНАНСОВОЇ ГРАМОТНОСТІ

Проект USAID «Трансформація фінансового сектору» оприлюднив результати загальнонаціонального опитування, проведеного у серпні 2021 року, які показують, що Україна піднялася у світових рейтингах фінансової грамотності. Для проведення дослідження фінансових знань, поведінки та ставлення українців до фінансових питань та порівняння з іншими країнами Проект USAID «Трансформація фінансового сектору» використав запитання та методику Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). В аналогічному дослідженні 2018 року результат України за Індексом фінансової грамотності становив 11,6, тоді Україна розділила останнє місце з Польщею. Цього року Україна набрала 12,3 бали, випередивши такі країни як Італія, Грузія, Румунія та Чорногорія. Це стало значним досягненням, оскільки результати інших країн за дослідженням ОЕСР залишилися на попередніх рівнях. 

Результати з фінансової грамотності були оприлюднені під час проведення публічного заходу з нагоди завершення Проекту USAID «Трансформація фінансового сектору». Почесними спікерами заходу стали директор Місії USAID в Україні Джеймс Хоуп, голова Національного банку України Кирило Шевченко, директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Світлана Рекрут, голова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Руслан Магомедов та голова правління Пенсійного фонду України Євгеній Капінус. 

Інші основні результати дослідження включають наступне:

Рівень фінансової грамотності є найнижчим у віковій групі 18-24 роки. Другий найнижчий показник – у  віковій групі  60+ років.

Рівень фінансової грамотності залежить від рівня доходу та освіти. 

Вищий рівень фінансової грамотності корелює з вищим рівнем особистих заощаджень.

Результати з фінансової грамотності мешканців міст є значно вищими за результати респондентів, які мешкають у сільській місцевості. Аналогічний розрив також характерний для користувачів та некористувачів технологій.

Дослідження також показало, що рівень обізнаності про фінансові продукти підвищився і наразі наближається до середнього по ОЕСР. 79% українців знають щонайменше про 5 фінансових продуктів. Проте, рівень користування українцями фінансовими послугами нижчий, ніж в країнах ОЕСР. Фактично, опитування показало, що лише 57% українців придбавали фінансові продукти протягом останніх 2 років, порівняно з 60% у 2018 році. Це значно нижче середнього рівня користування фінансовими послугами у країнах ОЕСР. 

Роберт Бонд, керівник Проекту USAID «Трансформація фінансового сектору», зазначив, що підвищення рівня фінансової грамотності є значним досягненням для України. «Це результат спільних зусиль Проекту USAID «Трансформація фінансового сектору», Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства освіти і науки та громадських організацій. Ми дуже раді, що українці наближаються до середніх показників ОЕСР за фінансовими знаннями, поведінкою та ставленням», - додав Роберт Бонд.

«Результати дослідження говорять про те, що фінансові установи вже мають освічених клієнтів, з якими можна працювати та для яких пропонувати фінансові послуги. Україна має великий потенціал для появи нових фінансових продуктів, щоб громадяни не лише заощаджували в готівці, але й на банківських вкладах та інвестували на ринках капіталів», - сказала Юлія Вітка, заступниця кервника Проекту USAID «Трансформація фінансового сектору».

Проект USAID «Трансформація фінансового сектору» поділиться даними дослідження з Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, ОЕСР та міжнародними організаціями, які працюють в Україні.

Дослідження проводилося з 10 серпня по 26 серпня 2021 року методом особистих інтерв’ю з загальнонаціональною репрезентативною вибіркою 2040 респондентів віком 18-79 років. Статистична похибка не перевищує 2,2%.

Про USAID

USAID підтримує партнерські стосунки з Україною з 1992 року і за цей час Агентство надало допомоги на суму 3 млрд. дол. США.  До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів належного врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров'я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. З додатковою інформацію про діяльність USAID в Україні можна ознайомитися на веб-сайті: http://www.usaid.gov/ukraine або на сторінці у Фейсбуці: https://www.facebook.com/USAIDUkraine. 


Про Проект USAID «Трансформація фінансового сектору»

Проект USAID «Трансформація фінансового сектору» підтримує реформування фінансового сектору в Україні та надає технічну допомогу за такими напрямами: споживче кредитування, реформування законодавчої та нормативної бази, збільшення доступу до фінансування у небанківському фінансовому секторі, розширення електронних фінансових послуг, а також фінансова інклюзія і захист прав споживачів. З додатковою інформацією про Проект USAID «Трансформація фінансового сектору» та його діяльність можна ознайомитися на веб-сторінках: https://www.facebook.com/FSTProject.


вівторок, 28 вересня 2021 р.

ПАВЛО ЖЕБРІВСЬКИЙ: «КОЛИ Я ПРИЙШОВ НА ПОСАДУ, НА ДОНЕЧЧИНІ БУЛО БЛИЗЬКО 66 % УКРАЇНОМОВНИХ ШКІЛ, А ЧЕРЕЗ ТРИ РОКИ ЇХ СТАЛО ВЖЕ 92%»


У найважчий період  російсько-української війни на Донбасі очільником  Донецької військово-цивільної адміністрації став Павло Іванович Жебрівський. Про досвід, пріоритети й уподобання досвідченого керівника, бізнесмена і політика – розмова з журналістом. 

ВІД УКРАЇНСЬКОГО КУРКУЛЯ ДО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

-Пане Павле, у важкі для України часи Ви стали на чолі віськово-цивільної адміністрації  Донеччини. Що було тоді для Вас найважчим і як діяли?

-  Коли я прийшов працювати на цю посаду, то насамперед озвучив свою місію. Бо ж людина має визначитись, що саме робитиме. Наприклад, якщо хочеш стати мером міста, то опиши візію : що хочеш здійснити, як діятимеш, для чого йдеш на  посаду. Не для того ж лише, аби красти. Тому я насамперед визначив місію для себе та своєї команди : повернення Донеччини в єдиний український простір.

  До того на Донеччині бував кілька раз. Приїздив із кандидатом у президенти Віктором Ющенком, займався формуванням партії «Українська платформа»  та воював під Дебальцевим. Та навіть  пропрацювавши перші півтора місяці на посаді керівника, ще не всіх знав. А люди траплялися різні:хтось брав участь в псевдореферендумах, а хтось запитував «а що цей Бандера від нас хоче». 

Тоді я кожному з місцевих керівників подарував по своїй книжці «Жити по-людськи» і попросив прочитати, щоб вони зрозуміли, що будемо робити.

  Поверненню Донеччини до єдиного українського простору було підпорядковано все. Ми рухалися шляхом лагідної українізації . Коли я прийшов на посаду, то на Донеччині було близько 66 % україномовних шкіл, а через три роки їх стало вже  92%. 

Ми будували  інфраструктуру ( наскільки це можливо), і місцеві це сприйняли. Згадую підірваний слов'янський міст  та ще декілька мостів : усе було відремонтовано, а потім Джон Маккейн разом із Петром Порошенком перерізали стрічки .

Також я започаткував проект, який називався «Донецький куркуль».  Куркуль на Донеччині – це щось на кшталт бандерівця. Донеччанам дуже сподобалася ця ідея. Я сприяв появі 186 місцевих заможних людей - куркулів. Це було неймовірно, вони тішилися. Навіть у фейсбуці створили спільноту «Український донецький куркуль». Я вже три роки там не працюю, а куркулі існують і формують різні кластери.

 Мене в адміністрації ніхто не просив переходити на російську мову. А через три місяці вся обласна держадміністрація перейшла на українську мову спілкування. Тому що усі чиновники прослухали два безкоштовних курси з української мови і після цього - від сторожа до першого заступника - розмовляли в приміщенні виключно українською мовою. 

Найважчим було несприйняття, нерозуміння  з боку центральної влади того, що я там робив. А люди на Донеччині чудесні та працьовиті. Більшість жителів Донеччини люблять Україну. Але за великим рахунком, на жаль, ніхто так і не зрозумів, що на Донеччині голова обласної державної адміністрації і керівник військово-цивільної адміністрації - це не технократ, а людина, яка там забезпечує життя. Це одна людина, українець, яка буде повертати Донеччину в єдиний український простір. 

Я у них запитував: «А звідки пішла назва міста Краматорськ?» А потім пояснював, що це – «крам на річці Тор». Назва пішла відтоді, коли чумаки йшли й на річці Тор зупинялися для обміну свого  краму. А звідки пішла назва «Авдіївка»? Це коли Катерина ІІ знищила Запорізьку Січ і виганяла козаків, то один із них – Авдій - зупинився в цьому місці та започаткував Авдіївку. А Бахмут? Та це козацька столиця Слобожанщини. Про ці речі жителям Донеччини в публічній площині ніхто не говорив, хоча краєзнавці це знали. Я це все читав і розповідав їм.

Уявіть собі:перед моїм приходом на посаду очільника області на рахунках бюджету розвитку Донеччини  було лише  15 мільйонів гривень. До мене цю посаду обіймав чудовий керівник військово-цивільної адміністрації генерал Кіхтенко, але він військовий і здебільшого діяв у штабі АТО, хоча займався також цивільними справами Донеччини, та й люди про нього непогано відгукувалися. Але я ж розумів, що без фінансового ресурсу, без побудови інфраструктури, господарки сприйняття гуманітарної складової взагалі не відбудеться, а буде тільки відторгнення. А оскільки свого часу  я довго працював депутатом в бюджетному комітеті Верховної Ради й бачив, що на рахунках Донецька, Єнакієвого та інших міст,тимчасово непідконтрольних українській владі, більше 3 мільярдів гривень лежить мертвим вантажем, тому запропонував законопроект бюджету для розвитку області. Тричі його просував і таки вдалося це зробити завдяки підтримці депутатів Верховної Ради України. 

Тобто 3 мільярди гривень прийшли на рахунок Донецької області. З’явилася можливість розвиватися та будуватися. 

Потрібно було все «проштовхувати» та «пробивати». А з людьми працювалося легко. Якось один мер запросив мене на шахтарське свято і там зі сцени лунали російські народні пісні. Через два тижні знову запросив і вже  я чув українські пісні. Потім він мені через два роки дуже дякував за те, що змушував їх вчити українську мову.  

Ніколи не забуду наближення війни. Приїхав у передмістя Горлівки  - Зайцеве - і там нас накрило мінометним вогнем. Половина Зайцевого контролювалася українськими військами, а половина - російськими найманцями.

Я - ЗДОРОВИЙ ЧОЛОВІК І ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ. ТОМУ ПІШОВ ДО  ВІЙСЬККОМАТУ

-Як сталося, що Ви, депутат трьох скликань, опинилися на фронті у званні  сержанта? 

-  Коли настав час «ч» -  2014 рік, війна, і  Петро Порошенко став Президентом,  я йому відправив шість «есемесок» про те, що в будь-який іпостасі готовий прислужитися Україні. Жодної відповіді не отримав. Але ж я - здоровий чоловік і люблю Україну. Тому пішов до  військкомату й  опинився у 54-ому  розвідбаті старшим сержантом у свої 52 роки. Мені не соромно, що до того був тричі народним депутатом із мільйоном доларів, зароблених ще  у 1997 році. І не було соромно старшим сержантом піти на фронт. Бо як може людина, котра розповідає з трибуни, як любить Україну, але коли країні боляче – десь ховатися ?

 На фронті я познайомився з молодим медиком із Малина Юрчиком, який мені казав: «Павле Івановичу, вам не потрібно стріляти, не треба тих сепарів «мочити». Для нас дуже важливо,  що ви є поруч з нами, що не тільки нас, «колгоспників» по генделиках зібрали і погнали на фронт, а що є і самодостатні люди, яким  Україна потрібна. Одна ваша присутність тут, коли ви в окопі при мінометному обстрілі анекдоти травите, - багато важить. Більше нічого не потрібно» . Я тоді телефонував міністрові Степану Полтораку й казав, що таких «дядьків»,  як я, які були в «Нашій Україні», Народному Русі та інших партіях тут достатньо багато. Потрібно  залучити в кожен батальйон по такому «дядькові». Просив дати посил, але він так і не зробив цього. 

 Війна - це завжди страшно. Коли я потрапив на фронт, 28 серпня ми дійшли під Дебальцевого і зупинилися в колгоспному дворі, поставили ліжка . Вночі спати я довго не міг,а коли заснув, чую -комбат за ногу тягне і кричить, що гради луплять. Перша ніч  - одразу війна. Коли просто стрілкотня, то трохи звикаєш, а от коли міномети чи гради б’ють, то  страшно. Той, хто каже, що не боїться, є брехун.

 А найстрашніше, коли везеш хоронити молодого хлопця. Часто згадую Сергія Свища. Юнак 24 років, виконуючий обов'язки командира роти, красень, 190 см зросту, русявий, спокійний.  Його мати жила  на кордоні з Польщею і купила йому чудову форму. Мав звання старшого лейтенанта. Я йому казав: «Синку, скоро  ти станеш капітаном!» І от він прийняв бій під час Дебальцевської операції, хоча  розвідники в бій не вступають, повинні доповісти та відійти. Він підбив одного танка, потім другого, але той танк на Сергія наїхав, а російські нчйманці сім днів не дозволяли забрати  тіло. Потім я відвіз тіло Сергія в Устилуг, де його похоронили. І найстрашніше, що він лежав у труні, а в його дружини цього дня був день народження, їй виповнилося  25 років. І ще залишився синочок 10 місячний… На війні страшно, але найстрашніше – отакі трагедії..


 ТРИ ЕТАПИ «БАТЬКІВСЬКОГО СЕРЦЯ»

- Павле Івановичу,  Ви очолюєте  «Бойове Братерство України», яке започаткувало проєкт «Батьківське серце». Розкажіть про це докладніше. 

- Проєкт « Батьківське серце» складається з трьох етапів. Перший етап – це вручення дітям загиблих воїнів  оберега «Батьківське серце». Зараз ми підходимо до підведення попередніх підсумків першого етапу. 

Другий етап називається «Хрещений побратим». Прагнемо,  щоб до нього доєдналися Збройні сили України. Плануємо дати старт програмі в жовтні або в листопаді. Хочемо, щоб за кожною дитиною загиблого воїна, якій не виповнилося 16 років, за згодою родичів був закріплений хрещений побратим, який всіляко підтримуватиме.  Наприклад, щоб дівчинці подарував ляльку на день  народження, а з хлопчиком пішов  на рибалку. Потрібно, щоб нині  пам'ять про загиблих існувала не просто на словах. Це повинна бути постійна опіка сиріт чи напівсиріт.


 Третій етап «Батьківського серця» - створення «Книги пам'яті». Нині вже існує «Книга пам'яті», де коротко подана інформація про загиблих хлопців та дівчат. «Бойове братерство України» хоче заснувати подібну книгу із розширеною інформацією. І коли перейдемо до третього етапу, то плануємо запросити всіх бажаючих журналістів. Нехай кожний створить нарис про одного чоловіка чи жінку, які загинули в російсько-українській війні. Не потрібно прикрашати дійсність, людина могла поводитися в житті й нікчемно. Мені дуже подобаються слова Прохаська, що війна не робить людину кращою або гіршою, війна - це проявник. Якщо  людина була цілісною і доброю, то війна робить її ще кращою. А якщо людина була  з хибами, то … всі ми не ідеальні, грішні. Ні в кого немає німба на головою  та крил за спиною… 


КОШТИ, ЯКІ ЗАРОБИВ У СЕРЕДНІЙ АЗІЇ, ВКЛАДАВ У ЗАНЕДБАНІ ПІДПРИЄМСТВА 

- Читачам буде цікаво: як Ви заробили свій перший мільйон? Ви рідкісна людина в українському істеблішменті, яка про це відкрито розповідає.

-   Дуже просто. У 19 91 році  я працював старшим слідчим відділу по боротьбі з організованою злочинністю управління МВС міста Києва. Приходжу якось у  слідчий ізолятор, а в мене на місці, де протерлися штани, жінка нашила латку. А бандит  з освітою 8 класів мені каже : «Начальник, давай я тебе штаны куплю». Після такого я подав рапорт на звільнення та почав заробляти гроші. Став підприємцем. Займався  перепродажами, як тоді говорили «купи-продай». Спочатку нічого  серйозного не виходило, але потім поїхав у Середню Азію. І там на експорті  фармацевтичних препаратів той перший свій мільйон доларів і заробив. Тоді не було конвертації. Я звідти брав продукцію в обмін на ліки і реалізовував їх за пристойними цінами. Тоді в мене було дистрибуційне підприємство «Україна Фарм» у Казахстані, Узбекистані й  Киргизстані. Зароблені там свої перші гроші почав вкладати в економіку. Викупив склозавод в Ружинському районі Житомирської області за копійки, оскільки підприємство випускало мало продукції, а боргів - два мільйони доларів. За рік розрахувався з боргами й завод досі працює. Викупив у рідному селі Немиринцях завод продтоварів, який уже тоді три роки не працював. Запустив цей завод, де зараз випікаємо хліб та виготовляємо соуси .  Далі взяв в оренду землю в двох селах для аграрного бізнесу. На той час цей бізнес був не таким прибутковим, як нині. Фактично кошти, які заробив у Середній Азії, вкладав у занедбані підприємства.

- Усі знають також родинне підприємство Жебрівських «Фармак». Ви ж також доклалися до його становлення?

-  «Фармаком» опікується моя сестра Філя Жебровська. Там маю невеличкий пакет акцій і є міноритарним акціонером. 

«Фармак» з 1988 року спочатку був орендним підприємством, а потім з 1995 року став акціонерним. Його працівники стали акціонерами і отримали 0,2%  відсотків з ваучера. А керівництво отримувало по 2% відсотки акції. Моя сестра тоді була фінансовим директором. У 1995 році завод півроку не виплачував заробітну плату, хоча на складах продукції було багато,  а  конвертації не відбувалося. І тоді сестру обрали головою правління. А я займався експортом продукції «Фармаку». Ми розрахувалися з людьми досить швидко. Потім сестра обрала  імпортозаміщення. Завдяки цій стратегії «Фармак»  в 1995 році серед усіх фармацевтичних компаній України  посідав 7 місце за об’ємами випуску ліків, а з  2008 року став лідером фармацевтичного ринку. Ключові  чинники успіху - виготовлення оригінальних препаратів, що мають патентний захист.  Імпортозаміщення стало рушійним принципом і сприяло тому, що  сьогодні «Фармак» - це солідна компанія.  

Ми купували акції за ринковою ціною, певний час виплачувати дивіденди акціонерам, а  за 10 років викупили контрольний пакет. Ніхто нікого не змушував, ніхто не інтригував,  ніхто за безцінь  не скуповував. Я свій невеличкий пакет акцій викупив у людей за 12 років.

-Пане Павле, Ви стали успішним підприємцем.  Що спонукало піти в політику?

-  До 2000 року я взагалі політикою навіть не думав займатися. А потім  почалася ліквідація бартерних схем, запровадження принципів «товар - гроші, гроші – товар» . Ще в 2000-му році добре йшли справи у   бізнесі. А потім відправили у відставку прем’єр-міністра  Віктора Ющенка. Це була гучна подія, народні протести під Верховною Радою. Тоді й вирішив, що буду балотуватися в депутати. Нікого з політиків не знав, ні до яких партій не належав. І став кандидатом у народні депутати України по Бердичівському виборчому округу, куди входив і мій рідний Ружинський район. Опонентом моїм став діючий депутат від цього округу  Михайло Ковалко, нині покійний. Він ще був і головою наглядової ради «Нафтогазу України» та сватом тодішнього прем'єра Анатолія Кінаха. Та я виграв вибори з перевагою у вісім з половиною тисяч голосів. За два тижні до завершення виборчої кампанії мене підтримала «Наша Україна». А Ковалко тоді розвіз безкоштовно міндобрива та дизельне паливо керівникам місцевих підприємств. У багатьох селах обіцяв провести газ і порозвозив для цього газові труби. Але люди не купилися. А я - нікому не відомий бізнесмен середньої руки - виграв вибори без особливої підтримки. Ставши депутатом, оскільки мене підтримала «Наша Україна», то пішов у цю фракцію. Водночас Віктор Медведчук, якого я знав ще з 1979 року, тому що був слідчим у Шевченківському райвідділі, а він очолював адвокатське об'єднання у цьому ж районі, та з деяких справ він був у мене адвокатом,  запрошував мене в СДПУ(о). Я з цього приводу тільки посміявся. Потім мене запрошував до своєї політичної сили Володимир Литвин, який тоді був першим помічником голови Верховної Ради України і наголошував, що ми земляки. Але я відмовився. Під час президентських виборів очолив штаб Віктора Ющенка в Житомирській області.

 


Зважаючи на правила командної гри таки погодився стати головою Житомирської обласної державної адміністрації. Відпрацював близько десяти місяців. Займалися децентралізацією та  формуванням ОТГ. У мене був повністю виписаний проект по Житомирський області. Потім мені дали зрозуміти, що Житомирська область не є показовою і  потрібно вчитися на прикладах Київщини. Я відповів: якщо це так, то мені не цікаво там працювати, хоча Юрій Єхануров - тодішній прем'єр-міністр - дозволяв діяти, як  вважаю за потрібне. Але я все одно відмовився від посади і пішов на другий термін депутатом Верховної Ради. У 2009 році сформував політичну партію «Українська платформа». А в  2011 році з Анатолієм Матвієнком об'єднали дві партії в одну :УРП «Собор» та «Республіканська платформа» стали називатися «Українська національна платформа УРП Собор». 2012 року йшли на вибори разом. Я балотувався на мажоритарному окрузі, в списку були дуже гідні люди. Ми заявляли: якщо не набиратимемо 5% голосів, то знімемося з виборів. Анатолій Матвієнко тоді повністю відійшов від партійної діяльності. За два тижні до виборів наша партія набирала лише два відсотки голосів й тому вирішили знятися з перегонів. Ми закликали виборців голосувати за українські партії, що йшли до парламенту. Потім партію було перейменовано в «Республіканську платформу».

 Далі почалася війна на Донбасі, моя робота у військово-цивільній адміністрації , тож партією не міг займатися. Коли повернувся до Києва, зрозумів, що фетишизувати  партію безперспективно. Потрібно виписати, що робимо і для чого, з ким робимо, а після цього  партія – це виключно інструмент, а не фетиш. І тому нині «Бойове Братерство України» буде використовувати цю партію як інструмент для того, щоб узяти відповідальності на себе, як на місцевих виборах, так і на  парламентських.  

Наша партія є однією з найперших в Незалежній Україні,існує з 1990-го року.  Сформував її Левко Григорович Лук'яненко. Це був неймовірний чоловік. Я з великою шаною ставлюся  до нього. Це людина, яка сиділа у камері смертників, провела 27 років у радянських  таборах та зберегла велику любов до України. У  свої 90 років, під час війни Левко Григорович приїзджав на Донеччину підтримати хлопців . Партія «Республіканська платформа» - це все таки дух Левка Григоровича Лук’яненка. У нас заступник голови партії Олег Павлишен колись очолював  Львівську обласну організацію УРП, а потім був заступником Левка Григоровича. Отака тяглість від УРП існує нині у багатьох обласних організаціях «Республіканської платформи». 

- Маєте хобі?

-   Завжди любив читати і нині цікавлюся новинками. Нещодавно прочитав біографічну розвідку про Шумана, а також про турецького «батька нації» Ататюрка. Маю вдома хорошу бібліотеку. У дитинстві перечитав шкільну та сільську бібліотеки. З класики мені найбільше подобається твір Фрідріха Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави». А зараз ключовим моїм хобі є робота . 

Розмову вів Олександр Майстренко

007: Не час помирати 25-тий фільм про Джеймса Бонда

З 30 вересня у Планета Кіно будуть демонструвати фільм
«007: Не час помирати» (англ. No Time to Die) — двадцять п'ятий фільм із серії фільмів про англійського агента Джеймса Бонда, героя романів Яна Флемінга. Роль Бонда вп'яте виконав Деніел Крейґ. 
 
Жанр екшн, трилер 
Режисер Кері Фукунага 
Продюсери: Майкл Вілсон Барбара Брокколі 
Сценаристи: Джон Логан Ніл Первіс Роберт Вейд Фібі Воллер-Брідж 
У головних ролях: Деніел Крейґ, Рамі Малёк, Леа Сейду, Рейф Файнс, 
Оператор Xойте Ван Xойтема Композитор Томас Ньюман Кінокомпанія Metro-Goldwyn-Mayer; Eon Productions; Дистриб'ютор United Artists Releasing 
У світі — Universal Pictures, B&H Film Distribution
Тривалість163 хв 
Мова англійська
Країна Велика Британія Рік 2021 Дата виходу 30 вересня 2021 Кошторис 250 000 000 $ 

 Бонд не є чинним секретним агентом — він залишив службу і насолоджується спокійним життям на Ямайці. Однак до нього приїжджає його приятель з ЦРУ Фелікс Лайтер і просить допомоги у порятунку викраденого вченого. Завдання з порятунку викраденого вченого виявляється небезпечнішим, ніж здавалося. В результаті Бонд йде по сліду загадкового лиходія, озброєного новими небезпечними технологіями.  .Оленч Сингуренко